Уроки минулого референдуму як запорука свідомого вибору в майбутньому

Середа, 3 грудня 2003, 12:00
В народі країни "У" побутує прикмета: пройшов листопад – чекай грудня. От і в місто N "де-юре" прийшла зима. Невеличке "бліц"-опитування на його ошатних, попри мряку, вулицях чітко визначило – день 1 грудня нічим особливим в пам'яті та й житті простих городян не позначився, окрім запізніло роздмуханої в медіа проблеми боротьби із СНІДом.

Проте рівно 12 років тому 76% дорослого населення країни "У" (тоді соціалістичної, хоча деякі обличчя на стареньких негативах виглядають позитивніше...) на референдумі майже одностайно, за звичкою, висловилися в підтримку незалежності. На політичній мапі світу з'явилася нова суверенна держава. На жаль, городяни потрохи забувають той давній вже референдум, хоча, без сумнівів, голосували тоді щиро.

Вибори, які невпинно наближаються (про це говорять говерли бруду, що накопичуються спрокволу в "загашниках" основних політичних гравців, і якими вони поки що лише обережно помахують), вимагатимуть не меншої, а можливо, й ще більшої щирості.

Час, що минув, навчив нас багато чому. Країна "У" перетворилася на заповідник цинічних політиків та аполітичних циніків.

Основні уроки того часу схематично, мазками можуть бути зведені до такого:
- деякі види боротьби зі злом приємніші багатьох видів боротьби за добро;
- не поспішайте стверджувати, що тверезо дивитесь на речі – можливо, річ перед вами лише одна;
- те, що зараз кожний може обрати для себе будь-яку дорогу в житті, ще не означає, що кожному дозволять нею пройти;
- людина лише тоді чого-небудь вартує, якщо її можна за що-небудь продати;
- і нарешті - правильні люди живуть за правилами, а неправильні ними правлять та визначають, що правильно.

На порозі нового вибору перед нашою "політінтелігенцією" знову постають ті ж запитання: що відбувається, хто винний, що робити та де мої окуляри. Хоча видно все й без них.

Мова зараз йде, вважають в місті N, не про зміну влади, а про зміну персоналій при ній, з огляду навіть й на стару політологічну теорію про ротацію еліти. Інакше, здається, усвідомлюючи, що вічний двигун довіку не побудувати, ми будемо все ж його будувати вічно. Раніше була влада партії, тепер - партія влади, а в слугах народу весь час чомусь опиняються хазяї життя.

Якщо завтра опозицію поставлять перед фактом порушення владою закону, наприклад, фальсифікацією виборів, то впевнено можна сказати - вона йтиме до кінця. Як грузинська. І влада також може піти до кінця. Як азербайджанська. Це небезпечно. Бо одного і того ж патика не можна перегнути двічі.

Такі побоювання не безпідставні. Тим більше, що є ще й таке. Лідер фракції, голова народно-демократичної партії, екс-прем'єр-міністр публічно звинуватив Банкову у тиску на його рідну партію, фракцію і на себе особисто.

Він, як відомо, ніякий не опозиціонер і не хоче ним бути. Людина потрапила у ситуацію, коли задля політичного виживання змушена вибирати: або й далі не дратувати главу держави і без будь-яких заперечень виконувати його побажання, або шукати шляхи уникнення цих побажань.

Нинішнє політичне становище колишнього керманича уряду, та й не тільки його — це яскравий приклад гостроти політичного протистояння за майбутнє президентство.

Адміністрація президента встановлює "залізну" дисципліну в усьому неопозиційному політичному таборі, й усі, хто з тих чи інших причин не бажає їй підкорятися, неминуче потрапляють у ситуацію, подібну до тієї, в якій опинився означений діяч.

Тому, готуючись зробити справді свідомий вибір, але не опинитися в ситуаціях, які переважали протягом усіх цих 12 років ("голосував, але не вгадав жодного кандидата"), в дотепному місті N полюбляють навести прислів'я часів перших вітчизняних кооперативів: якщо ви купуєте плавлені сирки, звертайте увагу на країну-виробника. Пам'ятайте, що Швейцарія ніколи не виробляла сирки "Волна", "Новость" та "Дружба"...


Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua