Радник Кучми Анатолій Гальчинський: Одночасні вибори президента і парламенту – це безсумнівний позитив

Анатолій Гальчинський – це найстарший гравець команди Леоніда Кучми. Гальчинський став радником президента з макроекономіки ще у серпні 1994, через місяць після першого обрання Кучми на найвищу посаду. І зараз він останній, хто залишився з дебютного складу президентського оточення.

Перетнулися ж вони в 1993, після статей Гальчинського про кроки прем'єра Кучми. Тоді він працював в Інституті світової економіки. "Я гостро критикував Кучму за декрети, які він тоді видавав". Після цього прем'єр запропонував Гальчинському разом з іншими науковцями розробити проект вдосконалення декретів, однак вони не встигли – Кучма пішов у відставку.

Фактично ж до команди Кучми Гальчинський прийшов перед виборами-94, і в першу президентську кампанію працював "в економічному штабі", згадує він.

Було б неправильно казати, що Гальчинський – друг Кучми, але всі роки президент показував, що потребує його точки зору. Можливо, як альтернативи іншим.

І зараз Гальчинський є радником Кучми, а також очолює Раду Нацбанку. Це місце, яке має велику ціну на політаукціоні, Кучма не віддав нікому з тимчасових фаворитів. Крім того, Гальчинський є керівником Національного інституту стратегічних досліджень, яке у 2002 було перепідпорядковане від Ради нацбезпеки безпосередньо президенту.

Це інтерв'ю Гальчинського "Українській правді" взяте напередодні дев'ятої річниці президентства Кучми, який був обраний 10 липня 1994. І хоча стосувалася розмова політичної реформи та підсумків такого явища як "президентство Кучми", перше питання до Гальчинського – про несподівану кризу на ринку продовольства.

- Дозвольте почати з гарячої теми – продовольчої ситуації в державі. Чому так сталося: президент постійно хвалив уряд на останніх прес-конференціях за значні просування, і тепер раптом – такий обвал?

- Я думаю, що звинувачувати уряд потрібно насамперед у тому, що ті кроки, які пропонуються сьогодні – вони мали робитися два-три місяці тому, на початку року. Коли прогнозні очікування врожаю були визначені. І вони не змінилися.

Зараз Верховна Рада запропонувала систему заходів. Але що мене турбує... Розумієте, ситуацію можна виправити лише ринковими механізмами. Досвід 70 років показує, що дефіцитні проблеми адміністративними інструментами не вирішуються. І в цьому нам не можна допустити відкат ринкових перетворень у аграрному секторі під виглядом боротьби з надзвичайно складною ситуацією, яка склалася в наслідок природних проблем і неузгодженості у формуванні аграрного ринку.

Щодо аграрного ринку буде спеціальна доповідь президента. Минулого року склалася ситуація, коли ми мали найвищий врожай і дуже хороші результати по валовим показникам, а фінансовий стан підприємств був повністю провалений...

- Тобто ви думаєте, тут макроекономічні прорахунки, а не чийсь злий умисел?

- Ситуація в аграрному секторі після минулого року виявилася вкрай напруженою. Оскільки пшеницю продали в три рази дешевше, ніж її слід було продавати, на цьому нагріли руки лише трейдери. Механізми ринку практично відсутні, і націлені вони не на стимулювання виробництва, а навпаки, на його зменшення. Це ситуація, яка потребує однозначного виправлення.

- Тема нинішньої ситуації з продовольством – як місток до політичної реформи. Зараз уряд припустився помилок. І якщо ми слідуватимемо за логікою президента Кучми зразка 1990-х років, то він має звільняти цих урядовців. Але якщо ми слідуватимемо за логікою Кучми вже цього тисячоліття, то він віддав долю уряду в руки політичних сил. Принаймні, це зроблено публічно. Тепер уряд відповідає перед парламентом. Як тепер діяти президенту в таких кризових ситуаціях – при тому, що він погодився віддати владу над Кабміном?

