Люди понад усе. Чому звільнення військовополонених і цивільних в’язнів має стати головним пріоритетом

5 червня Україна повернула з російського полону 186 своїх громадян – 185 військовослужбовців і лише одного цивільного.

Ми радіємо кожному поверненому. Кожен обмін – врятовані життя, сім'ї, які після років очікування нарешті можуть обійняти своїх рідних.

Але є цифра, яка не дає спокою: лише один цивільний на тлі близько двадцяти тисяч українських громадян, яких Росія незаконно утримує на своїй території та на тимчасово окупованих територіях України. Один цивільний на тлі десятків тисяч родин, які щодня чекають бодай якоїсь звістки про своїх близьких.

Ми багато говоримо про військовополонених. І це правильно. Але поруч із ними існує ще одна категорія жертв цієї війни – цивільні в'язні. Люди, яких взагалі не повинно бути в полоні: журналісти, волонтери, священники, лікарі, вчителі, підприємці, місцеві депутати, пенсіонери та інші. Просто мешканці окупованих територій, які не сподобалися окупаційній адміністрації, яких запідозрили в нелояльності до окупантів під час фільтраційних заходів, або вони стали жертвами доносу сусідів-колаборантів.

Багатьох викрали ще у 2022 році і утримують без зв'язку з зовнішнім світом (incommunicado) без жодних звинувачень. Бо не можна вважати звинуваченням "протидію СВО", відсутню в Кримінальному кодексі та Кодексу про адміністративні правопорушення РФ. Майже всі вони пройшли через страшні катування. Переважна більшість зникла безвісти. Про їхню долю ми досі нічого не знаємо. Вдалося встановити місцезнаходження лише 2114 осіб, тобто 10% від кількості викрадених цивільних українців.

Проти тих людей, яких вдалося знайти, сфабриковані кримінальні справи. Більшість із них тривалий час утримували без зв'язку з зовнішнім світом, а "легалізували" вже з початком судового процесу.

Читайте також: Затримані в окупації. Чому підтримка звільнених – обмежена?

Так само incommunicado утримують наших військовополонених. Їх катують, фабрикують проти них справи, а можливість отримати доступ до них з'являється лише тоді, коли ці "справи" передають до суду, або вже після вироку. Найбільш вразливою групою серед військовополонених є військовослужбовці Азову.

Саме про це змушують замислитися дві нові аналітичні доповіді, оприлюднені правозахисною ініціативою Civic Evidence.

Перша присвячена військовополоненим полку "Азов". Друга – фабрикації справ проти цивільних українців. На перший погляд, це різні категорії людей. Але обидві доповіді приводять до одного висновку: Росія створила цілісну систему використання людей як інструменту війни.

У доповіді про азовців показано, як пропаганда, катівні і псевдосуди працюють як елементи єдиного механізму. Російській владі недостатньо просто утримувати військовополонених. Їх потрібно перетворити на символ, на "уособлення зла", на доказ "боротьби з нацизмом", на інструмент єднання населення РФ в ненависті до всього українського, на виправдання агресії проти України.

Саме тому полонені азовці стають антигероями пропагандистських телевізійних сюжетів, об'єктами показових судових процесів і жертвами особливо жорстоких тортур.

Друга доповідь описує, з чим стикаються десятки тисяч українців, які потрапляють у місця несвободи в Росії і на тимчасово окупованих територіях України: у тюрмах і колоніях, слідчих ізоляторах, підвалах і так званих фільтраційних центрах, а також, які механізми застосовує путінський режим для фабрикації справ.

Питання полонених і цивільних в'язнів не може залишатися другорядною темою мирних переговорів. Навпаки, воно повинно стати передумовою переговорного процесу і центральним гуманітарним питанням міжнародного порядку денного. Саме з цією метою була створена міжнародна коаліція People First. Її назва перекладається просто: "Люди понад усе". І в цьому закладено головний принцип.

Ми переконані, що доля полонених, цивільних в'язнів і депортованих дітей не повинна бути заручником дипломатичних торгів. Вона має бути ключовою передумовою будь-яких домовленостей.

Людей потрібно рятувати зараз. Коаліція об'єднала десятки українських і міжнародних правозахисних організацій.

Ми працюємо з лідерами держав, урядами, парламентами, релігійними діячами та міжнародними інституціями в усьому світі, тому що гуманітарна проблема такого масштабу потребує глобальної коаліції.

Ми бачимо, що найбільш ефективними переговірниками з гуманітарних питань є Туреччина і багаті арабські країни і розуміємо, що треба залучати країни глобального Півдня для тиску на путінський режим. Росія повинна почути вимогу про звільнення людей не лише від Заходу, а від усього світу.

Сьогодні часто говорять про майбутні мирні домовленості: про кордони, санкції, гарантії безпеки та архітектуру післявоєнного миру. Усе це важливо, але для десятків тисяч українських родин мир почнеться значно простіше – з телефонного дзвінка, з повідомлення, зі звістки про те, що їхня близька людина жива і нарешті повертається додому.

Борис Захаров, директор Благодійного фонду "Людина і право"