Боротьба за дійсність в підміненій реальності

15005 переглядів
П'ятниця, 05 квітня 2019, 13:10
Аріяна ҐіцьAriana Gic
незалежний політичний аналітик, у минулому – автор й керівник правових досліджень Carswell Legal Solutions/Thomson Reuters; юридичний представник Ради з етики досліджень Університету Макмастера; аналітик уряду провінції Онтаріо, Канада

Час відверто запитати, скільки правди у сконструйованій соціальній реальності України, а скільки маніпуляцій, покликаних її викривити.

Один з дослідників Bellingcat Хрісто Грозєв нагадує, що у зламаній електронній пошті партії Жириновського у 2014 році було знайдено план "Буратіно", який був покликаний ввести в українську політику троянського коня Росії під виглядом "жартівливого кандидата".

Ця "людина з народу" протиставлялася б "нудним політикам" для вкидання "психологічних вірусів".

Очікуваний ефект від реалізації технології – "помста владі", іншими словами – протест проти "істеблішменту".

Перечитаймо відгуки про результати першого туру, в тому числі іноземних оглядачів, й переконаймося, що цей сентимент у тій чи іншій інтерпретації присутній чи не в кожному коментарі.

Це лише одна з багатьох очевидних технологій, які працюють сьогодні, і які впливають на сприйняття дійсності мільйонами українців.

А ще можна назвати розкачування сприйняття України як "найбільш корумпованої держави у світі"; країни, де "влада бореться з власним народом", а уряд реалізує "націоналістичну політику, яка розділяє населення"; країни, де завжди все тільки "погіршується", а "реформи гальмуються"; країни, де суцільне розчарування й недовіра викликані "нездатністю влади виправдати очікування", і т.п.

Результати першого туру підтвердили, що українці засвоїли й прийняли як частину об'єктивної реальності більшість штучних міфів, якими їх бомбардували в останні роки політичні сили, російська пропаганда, й іноземні лобісти.

Це стало жорстким приземленням для багатьох, хто безвідповідально брав участь у їх поширенні, й привів країну до межі, за якою непередбачувані наслідки.

Дежавю

Як би багатьом не хотілось цього визнавати, ситуація вкрай нагадує кінець помаранчевого періоду, проте з незмірно вищим рівнем екзистенціальної небезпеки для держави.

Мова не лише про загрозу європейському вектору розвитку, а навіть про збереження української незалежності.

Наприкінці помаранчевої п'ятирічки, заколисані міфом про незворотність прозахідного демократичного курсу, українці недооцінили впливу пропаганди й застережень щодо російського впливу на провідних кандидатів.

Табір "демократів" поводився особливо безвідповідально, не вбачаючи проблеми ані в кабальних московських газових угодах Тимошенко, ані в ризику діаметрального розвороту зовнішньої політики Януковичем.

У розворот країни в напрямку Росії не вірили й на Заході, так, як і відмовляються вірити у схожий сценарій сьогодні, "незалежно від того, який кандидат переможе".

Багатьом тоді видавалось, що країна зміцніла настільки, що дасть відсіч спробам розвернення на схід. Ця помилка відкрила вікно можливостей для втручання Росії, яке було використане для підготовки військової агресії.

Визнаймо, постмайданна Україна пройшла той же шлях, що й постпомаранчева. Результат президентських виборів може обернутись ідентичною трагедією.

Оновлений Янукович постпомаранчевого розливу не позиціонувався як відверто проросійський політик. Це не Бойко-2019. В його передвиборній риториці було місце й для реверансів у бік ЄС.

Однак після інавгурації, Януковичем був запущений процес повзучого згортання помаранчевих демократичних реформ, заміни політики відродження національної ідентичності на совковий сурогат та політика відкритих дверей для російських інтересів у всіх сферах суспільного життя – від економіки до сектору безпеки.

Українці чомусь досі не усвідомили, що державу можна зливати не лише одномоментним приєднанням до Митного союзу чи оголошенням Союзної держави з Росією.

Маленькі кроки у напрямку відмови від демократизації, від утвердження української ідентичності, від незалежної зовнішньої політики, ведуть до великої зради. Ці повзучі дрібні зміни роблять країну вразливою, що доведено в 2014-му великою зрадою Януковича і вторгненням Росії.

Спостереження за цьогорічною виборчою кампанією не залишають сумнівів, що українці не відрефлексували недавнього минулого.

Відтак, маємо ту саму проблему: влада, яка здійснює позитивні для країни реформи, опиняється в ситуації втрати суспільної довіри, а сили, які можна впевнено назвати популістськими, антиреформістськими, й такими, що протистоять утвердженню української ідентичності, тримають високу хвилю народної підтримки.

На жаль, вистачає тих, які спрощують проблему до інтелектуально ледачого сентименту "народ завжди правий", та бракує людей, які готові чесно шукати причини.

Читайте також:

Удавана реальність "запиту на реформи"

Результати першого туру виборів президента України 2019

Ляпас для Порошенка та провал росіян: перша реакція Заходу на вибори в Україні

Втрата віри

Що беззаперечно – саме виборці Порошенка є тими людьми, які хочуть продовження реформ.

Таким чином, пояснення причин низької довіри до влади скоріше пов'язане з тими ж факторами, які вплинули на зменшення явки в західних областях. Чому ж люди, які підтримали Порошенка у 2014-му, виявились демотивованими й проголосували ногами у 2019-му?

Припускаємо, що люди втратили віру у позитивний характер змін, які проводить влада. Якщо відкинути фактор остраху перед повномасштабною війною Росії, в тій чи іншій мірі, це, ймовірно, стосується виборців Порошенка-2014 по всій країні, яких з різних причин об'єднує одна емоція – "незадоволення".

Loading...

Можна цитувати переконливі дослідження, які доводять, що рівень задоволення людей життям не обов'язково корелюється із економічними чи соціальними успіхами країни.

Це логічно: будь-які реформи викликають ланцюгову реакцію, яка змінює баланси в суспільстві й викликає тертя, починаючи від перерозподілу багатства й закінчуючи змінами соціальних статусів.

Можна наводити дослідження, які переконують, що спротив реформам не завжди корелюється із обізнаністю людей про суть змін. Знову ж, і це має логічне пояснення: почуття, особисті переконання, ціннісні установки мають не менше, або й більше значення, ніж найраціональніші аргументи.

Проте більшість не задовольняють складні пояснення. Ми радо нехтуємо фактами й раціональними поясненнями на користь емоційно заряджених упереджень.

Втеча від рельності

Нас не бентежить, що значна частина українців з тих інших міркувань банально не підтримують курсу реформ. Це підтверджує проста математика першого туру і голоси на користь кандидатів, які в кращому випадку лише облагороджували свою анти-реформістську програму гаслами про "зміни".

Ми ігноруємо, що для реформ нема політичної єдності, і що вони, насправді, розводять громадян в різні кутки рингу. Ми весь час забуваємо, що саме фракції влади найбільше підтримують реформи в парламенті на противагу "реформістам" з опозиції. Об'єктивна мова цифр не переконує.

Ми вдаємо, що люди, які голосували за "позаблоковість" Януковича, та його "покращення вже сьогодні" змінились і сьогодні на боці прозахідних реформ. Ми не помічаємо глибини проблеми, що значний відсоток співгромадян залишається на ідеологічно антиукраїнських позиціях, зокрема в питанні російської агресії.

Ми нехтуємо, що чисельні заклики до "реформ" мають у собі стільки ж правдоподібності, що й заклики до "боротьби з корупцією". Антиреформісти намагаються присвоїти імідж реформаторів, так само, як люди, яких мільйон разів вже було запідозрено в корупції, – імідж "антикорупціонерів".

Ми легковажимо тим, що в результаті проведених реформ, сотні тисяч українських громадян, які раніше отримували вигоди від системи, були частково або й повністю відсунуті від джерел сумнівних доходів чи привілейованого становища.

