Хто в Україні служить громадській справі більше, ніж самому собі?
Субота, 2 березня 2002, 15:18
Передвиборчий парламентський марафон, який в ідеалі має на меті привести до найвищого законодавчого органу нашої країни кращих з найкращих, у самому розпалі. Політичні блоки, партії та індивідуали, які репрезентують різноманітні політичні та ділові інтереси невтомно, багатослівно та темпераментно агітують публіку, намагаючись переконати у винятковості своєї особи чи команди, вживаючи у тому процесі широкий спектр методів та стратегій переконання, що вже увійшли у повсякденний лексикон під загадковим іменем піару. На яких же таких якостях акцентують високошановні майбутні законодавці у своїх змаганнях за серця українського виборця?
Зазвичай це:
- Професіоналізм та компетентність, у доказі якого пересічний виборець не має можливості переконатися, тому сприймає запевнення із засторогою…
- Політична платформа, що носить галасливе ім'я, aле як правило не має нічого спільного із справжньою ідеологією партії чи блоку…
- Патріотизм, який понятійно розуміється діаметрально протилежно різними верствами української спільноти…
Візьму на себе сміливість заявити – Панове кандидати! Ви ускладнили життя своїх виборців полемікою на теми, що є відірваними від повсякденного життя та не мають нічого спільного з їх прагненнями сьогодні. Ви забули сказати своїм виборцям те, що вони від Вас хочуть почути.
Ті громадяни, що прийдуть на дільниці, щоби віддати свої голоси на користь своїх обранців є, насправді, романтиками, які вижили, незважаючи на кривди повсякдення та не втратили віру у справедливість.
Українці понад усе хочуть честих та порядних державних службовців, справедливості та рівноправних стосунків із владою, визнання владою першочерговості громадських інтересів перед приватними, поваги до особистості; тобто ЕТИЧНОСТІ ТА МОРАЛЬНОСТІ ВЛАДИ. Це є тією першочерговою метою, яка змусить свідомих громадян України відкласти свої буденні справи у неділю 31 березня, при чому, незалежно від їх політичних уподобань.
Але з причини, яка невідома автору цих рядків, ті, хто претендує на посади народних обранців дивним чином оминають обговорення теми етичності держави, етики стосунків між державою та громадянином та кодексу честі взагалі. Я не кажу про заєдунів, з ними все зрозуміло…
Ці абсолютно свідомо не торкаються цієї теми з двох причин. По-перше, для людей, що об'єдналися під прапорами із гордою назвою "За ЄдУ!" поняття честі та порядності є абсолютно чужими та незрозумілими. По-друге, хоч вони й не знають, що то є таке, але підсвідомо, за допомогою рефлексів, що виробилися довгим життєвим досвідом пристосування розуміють, що риторика на цю тему з їх вуст звучатиме не краще, як проповідь цнотливості з вуст повії.
У комуністів теж неабиякі проблеми, пов'язані із етикою та мораллю, тому дебатування цієї суспільної проблеми із представниками або послідовниками цієї ортодоксально-вимираючої ідеології більше нагадуватиме розмову із катом-пенсіонером: "Так, мовляв, закатував-замучав я людей багато, але то не від зла, а з необхідності…". Тому, заграючи перед своєю геронтократичною аудиторією, лідери комуністів не деталізують, яким чином вони забезпечуватимуть у разі своєї перемоги "народовладдя" та "режим рівноправ'я та справедливості".
У програмному документі БЮТи, де пріоритетом проголошується духовне життя та відродження духовності (яка, в принципі є за визначенням стандартом морально-етичних норм), у контексті документу немає ані чіткого визначення поняття, ані механізмів запровадження, окрім доволі контроверсійних ідей створення шкільних програм духовності та "звірення законодавства з вищими духовними цінностями".
У "Нашої України" більш детально розписано "Запровадження моральних і прозорих взаємин суспільства та влади", але також обмежено легалістським трактуванням цих взаємин як "запровадження усталених процедур взаємодії між владою та громадськістю". Запровадження, панове,… не працює. Як крали – так і крадуть… А ще й зневажають громадян по повній програмі, вбивають безкарно, брешуть, не соромляться плагіат друкувати та передвиборчу агітацію конкурентів зі стовпів та парканів зривати… І не соромно їм, бо не знають, що порядні люди так не роблять.
Поміж тим, найдієвішим засобом впровадження та суспільного контролю етико-моральних норм, як демонструє досвід країн, яким раніше за нас пощастило насолоджуватися благами громадянського суспільства, окрім законодавства, є практика професійних етичних кодексів. Вони запроваджуються добровільними професійними об'єднаннями, ними також, як правило, передбачено функції нагляду за дотриманням кодексу професійної етики. І у державних службовців таке об'єднання є із кодексом честі, відповідно.
Для тих, хто читає англійською, будь-ласка, можете ознайомитися із Етичним Кодексом Американського Товариства Державних Службовців. А для того, хто не читає, зацитую лише перше речення: "Служити громадській справі більше ніж самому собі".
Ось так, не більше й не менше. Це вам не сухий канцелярський стиль українських "Загальних правил поведінки державного службовця": "Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти…" і ще вісім сторінок тексту, які дочитати до кінця жодного разу не позіхнувши не можна. Та й не читає ніхто з них, напевно…
А все це до чого? А до того, що теперішні вибори якнайкраще ілюструють боротьбу між тими, хто намагається повернути українське суспільство до етично-моральних норм, які прийняті серед людей доброї волі та тими, хто заради особистого зиску готовий на все. Як у казці, де добро має завжди перемогти зло.
