Забрати все. Чому культурні "підприємства" повертають державі 75% прибутку?

932 перегляди
Вівторок, 06 березня 2018, 15:30
Соломія Боршош
заступниця генеральної директорки Мистецького арсеналу

Мар’ян працює в Мистецькому арсеналі майже рік. Долучився до команди, аби розвивати партнерства і залучати кошти для української інституції культури.

Долучився почасти через спільні цінності з командою, а почасти тому, що хотів, аби культура сприймалася не як недофінансований рядок у держбюджеті, а як приваблива сфера, що динамічно розвивається.

Для нього це важливо персонально: його сім’я повністю присвятила себе музиці. Батьки – викладанню, рідний брат – грі в оркестрі. Щодня Мар’ян показує, що його інституція – майданчик можливостей, а не об’єкт співчуття. Відтак, партнери з готовністю залучаються до співпраці.

Сьогодні він планує підписати партнерський договір із компанією, яка переконана, що асоціація її бренду з Мистецьким арсеналом підсилить взаємодію з ключовими клієнтами. Ціна контракту – 1 мільйон гривень*.

Вигідна операція. Мар’ян працював над нею більше семи місяців.

У квітні, після закінчення І кварталу, 750 тисяч гривень з цієї операції буде перераховано на рахунок держбюджету.

Іншими словами, їх не буде використано для того, для чого їх залучав Мар’ян, – для проектів інституції.

В Україні більшість інституцій культури функціонує в організаційно-правовій формі державної чи комунальної організації (установи, закладу). Решта – у формі державних, комунальних, приватних підприємств.

Форма державного підприємства дає більше можливостей для розвитку, однак також зобов’язує відраховувати 75% чистого прибутку до держбюджету.

Чому так, що це означає для інституцій культури та як можна це вирішити?

Розпочнімо з основної переваги слова "підприємство" в назві інституції. Держпідприємство, на відміну від держустанови, може розпоряджатися заробленими коштами, не обмежуючись низкою правових актів, що визначають порядок витрачання коштів у надмірно деталізований спосіб.

Останній надійшов нам у спадок від регульованої радянської економіки та 27 років цинічних корупційних практик, які, у свою чергу, практично виключили будь-яку форму суспільної довіри до керівництва інституцій, що розпоряджаються коштами платників податків.

До прикладу, інституція, у якій я працюю, – Мистецький арсенал – може розпоряджатися коштами, заробленими від продажу квитків. У нашому випадку сума зароблених доходів складає приблизно 25% від усього бюджету інституції (12 із 48 мільйонів гривень у 2017 році).

Ця четвертина бюджету часто є помічною для Мистецького арсеналу, адже дає більшу свободу у вирішенні того, що і як потрібно закупити, аби реалізувався наступний проект.

Решта 75% коштів – із державних асигнувань – витрачаються за ювелірно-деталізованими нормами та процедурами.

Хоча ні. Не ювелірними. Ювелірність передбачає точність.

Природа таких процедур радше ригідна, rigid. Для Мистецького арсеналу вони описані в постанові №574 та наказі №333 (для решти інституцій – інші постанови в додаток до цього наказу).

Відтак, асигнування може бути використано для "друку каталогів до виставкових проектів", але жодним чином не після виставкових проектів (бо слово "до" трактується як прийменник часу, а не прийменник мети).

Або ж ви можете здійснювати "поточний ремонт приміщень", але в жодному разі не їхньої покрівлі: вона не є частиною приміщення, навіть якщо вода, що з неї тече, буде його руйнувати.

Ну що ж, dura lex, sed lex. І ми – не єдина країна з такими викликами. Але що можна зробити, аби вирішити інколи незбагненні перешкоди?

У межах жорсткої нормативної рамки використання бюджетних коштів частка зароблених коштів – добряча підтримка в реалізації проектів. І останнє жодним чином не говорить про те, що ці кошти не є публічними.

Як і державні асигнування, зароблені кошти підприємств є коштами платників податків, на які розповсюджується законодавство, що стосується використання публічних коштів, та етична рамка "ти вирішуєш долю коштів, що належать твоїм співгромадянам".

Однак, те ж саме слово, що було начебто перевагою, тепер стає блокуючим. "Підприємство".

Справа в тому, що згідно з іншою частиною законодавства – Бюджетним та Податковим кодексами, законом "Про управління об’єктами державної власності" – державні підприємства зобов’язані відраховувати щонайменше 30% чистого прибутку до державного бюджету.

Чому це питання особливо важливе для культурних інституцій?

Тому, що метою їхньої діяльності не є отримання прибутку. Вони функціонують заради доступності культурних послуг і продукту для суспільства, яке ж їх і фінансує.

Однак наразі законодавство залишається сліпим до цього. І в той момент, коли суспільство наче й готове до фінансування культурних проектів, залишається законодавство, що не бачить різниці між типами інституцій та їхніми місіями.

Постанова №138 деталізує, скільки та як часто здійснювати таке відрахування: для більшості підприємств 75% та щоквартально (бо прив’язує до стандартів бухгалтерського обліку).

Я не поспішаю писати, що з цих двох факторів більш несприятливе. "75%" означає, що з кожних 100 гривень (суми, що зароблено як дохід, але не визнано як витрати) 75 гривень потрібно відрахувати до держбюджету.

"Щоквартально" означає, що законодавство не враховує сезонність діяльності.

У випадку Мистецького арсеналу маємо порівняно значні доходи в травні – у зв’язку з проведенням Книжкового Арсеналу, і великі витрати в серпні – у зв’язку зі здійсненням щорічних ремонтів та інших робіт (тоді менше відвідувачів).

Але в силу древнього календаря червень і серпень належать до різних кварталів, тому інституція спочатку сплачує до бюджету зароблений прибуток, а потім шукає кошти, аби провести ремонтні роботи.

Тут мене би мали зупинити дві категорії знавців. Перші – управлінці (досвідчені і не дуже), що говоритимуть про підвищення навичок планування. Другі – фінансисти, що звернуть увагу на нарахування стандартних типів витрат (амортизація чи періодичні послуги).

Дозволю собі відповісти лише другим: більшість капітальних інвестицій не введено в експлуатацію, адже Мистецький арсенал – це фактично об’єкт незавершеного будівництва, на який амортизація здебільшого не нараховується.

Рівень виклику підвищується, якщо взяти до уваги позики на реставрацію виставкового простору (приблизно 125 мільйонів гривень), які вже з 2017 року потрібно повертати. Зменшення тіла кредиту не є витратами, але все ж вимагає генерації потоку грошових коштів.

Мовою цифр, для того, щоб віддати 1 гривню боргу, підприємство повинне заробити як мінімум 4 гривні, не витрачаючи жодної срібненької на поточні витрати, наприклад, на послуги залучених до проектів кураторів чи художників.

Що з цим усім можна зробити?

Стратегічно: передбачити окрему форму господарювання для інституцій культури.

Це завдання на довгу дистанцію, адже передбачає зміну законів: щонайменше, Господарського й Податкового кодексів, законів "Про культуру", "Про управління об’єктами державної власності", а, можливо, написання нових.

Середня дистанція – зміна законодавства, у тому числі законів, для уніфікації процедури отримання статусу неприбутковості.

Наразі процедура прописана в Податковому кодексі. Щоправда, рішення про надання такого статусу ухвалюються місцевими фіскальними органами: різночитання, байдужість, корупційність, судова тяганина тощо – це те, на що повинне бути готовим сміливе підприємство, що бажає отримати статус неприбутковості в сьогоднішніх реаліях.

Тому важливо, щоб процедура отримання цього статусу була прописана чітко і не передбачала додаткового рішення когось із фіскального органу.

Насамкінець коротка й найлегша дистанція – змінити постанову №138, а саме додати до її положень норму про відрахування частини прибутку культурних інституцій, які би могли перерозподіляти прибуток на створення чи розвиток матеріальної бази своєї діяльності.

Якої, будемо відверті, дуже не вистачає, а тим більше – для збереження і примноження мистецької спадщини для наступних генерацій.

Аби в Мар’яна й у культурних інституцій було більше ентузіазму залучати недержавні кошти та втілювати важливі культурні проекти, можливо, нам варто почати хоча б з найлегшої дистанції?

*Суми, використані в колонці, подано в заокруглених значеннях задля простоти розрахунків та пояснень.

Соломія Боршош, заступниця генеральної директорки Мистецького арсеналу, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Чому Україна живе в культі страждання і як це змінити
Ми часто вже не чекаємо нічого хорошого, і не віримо, що "тут може щось змінитися", проте важливо визнати, що зміни настануть тоді, коли кожен з нас, поступово почне переглядати свій особистий життєвий сценарій. (рос.)
Пенсійний популізм: нові виклики і обіцянки
Реформі пенсійної системи України – два десятки років. У чому причина незадовільних результатів?
Тренд на добро: як компанії допомагають людям
Добро зараз у моді, тому якщо ви не робите добрих справ – ви поза трендом.
Чому інвестиції важливі для наших бабусь
Інвестиції — наймодніше слово 2018 року. Точніше, воно повинно таким стати. Його значення повинні зрозуміти всі бабусі перед тим, як у жовтні 2019 року знайдуть свій паспорт і підуть на парламентські вибори. (рос.)
"Психіатричну в'язницю" треба закрити!
Спеціальні психіатричні лікарні, куди суд спрямовує пацієнтів, не відносяться до системи виконання покарань і хоча б формально не є "в’язницями для психічно хворих". Але все інше залишилось як було.
Конкуренти України чи двері до ЄС: чим може стати для нас ініціатива Тримор'я
Ініціатива створення партнерського блоку від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів за три роки отримала шанс перетворитися з ідеї на амбітний проект. Яким же повинен бути підхід України до Тримор’я?
Без житла, без голосу і тепер без грошей
В Україні пенсіонери-переселенці не позбавлені лише громадянства. Поки що...