Один необережний рух – і ти батько "Кучми-3"
Вівторок, 3 лютого 2004, 23:00
Голосування 304 голосами під час позачергової сесії ВР 3 лютого, як не дивно, мало один позитивний наслідок: сам факт його проведення довів, що кучмістам не так уже й начхати на легітимність, що її вимагає ПАРЄ.
Інша річ, як вони цю легітимність розуміють, як сподіваються довести її західним спостерігачам, а головне – що врешті-решт отримали внаслідок голосування 3 лютого. Але те, що вони погодились на проведення позачергової сесії з голосуванням за постанову, яку підтримали соціалісти, мало наразі ключове значення: через це голосування можна принаймні спробувати зробити вигляд, що легалізація проекту № 4105 відбулася, резолюцію ПАРЄ виконано.
Слідкуйте за темниками. Насправді ж жодної легалізації не відбулося, більше того, "поправки на поправки" також. Але про це – нижче.
Перед тим, як проаналізувати останні події, треба все ж повернутися до 24 грудня й сесії ПАРЄ. Як відомо, ані Литвин, ані Мартинюк, що замість нього прибув "рятувати" ситуацію в Страсбурзі, не надали доповідачам та самій ПАРЄ принаймні того доказу легітимності свого голосування від 24 грудня, на який могли б спиратися.
А саме – списків депутатів, що проголосували, і не лише за постанову про попереднє схвалення проекту № 4105, а й за постанову про зміну форми голосування.
Більше того, навіть після вердикту ПАРЄ більшовики не бажають оприлюднювати ці списки, хоча Литвин вже перекладає відповідальність на Гавриша. Литвин каже, що підписи депутатів не залучені до протоколу про голосування 24 грудня, бо зберігаються в секретаріаті більшості.
Сам же Гавриш заявив автору цих рядків особисто, що не оприлюднює списків через домовленість з депутатами, і навіть погодився на те, аби коментували цю таємницю як відсутність необхідної кількості голосів під час ухвалення принаймні одного з рішень 24 грудня.
Так воно й є: постанова про зміну форми голосування набрала, як підрахували свого часу опозиціонери, лише 219 голосів більшовиків, а комуністи в той момент не голосували за цю постанову, бо не бажали брати участь в черговій "оксамитовій революції".
Але от що дивно: схоже, що кількість підписів під цією процедурною постановою не вдалося збільшити й пізніше. Причини цього невідомі, але факт є факт: в основі всієї процедури "реформування" лежить маленький нелегітимний текст, якого не можна нікому показувати, бо він підриває легітимність всіх подальших дій.
Через це не можна нікому показувати й підписи під постановою про попереднє ухвалення проекту № 4105, хоча тут можуть бути й інші мотиви: більшовики, для прикладу, не бажають, аби за прізвищами було встановлено, на кого через його бізнес чинився тиск, а комуністи просто не хочуть мати справу з своїми виборцями.
Нині, як відомо, є лише цифра – голосувало не 59, а лише 49 комуністів, тож хто саме – Бог його зна. Те саме з більшовиками: кількість – це не імена, а кількість – неповна.
Але на загал відсутність підписів і створила в ПАРЄ претензію до легітимності голосування 24 грудня. Бо одного підпису Литвина досить лише для Конституційного суду, і то – не для того, аби вирішувати питання легітимності.
Бо КС, як давно офіційно повідомляв, такими питаннями взагалі не займається, а за підписом голови ВР приймає до розгляду будь-які проекти змін до Конституції на предмет відповідності двом статтям Основного закону.
Натомість для ПАРЄ один підпис Литвина при тому, що голосування мало бути відкритим (іншого, за Конституцією, ВР не ухвалювала), але таким не стало через утаємниченість підписів, лише означає, що в українському парламенті сам-один спікер може ухвалювати будь-які закони. Наявність підписів зняла б цю проблему, але більшість і комуністи не могли на це пристати тоді, не зможуть і тепер.