Мова про чисельні соціальні групи, чий вплив було обмежено. Пригадаймо, після розвалу СРСР багато людей також втратило свій попередній соціальний статус і це також мотивувало їх відкидати нові зміни в країні.

Ми не хочемо визнавати, що в українському токсичному медіа-кліматі правда про реформи повністю програла маніпуляціям, покликаним їх знецінити. Критика влади за повільні реформи нагадує скоріше звинувачення опонентів Уляни Супрун в тому, що її реформи відповідальні за спалах епідемії кору в Україні.

Ми обминаємо увагою, що медіа-простір пронизаний наративами кремлівської пропаганди, яка переслідує основну мету – підірвати довіру до держави, щоб демотивувати українців.

Нас не коробить від того, що виборчі кампанії трьох з чотирьох провідних кандидатів відлунювали меседжі інформаційної війни проти України.

Ми не помічаємо, що інфантильний ідеалізм українських активістів настільки далекий від реальності, що їхні очікування звучали б завищено навіть у найрозвиненіших країнах.

Можливо, варто прислухатися до думки українців, які проживають в розвинених країнах заходу, адже вони мають досвід порівняння, – вони зробили достатньо однозначний вибір в першому турі.

Ми вдаємо, що поруч із активними громадськими активістами не живуть мільйони, які продовжують щиро вірити, що можна відкидати принципи, на яких тримаються суспільства західних демократій, але покращити комфорт життя до їхнього рівня.

Ми відмовляємося розуміти, що в країні, яка воює, ресурс для проведення реформ дуже обмежений, а ризики від соціального невдоволення непопулярними рішеннями – величезні.

У нашій удаваній реальності можливий магічний сценарій перетворення країни в Німеччину, чи хоча б Польщу за одну ніч, коли на ділі таке перетворення вимагає набагато більше, ніж просто зусиль уряду.

Навіть якщо в країні буде ідеальне правове й інфраструктурне середовище, українці своїм талантом повинні створити бізнеси, які можуть конкурувати в глобальній економіці, щоб в країну потекло багатство. Це завдання, яке досяжне у вимірі багатьох поколінь.

Боротьба за дійсність

Визнаймо, сформувались суспільні міфи, які спрощують сприйняття реальності, але в силу своєї хибності не можуть нам допомогти знайти правильних відповідей на виклики.

Нагадаймо недалекий 2014-ий, коли "децентралізація" просувалася як міфічна панацея, яка мала зупинити російську агресію. Очевидно, не зупинила, бо проблемою була не централізація, а сама російська агресія. Таких фальшивих міфів безліч і вони щодня віддаляють нас від віднайдення правильних рішень.

Ми стверджуємо, що позитивні зміни в післямайданній Україні – незаперечні. Україна провела глибокі реформи в масштабах, немислимих навіть для більшості країн, які живуть в умовах миру. Без політичної волі постмайданної влади, яка, до речі, опирається на мінімальну більшість у парламенті, це було б неможливо.

На жаль, блискучі досягнення знецінено, здебільшого упередженою й політично заангажованою критикою та російською пропагандою. Як наслідок, прихильники реформ демотивовані, й це головна причина можливого успіху популістського проекту з проросійським ухилом.

Час повернутись у реальність й кожному усвідомити особисту відповідальність за відповідь на справжні загрози перед країною і за продовження проєвропейських змін задля впевненого майбутнього.

Аріяна Ґіць та Роман Сон, спеціально для УП



powered by lun.ua
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.
Як задовольнити кадровий голод в агросекторі
До кінця 2019 року загальна кількість вакансій в агросекторі складе 14,5%. При цьому 12,9% серед усіх зареєстрованих безробітних в липні – з сільського господарства. Чому роботодавці та безробітні не можуть знайти один одного. (рос)
Адмінпослуги можуть бути зручними та доступними для всіх
6% відвідувачів центрів надання адміністративних послуг – люди з інвалідністю. І ми здатні зробити так, щоб усі без винятку отримували якісний сервіс.
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.