Казка про пильну та справедливу ДПАУ і недоброго суддю Василенка
Четвер, 3 січня 2002, 19:49
Те, що сучасна українська влада не намагається хоч б імітувати зовнішню привабливість, свідчить зовсім не про її силу і впевненість. Радше про тупість і атрофованість органів мислення, які б дозволили їй прораховувати наступний крок. Тому коли асфальтовий каток влади поволі суне у просторі і часі і бачить щось поза своїм розумінням, щось на зразок суду присяжних, він обов`язково має проїхатися по цій дивині. І навіть не через те, що він, каток, насправді такий злий і жорстокий, а тому, що його рівень інтелектуальних здібностей вимагає звичної одноманітності – рівного та широкого асфальтового поля, пейзаж якого не псується жодним стороннім предметом.
А ось спочивший у бозі СРСР хотів в очах власних громадян виглядати не як "імперія зла", а як країна, де панує справедливість і верховенство закону. Тому в старі добрі часи культивувався, зокрема, суд радянського зразка, де почесну функцію народних засідателів виконували чергові робітники та колгоспниці. Натомість гарантований Конституцією незалежної України суд присяжних поки що залишається таким же далеким і недосяжним, як сузір`я Великої Ведмедиці. А зірки з неба українські можновладці самі не хапають і іншим не дають, тому й розгнівались, почувши про спробу інсценувати перше громадське засідання суду присяжних щодо законності подальшого утримання під вартою Бориса Фельдмана.
Суддя київського апеляційного суду Юрій Василенко, відомий своєю незаангажованістю, який 10 грудня 2001 року головував на імпровізованому суду присяжних, невдовзі після проведення акції відчув за спиною пихкання і ляскіт владного катка. Цього разу його скеровує рука Державної податкової адміністрації України, яка в особі генерал-лейтенанта податкової міліції С.Піскуна звинуватила Юрія Олександровича в використанні статусу судді в передвиборчих цілях, а також в негативному впливі на "розвиток судової системи України на сучасному етапі її реформування".
При цьому відповідний документ паном Піскуном було складено і направлено міністру юстиції "шановній Сюзанні Романівні" (Станік) ще 4 грудня, тобто поперед батька в пекло – за тиждень до того, як суддя Василенко очолив громадські слухання по справі "Фельдман проти Генеральної прокуратури". (Підкреслимо: проти Генеральної прокуратури, оскільки присяжним пропонувалося визначитися стосовно законності виданого заступником генпрокурора Кудрявцевим припису, що фактично скасував рішення Печерського суду м.Києва про звільнення з-під варти Фельдмана. Чому як чорт з табакерки вискочив зі своїм листом до Мінюсту Піскун, відомство якого ніхто начебто не "ображав", не зрозуміло).
Як поспішав пан Піскун відвернути репетицію незалежного і по-справжньому народного судочинства! Але запланована акція таки відбулася і 13 присяжних, обраних жеребкуванням, одностайно відповіли "так" на запитання, чи мало місце порушення прав людини з боку Генпрокуратури України і чи підлягають дії Віктора Кудрявцева оскарженню в судах загальної юрисдикції.
Як відреагувати на таке неподобство з боку ситуативних присяжних і судді Юрія Василенка, офіційна Феміда (Мінюст) розмірковувала до 14 грудня і нарешті визначилась, доручивши прокоментувати дії Василенка голові апеляційного суду Києва Григорію Зубцю. Для цього Зубцю було відведено термін до 24 грудня, протягом якого повідомити "детальну інформацію" щодо альтернативного судочинства він так і не зміг, не в останню чергу через відмову "судді Василенка Ю.О. давати відповідні пояснення", як жаліється Зубець Міністерству юстиції, чиї сподівання залишились не виправданими. "Інших шляхів проведення перевірки керівництво Апеляційного суду не має", - розводить руками пан Зубець і радить заявнику, тобто ДПАУ, в разі чого звертатися до кваліфікаційної комісії суддів, яка може дати оцінку поведінці Юрія Василенка.
