Єдиний кандидат від опозиції: що є міфи, а що реалії

Вівторок, 6 січня 2004, 14:03
Пам’ятайте: в кожному міфі є зернятко істини,
яке знову може стати нашим хлібом насущним.
Станіслав Єжи Лец



З цікавістю спостерігаю за полемікою щодо єдиного кандидата від опозиційних сил. Зокрема, привернула увагу остання стаття "Поширення епідемії електоральних міфів" Данила Яневського та Костя Малеєва. Безумовно, в ній присутні як глибокі думки, так і влучні метафори. Але, досить рішуча боротьба моїх колег за державність, демократичний шлях розвитку країни супроводжується, на мій погляд, не завжди продуманими висновками. З огляду на останні події, актуальність питання не стала меншою, і тому хотілося б уточнити деякі моменти.

Політична реформа і вибори президента, чи вибори президента і політична реформа

Радикалізація розвитку політичних подій в Україні змушує зробити наголос на кількох аспектах. Автори погодяться зі мною, що сам формат виборів президента України в 2004 році залежить від проведення політичної реформи.

І досить суттєво, що вважати визначальним в стратегії політичних сил – здійснення демократичних перетворень чи вибори президента? Визначальним, на мій погляд, є ствердження в Україні демократичних цінностей і переконань. Як зазначає Ющенко, "за 12 років в Україні не створена політична система, яка б гарантувала демократію" (13 червня 2003, 12:11, Громадське радіо). "Пам'ятаєте, - продовжує він, - президент Кеннеді говорив: "Мій водій може стати президентом". Я знаю, що він лиха не наробить, бо створена така політична система, яка формує імунітет від непродуктивних, непродуманих, антидержавних дій. У нас немає цього імунітету, бо не створена така політична система" (там же).

Але створити таку політичну систему може лише нова влада, і тому, за Ющенком, "перше питання i перша точка знаходиться в тому, як в Україні сформувати публічну, прозору, професійну i відповідальну владу". Адже від того, хто буде президентом, "чи Петро Симоненко, чи Віктор Медведчук, Україна змiниться! Про це навіть не треба вести дискусії" (там же).

Виникає питання: якщо інтереси України стоять на першому місці, чому вже сьогодні за активної участі "Нашої України" не можна здійснити політичну реформу?

І, по-друге: чи потрібно віддавати пріоритет здібностям окремої людини, а не демократичним свободам, які, хоча й частково, вже можна гарантувати сьогодні?

Проблемність політичної ситуації полягає в тому, що і демократичні сили, і влада відстоюють ніби однаковий за змістом проект реформ. Але цілі у них – протилежні. Одні виступають за передачу влади народу, за підконтрольність влади, всіх її ланок і рівнів. Режим керується протилежним інтересом – залишити владу в своїх руках, відірвавши її від народу назавжди. І, не дивлячись на такі мотиви влади, на цьому політичному полі потрібно грати, а не проколювати шилом м’яч.

"Я отвечу вам в двух словах: Не Возможно"

Соціалістична партія відстоює всенародне обрання президента на 5 років зі вступом нових положень Конституції (у випадку здійснення політичної реформи) з 2006 року. Виступає також і проти продовження повноважень нинішнього парламенту. Проект змін до Основного закону, підготовлений СПУ, до останнього часу знаходив підтримку і серед депутатів "Нашої України".

Адже, як рік тому стверджував Ющенко, "три місяці "Наша Україна" стукає в усі двері з ініціативою підписання Договору про спільні дії. Головна мета цього документа — реформа всієї вертикалі влади, досягнення балансу між гілками влади, посилення ролі парламенту" (Дзеркало тижня. - № 33 (408). - 2002).

"Стукати в двері" влади можна вічно при тому, що про такий договір спільних дій не може домовитись навіть блок опозиційних сил. В чому ж тут причина?

Ну, напевно, не в тому, що "переважна кількість населення України не чекає висунення єдиного кандидата від опозиції. ...Абсолютна більшість громадян визначилася з тим, за кого хоче голосувати". А як щодо другого туру, теж не будуть голосувати? А якщо будуть, тоді чому в першому не будуть голосувати? Нагадайте мені, скільки Захід України віддав голосів на попередніх виборах за діючого президента? Якщо врахувати, кому відійшли голоси Мороза, можна передбачити і ситуацію навпаки.

Нагадаю, що сам Ющенко виступає за єдиного кандидата від демократичних сил. Цитую: "Я оптимістично дивлюся на можливість висування єдиного кандидата і сподіваюсь, що в цьому питанні ми зможемо домовитися і з БЮТ, і з Соціалістичною партією" (Ющенко В. "Украина потеряла еще 2 года", www.ostro.org, 12.11.2003).

Важко погодитись, що "вибори, принаймні в першому турі, не є референдумом про довіру або недовіру владі". Принципово буду наполягати, що кожні вибори по зміні влади є вотумом довіри чи недовіри до неї. Лише перший тур ділить цю недовіру між кількома представниками від партії влади.

До речі, окремі політологи стверджують, що в першому турі, маючи вибір, виборці голосують не стільки "проти", як "за". А в другому турі обирають "менше зло", і електорати додаються. Чому б, дійсно, не вирішити це питання "за" представника блоку демократичних сил ще в першому турі голосування?

Непереконливо звучать докази, що влада може фізично усунути єдиного кандидата від опозиції ще в першому турі голосування. Ніхто не дасть гарантій, що така загроза в другому турі буде меншою.

Політологи стверджують, що "нас чекають два тури голосування", в другому з яких "Ющенко виграє у будь-якого суперника з таким відривом, який не можна компенсувати ніякими зусиллями адмінресурсу".

Існують ще й інші варіанти. На думку Сергія Маркова (керівника Інституту політичних досліджень РФ), "сьогодні більш високі шанси на перемогу має Віктор Ющенко. Але... рейтинг Януковича буде зростати, а рейтинг Ющенка – падати. Поступово вони зблизяться. А в кінцевому, так би мовити, ривку комуністи підтримають кандидата від влади, що і призведе до його перемоги".

А чому б (не дай Боже) і ні? В цьому році зростання ВВП 8%? В наступному році можна отримати всі 10%. Та плюс збільшення мінімальної заробітної плати і пенсій (за рахунок зменшення їх у цьому році). Та плюс радянський російськомовний електорат, який традиційно проголосує за східну орієнтацію навіть всупереч волі КПУ.

Або такий варіант. "Два тигри", Янукович і Ющенко, б’ються між собою до останнього, зосереджуючи всі виборчі стратегії на опоненті. А десь наприкінці серпня 2004 року з дерева злізає "руда мавпа" (не Медведчук, а Кірпа чи Литвин) і перемагає. Фізично інсталювати нову програму "головного кандидата" від демократичних сил за відсутності єдності просто не буде часу. І що ми будемо робити із соціологічними даними щодо другого туру, які сьогодні звучать в ефірі?

Зрозуміло, що є певний раціональний зміст у виборчій стратегії Ющенка. Краще бути кандидатом від демократичних сил, ніж від блоку опозиції, звужуючи власне електоральне поле та набуваючи певних обов’язків. Можна організувати загальнонаціональний Форум, на якому демократичні сили підтримають кандидата, при цьому нікому і нічого не обіцяючи. А електорати опозиційних партій (а це 98% проти 2% членів партій) в другому турі гарантовано проголосують за демократичного кандидата.

Але консенсусна демократія, як і новітня економіка України, передбачають одне просте правило арифметики – ділення. Ділення в ім’я єдності. Влади між представницькими інститутами, прибутків між громадянами суспільства, відповідальності між політичними силами в ім’я майбутнього України.

Свобода вибору передбачає відповідальність

Для порозуміння опозиції зазначу кілька необхідних тез. По-перше, візьму на себе сміливість стверджувати, що соціальний чинник на виборах президента (влада-опозиція) буде менш важливим, ніж географічний (якщо хочете, геополітичний, національний). Вибори президента (матеріальний та кількісний ресурс) знову буде робити Схід. Протиставити цьому можна дійсну (а не проголошену) єдність всіх демократичних сил, в тому числі і орієнтованих на Росію.

По-друге, має бути вироблений механізм єдності демократичних сил. Якщо обручем єдності "Нашої України" стало місце у виборчому списку до ВР, то запорукою співпраці на виборах президента має стати підписання договорів як з опозицією, так і широкими демократичними силами щодо майбутнього України на принципах консенсусу та компромісу.

По-третє, не потрібно обіцяти, а потрібно співпрацювати, і в першу чергу - представникам еліти. Ніхто за когось смажені каштани з вогню таскати не буде. Тим більше, що стоїть завдання консолідовано розбити адміністративний ресурс, який буде відігравати не меншу роль, ніж на виборах до ВР.

Вже сьогодні команда Ющенка "грає свого короля", що значно позначається на рейтингу кандидата. Відмовляючись від співпраці ("я так чи інакше переможу"), "Наша Україна" може засвідчити тенденції наступного розвитку країни, які лежать зовсім не в правовій площині.

По-четверте, потрібно чітко усвідомлювати, що обираємо не конкретну людину, обираємо цінності, шлях розвитку України. Тому ціна поразки на виборах надзвичайно велика. Потрібно реально оцінювати шанси кандидатів та динаміку виборів, а не стверджувати що, "якщо "єдиним кандидатом" від четвірки буде, наприклад, НЕкомуністичний кандидат, більшість комуністичного електорату проголосує за провладного кандидата".

На пленумі КПУ, який відбувся 20.12.2003 року, зазначалось, що "реальним союзником комуністів "сьогодні і на довгострокову перспективу теоретично може бути тільки СПУ". Як мені здається, Мороз - не комуністичний кандидат.

Данилові Яневському, досліднику політичної системи України доби революції (1917-1920 рр.), напевно, знайомі слова Євгена Чикаленка, який сказав, що одні хотіли збудувати державу мужиками, а інші – панами, але ні одна держава не будується на одному класі.


І справа не в "соцiялiзацii фортепiанiв", як полемізував з Мартосом Грушевський, а у відсутності середнього стану, який би об’єднував нацiонально-визвольнi сили. Тому сьогодні для об’єднання різних соціальних груп суспільства, Сходу й Заходу України, повинен бути знайдений єдиний кандидат.

В залежності від можливостей вирішити долю країни, кожен має нести свою (різну) міру відповідальності. Кожний має нести свій хрест, усвідомлюючи відповідальність за наслідки своє впевненості в майбутньому України. Адже "чим сильніше почуття відповідальності, тим слабша жага влади" (Стефан Гарчинський).


Автор: Віктор Нагорний, Інститут демократії та соціальних процесів


Читайте також статтю, із якою дискутує автор:

Поширення епідемії електоральних міфів



Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua