Спалення вінків на могилі міліціонера – попередження журналістці?
Неділя, 9 березня 2003, 12:11
У Черкасах минулого тижня продовжували відбуватися дивні події навколо "справи Кочегарова". Як уже повідомлялося, 4 березня начальник УМВС генерал-лейтенант Олег Кочегаров у своєму робочому кабінеті здійснив спробу самогубства. За офіційною версією, він вистрілив собі у підборіддя з табельного пістолета системи "Форт", але залишився живий.
У трьох передсмертних записках було зазначено, принаймні, два імені – журналістки Валентини Васильченко, яка нібито й "довела" своїми публікаціями генерала до спроби самогубства, й якогось офіцера УМВС, який нібито хотів зайняти крісло генерала.
Про зміст третьої записки поки нічого не відомо, але не виключено, що й у ній зазначено чиєсь ім'я.
Широкого розголосу зазнав зміст третьої записки зі згадуванням імені Валентини Васильченко – спочатку про це повідомила журналістам прес-служба УМВС, а потім і заступник держсекретаря МВС України Микола Ануфрієв, який прибув у Черкаси, після цього – прокурор області Олександр Литвин (він же повідомив і про другу записку з ім'ям офіцера, не назвавши його), а останнім – губернатор Вадим Лешенко, який заразом закликав повернути кримінальну статтю за наклеп.
Щораз зміст записки генерала тлумачився по-різному – то мова йшла про публікації Васильченко 2000 року (Ануфрієв), то про якісь публікації у "справі Романовського" (прес-служба УМВС), то й зовсім не про публікації, а про якусь закулісну діяльність по здійсненню морального тиску на генерала (облпрокуратура і губернатор).
Начальник Черкаського райвідділу В'ячеслав Романовський покінчив із собою 5 лютого. Його родина звинувачувала генерала Кочегарова у доведенні офіцера до самогубства. Інтереси родини представляла журналістка Васильченко. Однак саме з цієї причини вона ані рядка не опублікувала про "справу Романовського", чого організатори кампанії під кодовою назвою "винувата Васильченко", мабуть, не помітили.
Тому у виступах різних чинів і у повідомленнях підконтрольних ЗМІ зміст записки (яку журналістам ніхто так і не показав) тлумачиться все ширше й ширше – генерал нібито обвинувачував уже не тільки Васильченко, але й її колег, нібито мова там іде про якісь публікації про самогубство Романовського. Що, генерал після пострілу продовжує "переписувати" цю записку? Або цим зайняті інші?
Журналістів насторожили дивні збіги – саме у цей час Генпрокурор Піскун зажадав з парламентської трибуни повернути до КК статтю за наклеп, посилаючись на черкаські події, у Черкасах про це ж заявили прокурор області й губернатор, по УТ-1 у п'ятницю ціла програма "Питання дня" була присвячена питанню про необхідність повернення до практики кримінального покарання за наклеп. "За" висловилися екс-президент Кравчук, представник нинішнього президента у парламенті Задорожній та інші. Як аргумент автори програми згадали про те, "що діялося на виборах". Дійсно, діялося – але хто саме це творив?
Прокуратура, СБУ і МВС виявляють приголомшливе "безсилля" у пошуках авторів численних фальшивок. Вони нікого не знайшли. Профнепридатність? Або (що вірніше) – не можна було знайти. З чого випливає, що авторами фальшивок і більшої частини "шедеврів" чорного піару були зовсім не представники опозиції. І от тепер фарисеї з УТ-1 посилаються на передвиборні "чорні технології", щоб переконати: наклепникам місце у в'язниці. Але "наклепниками" називають зовсім інших, першу спробу ми бачимо вже зараз.
"Наклепниця" - Валентина Васильченко, через яку стрілявся міліцейський генерал – чим не привід згадати про недавно тільки скасовану кримінальну статтю (занадто зручної для влади, щоб так просто відмовитися від такого легкого способу затикати роти). Отже, ми бачимо добре організовану і сплановану кампанію, в якій "справа Кочегарова" і міфічна причетність до цього журналістів якось дуже вже "до речі,".
