Джексон приїхав будити Кучму

Понеділок, 9 грудня 2002, 15:12
Утретє за останні півроку до Києва приїхав Брюс Джексон, голова Американського комітету по НАТО – вашингтонської неурядової організації, яка лобіює на владних пагорбах розширення Альянсу. Його прийнято вважати одним із неофіційних посередників між країнами-кандидатами й Конгресом та адміністрацією США.

Його візит – це гарна новина, бо тим самим американець показує зацікавленість в Україні з боку комітету. Але на цьому добрі звістки закінчуються – бо Джексон допомогатиме офіційному Києву і місцевим політикам розшифровувати знаки, надіслані Україні Заходом в ході нещодавнього саміту НАТО.

"Україна ледве уникла у Празі катастрофічного розвитку подій"; "Україна на саміті не отримала призів"; "Зараз Україна далі від Європи, ніж півроку тому", - зазначав Джексон на прес-конференції у понеділок. Хоча ні, одна радісна новина все-таки є: "Особисто мені здається, що уряд США не посилить санкції проти України. Вони вже висловили своє розчарування, і у Празі українське керівництво було ізольоване".

Джексон був у Києві у травні 2002 – відразу після рішення України почати інтеграцію до НАТО. Зараз про літо та осінь він говорить як про втрачений час. "У Празі та Вашингтоні говорили про Україну більше, ніж раніше. Наявні всі ознаки уваги. І якби не сталися прикрі події [щодо скандалу з "Кольчугами"], то ці шість місяців могли стати початком чогось нового, але за цей час країна або перебувала на місці, або рухалася назад".

На його думку, після травневого рішення можна було говорити про започаткування для України плану "інтенсивний діалог" (яким у бік НАТО рухаються Хорватія та Македонія). Або "навіть" МАР (Membership action plan), який передує вступу до Альянсу.

Однак ці ініціативи втрачено. Перш за все, через "Кольчуги". І поряд із самим фактом розмови Кучми і Малєва, американців також дивує поведінка Києва і після початку скандалу. "Група експертів, яка відвідала Україну, хотіла прояснити ситуацію, однак пояснення були неадекватними. Особисто я вважаю, що пояснення мали застереження, які могли бути у радянські часи. Питання поставлено чітко: якщо існують підозри щодо передачі "Кольчуг" в Ірак, то де вони є?", - зазначає Джексон, який, до речі, у 1979-90 був офіцером військової розвідки армії США.

Не менше за "Кольчуги" заважає мріям про НАТО і політична ситуація в країні. "На даний час ми говоримо не про європейську демократію, а про певну форму автократизму в Україні. Погіршилося ставлення до ЗМІ, воно не відповідає ні критеріям Гельсінської угоди, ні правозахисним стандартам. З'являється більше повідомлень про цензуру, яка є неприйнятною у європейських демократіях. Ми не побачили відмови від політичної корупції. Українське керівництво відновило свої сили, але шляхом консолідації олігархічних інтересів".

Тепер, коли Україна прогаяла шість місяців, слід думати, як не втратити НАТОвську перспективу остаточно, говорить Джексон.

"По суті є два критерії [членства у НАТО]. Треба поділяти цінності демократичних держав, а також мати бажання й готовність захищати дані цінності. В Україні – повідомлення про цензуру, в Македонії – розширення учасників політичного процесу. Румунія добровільно бере участь у миротворчих операціях, українське керівництво продає зброю ворогу. З точки зору лідерів країн НАТО, це дві великі відмінності", - пояснює Джексон, чому Бухарест уже отримав запрошення до Альянсу, а Скопьє надішлють його на наступному саміті.

Проте чи можливо, що одночасно із Македонією покличуть і Україну, під час третьої хвилі розширення Альянсу? Тим більше, що наступний саміт НАТО – через 42 місяці. Прогнозувати складно, але Джексон цитує та погоджується із Збігневом Бжезинським, який 23 листопада на обіді з литовським президентом Адамкусом активно заступався за Україну.

"Згідно із його думками, третій етап розширення НАТО – це прийняття країн, які перебувають на шляху демократичного становлення. На погляд Бжезинського, Україна є частиною Європи, як і Грузія є частиною Європи".

За словами Джексона, в України є два можливих шляхи: або ставати нормальною європейською державою, або "відносно ізольованою, досить корумпованою країною", яка тяжіє не до Брюсселю, а до Уральських гір (вздовж яких проходить географічний кордон Європи).

"Мова йде про перспективи протягом 25 років", і за другого сценарію програє не тільки нинішнє, але й наступне покоління українців: "В політичному вимірі можна говорити про значну втрату свободи, навіть у тих же візових питаннях". Але Джексон чомусь сподівається, що після Праги українське керівництво зрозуміє: "час пробудитися". І ще він "не уявляє, що президент Буш може ухвалити рішення, яке призведе до зниження рівня життя українського народу".

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News

Усі новини...