Власне, нині вони вважають, що вже позбулися проблеми через голосування 3 лютого. Але що, власне, було схвалено? Поправку на текст проекту, який частина тих, хто нині голосував, а саме – соціалісти, вважали до останнього моменту нелегітимним.
Як можна вносити поправку до нелегітимного, себто неіснуючого проекту? На це питання Мороз відповів автору, що СПУ голосувала за проект № 4105 в попередньому варіанті, який розроблявся за участі самого Мороза.
На питання, чи все ж таки погоджуються соціалісти з тим, що вони легалізували проект, спрямований до КС, Мороз не відповів. А його попереднє твердження викликає здивування: адже в постанові про поправки сказано, що вони вносяться саме до проекту, вже раніше спрямованого до КС.
І таким проектом є саме той, що проголосований 24 грудня. Фокус полягає в тім, що № 4105 в попередній редакції, про яку каже Мороз, і той, що був проголосований 24 грудня – різняться принаймні 20-ма поправками.
І це, до речі, ще один мотив для критиків процесу, оскільки вони переконані, що йдеться про текст, який КС мав би визнати новим, а відтак - вимагати знову ставити його на попереднє схвалення. А це те саме, проти чого як проти способу затягування реформи ще на одну сесію ВР виступають більшовики, не бажаючи переголосування.
Але знову до рішення 3 лютого. Переголосуванням і юридичною легалізацією проекту № 4105, що знаходиться в КС, ця постанова не стала. З цим фактом ніхто не сперечається. Сперечаються про інше: чи було саме це голосування за поправки на поправки – легітимним.
Варто зазначити, що тут йдеться не так про легітимність, як про суто формальну законність. Зокрема, є аргумент щодо неможливості провадити позачергове засідання в день, коли за Конституцією мала відкритися чергова сесія. Але це вже знову питання смаку, скажімо, КС: що вважати вівторком і коли. Є ще аргументи: позачергова сесія була проведена з порушеннями регламенту. Але КС регламентом не займається – це не закон.
Але є абсолютно незаперечне рішення самого КС, який колись, коли ВР так само хотіла розглядати зміни до Конституції на позачерговій сесії, розтлумачив їй: робити це можна виключно на сесіях чергових.
Оскільки це рішення самого Конституційного суду, то – з огляду на стиль КС останнім часом – парламентські юристи вважають за доцільне аналізувати лише практику: досі КС власним рішенням принаймні не суперечив.
То якщо дійсно так, тоді це означає, що проголосована 3 лютого на позачерговій сесії постанова про вилучення з проекту № 4205 статей стосовно обрання президента парламентом – не буде врахована Конституційним судом. Вона буде просто не взята КС до уваги. З уже названої причини, а також з кількох інших.
Наприклад, з тієї причини, що допоки КС розглядає якийсь проект, до нього не може торкатися рука законодавця. Це знають всі. Наприклад, Литвин на запитання, чому б негайно, коли є 304 голоси на підтримку реформи, не проголосувати її в остаточному варіанті, одразу сказав: не можна, проект же в Конституційному суді.
І лише коли те саме запитання було звернене на постанову від 3 лютого, він почав викручуватись: це, каже, навіть не поправка, а лише повернення до нині діючого тексту Конституції. Може, це й так – для обивателя, але ж ідеться про абсолютно конкретний проект № 4105, який почали переробляти під час перебування в КС, себто з порушенням.
Втім, сюди треба додати ще дещо. В регламенті чітко розписано, як схвалюються закони і зміни до них. Такі поправки, як проголосовано 3 лютого, можна вносити тільки до вже діючих, себто ухвалених в цілому та підписаних президентом законів.
Текст № 4105 таким не є, він є лише проектом. А зміни до проектів законів, за регламентом, вносяться під час другого чи третього читання, але тоді обов'язково голосуються й самі статті проекту - себто саме те, чого 3 лютого і не було зроблено. Відтак, вважати, що відбулося вилучення норми про обрання президента парламентом з тексту проекту № 4105, не можна ще й з цієї причини.
І останнє в цьому питанні: Конституційний суд, якому спрямовано окремо проект №4105 і окремо – постанову від 3 лютого, за законом не має права формувати норми проектів. Ще й через це він не може виконати настанову позачергової сесії та вилучити якісь пункти – це має зробити сама ВР.
