ЄЕП зачиняє Україні двері в Європу. З 18 вересня – лише через кремлівську хвіртку

Понеділок, 1 вересня 2003, 15:55
Під час Ялтинського саміту СНД у середині вересня планується підписання угоди про створення Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Російської Федерації та України. Проект угоди був парафований групами високого рівня 15 серпня 2003 року в Астані.

Розглядаючи даний документ як безпрецедентний для договірно-правової практики України періоду незалежності, варто було б ініціювати широку громадську експертизу із залученням як представників органів влади, так і аналітичних центрів та незалежних експертів.

Розглянемо підготовлені документи у контексті інших міжнародних та внутрішніх правових актів України, а також із точки зору раніше заявлених міжнародних пріоритетів України.

Концептуальне визначення ЄЕП закладене в статтю 1:

Під Єдиним економічним простором Сторони розуміють економічний простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили і проводиться єдина зовнішньоторгова і узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції й підтримки макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна і валютно-фінансова політика.

Автори проекту свідомо уникли використання у визначенні ЄЕП загальноприйнятої термінології, що вживається в угодах про регіональну інтеграцію.

Визначення ЄЕП не містить посилання на конкретну стадію регіональної інтеграції (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, політичний союз).

Єдиний економічний простір – це абстрактне з юридичної точки зору поняття, в яке можна вкладати різні смисли, що й роблять представники Росії та України, вступаючи між собою у суперечки (поки що заочні).

Уникнення чітких визначень є свідомим створенням поля для маніпуляції термінами. Але зміст визначення навряд чи може ввести когось в оману. Наведене формулювання відповідає частково (простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому ... проводиться єдина зовнішньоторгова ... політика) митному союзу, а частково (функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили) –спільному ринку.

Спеціальні зобов’язання сторін знаходяться у статті 2 проекту угоди:

Поетапне вирішення завдань поглиблення інтеграції буде обумовлене виконанням Сторонами зобов’язань і фактичним вирішенням наступних завдань:

- формування зони вільної торгівлі без виключень і обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в області тарифного й нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

- гармонізація макроекономічної політики;

- гармонізація законодавств Сторін у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування єдиного економічного простору, включаючи торгову й конкурентну політику...


Зі змісту статті 2 випливає, по-перше, надто розширене тлумачення поняття "зона вільної торгівлі", по друге, гармонізація макроекономічної політики, що має місце виключно на вищих стадіях економічної інтеграції, по третє, необхідність істотних змін у законодавстві у напрямку їх зближення ("гармонізація").

Отже, підписавши даний документ, Україна візьме на себе зобов’язання скоригувати власне законодавство у напрямку його уніфікації з іншими членами ЄЕП. Таке зобов’язання суперечить численним нормативним актами України та міжнародним угодам, що передбачають адаптацію Українського законодавства до законодавства Європейського Союзу. Гармонізація законодавства одразу з двома інтеграційними об’єднаннями є неможливою, тим більше, що у цих об’єднаннях застосовуються різні регуляторні інструменти і впроваджено принципово відмінне економічне законодавство.

Стаття 2 проекту Угоди про створення Єдиного економічного простору суперечить:

1. Статті 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Європейським співтовариством та Україною, де вказано, що "Сторони визнають, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства";

2. Постанові Кабінету міністрів України від 16.08.1999 р. Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

3. Указу президента України від 30.08.2000 Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

4. Закону України від 21.11.2002 р. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Згідно з логікою та практикою існування митних союзів та спільних ринків, можливість участі окремих суб’єктів таких союзів в інших інтеграційних проектах (навіть у нижчій формі зони вільної торгівлі) є виключеною. Тим більше виключена можливість встановлення чи навіть ведення переговорів про глибші асоційовані відносини з іншими союзами. Таким чином проект угоди про створення ЄЕП суперечить:

1. Угоді про партнерство та співробітництво між Європейським співтовариством та Україною від 14 червня 1994 у статті 4, яка передбачає перспективу створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

2. Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом президента України від 11 червня 1998 р (у цілому).

3. Програмі інтеграції України до Європейського Союзу затвердженій Указом президента України від 14 вересня 2000 року (в цілому).

4. Основним положенням Послання президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" (травень 2002 р).

5. Пунктам "б" і "у" розділу V Рішення Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України №3 "Про дальші заходи у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України" від 19 травня 2003 р.

6. Проекту "Плану дій" Україна-ЄС, поданому МЗС України до Європейської комісії у серпні 2003 р (у цілому).

7. Іншим документам органів законодавчої та виконавчої влади, які визначають інтеграцію в Європейський союз основною зовнішньополітичною метою України та окреслюють набір заходів, необхідних для реалізації даної мети.

Очевидно, що у разі підписання й вступу в силу Угоди про створення Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Російської Федерації та України, Україна втратить можливість:

1. Ініціювати та проводити переговори про створення зони вільної торгівлі з ЄС;

2. Користуватись більшістю переваг та інструментів, закладених у концептуальний документ Європейської Комісії "Розширена Європа – сусідство" від 11 березня 2003 р., насамперед, в частині доступу до ринку Європейського Союзу та забезпечення "чотирьох свобод";

3. Ставити питання про перехід до асоційованих відносин в ЄС навіть у перспективі;

4. Виступати самостійним суб’єктом у переговорах з окремими країнами світу, союзами та міжнародними організаціями щодо зовнішньоторговельних режимів.

Виходячи з вищенаведеного, на нашу думку, доцільним є відкликання підпису української сторони під проектом Угоди про створення Єдиного економічного простору й відмова від його підписання. Оскільки проект не відповідає законодавству України, підписаним міжнародним договорам і задекларованим зовнішньополітичним цілям України.

Автор – директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України



powered by lun.ua