Паралельно у Черкасах відбувалися події досить лиховісні. На могилі Романовського невідомі спалили й розкидали жалобні вінки. Прес-служба УМВС повідомляє з епічним спокоєм, що "таке буває", вінки на могилах періодично хтось палить і розкидає (?!). Ведеться розслідування, що, не виключено, може закінчиться нічим, якщо шукають просто "хуліганів".
Однак у даному випадку було б наївно припускати, що вінки спалили випадкові вандали. Швидше за все, це акт психологічного тиску. Кого цим намагалися залякати? Можливо, родину Романовських, які продовжують заявляти про провину генерала у цій смерті. Але Валентина Васильченко заявила, що вважає цей нелюдський акт попередженням на свою адресу.
У бесіді з кореспондентом журналістка нагадала, що одному з героїв її циклу публікацій 2000 року під загальною назвою "Христинівський синдром" ("Антена") Віталію О. підкинули під двері жалобні вінки й труну.
Віталій О. обвинувачувався в убивстві людини, але стверджує, що всього лише доставив цю людину (яка вкрала курей) у райвідділ – а от відтіля ця людина живою вже не вийшла. Коли Віталій О. заявив, що людина загинула від катувань у міліції, його "попередили" жалобними вінками, а потім побили до півсмерті. Бандити, зрозуміло, не знайдені.
Зараз "Христинівський синдром" міліцейські чини ставлять у провину Васильченко, користуючись нагодою, що сьогодні мало хто пам'ятає зміст статей і суть справи. Однак згадати можна – самих публікацій в Інтернеті знайти не вдалося (хоча колись вони там були), але про ситуацію навколо циклу матеріалів "Христинівський синдром" докладно писав у 2001 році тижневик Дзеркало тижня.
До речі, після появи "Христинівського синдрому" був вчинений замах і на саму Васильченко. Лише дивом вона залишилася жива. Замах не розкритий. Черкаські журналісти кілька разів зверталися до усіх інстанцій з колективними листами, в яких стверджували: розслідування взагалі не проводиться. Жодної відповіді на ці заяви не було.
З огляду на все це, Валентина Васильченко вважає, що й акт вандалізму на могилі Романовського – "прояв того ж почерку". Вона ще раз заявила, що має підстави побоюватися за своє життя. Відповідні заяви вона направила на адресу народного депутата Олексія Малиновського (СПУ) і на адресу міжнародної організації "Репортери без кордонів".
На думку Васильченко, обвинувачення на її адресу з боку міліцейських чинів і тепер от уже і з боку губернатора – "лише частина спланованої політичної провокації, метою якої є розчищення території перед виборами й ліквідація останніх залишків вільної преси".
До такого ж висновку схиляється багато черкаських журналістів, які зараз готують колективну заяву у відповідь на виступ губернатора Вадима Лешенка (який, по суті, обвинуватив пресу у доведенні генерала Кочегарова до самогубства).
А що ж із генералом? За твердженням медиків, є надія на його одужання. У четвер Олега Кочегарова зненацька перевезли до Німеччини - для продовження лікування. Однак, за версією журналістів черкаського щотижневика "Антена", у Німеччину генерала відвезли з іншої причини – його потрібно було сховати.
"Антена" із посиланням на "конфіденційне джерело" припускає, що у кабінеті генерала 4 березня могла мати місце не спроба самогубства, а спроба вбивства, замаскованого під суїцид.
Те, що генерал вижив, декого могло злякати, вважає джерело "Антени". І у Німеччину Кочегарова відправили або з метою захистити, або... дійсно для лікування. Валентина Васильченко припускає, що і В'ячеслав Романовський міг піти з життя не сам.
До речі, таку версію поки не відкидає й обласна прокуратура.
Читайте також
НАЧАЛЬНИК ОБЛАСНОЇ МІЛІЦІЇ ВИРІШИВ ПОКІНЧИТИ З ЖИТТЯМ ЧЕРЕЗ ЖУРНАЛІСТКУ?
Правоохоронець міг застрелитися через матеріал 2000 року, вважає міліція
Журналістку від міліції будуть захищати колеги й депутати
Міліціонер хотів вбити себе через конфлікт з міністром Смірновим?
У Дзеркалі тижня:
ВИХІД - ЖИТТЯ, АБО 90 ВІДСОТКІВ УСПІХУ
ЧЕРКАСЬКИЙ СИНДРОМ
У трьох передсмертних записках було зазначено, принаймні, два імені – журналістки Валентини Васильченко, яка нібито й "довела" своїми публікаціями генерала до спроби самогубства, й якогось офіцера УМВС, який нібито хотів зайняти крісло генерала.
Про зміст третьої записки поки нічого не відомо, але не виключено, що й у ній зазначено чиєсь ім'я.
Широкого розголосу зазнав зміст третьої записки зі згадуванням імені Валентини Васильченко – спочатку про це повідомила журналістам прес-служба УМВС, а потім і заступник держсекретаря МВС України Микола Ануфрієв, який прибув у Черкаси, після цього – прокурор області Олександр Литвин (він же повідомив і про другу записку з ім'ям офіцера, не назвавши його), а останнім – губернатор Вадим Лешенко, який заразом закликав повернути кримінальну статтю за наклеп.
Щораз зміст записки генерала тлумачився по-різному – то мова йшла про публікації Васильченко 2000 року (Ануфрієв), то про якісь публікації у "справі Романовського" (прес-служба УМВС), то й зовсім не про публікації, а про якусь закулісну діяльність по здійсненню морального тиску на генерала (облпрокуратура і губернатор).
Начальник Черкаського райвідділу В'ячеслав Романовський покінчив із собою 5 лютого. Його родина звинувачувала генерала Кочегарова у доведенні офіцера до самогубства. Інтереси родини представляла журналістка Васильченко. Однак саме з цієї причини вона ані рядка не опублікувала про "справу Романовського", чого організатори кампанії під кодовою назвою "винувата Васильченко", мабуть, не помітили.
Тому у виступах різних чинів і у повідомленнях підконтрольних ЗМІ зміст записки (яку журналістам ніхто так і не показав) тлумачиться все ширше й ширше – генерал нібито обвинувачував уже не тільки Васильченко, але й її колег, нібито мова там іде про якісь публікації про самогубство Романовського. Що, генерал після пострілу продовжує "переписувати" цю записку? Або цим зайняті інші?
Журналістів насторожили дивні збіги – саме у цей час Генпрокурор Піскун зажадав з парламентської трибуни повернути до КК статтю за наклеп, посилаючись на черкаські події, у Черкасах про це ж заявили прокурор області й губернатор, по УТ-1 у п'ятницю ціла програма "Питання дня" була присвячена питанню про необхідність повернення до практики кримінального покарання за наклеп. "За" висловилися екс-президент Кравчук, представник нинішнього президента у парламенті Задорожній та інші. Як аргумент автори програми згадали про те, "що діялося на виборах". Дійсно, діялося – але хто саме це творив?
Прокуратура, СБУ і МВС виявляють приголомшливе "безсилля" у пошуках авторів численних фальшивок. Вони нікого не знайшли. Профнепридатність? Або (що вірніше) – не можна було знайти. З чого випливає, що авторами фальшивок і більшої частини "шедеврів" чорного піару були зовсім не представники опозиції. І от тепер фарисеї з УТ-1 посилаються на передвиборні "чорні технології", щоб переконати: наклепникам місце у в'язниці. Але "наклепниками" називають зовсім інших, першу спробу ми бачимо вже зараз.
"Наклепниця" - Валентина Васильченко, через яку стрілявся міліцейський генерал – чим не привід згадати про недавно тільки скасовану кримінальну статтю (занадто зручної для влади, щоб так просто відмовитися від такого легкого способу затикати роти). Отже, ми бачимо добре організовану і сплановану кампанію, в якій "справа Кочегарова" і міфічна причетність до цього журналістів якось дуже вже "до речі,".
Паралельно у Черкасах відбувалися події досить лиховісні. На могилі Романовського невідомі спалили й розкидали жалобні вінки. Прес-служба УМВС повідомляє з епічним спокоєм, що "таке буває", вінки на могилах періодично хтось палить і розкидає (?!). Ведеться розслідування, що, не виключено, може закінчиться нічим, якщо шукають просто "хуліганів".
Однак у даному випадку було б наївно припускати, що вінки спалили випадкові вандали. Швидше за все, це акт психологічного тиску. Кого цим намагалися залякати? Можливо, родину Романовських, які продовжують заявляти про провину генерала у цій смерті. Але Валентина Васильченко заявила, що вважає цей нелюдський акт попередженням на свою адресу.
У бесіді з кореспондентом журналістка нагадала, що одному з героїв її циклу публікацій 2000 року під загальною назвою "Христинівський синдром" ("Антена") Віталію О. підкинули під двері жалобні вінки й труну.
Віталій О. обвинувачувався в убивстві людини, але стверджує, що всього лише доставив цю людину (яка вкрала курей) у райвідділ – а от відтіля ця людина живою вже не вийшла. Коли Віталій О. заявив, що людина загинула від катувань у міліції, його "попередили" жалобними вінками, а потім побили до півсмерті. Бандити, зрозуміло, не знайдені.
Зараз "Христинівський синдром" міліцейські чини ставлять у провину Васильченко, користуючись нагодою, що сьогодні мало хто пам'ятає зміст статей і суть справи. Однак згадати можна – самих публікацій в Інтернеті знайти не вдалося (хоча колись вони там були), але про ситуацію навколо циклу матеріалів "Христинівський синдром" докладно писав у 2001 році тижневик Дзеркало тижня.
До речі, після появи "Христинівського синдрому" був вчинений замах і на саму Васильченко. Лише дивом вона залишилася жива. Замах не розкритий. Черкаські журналісти кілька разів зверталися до усіх інстанцій з колективними листами, в яких стверджували: розслідування взагалі не проводиться. Жодної відповіді на ці заяви не було.
З огляду на все це, Валентина Васильченко вважає, що й акт вандалізму на могилі Романовського – "прояв того ж почерку". Вона ще раз заявила, що має підстави побоюватися за своє життя. Відповідні заяви вона направила на адресу народного депутата Олексія Малиновського (СПУ) і на адресу міжнародної організації "Репортери без кордонів".
На думку Васильченко, обвинувачення на її адресу з боку міліцейських чинів і тепер от уже і з боку губернатора – "лише частина спланованої політичної провокації, метою якої є розчищення території перед виборами й ліквідація останніх залишків вільної преси".
До такого ж висновку схиляється багато черкаських журналістів, які зараз готують колективну заяву у відповідь на виступ губернатора Вадима Лешенка (який, по суті, обвинуватив пресу у доведенні генерала Кочегарова до самогубства).
А що ж із генералом? За твердженням медиків, є надія на його одужання. У четвер Олега Кочегарова зненацька перевезли до Німеччини - для продовження лікування. Однак, за версією журналістів черкаського щотижневика "Антена", у Німеччину генерала відвезли з іншої причини – його потрібно було сховати.
"Антена" із посиланням на "конфіденційне джерело" припускає, що у кабінеті генерала 4 березня могла мати місце не спроба самогубства, а спроба вбивства, замаскованого під суїцид.
Те, що генерал вижив, декого могло злякати, вважає джерело "Антени". І у Німеччину Кочегарова відправили або з метою захистити, або... дійсно для лікування. Валентина Васильченко припускає, що і В'ячеслав Романовський міг піти з життя не сам.
До речі, таку версію поки не відкидає й обласна прокуратура.
Читайте також
НАЧАЛЬНИК ОБЛАСНОЇ МІЛІЦІЇ ВИРІШИВ ПОКІНЧИТИ З ЖИТТЯМ ЧЕРЕЗ ЖУРНАЛІСТКУ?
Правоохоронець міг застрелитися через матеріал 2000 року, вважає міліція
Журналістку від міліції будуть захищати колеги й депутати
Міліціонер хотів вбити себе через конфлікт з міністром Смірновим?
У Дзеркалі тижня:
ВИХІД - ЖИТТЯ, АБО 90 ВІДСОТКІВ УСПІХУ
ЧЕРКАСЬКИЙ СИНДРОМ
