Кучма: Розширення присутності російського капіталу в Україні відношу до безумовно позитивних чинників

Понеділок, 3 грудня 2001, 11:47
Президент будь-якої країни покликаний відстоювати її позиції в світі. Леонід Кучма, що дав "Відомостям" це інтерв'ю перед візитом в Москву, - не виняток. На російсько-українські відносини він дивиться тільки під кутом національних інтересів. Він нарікає, що Росія ставить штучні бар'єри режиму вільної торгівлі, але при цьому не бажає вступати в митне товариство п'яти країн СНД, щоб прибрати ці бар'єри остаточно. Кучма наполягає на тому, щоб непрямі податки на російські енергоносії поступали до українського бюджету, не цікавлячись, які збитки це спричинить економіці сусідньої держави. Кучма прагне і політичну незалежність України утримати, і капітал на Росії заробити.

Він вітає 12-річний передих у газових боргах, який надала Росія, і одразу ж вимагає відмовитися від квотування експорту українських труб. Кучма явно стурбований тим, наскільки слабко проникають інвестиції в економіку братських держав, але не без відома вищого керівництва Києва РАТ ЄЕС було відмовлено в приватизації українських обленерго. Компанія Чубайса і досі не може експортувати електроенергію через територію України. Кучму можна поздоровити з тим, як він зумів консолідувати національну еліту в російському напрямі: тут українські представники дискутують з небаченою завзятістю і найчастіше залишають стіл переговорів з переможним рахунком.


- Які, на ваш погляд, головні зміни сталися в економічних відносинах України і Росії за минуле десятиріччя?

- Ми виходимо передусім з того, що Росія - наш головний економічний і торговий партнер. Її частка складає третину від загального об'єму товарообігу України. Головним досягненням цього періоду вважаю підписання в 1997 р. програми довгострокової економічної співпраці між Україною і Росією. Хоч однозначну оцінку нашим економічним зв'язкам за останні 10 років дати досить складно, все-таки, думаю, вони розвивалися в дусі прагматизму і взаємної вигоди. Були зльоти, були і падіння. Наприклад, якщо в 1996 р. об'єм зовнішньої торгівлі між нашими країнами становив $18 млрд., то в 1999 р. - лише $10 млрд. А в поточному році, ймовірно, вийдемо на $12 млрд. На цих показниках негативно позначилася не тільки криза 1998 р., але і, як мені уявляється, штучні бар'єри і перешкоди на шляху введення режиму вільної торгівлі між Україною і Росією.

Проте розвиваються не тільки традиційні форми економічних зв'язків, але і прокладають собі дорогу нові, більш ефективні. Крім звичайної виробничої кооперації набули широкого поширення реалізація спільних програм і створення спільних підприємств, відкриття російських підприємств в Україні, участь російських компаній в приватизації українських об'єктів.

На жаль, остаточно усунути всі прямі та непрямі перепони у взаємній торгівлі поки не вдається. Вважаю, що тут ми повинні дотримуватися загальноприйнятих і перевірених практикою міжнародних норм і стандартів. Нинішні ж обмеження в торгівлі шкодять як нашим, так і вашим виробникам і ринкам. Відповідно, їх подолання піде на користь обом країнам.

При всьому позитиві останніх років вважаю нинішній рівень співпраці в цій сфері не відповідним потенціалу ані України, ані Росії. Ось і в поточному році темпи зростання товарообігу знизилися більш ніж вдвічі і становили лише 5%. Якщо не вжити термінових і дійових заходів, негативна динаміка може зберегтися або, більш того, посилитися. Тому ми з Володимиром Володимировичем Путіним доручили урядам розробити нову угоду про вільну торгівлю, яка дозволила б уникнути виключень з режиму вільної торгівлі.

Одночасно на всіх переговорах постає питання про скасування стягування російською стороною експортного ПДВ і митного збору на нафту і газ в торгівлі з Україною. Така практика ставить нашу країну в явно нерівноправне положення.

- Основні російські інвестиції доводяться сьогодні на українську нафтопереробку і нафтохімію. У зв'язку з цим - чи вважаєте ви рівень взаємних інвестицій достатнім?

- Об'єми взаємних інвестицій залишаються абсолютно незначними. За 10 років в економіку України вкладено лише $287 млн. російського капіталу. Це не перевищує 7% від загального об'єму іноземних інвестицій. А українські інвестиції в російську економіку в декілька разів менші. Разом з тим є підстави вважати, що із загальним поліпшенням економічної ситуації в обох країнах інвестиційний процес істотно активізується. Принаймні, перешкоджаючих цьому істотних об'єктивних передумов зараз немає.