- Це цікаве питання. Якщо допущено помилки, то ті урядовці, які їх припустилися, мають нести відповідальність. А другий аспект – у нинішній ситуації проявляється риса того варіанту розподілу влади, за якого президент стає "слабким". Наш інститут стратегічних досліджень відстоює парламентсько-президентську республіку із сильним президентом.

Є дві моделі: парламентсько-президентська республіка із "слабким президентом" – це, по суті, модель, закладена у депутатські зміни до Конституції. Те, що напрацьовано президентом – це модель із "сильним президентом".

Україна дійсно не готова до класичної форми парламентсько-президентської республіки із представницькими функціями президента. У нас дуже складна і політична, і геополітична ситуація, дуже складні проблеми залишаються в економіці. Вони на порядок складніші ніж ті, які доводилося вирішувати раніше.

Знаєте, долати кризи не так складно. Багато розуму не потрібно було. Треба було закручувати гайки, емісію не допускати, інфляцію збити… Ми пройшли 10 років, і нове тисячоліття ставить нові завдання. Вони вимагають ювелірної роботи, якісних перетворень.

У нас в економіці практично утвердилася модель Латинської Америки. Країни Латинської Америки вже не можуть проблеми вирішити, оскільки вони запущені, мають дуже глибоке підґрунтя. Так от у цій ситуації, коли завдання надзвичайно складні, поруч із сильним парламентом треба і сильний президент.

- Але президентський законопроект не передбачає важелів впливу на міністрів економічного сектору…

- У нас були державні секретарі, і їх ліквідація – це поспішне рішення, з моєї точки зору. Ми пропонували: міністр – політична фігура, а держсекретар – професіонал. Є навіть практика в деяких країнах, що в уряді представлені три-чотири держсекретарі провідних міністерств. Їх функція дуже висока. І оскільки держсекретарі призначаються президентом, то і в цьому посилюється вага президента.

Я не ставлю під сумнів зв'язку "коаліційний уряд-парламентська більшість". Життя показало, що без цього взаємозв'язку рухатися вперед суспільство не може. І ми були б значно далі в розвитку реформ, якщо б у нас не було постійної конфронтації між урядом і Верховною Радою.

Сьогодні ця зв'язка "уряд-більшість" дозволила проголосувати закони, над якими ми 5-6 років товклися і не могли прийняти. В тому числі закон про іпотеку, і зараз рух вперед по пенсійному забезпеченню, і кодекси прийнято, і закони, які вимагав FATF, оперативно прийнято, і бюджет вчасно прийнято.

Тобто я не ставлю під сумнів у політичній реформі головний ланцюг – відповідальність уряду перед парламентом. Але поруч із сильним урядом і сильним парламентом повинен бути сильний президент. От тоді президенту можна активно втручатися в процеси такі, як, наприклад ті, що відбуваються сьогодні у аграрному секторі.

- Головна претензія опозиції до законопроекту Кучми – це одночасні вибори. На ваш погляд, вони потрібні?

- Ну, це не ключова позиція…

- Але тут опозиція бачить спробу президента продовжити свої повноваження.

- Це надумані звинувачення. Я не знаю, що думає президент. Але це надумані звинувачення. З іншого боку, опозиції треба щось говорити. Опозиція нічого не пропонувала…

- Ні, у неї є свій законопроект...

- Там немає ніяких нових ідей. Там деякі моменти викинуті, але взагалі проект опозиції та президента дуже близькі за своєю філософією. І мудрість, толерантність президента в тому, що він пішов на серйозні поступки. І, скажімо, я знаю позицію Кучми щодо двопалатного парламенту. Вона сформувалася значно раніше. І те, що він відмовився від цієї ідеї – засвідчує, що він пішов на компроміс.

- І ви думаєте, тут подвійного дна з одночасними виборами немає?

- Знаєте, як економіст я за те, щоб вибори проводилися якомога рідше. Подивіться, у нас вибори: 1999, 2002, 2004, 2006 і так далі. Тобто фактично через кожні два роки вибори. Наша економіка не є такою, як італійська економіка, яка є індиферентною від політичних процесів. Там хоч кожен день вибори, а це не позначається на економіці.