Громадяни наші дотепні, вони розуміють, хто є хто. Читати між рядками багато з них також навчилися ще в школі. Але чому б нашим політикам не допомогти українцям, називаючи речі своїми іменами та надавши їм свої варіанти трактування кодексу честі?
Зазвичай це:
- Професіоналізм та компетентність, у доказі якого пересічний виборець не має можливості переконатися, тому сприймає запевнення із засторогою…
- Політична платформа, що носить галасливе ім'я, aле як правило не має нічого спільного із справжньою ідеологією партії чи блоку…
- Патріотизм, який понятійно розуміється діаметрально протилежно різними верствами української спільноти…
Візьму на себе сміливість заявити – Панове кандидати! Ви ускладнили життя своїх виборців полемікою на теми, що є відірваними від повсякденного життя та не мають нічого спільного з їх прагненнями сьогодні. Ви забули сказати своїм виборцям те, що вони від Вас хочуть почути.
Ті громадяни, що прийдуть на дільниці, щоби віддати свої голоси на користь своїх обранців є, насправді, романтиками, які вижили, незважаючи на кривди повсякдення та не втратили віру у справедливість.
Українці понад усе хочуть честих та порядних державних службовців, справедливості та рівноправних стосунків із владою, визнання владою першочерговості громадських інтересів перед приватними, поваги до особистості; тобто ЕТИЧНОСТІ ТА МОРАЛЬНОСТІ ВЛАДИ. Це є тією першочерговою метою, яка змусить свідомих громадян України відкласти свої буденні справи у неділю 31 березня, при чому, незалежно від їх політичних уподобань.
Але з причини, яка невідома автору цих рядків, ті, хто претендує на посади народних обранців дивним чином оминають обговорення теми етичності держави, етики стосунків між державою та громадянином та кодексу честі взагалі. Я не кажу про заєдунів, з ними все зрозуміло…
Ці абсолютно свідомо не торкаються цієї теми з двох причин. По-перше, для людей, що об'єдналися під прапорами із гордою назвою "За ЄдУ!" поняття честі та порядності є абсолютно чужими та незрозумілими. По-друге, хоч вони й не знають, що то є таке, але підсвідомо, за допомогою рефлексів, що виробилися довгим життєвим досвідом пристосування розуміють, що риторика на цю тему з їх вуст звучатиме не краще, як проповідь цнотливості з вуст повії.
У комуністів теж неабиякі проблеми, пов'язані із етикою та мораллю, тому дебатування цієї суспільної проблеми із представниками або послідовниками цієї ортодоксально-вимираючої ідеології більше нагадуватиме розмову із катом-пенсіонером: "Так, мовляв, закатував-замучав я людей багато, але то не від зла, а з необхідності…". Тому, заграючи перед своєю геронтократичною аудиторією, лідери комуністів не деталізують, яким чином вони забезпечуватимуть у разі своєї перемоги "народовладдя" та "режим рівноправ'я та справедливості".
У програмному документі БЮТи, де пріоритетом проголошується духовне життя та відродження духовності (яка, в принципі є за визначенням стандартом морально-етичних норм), у контексті документу немає ані чіткого визначення поняття, ані механізмів запровадження, окрім доволі контроверсійних ідей створення шкільних програм духовності та "звірення законодавства з вищими духовними цінностями".
У "Нашої України" більш детально розписано "Запровадження моральних і прозорих взаємин суспільства та влади", але також обмежено легалістським трактуванням цих взаємин як "запровадження усталених процедур взаємодії між владою та громадськістю". Запровадження, панове,… не працює. Як крали – так і крадуть… А ще й зневажають громадян по повній програмі, вбивають безкарно, брешуть, не соромляться плагіат друкувати та передвиборчу агітацію конкурентів зі стовпів та парканів зривати… І не соромно їм, бо не знають, що порядні люди так не роблять.
Поміж тим, найдієвішим засобом впровадження та суспільного контролю етико-моральних норм, як демонструє досвід країн, яким раніше за нас пощастило насолоджуватися благами громадянського суспільства, окрім законодавства, є практика професійних етичних кодексів. Вони запроваджуються добровільними професійними об'єднаннями, ними також, як правило, передбачено функції нагляду за дотриманням кодексу професійної етики. І у державних службовців таке об'єднання є із кодексом честі, відповідно.
Для тих, хто читає англійською, будь-ласка, можете ознайомитися із Етичним Кодексом Американського Товариства Державних Службовців. А для того, хто не читає, зацитую лише перше речення: "Служити громадській справі більше ніж самому собі".
Ось так, не більше й не менше. Це вам не сухий канцелярський стиль українських "Загальних правил поведінки державного службовця": "Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти…" і ще вісім сторінок тексту, які дочитати до кінця жодного разу не позіхнувши не можна. Та й не читає ніхто з них, напевно…
А все це до чого? А до того, що теперішні вибори якнайкраще ілюструють боротьбу між тими, хто намагається повернути українське суспільство до етично-моральних норм, які прийняті серед людей доброї волі та тими, хто заради особистого зиску готовий на все. Як у казці, де добро має завжди перемогти зло.
Громадяни наші дотепні, вони розуміють, хто є хто. Читати між рядками багато з них також навчилися ще в школі. Але чому б нашим політикам не допомогти українцям, називаючи речі своїми іменами та надавши їм свої варіанти трактування кодексу честі?