- Як Ви ставитеся до проблеми взаємних антидемпінгових розслідувань? Чи є перспективи розв'язання цієї проблеми?

- Як відомо, віднедавна питання застосування обмежувальних заходів у взаємній торгівлі стало однією з головних тем на українсько-російських торгово-економічних переговорах. Це пов'язано, насамперед, з тим, що наші країни, їх суб'єкти господарювання є давніми і традиційними партнерами, а отже, порушення таких сталих зв'язків може призвести до негативних наслідків як для України, так і для Росії. Зараз, наприклад, Російська Федерація ввела обмежувальні заходи на імпорт з України крохмальної патоки, карамелі, крохмалю, труб. Проводяться також розслідування щодо імпорту арматури і компресорів для холодильного обладнання. Чи варто говорити, що такі значні зміни – та, на жаль, не в кращий бік - не минуть безслідно для обох сторін? А в кінцевому програші виявляться, як завжди, і виробники, і споживачі.

Для порівняння: Україна застосовує обмежувальні заходи відносно імпорту товарів з Російської Федерації на загальну суму, що не перевищує $2,5 млн.
Потрібен спокійний і зацікавлений взаємний діалог з цієї нагоди. Дані питання ми обговорювали з президентом Росії під час сочинської зустрічі в серпні і досягли серйозного прогресу в їх розв'язанні. У жовтні урядами наших країн був підписаний меморандум про принципи незастосування спеціальних заходів в двосторонній торгівлі.

Таким чином, очевидним є обопільне бажання виходити в подібних випадках з принципів рівності та взаємної вигоди.

- Які результати українсько-російської співпраці в аерокосмічній галузі?

- Вже сьогодні кооперація розробників і виготівників ракетно-космічної техніки дозволяє реалізувати такі спільні перспективні проекти, як космічний ракетний комплекс "Дніпро" на основі бойової ракети СС-18, що зараз виводиться з експлуатації, модернізація комплексу "Циклон", проведення запусків ракет-носіїв "Зеніт" з космодрому Байконур (проект "Наземний старт"), створення космічного апарату дистанційного зондування Землі "Січ-1М". У липні 1999 р. успішно здійснений спільний запуск космічного апарату дистанційного зондування Землі "Океан-Про".

З урахуванням специфіки космічних галузей України і Росії, їх взаємного проникнення, що склалося історично, цілком логічними були б більш тісна інтеграція їх науково-технічних і промислових об'єктів, спільна участь в міжнародних програмах і проектах. Тим більше, що такий позитивний досвід вже є: маю на увазі проекти "Морський старт" і "Дніпро".

- Як ви оцінюєте прихід російських інвесторів на українські підприємства, які відчували найбільші проблеми, такі, наприклад, як Миколаївський глиноземний завод, Одеський НПЗ, "Лисичанськнафтаоргсинтез"?

- Не можу погодитися з їх визначенням як найбільш проблемних. Ці підприємства відносяться до найбільш привабливих об'єктів приватизації. Так, Миколаївський глиноземний – одне з наймогутніших в колишньому СРСР виробництв з переробки бокситів, що досить стабільно працювало навіть в роки фінансової кризи і неплатежів. "ЛиНОС" - в числі найбільших нафтопереробних заводів Європи. Зрештою, сам факт приходу на ці підприємства російських інвесторів лише підтверджує їх привабливість і перспективність.

Розширення присутності російського капіталу на українському ринку відношу до безумовно позитивних чинників. У цьому полягає ще одне підтвердження того, що період відчуженості, спроб створити самодостатні економіки на відміну від Європи, що кооперується та інтегрується, позаду. На зміну політичним амбіціям приходять аргументи економічної доцільності. Тому залишається тільки всіляко вітати будь-яке зрушення в цьому напрямі.

- Ви брали під особистий контроль приватизацію і пошук інвесторів для ВАТ "Лисичанськнафтаоргсинтез". Чи влаштовує вас робота "ТНК-Україна" на ВАТ "ЛиНОС"?

- Важливо, щоб підприємство такого масштабу працювало стабільно, справно платило податки державі, а своїм працівникам - заробітну плату. У цьому плані в мене немає підстав для невдоволення або неспокою. Пройшов лише рік після придбання Тюменською нафтовою компанією контрольного пакету акцій Лисичанського нафтопереробного заводу, але позитивні зміни вже очевидні. За підсумками роботи в нинішньому році "ЛиНОС" відновив свої провідні позиції на українському ринку. У порівнянні з минулим роком об'єми переробки нафти збільшилися тут в 3,5 рази, в декілька разів зросло виробництво бензину, дизельного палива, мазуту.

Політика зниження цін, що реалізовується на ньому, дозволила здешевити світлі нафтопродукти на українському ринку і без напруження пройти піки споживання під час весняних та осінніх сільськогосподарських робіт. На підприємстві стабільно виплачується заробітна плата, реконструюються виробничі потужності. Завдяки розширенню асортименту продукції поступово налагоджується випуск вітчизняних добавок для отримання високооктанових марок бензину.

Сподіваюся, що Тюменська нафтова компанія буде не менш плідно працювати в Україні і надалі.

- Якось в інтерв'ю одному з українських видань ви відзначили, що компанія "ЛУКОЙЛ" не виконує своїх інвестиційних зобов'язань із завантаження Одеського НПЗ. Тоді ви говорили, що "такі інвестори нам не потрібні". Чи змінилося ставлення до роботи "ЛУКОЙЛа" сьогодні?

- Група компаній "ЛУКОЙЛ" прийшла в Україну як власник Одеського нафтопереробного заводу лише в квітні 1999 р. Цілком природно, що деякий час був потрібний на "притирання" до нового ринку, умов роботи в Україні взагалі. Внаслідок цього, як нам уявляється, компанія старалася особливо не ризикувати своїми капіталами.

Згідно з договором купівлі-продажу "ЛУКОЙЛ" повинен був щорічно постачати на Одеський НПЗ для переробки 2,4 млн. т нафти протягом п'яти років. Однак реальні обсяги постачання склали з квітня 2000 р. по квітень 2001 р. тільки 1,83 млн. т.

Цілком природно, що це привернуло до себе увагу. У ході наступних переговорів з керівництвом "ЛУКОЙЛа", в тому числі і з моєю участю, вдалося зняти всі без виключення спірні питання. Україна пішла на скорочення раніше обумовлених обсягів постачання нафти з Росії, "ЛУКОЙЛ", зі свого боку, взявся до кінця нинішнього року оперативно здійснити обширний комплекс робіт з модернізації Одеського НПЗ для збільшення глибини переробки нафти. Загальна вартість цих робіт - біля $16,8 млн.

Такі кроки відповідають інтересам як України, так і Росії. Скоротивши свої сьогоднішні витрати з експлуатації морально застарілого обладнання, "ЛУКОЙЛ" зможе не тільки вийти на колишні об'єми переробки, але і значно їх перевершити.

- В свій час деякі аналітики зв'язували призначення Віктора Черномирдіна на посаду посла Росії в Україні із зростанням активності "Газпрому", що наполягав на продажу Україною своєї газотранспортної системи. Як Ви ставитеся до призначення Віктора Степановича і до можливості продажу системи?

- Я із задоволенням зустрів інформацію про це призначення. За час роботи в РАТ "Газпром", а потім як голова уряду Росії Віктор Степанович виявив себе справжнім професіоналом і далекоглядним політиком, не схильним загострювати ситуацію та ухвалювати скороспішні рішення.

З приїздом Віктора Степановича Черномирдіна в Київ українсько-російські відносини отримали новий імпульс, це безперечно – маю на увазі і особливо близький йому паливно-енергетичний комплекс. Про це наочно свідчить статистика. У серпні поточного року обсяги постачання нафти з Росії зросли в порівнянні з липнем в 2,4 рази. Відновлена паралельна робота енергосистем України і Росії, що відкриває непогані перспективи спільного експорту електроенергії в Європу. В конструктивне русло входять переговори щодо постачання і транзит російського природного газу і розрахунки за нього.

При цьому, хочу підкреслити, не йдеться про - є нормальна конструктивна робота з вирішення питань та проблем, що накопичилися.

Що стосується подальшої долі газотранспортної системи України, то пошук найбільш ефективних і прийнятних шляхів її експлуатації продовжується. На даний момент є, як мінімум, три можливих варіанти – приватизація, концесія, або оренда, та створення спільного підприємства. Кожний з них має свої плюси і мінуси, які треба всебічно і ретельно зважити.

Для того щоб зробити остаточний вибір, необхідно провести дуже багато роботи. Це, передусім, обстеження технічного стану труби, порівняльна фінансова оцінка всіх варіантів, визначення необхідних на найближчий час об'ємів капіталовкладень в реконструкцію і розширення транзитного потенціалу української газотранспортної системи. Нарешті, необхідні, на мій погляд, вельми непрості переговори з власниками газу і його потенційними споживачами.

Ми вдячні російській стороні - нашому основному партнеру в реалізації газотранспортних проектів - за розуміння і відсутність тиску в цьому питанні. Упевнений, що в прийнятих Україною рішеннях будуть враховані інтереси РАТ "Газпром" і Росії загалом.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News