В Інституті економічного прогнозування Геєця є заввідділом Ірина Крючкова, яка зробила дослідження… У нас минулого року різко впали інвестиції. До цього був приріст 18-20%, а в минулому – тільки 8,5%. Виявляється, що за півроку-рік до виборів підприємства починають різко зменшувати інвестиції в основний капітал. І її висновок – не адміністрації президента, а аполітичного економіста – гроші пішли на парламентські вибори.

Тому я, як економіст, щоб уберегти економіку, виступаю за те, щоб вибори проводити якомога рідше. І з економічної точки зору поєднання термінів є абсолютно придатним.

І я недавно випадково прочитав у російській "Незавісімой газеті", що там так само порушується це питання про терміни, щоб вибори проводити в один рік – аби уникати порушень економіки.

Економіка розвивається циклічно. Це 4-5 років. Для мене все одно – чи зменшення терміну президента до 4 років, чи збільшення парламенту до 5, але сама тема поєднання з економічної точки зору не викликає сумнівів.

- Але опозиція у одночасних виборах бачить принаймні три моменти, які суперечать тезі про стабільний розвиток держави. По-перше, рік виборів виявляється викинутим з життя усіх структур, причетних до політики. По-друге, у разі перемоги на одних з виборів підвищуються шанси на перемогу на виборах тієї ж сили. І опозиція виявляється викинутою з політичного життя на 5 років. І третє – природно з'єднати ці вибори можна лише в 2014 році. А штучні з'єднання приводять до пролонгації президента.

- Якщо опозиція вважає, що ця пропозиція є недоречною, вона шляхом натискання на кнопки при голосуванні може змінити цю ситуацію. Ця норма про одночасні вибори не є критичною, не є принциповою для політичної реформи.

- Ви думаєте, президент може від неї відмовитися?

- Ну що значить: президент відмовиться? Президент вніс пропозиції з точки зору відповідних міркувань. Давайте будемо оцінювати: ви сказали проти, я – за. Суспільство неоднозначно сприйняло одночасні вибори.

Для мене принциповими є три позиції у політичній реформі. Перше – це політично відповідальний уряд перед парламентом. Друге – вибори на пропорційній основі, які з точки зору стратегії нашого розвитку будуть стимулювати структуризацію суспільства. Хоча це дуже вразлива ідея зараз, але це аванс на майбутнє. І третє – парламентсько-президентська республіка із сильними повноваженнями президента.

Для мене ще було принципове – це двопалатний парламент. Я це прив'язував до виборів на пропорційній основі, коли партії отримують повноваження формувати уряд. Але у нас партії носять "поверхневий" характер, не мають відповідного представництва в регіонах, немає середнього класу в суспільстві.

Але логіка президента обґрунтована: він не відмовляється від двопалатного парламенту, але його запровадження слід поєднати із адміністративно-територіальною реформою. І з таким відстроченням можна погодитися. Єдина розбіжність у нас з президентом, і він про це знає – ми за виборність губернаторів. Президент офіційно весь час проти цього. Скажімо, у Польщі воєводи призначаються президентом.

Ось у чому ключові проблеми.

- Але одночасні вибори – найбільш дискусійна проблема. Бо перераховані вами ключові питання підтримують всі.

- Дискусійна ця проблема тому, що в опозиції немає ніякого конструктивізму. Тому вона накручується за допомогою відповідних імпровізацій.

- Але як ви можете уявити проведення одночасних виборів, якщо не продовжити повноваження президента, враховуючи, що парламент не відріже собі 2 роки.

- Я не політичний технолог і не можу влазити у те, де я некомпетентний.

- Добре, з іншого боку: які ви знаєте провідні держави світу, де відбуваються одночасні вибори? Опозиція називає перелік африканських і південноамериканських країн.

- Я на це питання уже відповів: у розвинутих демократіях економіка відділена від політики. І вибори не впливають на економіку.

А у нас за ці роки найбільш вразливим залишилося, що ми не змогли роз'єднати владу і власність. Владу не лише виконавчу, але й законодавчу. Ви бачите, що всі, хто має власність, намагається отримати мандат. І це є підтвердженням логіки, що вибори є деструктивним чинником для економіки. Скажімо, я чув, що вчора в Одеській юридичній академії була дискусія про політичну реформу, і одесити підтримують вибори в один рік, але протягом трьох місяців, щоб не розтягувати.