Значить, на остаточне схвалення парламенту має бути винесений проект № 4105 без будь-яких вилучень. І хоча Гавриш твердить, що порівняльна таблиця на це останнє голосування вже не буде містити норми про вибори президента парламентом – є підозра, і навіть впевненість, що таки буде.
Бо якщо для КС регламент не цікавий, то для законодавців – обов'язковий. І хтось у більшості обов'язково про це згадає, коли матиме потребу подивитися на речі з позицій досконалої законності та легітимності (як оце на справу "Сільських вістей").
Власне, про ці деталі й не забували, а просто "закрили на них очі" для елементарної маніпуляції позицією фракції СПУ. Бо якби йшлося дійсно про бажання Кучми, більшості та комуністів залишити прямі вибори президента народом – вони погодились би переголосувати за участю СПУ весь проект з новими змінами. І теза про перенесення терміну остаточного ухвалення реформи тут не спрацьовує: адже те нове, що ухвалено 3 лютого, також направду є формою відтермінування остаточного рішення...
Все викладене тут означає лише одне: абсолютно немає підстав вважати, що принаймні питання про форму обрання президента знято з порядку денного. Відтак, немає чим хвалитися чи виправдовуватися соціалістам, нема чому радіти, скажімо, Януковичу як кандидату в президенти, нема чому впадати у відчай від втрачених потенційних повноважень Ющенку.
Впадати у відчай взагалі не по-християнському, тому треба мужньо зустріти той факт, що в нього як була, так і залишається стара проблема: норма про вибори президента парламентом, і навіть якщо СПУ в останню мить знову зрозуміє, як помилилась (як в останню мить помітила в самому проекті № 4105, що Мороз з літа 2003 року обговорював з Медведчуком, ту саму норму, яку нині намагається вилучити) - все одно 300 голосів на цю норму в більшості та комуністів може вистачити.
Не треба зважати на 304 голоси, які без 17 соціалістів ніби не дотягують до 300. Попереду ще багато чого, а досі арифметика була така: 104 "нашоукраїнці" плюс 19 БЮТівців плюс 20 соціалістів – це лише 143 голоси. З решти 307 відомими АП методами завжди можна нашкребти 300.
Щоправда, не за всі статті проекту № 4105. А, скажімо, за вибори президента в парламенті, за право президента розпускати ВР в чотирьох випадках й за збереження наглядової функції прокуратури. А от, скажімо, все про передачу повноважень від президента прем'єрові чи парламенту – можна викреслити.
Так надійніше для Кучми. Нічого ж не змінилося: усе, що роблять більшовики, вони роблять для нього і заради ліквідації самого шансу Ющенка бути обраним президентом, навіть з обрізаними повноваженнями.
На цей песимістичний абзац дехто може відповісти питанням: а як же ПАРЄ та легітимність? Якщо Кучма дійсно хоче зробити все так, аби до нього не чіплялися західні "божевільні дами", а особливо хлопці, що керують фінансовими потоками, – то хіба він наважиться знову стати на цей шлях?
Ну, по-перше, Кучма ще не так давно вважав, що "вони не посміють". По-друге, якщо більшість так і не пішла на розкриття списків за голосування 24 грудня – то вона й досі вважає, що "не посміють", але треба трохи менше нахабства, більше делікатності.
Як це? – а так: 304 голоси в режимі відкритого голосування в системі "Рада" за участі соціалістів, а за що саме і як – це вже ніби й не питання для ПАРЄ. Отже, ставлення до західних спостерігачів не змінилося: їх вважають просто заангажованими на Ющенка, але дурними в українському праві.
Про те, що ПАРЄ та ЄС можуть мати своє абсолютно чітке уявлення про легітимність як таку, безвідносно до особливостей місцевого "конституціоналізму" – наші взагалі не думають, бо самі не розуміють й знати не хочуть, що це за абстрактна категорія, вважаючи легітимність чимось на зразок нормативу, який визнає чи не визнає Конституційний суд – наш, звісно.
І пояснювати їм, що легітимність – це коли визнають опоненти, не маючи аргументів проти, хоча мають бажання сперечатися, - буде досить довго, а тим часом кучмісти користаються будь-якими методами, головно – слабостями та помилками опозиції, аби виправдати все, що роблять, а найперше – отримати остаточний результат. І вже тоді, залучаючи Росію та США, лідери яких мають (якщо уважно спостерігати) вельми специфічні підходи до українських проблем, знову подивитися на Європу: чи "посміє", чи ні...
Тепер кілька "оціночних суджень".
"Постраждала сторона" - блок "Наша Україна" та особисто Ющенко – після подій 3 лютого отримали додатковий стимул вжити своїх методів виправлення, як їм здається, ситуації: ходити до президента Кучми й пропонувати йому будь-які гарантії особистої недоторканості в разі відмови від завершення цієї реформи чи в разі бажання в будь-який інший спосіб здійснити проект "Кучма-3".
Сама ця звичка Ющенка – стара біда. Можливо, Ющенко не хоче давати собі звіт, хоча його неодноразово попереджали про це, що взагалі походеньки до Кучми (особливо таємні) є тією зрадою інших сил опозиції, на які вони можуть відповісти своєю зрадою його інтересів як кандидата в президенти.
Але, власне, взаємні образи всередині опозиції мало кого б цікавили, якби все це не наближало країну до "Кучми-3". Тож якщо раптом вимушений діями СПУ Ющенко таки посунеться до Кучми з пропозицією гарантій, то він не лише підірве рівень довіри до себе з боку виборців, але призведе до... такого ж результату, в яких звинувачують сьогодні СПУ.
А саме. Жодних усних гарантій чи якихось таємних угод Кучма не сприйме: в нас, як підтвердив нещодавно його представник в парламенті Задорожній, кожен політик – господар свого слова: сам дав, сам і взяв. І, звісно, Кучма перший з тих, кому не треба про це нагадувати.
Тому якщо гарантії – то законодавчі. А саме про закон про президента з гарантіями (щоправда, якимись на зразок Болгарії і т.п.) згадував Ющенко на своїй прес-конференції перед тим походом до Кучми, зміст якого обіцяв не розголошувати.
Більше того, про "вдячність" президенту, якщо той піде на пенсію, було і в інтерв'ю Ющенка в "ЗН" напередодні Нового року. А вже нещодавно про закон про президента було згадано в контексті умов опозиції перед відкриттям сесії.
Що цікаво – він уже є і в порядку денному, третє, до речі, читання. Але, як відомо, існує й проект закону про гарантії Кучмі від Ківалова, якому пророкують крісло Рябця. Тож чи буде великим перебільшенням припустити, що коли Ющенко скаже про гарантії, маючи на увазі щось помірковане, то він буде "зафіксований" так само, як от нині – Мороз із реформою: лише як легалізатор самої ідеї. А вже зреалізувати саму ідею, і зовсім в інший спосіб візьмуться більшовики, і голосів у них вистачить.
Але чи гарантує навіть схвалення цього закону відхід Кучми на пенсію? Аж ніяк. Натомість попередня амністія на всі наступні роки (а він у відомому інтерв'ю так пообіцяв своїм ворогам проводити їх в останню путь, що почулося – поховати. І вже тоді він зможе сам піти на відпочинок, колись в далекому майбутньому) розв'яже руки Кучмі як президенту в таких межах, що його теперішні "роги", які ніби хтось збирався стинати, здадуться іграшкою.
Про моральний бік справи, про Гонгадзе і т. ін. навіть згадувати недоцільно: "мораль" як технологія не є предметом цього дослідження.
Це дослідження претендує на жанр песимістичного прогнозу. Він робиться для того, аби не здійснився, аби підготуватися до гіршого, сподіваючись (але й роблячи абсолютно конкретні кроки) на краще. А відоме прислів'я "Якщо насильство неминуче, то треба розслабитися й отримати насолоду" вигадали, мабуть, шукачі насолод.
Насолоду стати батьком "Кучми-3" можна буде отримати, якщо не слідкувати за власними рухами. Хоча шанси все ще перемогти в опозиції є.
Інша річ, як вони цю легітимність розуміють, як сподіваються довести її західним спостерігачам, а головне – що врешті-решт отримали внаслідок голосування 3 лютого. Але те, що вони погодились на проведення позачергової сесії з голосуванням за постанову, яку підтримали соціалісти, мало наразі ключове значення: через це голосування можна принаймні спробувати зробити вигляд, що легалізація проекту № 4105 відбулася, резолюцію ПАРЄ виконано.
Слідкуйте за темниками. Насправді ж жодної легалізації не відбулося, більше того, "поправки на поправки" також. Але про це – нижче.
Перед тим, як проаналізувати останні події, треба все ж повернутися до 24 грудня й сесії ПАРЄ. Як відомо, ані Литвин, ані Мартинюк, що замість нього прибув "рятувати" ситуацію в Страсбурзі, не надали доповідачам та самій ПАРЄ принаймні того доказу легітимності свого голосування від 24 грудня, на який могли б спиратися.
А саме – списків депутатів, що проголосували, і не лише за постанову про попереднє схвалення проекту № 4105, а й за постанову про зміну форми голосування.
Більше того, навіть після вердикту ПАРЄ більшовики не бажають оприлюднювати ці списки, хоча Литвин вже перекладає відповідальність на Гавриша. Литвин каже, що підписи депутатів не залучені до протоколу про голосування 24 грудня, бо зберігаються в секретаріаті більшості.
Сам же Гавриш заявив автору цих рядків особисто, що не оприлюднює списків через домовленість з депутатами, і навіть погодився на те, аби коментували цю таємницю як відсутність необхідної кількості голосів під час ухвалення принаймні одного з рішень 24 грудня.
Так воно й є: постанова про зміну форми голосування набрала, як підрахували свого часу опозиціонери, лише 219 голосів більшовиків, а комуністи в той момент не голосували за цю постанову, бо не бажали брати участь в черговій "оксамитовій революції".
Але от що дивно: схоже, що кількість підписів під цією процедурною постановою не вдалося збільшити й пізніше. Причини цього невідомі, але факт є факт: в основі всієї процедури "реформування" лежить маленький нелегітимний текст, якого не можна нікому показувати, бо він підриває легітимність всіх подальших дій.
Через це не можна нікому показувати й підписи під постановою про попереднє ухвалення проекту № 4105, хоча тут можуть бути й інші мотиви: більшовики, для прикладу, не бажають, аби за прізвищами було встановлено, на кого через його бізнес чинився тиск, а комуністи просто не хочуть мати справу з своїми виборцями.
Нині, як відомо, є лише цифра – голосувало не 59, а лише 49 комуністів, тож хто саме – Бог його зна. Те саме з більшовиками: кількість – це не імена, а кількість – неповна.
Але на загал відсутність підписів і створила в ПАРЄ претензію до легітимності голосування 24 грудня. Бо одного підпису Литвина досить лише для Конституційного суду, і то – не для того, аби вирішувати питання легітимності.
Бо КС, як давно офіційно повідомляв, такими питаннями взагалі не займається, а за підписом голови ВР приймає до розгляду будь-які проекти змін до Конституції на предмет відповідності двом статтям Основного закону.
Натомість для ПАРЄ один підпис Литвина при тому, що голосування мало бути відкритим (іншого, за Конституцією, ВР не ухвалювала), але таким не стало через утаємниченість підписів, лише означає, що в українському парламенті сам-один спікер може ухвалювати будь-які закони. Наявність підписів зняла б цю проблему, але більшість і комуністи не могли на це пристати тоді, не зможуть і тепер.
Власне, нині вони вважають, що вже позбулися проблеми через голосування 3 лютого. Але що, власне, було схвалено? Поправку на текст проекту, який частина тих, хто нині голосував, а саме – соціалісти, вважали до останнього моменту нелегітимним.
Як можна вносити поправку до нелегітимного, себто неіснуючого проекту? На це питання Мороз відповів автору, що СПУ голосувала за проект № 4105 в попередньому варіанті, який розроблявся за участі самого Мороза.
На питання, чи все ж таки погоджуються соціалісти з тим, що вони легалізували проект, спрямований до КС, Мороз не відповів. А його попереднє твердження викликає здивування: адже в постанові про поправки сказано, що вони вносяться саме до проекту, вже раніше спрямованого до КС.
І таким проектом є саме той, що проголосований 24 грудня. Фокус полягає в тім, що № 4105 в попередній редакції, про яку каже Мороз, і той, що був проголосований 24 грудня – різняться принаймні 20-ма поправками.
І це, до речі, ще один мотив для критиків процесу, оскільки вони переконані, що йдеться про текст, який КС мав би визнати новим, а відтак - вимагати знову ставити його на попереднє схвалення. А це те саме, проти чого як проти способу затягування реформи ще на одну сесію ВР виступають більшовики, не бажаючи переголосування.
Але знову до рішення 3 лютого. Переголосуванням і юридичною легалізацією проекту № 4105, що знаходиться в КС, ця постанова не стала. З цим фактом ніхто не сперечається. Сперечаються про інше: чи було саме це голосування за поправки на поправки – легітимним.
Варто зазначити, що тут йдеться не так про легітимність, як про суто формальну законність. Зокрема, є аргумент щодо неможливості провадити позачергове засідання в день, коли за Конституцією мала відкритися чергова сесія. Але це вже знову питання смаку, скажімо, КС: що вважати вівторком і коли. Є ще аргументи: позачергова сесія була проведена з порушеннями регламенту. Але КС регламентом не займається – це не закон.
Але є абсолютно незаперечне рішення самого КС, який колись, коли ВР так само хотіла розглядати зміни до Конституції на позачерговій сесії, розтлумачив їй: робити це можна виключно на сесіях чергових.
Оскільки це рішення самого Конституційного суду, то – з огляду на стиль КС останнім часом – парламентські юристи вважають за доцільне аналізувати лише практику: досі КС власним рішенням принаймні не суперечив.
То якщо дійсно так, тоді це означає, що проголосована 3 лютого на позачерговій сесії постанова про вилучення з проекту № 4205 статей стосовно обрання президента парламентом – не буде врахована Конституційним судом. Вона буде просто не взята КС до уваги. З уже названої причини, а також з кількох інших.
Наприклад, з тієї причини, що допоки КС розглядає якийсь проект, до нього не може торкатися рука законодавця. Це знають всі. Наприклад, Литвин на запитання, чому б негайно, коли є 304 голоси на підтримку реформи, не проголосувати її в остаточному варіанті, одразу сказав: не можна, проект же в Конституційному суді.
І лише коли те саме запитання було звернене на постанову від 3 лютого, він почав викручуватись: це, каже, навіть не поправка, а лише повернення до нині діючого тексту Конституції. Може, це й так – для обивателя, але ж ідеться про абсолютно конкретний проект № 4105, який почали переробляти під час перебування в КС, себто з порушенням.
Втім, сюди треба додати ще дещо. В регламенті чітко розписано, як схвалюються закони і зміни до них. Такі поправки, як проголосовано 3 лютого, можна вносити тільки до вже діючих, себто ухвалених в цілому та підписаних президентом законів.
Текст № 4105 таким не є, він є лише проектом. А зміни до проектів законів, за регламентом, вносяться під час другого чи третього читання, але тоді обов'язково голосуються й самі статті проекту - себто саме те, чого 3 лютого і не було зроблено. Відтак, вважати, що відбулося вилучення норми про обрання президента парламентом з тексту проекту № 4105, не можна ще й з цієї причини.
І останнє в цьому питанні: Конституційний суд, якому спрямовано окремо проект №4105 і окремо – постанову від 3 лютого, за законом не має права формувати норми проектів. Ще й через це він не може виконати настанову позачергової сесії та вилучити якісь пункти – це має зробити сама ВР.
Значить, на остаточне схвалення парламенту має бути винесений проект № 4105 без будь-яких вилучень. І хоча Гавриш твердить, що порівняльна таблиця на це останнє голосування вже не буде містити норми про вибори президента парламентом – є підозра, і навіть впевненість, що таки буде.
Бо якщо для КС регламент не цікавий, то для законодавців – обов'язковий. І хтось у більшості обов'язково про це згадає, коли матиме потребу подивитися на речі з позицій досконалої законності та легітимності (як оце на справу "Сільських вістей").
Власне, про ці деталі й не забували, а просто "закрили на них очі" для елементарної маніпуляції позицією фракції СПУ. Бо якби йшлося дійсно про бажання Кучми, більшості та комуністів залишити прямі вибори президента народом – вони погодились би переголосувати за участю СПУ весь проект з новими змінами. І теза про перенесення терміну остаточного ухвалення реформи тут не спрацьовує: адже те нове, що ухвалено 3 лютого, також направду є формою відтермінування остаточного рішення...
Все викладене тут означає лише одне: абсолютно немає підстав вважати, що принаймні питання про форму обрання президента знято з порядку денного. Відтак, немає чим хвалитися чи виправдовуватися соціалістам, нема чому радіти, скажімо, Януковичу як кандидату в президенти, нема чому впадати у відчай від втрачених потенційних повноважень Ющенку.
Впадати у відчай взагалі не по-християнському, тому треба мужньо зустріти той факт, що в нього як була, так і залишається стара проблема: норма про вибори президента парламентом, і навіть якщо СПУ в останню мить знову зрозуміє, як помилилась (як в останню мить помітила в самому проекті № 4105, що Мороз з літа 2003 року обговорював з Медведчуком, ту саму норму, яку нині намагається вилучити) - все одно 300 голосів на цю норму в більшості та комуністів може вистачити.
Не треба зважати на 304 голоси, які без 17 соціалістів ніби не дотягують до 300. Попереду ще багато чого, а досі арифметика була така: 104 "нашоукраїнці" плюс 19 БЮТівців плюс 20 соціалістів – це лише 143 голоси. З решти 307 відомими АП методами завжди можна нашкребти 300.
Щоправда, не за всі статті проекту № 4105. А, скажімо, за вибори президента в парламенті, за право президента розпускати ВР в чотирьох випадках й за збереження наглядової функції прокуратури. А от, скажімо, все про передачу повноважень від президента прем'єрові чи парламенту – можна викреслити.
Так надійніше для Кучми. Нічого ж не змінилося: усе, що роблять більшовики, вони роблять для нього і заради ліквідації самого шансу Ющенка бути обраним президентом, навіть з обрізаними повноваженнями.
На цей песимістичний абзац дехто може відповісти питанням: а як же ПАРЄ та легітимність? Якщо Кучма дійсно хоче зробити все так, аби до нього не чіплялися західні "божевільні дами", а особливо хлопці, що керують фінансовими потоками, – то хіба він наважиться знову стати на цей шлях?
Ну, по-перше, Кучма ще не так давно вважав, що "вони не посміють". По-друге, якщо більшість так і не пішла на розкриття списків за голосування 24 грудня – то вона й досі вважає, що "не посміють", але треба трохи менше нахабства, більше делікатності.
Як це? – а так: 304 голоси в режимі відкритого голосування в системі "Рада" за участі соціалістів, а за що саме і як – це вже ніби й не питання для ПАРЄ. Отже, ставлення до західних спостерігачів не змінилося: їх вважають просто заангажованими на Ющенка, але дурними в українському праві.
Про те, що ПАРЄ та ЄС можуть мати своє абсолютно чітке уявлення про легітимність як таку, безвідносно до особливостей місцевого "конституціоналізму" – наші взагалі не думають, бо самі не розуміють й знати не хочуть, що це за абстрактна категорія, вважаючи легітимність чимось на зразок нормативу, який визнає чи не визнає Конституційний суд – наш, звісно.
І пояснювати їм, що легітимність – це коли визнають опоненти, не маючи аргументів проти, хоча мають бажання сперечатися, - буде досить довго, а тим часом кучмісти користаються будь-якими методами, головно – слабостями та помилками опозиції, аби виправдати все, що роблять, а найперше – отримати остаточний результат. І вже тоді, залучаючи Росію та США, лідери яких мають (якщо уважно спостерігати) вельми специфічні підходи до українських проблем, знову подивитися на Європу: чи "посміє", чи ні...
Тепер кілька "оціночних суджень".
"Постраждала сторона" - блок "Наша Україна" та особисто Ющенко – після подій 3 лютого отримали додатковий стимул вжити своїх методів виправлення, як їм здається, ситуації: ходити до президента Кучми й пропонувати йому будь-які гарантії особистої недоторканості в разі відмови від завершення цієї реформи чи в разі бажання в будь-який інший спосіб здійснити проект "Кучма-3".
Сама ця звичка Ющенка – стара біда. Можливо, Ющенко не хоче давати собі звіт, хоча його неодноразово попереджали про це, що взагалі походеньки до Кучми (особливо таємні) є тією зрадою інших сил опозиції, на які вони можуть відповісти своєю зрадою його інтересів як кандидата в президенти.
Але, власне, взаємні образи всередині опозиції мало кого б цікавили, якби все це не наближало країну до "Кучми-3". Тож якщо раптом вимушений діями СПУ Ющенко таки посунеться до Кучми з пропозицією гарантій, то він не лише підірве рівень довіри до себе з боку виборців, але призведе до... такого ж результату, в яких звинувачують сьогодні СПУ.
А саме. Жодних усних гарантій чи якихось таємних угод Кучма не сприйме: в нас, як підтвердив нещодавно його представник в парламенті Задорожній, кожен політик – господар свого слова: сам дав, сам і взяв. І, звісно, Кучма перший з тих, кому не треба про це нагадувати.
Тому якщо гарантії – то законодавчі. А саме про закон про президента з гарантіями (щоправда, якимись на зразок Болгарії і т.п.) згадував Ющенко на своїй прес-конференції перед тим походом до Кучми, зміст якого обіцяв не розголошувати.
Більше того, про "вдячність" президенту, якщо той піде на пенсію, було і в інтерв'ю Ющенка в "ЗН" напередодні Нового року. А вже нещодавно про закон про президента було згадано в контексті умов опозиції перед відкриттям сесії.
Що цікаво – він уже є і в порядку денному, третє, до речі, читання. Але, як відомо, існує й проект закону про гарантії Кучмі від Ківалова, якому пророкують крісло Рябця. Тож чи буде великим перебільшенням припустити, що коли Ющенко скаже про гарантії, маючи на увазі щось помірковане, то він буде "зафіксований" так само, як от нині – Мороз із реформою: лише як легалізатор самої ідеї. А вже зреалізувати саму ідею, і зовсім в інший спосіб візьмуться більшовики, і голосів у них вистачить.
Але чи гарантує навіть схвалення цього закону відхід Кучми на пенсію? Аж ніяк. Натомість попередня амністія на всі наступні роки (а він у відомому інтерв'ю так пообіцяв своїм ворогам проводити їх в останню путь, що почулося – поховати. І вже тоді він зможе сам піти на відпочинок, колись в далекому майбутньому) розв'яже руки Кучмі як президенту в таких межах, що його теперішні "роги", які ніби хтось збирався стинати, здадуться іграшкою.
Про моральний бік справи, про Гонгадзе і т. ін. навіть згадувати недоцільно: "мораль" як технологія не є предметом цього дослідження.
Це дослідження претендує на жанр песимістичного прогнозу. Він робиться для того, аби не здійснився, аби підготуватися до гіршого, сподіваючись (але й роблячи абсолютно конкретні кроки) на краще. А відоме прислів'я "Якщо насильство неминуче, то треба розслабитися й отримати насолоду" вигадали, мабуть, шукачі насолод.
Насолоду стати батьком "Кучми-3" можна буде отримати, якщо не слідкувати за власними рухами. Хоча шанси все ще перемогти в опозиції є.
