А де ж свобода слова?

Понеділок, 2 лютого 2004, 13:38
Звістка про рішення Шевченківського районного суду щодо закриття газети "Сільські вісті" пролетіла не тільки Україною, але й закордонням. Вбивство журналіста, ліквідація газети, журналу, радіо, телебачення – це вбивство інформації, вбивство свободи слова, вбивство вільної думки.

З цієї нагоди пригадалася подія, яка до сьогодні не вщухає. У 1932-33 рр. американський журналіст, кореспондент всесвітньо знаної газети "Нью Йорк Таймз" Волтер Дюранті своїми писаннями, які друкувала ця поважна газета, заперечував голод в Україні, річницю якого минулого року відзначали в усьому світі і ще не так давно цю трагедію, скоєну злочинним комуністичним режимом, відзначали у Верховній Раді та ООН в Нью Йорку.

Українська діаспора довела, що Дюранті свідомо замовчував голод в Україні, і тому вимагає від комітету, що надає відому журналістську премію Пуліцера, відібрати її у цього журналіста "Нью-Йорк Таймс".

На жаль, ані редакція газети, ані комітет не спромоглися однозначно засудити Дюранті й посмертно відібрати премію, якої він не заслужив.

Українська діаспора й далі намагається переконати редакцію журналу та комітет у несправедливості нагороди брехливого журналіста, але ніхто не вимагав закриття газети, хоч вона друкувала брехливі матеріали свого ж кореспондента.

Я нагадую цю історію, щоб вказати на антидемократичне рішення Шевченківського районного суду стосовно закриття газети "Сільські вісті".

В газеті була опублікована стаття, уривок з книжки професора Василя Яременка. Дивує, що суд жодним словом не згадав автора статті, а лише у формі старих комуністичних часів накинувся на газету.

Здоровий глузд підказує, що коли хтось з читачів не погоджується з опублікованим, то пише свою думку або спростовує опубліковане. Коли б отой Єврейський антифашистський комітет написав статтю, яка спростовує сказане Яременком, і газета відмовилась би її опублікувати, то тоді можна було б їй закидати тенденційність.

У судочинстві не повинні керуватись тим, що правда належить тому, хто має гарне прізвище, назву чи гроші, а свобода слова стосується і тих, хто не має грошей. Зате совість повинні б усі мати. І передовсім судді!


Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News