"Мені дуже лестить те, що я, на думку пана Піскуна, маю суттєвий вплив на перебудову судової системи", - говорить суддя Юрій Василенко, він же – гальмо на світлому шляху реформ. "Я був би радий, якби насправді мав можливість скеровувати напрямок судового реформування. Але це далеко не так, і пану Піскуну це відомо не гірше за мене. Моїми думками стосовно того, якою має бути судова влада, ніхто не цікавився", - зазначає Юрій Олександрович.
Він також висловив величезне здивування з приводу того, що представник ДПАУ вважає можливим виступати в ролі, м`яко кажучи, інформатора Міністерства юстиції, куди він доповідає про недостойну, на його думку, поведінку одного з суддів. Що ж, податківці унаочнюють широку різноманітність своїх талантів – не лише казочки про податки їм під силу, але й епістолярії, що більше скидаються на доноси.
Не менш дивно виглядає і поєднання Піскуном функцій митаря та самозваного працівника Центральної виборчої комісії, в компетенції якої – нагляд за законною чи незаконною діяльністю суб`єктів виборчого процесу. "Про яку передвиборчу агітацію йдеться стосовно до суду присяжних? – запитує Юрій Василенко. - Погодившись прийняти участь в цій акції, яку можна прирівняти до опитування громадської думки, за кого я агітував? За себе? За Фельдмана? За правозахисну організацію "Гельсінкі-90", що виступала ініціатором заходу? 10 грудня українській громадськості в особі тринадцяти її представників-присяжних пропонувалося висловитися з приводу двох суто юридичних, і аж ніяк не політичних, моментів". Цілком вірогідно, що сама ДПАУ не сумнівається в наявності в справі Фельдмана політичного підтексту, що й змушує її сприймати через призму політики дії всіх, хто хоч на крок наближається до аналізу цієї справи.
А пан Зубець, долучившись до збирання компромату на неслухняного суддю Василенка, зі свого боку вказує на "використання ним поза робочим часом суддівської форми". Бутафорської форми, зауважимо. Оскільки справжня, передбачена законом мантія судді разом із суддівським значком залишалась у Юрія Василенка вдома, коли він у свій вільний від роботи час, як слушно зауважив Григорій Зубець, відправився на ніким не заборонений захід, як це може зробити будь-який громадянин України. А імітація суддівської форми, і молоток судді, і інші предмети були надані правозахисниками з "Гельсінкі-90".
Втім, кого цікавлять такі деталі… Головне – поставити заслін рецидивам народного правосуддя. Якщо законодавство не дозволяє заборонити подібні акції, то тоді варто залякати їх учасників. Якщо вони не з лякливих – тоді чудово було б скомпроментувати ідею як таку, замастити її власним брудом, згадавши і політичну спрямованість, і передвиборчу агітацію, і упередженість, і продажність – будь-що, аби досягти поставленої мети. Причому швидко, оперативно.
Адже яку надзвичайну мобільність продемонстрували і Міністерство юстиції, і голова київського апеляційного суду Зубець – протягом двох тижнів, листуючись, вони узгодили питання, які їх цікавили. Де й поділася недавня неповороткість та млявість, яку вони продемонстрували під час пошуків зали для слухань по так званій справі "9 березня"?! Майже три місяці в столиці не могли знайти пристойне приміщення, і навіть звернення з цього приводу до Мінюсту Голови Верховного Суду Віталія Бойка виявилося безрезультатним. Не поквапився проявити ініціативу тоді і Григорій Зубець, в розпорядженні якого знаходиться приміщення апеляційного суду по вулиці Володимирській – достатньо велика і цілком пристосована для слухань по резонансній справі зала. Вона так і залишається порожньою, натомість унсовців судять у сміховинній обстановці кінотеатру на околиці міста.
Заяву пана Піскуна, що містить, на думку Юрія Василенка, образи його честі і професійної гідності, опальний суддя має намір не залишати без відповіді. На посадовця з ДПАУ чекатиме судовий позов. Це рішення з боку Василенка є остаточним, тим більше, що це не перший випадок, коли пан Піскун намагається оскаржувати слова та дії судді.
Півроку тому гнів податківця викликала відповідь Юрія Василенка на прохання кореспондента газети "Галицькі контракти" прокоментувати розрив між кількістю справ, що порушуються ДПАУ за фактом ухиляння від сплати податків (приблизно 12 тисяч) і кількістю засуджених за цей злочин (станом на травень 2001 року – 62 особи). Думки судді Василенка про можливе застосування "телефонного права" для припинення більшості справ, про хабарництво, що також є не виключеним, були витлумачені Піскуном як образа та дискредитація "всієї системи органів досудового слідства". Тоді Піскун погрожував Юрію Василенку судовим позовом, але згодом відмовився від своїх попередніх намірів. Тепер його бажання зустрітися зі своїм антагоністом в суді здійсниться.
А ось спочивший у бозі СРСР хотів в очах власних громадян виглядати не як "імперія зла", а як країна, де панує справедливість і верховенство закону. Тому в старі добрі часи культивувався, зокрема, суд радянського зразка, де почесну функцію народних засідателів виконували чергові робітники та колгоспниці. Натомість гарантований Конституцією незалежної України суд присяжних поки що залишається таким же далеким і недосяжним, як сузір`я Великої Ведмедиці. А зірки з неба українські можновладці самі не хапають і іншим не дають, тому й розгнівались, почувши про спробу інсценувати перше громадське засідання суду присяжних щодо законності подальшого утримання під вартою Бориса Фельдмана.
Суддя київського апеляційного суду Юрій Василенко, відомий своєю незаангажованістю, який 10 грудня 2001 року головував на імпровізованому суду присяжних, невдовзі після проведення акції відчув за спиною пихкання і ляскіт владного катка. Цього разу його скеровує рука Державної податкової адміністрації України, яка в особі генерал-лейтенанта податкової міліції С.Піскуна звинуватила Юрія Олександровича в використанні статусу судді в передвиборчих цілях, а також в негативному впливі на "розвиток судової системи України на сучасному етапі її реформування".
При цьому відповідний документ паном Піскуном було складено і направлено міністру юстиції "шановній Сюзанні Романівні" (Станік) ще 4 грудня, тобто поперед батька в пекло – за тиждень до того, як суддя Василенко очолив громадські слухання по справі "Фельдман проти Генеральної прокуратури". (Підкреслимо: проти Генеральної прокуратури, оскільки присяжним пропонувалося визначитися стосовно законності виданого заступником генпрокурора Кудрявцевим припису, що фактично скасував рішення Печерського суду м.Києва про звільнення з-під варти Фельдмана. Чому як чорт з табакерки вискочив зі своїм листом до Мінюсту Піскун, відомство якого ніхто начебто не "ображав", не зрозуміло).
Як поспішав пан Піскун відвернути репетицію незалежного і по-справжньому народного судочинства! Але запланована акція таки відбулася і 13 присяжних, обраних жеребкуванням, одностайно відповіли "так" на запитання, чи мало місце порушення прав людини з боку Генпрокуратури України і чи підлягають дії Віктора Кудрявцева оскарженню в судах загальної юрисдикції.
Як відреагувати на таке неподобство з боку ситуативних присяжних і судді Юрія Василенка, офіційна Феміда (Мінюст) розмірковувала до 14 грудня і нарешті визначилась, доручивши прокоментувати дії Василенка голові апеляційного суду Києва Григорію Зубцю. Для цього Зубцю було відведено термін до 24 грудня, протягом якого повідомити "детальну інформацію" щодо альтернативного судочинства він так і не зміг, не в останню чергу через відмову "судді Василенка Ю.О. давати відповідні пояснення", як жаліється Зубець Міністерству юстиції, чиї сподівання залишились не виправданими. "Інших шляхів проведення перевірки керівництво Апеляційного суду не має", - розводить руками пан Зубець і радить заявнику, тобто ДПАУ, в разі чого звертатися до кваліфікаційної комісії суддів, яка може дати оцінку поведінці Юрія Василенка.
"Мені дуже лестить те, що я, на думку пана Піскуна, маю суттєвий вплив на перебудову судової системи", - говорить суддя Юрій Василенко, він же – гальмо на світлому шляху реформ. "Я був би радий, якби насправді мав можливість скеровувати напрямок судового реформування. Але це далеко не так, і пану Піскуну це відомо не гірше за мене. Моїми думками стосовно того, якою має бути судова влада, ніхто не цікавився", - зазначає Юрій Олександрович.
