Чи "за Кравченка" звільнили Соколовського?

Понеділок, 1 березня 2004, 14:35
Дипломата відкликають до України у зв'язку зі скороченням його посади.

Повернувшись до Києва, він розраховує обійняти, згідно з чинним законодавством, посаду не нижчу за ту, з якої востаннє був відісланий у довгострокове закордонне відрядження.

Натомість йому пропонують спочатку перейти в інше відомство, а потім посаду нижчу, ніж розраховувалося і передбачено законом.

Не бажаючи йти на нижчу посаду і знаючи, що адекватні вакансії є у МЗС, дипломат відмовляється – після чого опиняється у підвішеному стані.

У нього немає перепустки в МЗС, відтак він не може потрапити до установи, у якій нібито працює, а неодноразово писані заяви та передані фотокартки для виготовлення посвідчення кожного разу десь губляться.

Таким чином, протягом року (!) дипломат не з'являється на робочому місці – з причини відсутності як самого робочого місця, так і перепустки, про що зазначалося вище.

У Міністерстві закордонних справ з цього приводу, вочевидь, не дуже переймаються. Більше того, протягом року МЗС справно нараховує зарплату своєму співробітнику, котрий не працює.

Але співробітник зарплату з банківського рахунку не знімає – каже, совість йому не дозволяє користуватися грошима, яких він не заробив. Натомість протягом року він проїдає заощадження, накопичені за час роботи за кордоном.

Водночас дипломат працює головою секретаріату далеко не останньої політичної партії – на громадських засадах.

Аж тут вибухає скандал, пов'язаний з оприлюдненням генералом спецслужби відомостей, що компрометують вищих посадових осіб держави.

В одному інтерв'ю згаданий дипломат позитивно відгукується про генерала, з яким йому довелося разом працювати два роки за кордоном.

На четвертий день після цього інтерв'ю, враховуючи два вихідних, дипломата викликають в МЗС і ознайомлюють з наказом про його звільнення. Дипломата дивують дві речі:

По-перше, наказ про його звільнення у зв'язку зі скороченням посади датовано заднім числом – без тижня двома місяцями раніше.

По-друге, його останнє закордонне відрядження якраз і було припинене саме через скорочення цієї самої посади. Але ще рік тому…

Німа сцена. Алюзії з творами Беккета та Іонеску.

***

Саме так виглядає в тезовому викладі історія звільнення Богдана Соколовського, чиє ім'я в українському інформаційному просторі кілька разів з'являлося протягом останнього тижня.

Позитивний відгук Соколовського про генерала Кравченка і його припущення, що генерал керувався у своєму вчинку політичними мотивами, ЗМІ оприлюднили у п'ятницю, 20 лютого. А вже у вівторок, 24 лютого, дипломату повідомили про його звільнення з дипслужби.

То ж думка про зв'язок між першою і другою новиною напрошується без зайвих мудрувань. Сам Богдан Іванович трактує своє звільнення однозначно – як наслідок політичного переслідування: мовляв, його відгук про Кравченка був лише зручним приводом позбутися неугодного дипломата.

Справжня причина звільнення, на думку Соколовського, полягає в його політичних поглядах та симпатіях, а також контактах з опозиційними політиками – ще у 1989 він вступив до Народного Руху України, а протягом останнього року, після повернення з Відня, очолює на громадських засадах секретаріат Української народної партії Юрія Костенка.

У суботу УНП виступила із заявою, поставивши звільнення Соколовського у один ряд із "масовими порушеннями законодавства, утисками і переслідуваннями за політичними мотивами".

Подібними звинуваченнями у нас нікого не здивуєш. Разом з тим, на наше переконання, кожен такий випадок, якщо він дійсно має місце, повинен ставати "ЧП". Бо протилежне може свідчити лише про смерть громадянського суспільства в Україні. З іншого боку, закиди щодо політичного переслідування та провокацій на чиюсь адресу мають бути аргументованими.

"Українська правда" спробувала детальніше довідатися про аргументи Богдана Соколовського. Зізнаємося чесно – не всі вони видалися нам переконливими.

Хай не ображається співрозмовник, але розповіді про зниклу і знайдену потім в чужій шафі службову пошту, про сліди чийогось копання у шухлядах його письмового столу, про загрозу його життю у Німеччині (одна "висока посадова особа" з українського посольства в ФРН нібито йому пізніше сказала, що через це його, власне, і було переведено з Бонна до Відня), про дві каністри бензину, які дипломат постійно тримав у автомобілі, щоб в разі небезпеки доїхати до українського кордону, може, й сприймалися б серйозніше, якби були, по-перше, конкретнішими, а по-друге, відповідали б на питання "через що" і "навіщо".

Член команди Бутейка

Слід зазначити, що п'ятдесятирічний Богдан Соколовський не є кар'єрним дипломатом. За фахом він – фізик, кандидат фізико-математичних наук. Працював у Інституті атомної енергії імені Курчатова в Москві, в фізико-технічному інституті в Ленінграді.

В часи горбачовської "перестройки", коли відкрилася "залізна завіса", два роки провів в університеті в Марбургу (ФРН), а останнім місцем роботи як науковця був Інститут прикладної фізики Львівського університету.

За рекомендацією останнього закладу, коли на початках незалежності МЗС шукав кадри для комплектування своїх диппредставництв, потрапив у 1993 році в систему Міністерства закордонних справ.

З квітня 1993 до лютого 1997 року – перше закордонне відрядження у Бонн, спочатку першим секретарем, а потім - радником посольства України у ФРН з питань науково-технічного співробітництва. Через деякий час після повернення очолив управління економічного і науково-технічного співробітництва МЗС.

Коли наприкінці 1998-го послом у США став Антон Бутейко (до речі, нинішній однопартієць нашого героя, заступник голови НПУ), Соколовський, за його словами, був у команді з п'яти чоловік, яких новопризначений посол взяв із собою до Вашингтона. Але пропрацювати в Америці довелося лише рік – після президентських виборів 1999 року і Бутейко, і четверо з тих п'ятьох були відкликані з Вашингтона.

У червні 2000 був направлений у Бонн керівником Боннського відділення посольства України в Німеччині (посольство на той час було вже переведене до Берліна).

Втім, у Бонні вдалося затриматися теж недовго, бо вже через сім місяців, з січня 2001-го, Соколовського переведено на роботу до українського посольства в Австрії на відновлену посаду радника-посланника. Але менше ніж через два роки її скорочено. У версії дипломата – після того, як він допоміг сконтактуватися організаторам круглого столу з Віденської дипломатичної академії із Ющенком та Костенком.

У Відні, судячи з його слів, працювати було складно. Мало того, що йому обмежували допуск до заходів посольства. Він – радник-посланник, тобто друга особа в посольстві – фактично був підпорядкований радникам, а інколи й першим секретарям, "що в дипломатичній практиці є нонсенсом". Навіть його робочий кабінет, розповідає Соколовський, розмістили не в посольстві, а за 8 кілометрів від нього – в приміщенні торговельно-економічної місії.

Водночас зі скороченням Соколовському було запропоновано замість Австрії аналогічну посаду в п'яти інших країнах на вибір – але дипломат відмовився і вирішив повернутися в Україну. Вважав, за його словами, безвідповідальним їхати в країну, до роботи в якій не був підготовленим. Подальші події розгорталися за сценарієм, описаним на початку статті.

І все-таки "політика"?

Передусім, Соколовський бачить "політику" за частим переведенням себе з місця на місце: "Коли людина не вникає, не встигає адаптуватися до роботи, і її перекидають в інше місце – достатньо зробити таких два-три кроки, щоб потім сказати: та від нього немає результату. Це метод боротьби з інакомисленням".

Причому, як стверджує Соколовський, чергове переривання відрядження припадало кожного разу на час, коли напрацювання були близькими до їх втілення в конкретні економічні проекти. І припускає навіть, що влада свідомо ставила таким чином перепони на шляху тіснішої співпраці з Заходом.

З іншого боку, – і це, мабуть, розуміє сам дипломат – побудова аргументації на конструкції "якби мене не відкликали, то був би успіх" не є надто переконливою.

Але робота українського диппредставництва в США, наголошує Соколовський, мала серйозні й конкретні результати. Зокрема, лише скорочення на порядок – з 34 до 4 – різного роду судових претензій до України з боку американських компаній говорить само за себе.

Та й реалізація спільного проекту "Морський старт", стверджує дипломат, була просто таки врятована завдяки зусиллям посольства. Попри те, нагадує він, це не перешкодило відкликанню після президентських виборів-1999.

Заради справедливості треба зауважити, що довірені джерела "УП" стверджують: Бутейка і Ко було відкликано з США не за результати голосування на виборах президента-1999, коли на дільниці в посольстві більшість підтримала Марчука.

Насправді причиною послужила нібито провальна робота з підготовки візиту до США вже переобраного Кучми наприкінці 1999 – тоді в американській столиці відбувалися засідання міждержавної комісії "Кучма – Гор".

За версією джерел, прокол стався не в останню чергу через відсутність у Соколовського дипломатичної освіти. Вказують також на недосконале знання ним англійської мови, без якої в Америці не обійтися, навіть працюючи водієм таксі.

На непевність версії про прямий зв'язок між голосуванням у вашингтонському посольстві у 1999 і звільненням команди Бутейка вказує також і те, що інші посли залишилися на своїх посадах.

Інші джерела "Української правди" – тепер уже в МЗС – також заперечили наявність будь-якого зв'язку між заявою Соколовського щодо Кравченка та його відставкою із зовнішньополітичного відомства. Вони кажуть, що рішення стосовно Соколовського було ухвалене ще до скандалу із генералом. Начебто через те, що за такий довгий час після відкликання з Відня він не знайшов собі застосування у системі МЗС.

В суд – проти МЗС

А між тим, Богдан Соколовський готується захищати свої інтереси в суді, готуючи позов "за незаконне звільнення і переслідування". "Я це роблю не для того, щоб я врятував свою кар'єру. Я так розумію, що при цьому режимі вона спалена, – сказав він. - Але я хочу вибороти своє право для того, щоб зробити так, щоб ця влада ніколи ні з ким, з їхніми дітьми і знайомими не зробила того, що відбувалося протягом років зі мною".

Додаткової пікантності судовому позову додасть, можливо, те, що у ньому Соколовський хоче, зокрема, довідатися, "за що він отримував зарплату" протягом останнього року.

P.S. У Міністерстві закордонних справ, до прес-служби якого звернулася "УП", від будь-яких коментарів з даного питання відмовилися.




powered by lun.ua