ІМІ: Влада залишається найбільшим порушником свободи слова
Понеділок, 3 травня 2004, 18:49
У 2003 році найбільшим порушником свободи слова в Україні залишаються органи влади.
Такий підсумок робить Інститут масової інформації, який у Всесвітній день свободи преси підбиває підсумки моніторингу свободи слова за 2003 рік.
За минулий рік ІМІ зареєстрував 146 конфліктних ситуацій за участю засобів масової інформації, і у 106 конфліктах прямо чи опосередковано задіяні владні структури. Значна частина цих випадків– а саме 81 конфлікт – пов’язані з органами виконавчої влади – власне, тими інституціями, які мають гарантувати дотримання Конституції та базових громадянських свобод. Для порівняння: у конфліктах із ЗМІ представницька влада були задіяна 23 рази, судова – 15 разів, а представники одразу кілька гілок влади - 13 разів.
Навіть, якщо на заваді діяльності ЗМІ ставали напади невідомих осіб або ці завади носили явно кримінальне підґрунтя, журналісти часто пов’язували це зі своїми критичними виступами, насамперед, на адресу виконавчої влади. Лише у 20 випадків зареєстрованих ІМІ, - а це в чотири рази менше від кількості випадків пов’язаних із структурами виконавчої влади – можна говорити про виключно кримінальний, непов’язаний з владою тиск на ЗМІ.
"Ця тенденція свідчить про те, що організована злочинність є значно меншою проблемою для громадянського суспільства і, зокрема, для свободи слова, ніж нинішня влада. .. Влада не змогла забезпечити розвитку громадянських свобод в Україні, що надалі гальмує інтеграцію України в світові політичні та економічні структури", - говориться у звіті.
Другі позиції щодо утиску журналістів, за даними ІМІ, посідають міліція (14 випадків) та органи прокуратури (12 випадків). "Зазначимо, що правоохоронні органи жодного разу не ставали на бік журналістів, якщо йшлося про конфлікт виконавчої влади та журналістів, що, в принципі, підтверджує політичну заангажованість силових структур, адже важко повірити, що громадяни, які належать до однієї професії постійно праві, а до іншої – завжди помиляються", - відзначається у звіті.
"Є прикметною значне число випадків залучення міліції до протистояння між владою та журналістами. Якщо у минулі роки "делікатні доручення" влади виконували податкові адміністрації, пожежні інспекції, та інші організації, які, формально, виконують більш регулятивні, ніж каральні функції ,то зараз ці самі доручення виконують міліція та прокуратура", - говориться в ньому.
Разом із тим, ІМІ зафіксував 26 випадків, коли конфлікти вирішувались на користь журналістів, - це ледь не вдвічі більше аналогічного показника від 2002 року.
За даними ІМІ, розподіл порушень свободи слова за регіональною ознакою, фактично, не змінився за останні роки. Більшість конфліктів, які можуть свідчити про порушення свободи слова зафіксовано у м. Києві (42 випадки), але, одразу наголосимо, що фактично всі порушення спричинені не місцевими, а центральними органами влади, які географічно розташовані у столиці.
Найбільш складною ситуація залишається у Донецькій (11 випадків) та Дніпропетровській (10 випадків) областях, а також в Криму (11 випадків). У цих регіонах і в минулому зберігалась складна ситуація зі свободою слова, однак у 2003 році "дещо несподівано" до неблагополучних регіонів також потрапила Львівська область (8 випадків), що, за відомостями ІМІ, є "наслідком зініційованим згори переділом власності на регіональні ЗМІ".
ІМІ констатує, що основним типом цензури в українських ЗМІ залишається так звана "тіньова цензура" – ситуація, коли тиск на журналістів здійснюється під будь-якими іншими, ззовні позаполітичними приводами. В основі цієї цензури - пряма залежність власників засобів масової інформації від державних структур.
"Механізм створення такої залежності полягає у тому, що влада штучно створює умови, коли дотримання усіх норм українського законодавства стає проблематичним для будь-якого суб’єкта підприємництва. Однак під контроль правоохоронних та регулюючих органів, як правило, потрапляють лише економічні структури запідозрені у зв’язках з опозицією. У цьому сенсі контроль над опозиційними ЗМІ нічим не відрізняється від державного контролю над іншими суб’єктами українського бізнесу", - говориться у звіті.
"Втім, формальна незалежність власників ЗМІ від держави давала привід вищим українським посадовцям неодноразово заявляти про непричетність держави до цензуруванню змісту друкованих та електронних медіа. Так, за словами голови державного комітету телебачення й радіомовлення України Івана Чижа, який вважає, що конфлікти в середовищі ЗМІ жодним чином не інспіруються владою, в Україні зареєстровано 19.351 друковане видання, понад 1.100 електронних ЗМІ, серед них державними є відповідно 6% та 2,7"%, - зазначено в ньому.
В останні три роки, відзначає ІМІ, суто українським засобом втілення контролю над медіа стали "темники", - неформальні інструкції, які надсилаються на адресу керівництва особливо впливових ЗМІ, - насамперед телевізійних каналів. "Темники" зобов’язують журналістів дотримуватись певної, затвердженої на горі схеми опису політичних подій, розставляючи акценти на потрібних владі місцях.
"Авторство "темників" незалежні експерти одноголосно приписують Адміністрації президента України, хоча та заперечує свою участь у створенні згаданих інструкцій... Цікавою тенденцією минулого року є також широка доступність до оригінальних "темників" у журналістському середовищі та правозахисних структурах, хоча ті, за логікою їхніх творців, вони би мали лишатись на столах керівництва телеканалів і не даватись "кому попало", - говориться у звіті.
"Така тенденція, певно, свідчить про певний спротив серед журналістів провладних електронних ЗМІ, які отримавши і, навіть, виконавши настанови "темників", вважають за потрібне надати їхні копії широкій громадськості, висловлюючи у такий спосіб свій протест проти придушення свободи слова", - зазначає ІМІ.
Підсумовуючи ситуацію зі свободою слова у минулому році, ІМІ робить наступні висновки:
По-перше, українська влада "продовжує здійснювати контроль над незалежними ЗМІ, і з наближенням виборчої кампанії 2004 року цей контроль стає жорсткішим, а методи контролю – брутальніші".
По-друге, можна відзначити "активнішу громадську позицію працівників ЗМІ, котрі намагаються захищати свої професійні права, хоча цей захист надзвичайно важко здійснювати, якщо йдеться про конфлікт з органами влади".
По-третє, "основною формою контролю над ЗМІ залишається "тіньова цензура", яка зникне лише тоді, коли бізнесові структури позбавляться неформальної, а, отже, незаконної залежності від патронажу урядових чиновників".
"Але нашим останнім і головним висновком є те, що хоча в Україні ще не розвинулись цивілізовані стосунки між владою та медіа, було би дуже помилково стверджувати повну відсутність демократії в Україні, зачисляючи її до країн, де повністю відсутня свобода слова", - говориться у звіті.
Такий підсумок робить Інститут масової інформації, який у Всесвітній день свободи преси підбиває підсумки моніторингу свободи слова за 2003 рік.
За минулий рік ІМІ зареєстрував 146 конфліктних ситуацій за участю засобів масової інформації, і у 106 конфліктах прямо чи опосередковано задіяні владні структури. Значна частина цих випадків– а саме 81 конфлікт – пов’язані з органами виконавчої влади – власне, тими інституціями, які мають гарантувати дотримання Конституції та базових громадянських свобод. Для порівняння: у конфліктах із ЗМІ представницька влада були задіяна 23 рази, судова – 15 разів, а представники одразу кілька гілок влади - 13 разів.
Навіть, якщо на заваді діяльності ЗМІ ставали напади невідомих осіб або ці завади носили явно кримінальне підґрунтя, журналісти часто пов’язували це зі своїми критичними виступами, насамперед, на адресу виконавчої влади. Лише у 20 випадків зареєстрованих ІМІ, - а це в чотири рази менше від кількості випадків пов’язаних із структурами виконавчої влади – можна говорити про виключно кримінальний, непов’язаний з владою тиск на ЗМІ.
"Ця тенденція свідчить про те, що організована злочинність є значно меншою проблемою для громадянського суспільства і, зокрема, для свободи слова, ніж нинішня влада. .. Влада не змогла забезпечити розвитку громадянських свобод в Україні, що надалі гальмує інтеграцію України в світові політичні та економічні структури", - говориться у звіті.
Другі позиції щодо утиску журналістів, за даними ІМІ, посідають міліція (14 випадків) та органи прокуратури (12 випадків). "Зазначимо, що правоохоронні органи жодного разу не ставали на бік журналістів, якщо йшлося про конфлікт виконавчої влади та журналістів, що, в принципі, підтверджує політичну заангажованість силових структур, адже важко повірити, що громадяни, які належать до однієї професії постійно праві, а до іншої – завжди помиляються", - відзначається у звіті.
"Є прикметною значне число випадків залучення міліції до протистояння між владою та журналістами. Якщо у минулі роки "делікатні доручення" влади виконували податкові адміністрації, пожежні інспекції, та інші організації, які, формально, виконують більш регулятивні, ніж каральні функції ,то зараз ці самі доручення виконують міліція та прокуратура", - говориться в ньому.
Разом із тим, ІМІ зафіксував 26 випадків, коли конфлікти вирішувались на користь журналістів, - це ледь не вдвічі більше аналогічного показника від 2002 року.
За даними ІМІ, розподіл порушень свободи слова за регіональною ознакою, фактично, не змінився за останні роки. Більшість конфліктів, які можуть свідчити про порушення свободи слова зафіксовано у м. Києві (42 випадки), але, одразу наголосимо, що фактично всі порушення спричинені не місцевими, а центральними органами влади, які географічно розташовані у столиці.
Найбільш складною ситуація залишається у Донецькій (11 випадків) та Дніпропетровській (10 випадків) областях, а також в Криму (11 випадків). У цих регіонах і в минулому зберігалась складна ситуація зі свободою слова, однак у 2003 році "дещо несподівано" до неблагополучних регіонів також потрапила Львівська область (8 випадків), що, за відомостями ІМІ, є "наслідком зініційованим згори переділом власності на регіональні ЗМІ".
ІМІ констатує, що основним типом цензури в українських ЗМІ залишається так звана "тіньова цензура" – ситуація, коли тиск на журналістів здійснюється під будь-якими іншими, ззовні позаполітичними приводами. В основі цієї цензури - пряма залежність власників засобів масової інформації від державних структур.
"Механізм створення такої залежності полягає у тому, що влада штучно створює умови, коли дотримання усіх норм українського законодавства стає проблематичним для будь-якого суб’єкта підприємництва. Однак під контроль правоохоронних та регулюючих органів, як правило, потрапляють лише економічні структури запідозрені у зв’язках з опозицією. У цьому сенсі контроль над опозиційними ЗМІ нічим не відрізняється від державного контролю над іншими суб’єктами українського бізнесу", - говориться у звіті.
"Втім, формальна незалежність власників ЗМІ від держави давала привід вищим українським посадовцям неодноразово заявляти про непричетність держави до цензуруванню змісту друкованих та електронних медіа. Так, за словами голови державного комітету телебачення й радіомовлення України Івана Чижа, який вважає, що конфлікти в середовищі ЗМІ жодним чином не інспіруються владою, в Україні зареєстровано 19.351 друковане видання, понад 1.100 електронних ЗМІ, серед них державними є відповідно 6% та 2,7"%, - зазначено в ньому.
В останні три роки, відзначає ІМІ, суто українським засобом втілення контролю над медіа стали "темники", - неформальні інструкції, які надсилаються на адресу керівництва особливо впливових ЗМІ, - насамперед телевізійних каналів. "Темники" зобов’язують журналістів дотримуватись певної, затвердженої на горі схеми опису політичних подій, розставляючи акценти на потрібних владі місцях.
"Авторство "темників" незалежні експерти одноголосно приписують Адміністрації президента України, хоча та заперечує свою участь у створенні згаданих інструкцій... Цікавою тенденцією минулого року є також широка доступність до оригінальних "темників" у журналістському середовищі та правозахисних структурах, хоча ті, за логікою їхніх творців, вони би мали лишатись на столах керівництва телеканалів і не даватись "кому попало", - говориться у звіті.
"Така тенденція, певно, свідчить про певний спротив серед журналістів провладних електронних ЗМІ, які отримавши і, навіть, виконавши настанови "темників", вважають за потрібне надати їхні копії широкій громадськості, висловлюючи у такий спосіб свій протест проти придушення свободи слова", - зазначає ІМІ.
Підсумовуючи ситуацію зі свободою слова у минулому році, ІМІ робить наступні висновки:
По-перше, українська влада "продовжує здійснювати контроль над незалежними ЗМІ, і з наближенням виборчої кампанії 2004 року цей контроль стає жорсткішим, а методи контролю – брутальніші".
По-друге, можна відзначити "активнішу громадську позицію працівників ЗМІ, котрі намагаються захищати свої професійні права, хоча цей захист надзвичайно важко здійснювати, якщо йдеться про конфлікт з органами влади".
По-третє, "основною формою контролю над ЗМІ залишається "тіньова цензура", яка зникне лише тоді, коли бізнесові структури позбавляться неформальної, а, отже, незаконної залежності від патронажу урядових чиновників".
"Але нашим останнім і головним висновком є те, що хоча в Україні ще не розвинулись цивілізовані стосунки між владою та медіа, було би дуже помилково стверджувати повну відсутність демократії в Україні, зачисляючи її до країн, де повністю відсутня свобода слова", - говориться у звіті.