Він також висловив величезне здивування з приводу того, що представник ДПАУ вважає можливим виступати в ролі, м`яко кажучи, інформатора Міністерства юстиції, куди він доповідає про недостойну, на його думку, поведінку одного з суддів. Що ж, податківці унаочнюють широку різноманітність своїх талантів – не лише казочки про податки їм під силу, але й епістолярії, що більше скидаються на доноси.
Не менш дивно виглядає і поєднання Піскуном функцій митаря та самозваного працівника Центральної виборчої комісії, в компетенції якої – нагляд за законною чи незаконною діяльністю суб`єктів виборчого процесу. "Про яку передвиборчу агітацію йдеться стосовно до суду присяжних? – запитує Юрій Василенко. - Погодившись прийняти участь в цій акції, яку можна прирівняти до опитування громадської думки, за кого я агітував? За себе? За Фельдмана? За правозахисну організацію "Гельсінкі-90", що виступала ініціатором заходу? 10 грудня українській громадськості в особі тринадцяти її представників-присяжних пропонувалося висловитися з приводу двох суто юридичних, і аж ніяк не політичних, моментів". Цілком вірогідно, що сама ДПАУ не сумнівається в наявності в справі Фельдмана політичного підтексту, що й змушує її сприймати через призму політики дії всіх, хто хоч на крок наближається до аналізу цієї справи.
А пан Зубець, долучившись до збирання компромату на неслухняного суддю Василенка, зі свого боку вказує на "використання ним поза робочим часом суддівської форми". Бутафорської форми, зауважимо. Оскільки справжня, передбачена законом мантія судді разом із суддівським значком залишалась у Юрія Василенка вдома, коли він у свій вільний від роботи час, як слушно зауважив Григорій Зубець, відправився на ніким не заборонений захід, як це може зробити будь-який громадянин України. А імітація суддівської форми, і молоток судді, і інші предмети були надані правозахисниками з "Гельсінкі-90".
Втім, кого цікавлять такі деталі… Головне – поставити заслін рецидивам народного правосуддя. Якщо законодавство не дозволяє заборонити подібні акції, то тоді варто залякати їх учасників. Якщо вони не з лякливих – тоді чудово було б скомпроментувати ідею як таку, замастити її власним брудом, згадавши і політичну спрямованість, і передвиборчу агітацію, і упередженість, і продажність – будь-що, аби досягти поставленої мети. Причому швидко, оперативно.
Адже яку надзвичайну мобільність продемонстрували і Міністерство юстиції, і голова київського апеляційного суду Зубець – протягом двох тижнів, листуючись, вони узгодили питання, які їх цікавили. Де й поділася недавня неповороткість та млявість, яку вони продемонстрували під час пошуків зали для слухань по так званій справі "9 березня"?! Майже три місяці в столиці не могли знайти пристойне приміщення, і навіть звернення з цього приводу до Мінюсту Голови Верховного Суду Віталія Бойка виявилося безрезультатним. Не поквапився проявити ініціативу тоді і Григорій Зубець, в розпорядженні якого знаходиться приміщення апеляційного суду по вулиці Володимирській – достатньо велика і цілком пристосована для слухань по резонансній справі зала. Вона так і залишається порожньою, натомість унсовців судять у сміховинній обстановці кінотеатру на околиці міста.
Заяву пана Піскуна, що містить, на думку Юрія Василенка, образи його честі і професійної гідності, опальний суддя має намір не залишати без відповіді. На посадовця з ДПАУ чекатиме судовий позов. Це рішення з боку Василенка є остаточним, тим більше, що це не перший випадок, коли пан Піскун намагається оскаржувати слова та дії судді.
Півроку тому гнів податківця викликала відповідь Юрія Василенка на прохання кореспондента газети "Галицькі контракти" прокоментувати розрив між кількістю справ, що порушуються ДПАУ за фактом ухиляння від сплати податків (приблизно 12 тисяч) і кількістю засуджених за цей злочин (станом на травень 2001 року – 62 особи). Думки судді Василенка про можливе застосування "телефонного права" для припинення більшості справ, про хабарництво, що також є не виключеним, були витлумачені Піскуном як образа та дискредитація "всієї системи органів досудового слідства". Тоді Піскун погрожував Юрію Василенку судовим позовом, але згодом відмовився від своїх попередніх намірів. Тепер його бажання зустрітися зі своїм антагоністом в суді здійсниться.