Давайте відійдемо від цього питання. Я не хочу влазити в ті проблеми, які не є сферою мого політичного, мого професійного інтересу. Для мене принципово, що вибори відбудуться у жовтні 2004 року. І, за нашими оцінками, шанси 9 до 1, що зміни до Конституції будуть внесені.

- Ви маєте на увазі саме президентський законопроект?

- Так. Отримає парламентську підтримку президентський законопроект.

- На чому заснований такий оптимістичний прогноз?

- Перше – це толерантна позиція президента, який фактично врахував усі принципові зауваження фракцій. Я був присутній на круглому столі, коли президент зустрічався з керівниками фракцій.

Друге – високу дієздатність демонструє Верховна Рада. І демонструє уміння вирішувати саме такі суперечливі складні проблеми. У цьому зв'язку вагомим є те, що уряд і Верховна Рада працюють у відповідному контексті.

Третє – я вважаю, що владою вдало вибрана технологія процесу підготовки політичної реформи. В тому числі, що була забезпечена висока публічність.

Так, я знаю, ви критикуєте серйозно, і я готовий критикувати всенародне обговорення в трудових колективах, що це з точки зору західних стандартів виглядає пародією. Але недавно я побачив таку цифру: в Україні в громадських організація охоплено лише 8% населення. У Данії ж кожен датчанин перебуває у трьох-чотирьох громадських організаціях.

Тобто подібні дискусії у них виносяться не у трудові колективи, а у громадські організації. У нас же немає таких інструментів громадянського суспільства. Так, це шлейф минулої епохи, але в цілому ця технологія всенародного обговорення була ефективною.

Я вважаю, що конструктивну роль відіграли ЗМІ. Критика чи позитивні висловлювання. І зараз, під час інтерв'ю, заганяючи мене у глухий кут, ви все одно працюєте на ідеологію політичної реформи.

Наступне, що свідчить на користь успішності внесення змін до Конституції – це позитивний імідж реформи. Ідея реформи настільки глибоко увійшла у політичну свідомість населення, що опозиція не може виступити проти неї. Ющенко сказав "мораторій", а потім відразу відмовився. Це екзамен на зрілість політичних сил. Під ковдру сховатися не можна.

Так, є фактори проти реформи. Але це 10%. 90% – "за".

Три-чотири місяці тому у нас була оцінка можливості проведення реформи 50% на 50%. Було 60% до 40%. На старті, у серпні 2002 у нас взагалі була зворотна пропорція. Зараз вірити у те, що реформа не пройде, можуть лише скептики. І Верховна Рада знайде в собі сили дати 300 голосів. І буде не 300, а 350 голосів "за" реформу.

- Можна ще одне питання в закінчення дискусії по політреформі: на ваш погляд, президент готовий ще на якісь компроміси?

- Я не знаю, які ще компроміси... Як на мене, найбільш принципові компроміси, які були предметом дискусії, знято. Є політичні сили в парламенті, які відстоюють одночасні вибори. Президент уже говорив неодноразово – я ставлю питання [одночасних виборів], але вирішувати його буде депутатський корпус. І все. Депутати приймуть рішення.

Президент зробив компромісні кроки, але принципові позиції збереглися. Є ще деякі спірні моменти. Я не зовсім розумію ідеологію призначення президентом керівників податкової адміністрації та митниці. Чому? Ці посадовці відповідають за наповнення бюджету. І уряд відповідає, і парламентська більшість за бюджет. Тут у призначенні президентом керівника ДПАУ і митниці логіка втрачається. Але, знову ж таки, ці норми вирішуватимуться шляхом голосування.


У другій частині інтерв'ю з Анатолієм Гальчинським читайте, як ще можна прийняти конституційні зміни, якщо це не зробить парламент, які найбільше досягнення й поразка Кучми за роки його президентства, і чому досягнення Ющенка-банкіра і Ющенка-прем'єра – це "ілюзія".