Так що ж саме запропонував Кучма українцям?

12 переглядів
Четвер, 6 березня 2003, 10:52
Найперша реакція на телезвернення Кучми до народу 5 березня була суто "технологічною". Це - спроба перехопити в опозиції ініціативу напередодні планованих акцій 9 березня (Тимошенко). Це - вияв небажання влади проводити реальну реформу, спроба "забалакати" її у "всенародному обговоренні" (Матвієнко). Нарешті, від цього "хліба на столах в українців не додасться" (Симоненко).

Але, напевно, цікаво докладніше поглянути й на те, що саме запропонував президент українському народові.

Сам Кучма переконано говорив про заміну "президентсько-парламентської" системи влади на "парламентсько-президентську". Проте, якщо проаналізувати суть озвучених 5 березня пропозицій, дійдемо несподіваного висновку: в кращому разі йдеться про перехід від сьогоднішньої гіперпрезидентської диктатури (за якої на Банковій зосереджено всі без винятку найважливіші важелі впливу) до певного різновиду якраз президентсько-парламентської моделі (де у глави держави залишено дуже суттєві важелі для того, щоб контролювати "неслухняний" парламент).

Справді, незаперечним позитивом є пропозиція обирати нижню палату за пропорційною системою, а уряд призначати на основі парламентської більшості. (Хоча, з іншого боку, лишається побоювання: чи не розуміє Кучма під "пропорційною системою" щось подібне до фактично мажоритарної моделі Гавриша-Йоффе, відкинутої нещодавно Верховною Радою?) Але із запровадженням другої палати, сформованої за принципово іншою системою, аніж нижня, в саме тіло парламенту вводиться новий потужний вузол протиріч. Адже, навіть якщо в нижній палаті буде сформовано більшість, яка з певних причин не подобається президентові, то верхня палата гарантовано буде (за умови збереження президентської "вертикалі", - а її якраз пропонується залишити!) зібранням пропрезидентської номенклатури.

При цьому сам всенародно обраний президент зберігає повноваження, все ще суттєво вищі, аніж у класичній "президентсько-парламентській" Франції. Йдеться не лише про право розпускати парламент (з цим якраз варто погодитися - адже що робити, коли депутати справді не можуть сформувати більшість і призначити уряд?) Важливо інше - із відання парламенту фактично вилучаються "силовики", а право призначати "губернаторів" і далі лишається за президентом. Отже, з урахуванням "антиправового звичаю", що вже склався в Україні, всі важелі для тиску й адмінресурсу буде збережено на Банковій. Якщо сформований парламентом уряд надумає робити щось "не те", його рішення ефективно блокуватимуться і в центрі, й на місцях. А далі - парламентська криза, дострокові вибори, і при владі вже ті, хто треба.

Нарешті, президент залишає за собою ще одного вагомого кийка - всенародний референдум, рішення якого (якщо реформу буде проведено в запропонованому вигляді) вже не потребуватимуть парламентського затвердження. А як президентська "вертикаль" укупі із "силовиками" вміють проводити референдуми - всі ми побачили у квітні 2000-го...

Лишається незрозумілим одне: які саме стратегічні плани Банкової щодо пропонованих змін. Чи то "забалакати" все під час "усенародного обговорення", а потім якомога довше потягнути час і дочекатися, поки напередодні президентських виборів питання перестане бути актуальним? Чи то навпаки, форсувати події, і на хвилі "всенародного ентузіазму" нашкребти восени необхідний 301 голос у Верховній Раді (дехто з опозиції цілком може пристати на підтримку президентської реформи в обмін на перспективу пропорційних виборів і реального доступу до важелів економічної влади)?

Є й третій варіант - форсоване силове запровадження реформи президентськими указами (з посиланням на "загальнонародне схвалення" й на необхідність імплементувати врешті-решт результати "референдуму" 2000-го), - із одночасним розпуском нинішньої Верховної Ради й призначенням дострокових виборів на початок наступного року (пам’ятаєте - згідно з пропозиціями всі вибори мають бути розведені в часі, але відбуватися в один рік?).

Звичайно, така схема сильно нагадуватиме державний переворот. Але, якщо світ на той час перейматиметься Іраком, Заходові буде не до України. А всередині держави режимові в такому випадку боятися нічого: нелюбов переважної більшості народу до "всіх цих депутатів" велика й непідробна...

В будь-якому разі Кучма залишається у виграші. Якщо реформу вдається на той чи інший спосіб здійснити - він зостається повновладним президентом із перспективою довічного "сенаторства". Якщо реформа провалюється - Кучма залишається при своїх сьогоднішніх величезних повноваженнях, і при можливості винуватити в усьому все ту ж "непослідовну" Верховну Раду.

Словом, стратегічна ініціатива знову в руках Банкової. Наскільки зуміє опозиція перехопити цю ініціативу, скориставшись із президентських пропозицій для ухвалення принаймні тих із них, які є безумовно потрібними (пропорційні вибори, відповідальний уряд) - покаже час.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики

Виступ Кучми і перші коментарі читайте тут:

Телевізійне звернення Кучми

Реформи Кучми: Сам він планує стати сенатором

Депутати хвалять Кучму і показують йому кукіши

Кучма полюбляє гучні політичні заяви напередодні акцій опозиції

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua