"Справжньої свободи слова немає, є лише її імітація..."

Понеділок, 7 червня 2004, 00:00
У 1990-х роках московський Фонд захисту гласності за підтримки Харківської правозахисної групи видав серію брошур "Преследование журналистов и прессы на территории бывшего СССР" (за редакцією О. Панфілова та А. Сімонова). Це був такий собі невеличкий щорічник, який із кожним роком ставав усе грубішим. Переді мною випуск за 1994 рік. Рівно десять років тому. Є можливість озирнутися назад, згадати відомі й напівзабуті імена та події. Як виявляється, це надзвичайно повчальне чтиво.

Україна: 55. Ще раз прописом: п’ятдесят п’ять фактів переслідування співробітників українських медіа зафіксовано у томику. На щастя, того року, за даними фонду, не загинув жоден журналіст або менеджер ЗМІ. Тоді як на решті простору СНД загинули 17 наших колег. З яких – п’ятеро у воюючому Таджикистані.

Найзнаменитіша жертва 94-го – репортер "Московського комсомольця" Дмітрій Холодов, якого підірвали у власному кабінеті офіцери зі спецназу Міноборони Росії. Багаторічні суди проти виконавців гучного теракту закінчилися, по суті, нічим. Слідство не змогло довести, а суд не захотів побачити причетності російського генералітету і особисто тодішнього міністра оборони Павла Грачова до замовлення вбивства. Це було задовго до "плівок Мельниченка", але з усних переказів відомо, що єльцинський міністр віддавав наказ "провчити щенка"... Як це схоже на невинну формулу замовлення вбивства Гії Гонгадзе – адже людина голосом Кучми не казала "застрілити", "відрубати голову", а просто "полякати", "отдать нах... чеченцам" тощо.

Хоча, треба визнати, що і тодішня влада не раз бажала розправитись із вільними "журналюгами" у бандитський спосіб.

"10 березня редактора газети "Новий день" (м. Херсон) Ірину Чернову збив мотоцикліст після кількох погроз телефоном про фізичну розправу за те, що вона критикує місцеву адміністрацію. Невідомі погрожували також розправою над дітьми Чернової... 20 березня невідомі зателефонували до редакції газети та повідомили, що проти газети буде вчинено терористичний акт... Уночі з 22 на 23 березня заступнику редактора газети Богдану Лекану у квартиру подзвонив чоловік, який вдарив його ножем і втік, нічого не взявши з квартири".

"Близько 14 години 21 травня здійснено напад на співробітника київського бюро CNN Олексія Степуру. Двоє невідомих, які назвали себе співробітниками міліції, вдерлись у квартиру і нанесли Степурі п’ять ударів ножем – один у груди, чотири у живіт. Степурі зроблено дві операції, видалено селезінку, його стан є дуже тяжким. За однією з версій, напад скоєне тими, хто знав про крупний гонорар, який Степура отримав за зйомки під час жовтневих подій у Москві у 1993 році... Проти нападників Степура застосував офіційно зареєстрований газовий пістолет".

"Скоєно напад на редакцію газети "Високий замок" (м. Львів). Групою нападників з чотирьох бойовиків керував крайовий командир УНА-УНСО, народний депутат Олег Вітович. Нападники погрожували фізичною розправою та побили заступника редактора Бориса Козловського".

"2 листопада у дворі власного будинку у Сімферополі двома невідомими було жорстоко побито телеоператора НТВ Віктора Сосновського. Його дружина – журналіст Ганна Конюкова отримала анонімного листа, де названо прізвища ще 13 журналістів – "ворогів президента Мешкова". Лист містив погрози фізичної розправи над кореспондентом Радіо "Свобода" Тетяною Коробовою, редактором кримськотатарської програми ТБ Лілею Буджуровою, кореспондентом кримського радіо Валентиною Івановою, кореспондентом "Известий" Миколою Семеною, кореспондентом газети "Южный курьер" Григорієм Іоффе та іншими… У той самий день під час несанкціонованого мітингу під стінами парламенту Криму було здійснено напад на журналістів Коробову, Іванову та Буджурову".

"Невідомі сильно побили редактора багатотиражки "Константиновский химик" (Донецька обл.) Любов Земскову безпосередньо у службовому кабінеті. Земскова відома як автор гострих матеріалів, скерованих проти мафії".

"Жорстоко побили генерального директора популярної на Полтавщині приватної телекомпанії "ЮТА-ТБ" Георгія Чечика, який перебуває в лікарні".
Не знаю, чи це збіг обставин, але 2003 року Чечик загинув у автокатастрофі, після чого Полтавський медіа-клуб заявив, що є причини вважати трагічний випадок невипадковим...

1994-й – це рік позачергових президентських виборів. Рік пришестя Леоніда Кучми, який як кандидат активно користувався правозахисною риторикою і заявляв, що зацікавлений у свободі слова. Тим більше, що у його групи підтримки були чималі проблеми з українською владою.

"Національна (у книзі – Державна – В.К.) рада з телебачення та радіомовлення України видав розпорядження про вилучення ефірного часу у незалежної ТРК "Гравіс", яку напередодні передвиборної кампанії, звинуватили у надмірному використанні російської мови, пропаганді насильства й сексу, рекламі алкоголю та тютюнових виробів. Насправді, як сказано у заяві працівників компанії, причиною є інше, відмінне від офіційного, інформування виборців про перебіг виборчої кампанії за посаду президента країни. Заявлено, що рішення не має під собою законних підстав і є фактом політичної розправи".

Так-так, ця історія гідна бути занесеною у підручники з історії української преси. Якщо ще й згадати, що засновником "опозиційної" ТРК "Гравіс" був небезвідомий Олександр Волков (тоді ще не олігарх), а редактором – нинішній член Нацради з телебачення та радіомовлення (за квотою президента Кучми) Віктор Лешик. А причиною, чому тодішню кравчуківська влада пресувала телекомпанію, був... Леонід Кучма, якого піарив "Гравіс", а не секс і не горілка. Краще б вони справді порнографію показували...

"За твердженням голови Християнсько-демократичної партії України Віталія Журавського (нині – заступник міністра освіти, соціал-демократа Кременя – В.К.), який виступив на прес-конференції "Політична цензура на українському телебаченні", в Україні справжню свобода слова, свободу поширення інформації замінено імітацією. На його думку, програми ТБ України контролюються державою, і відображають точку зору президента Леоніда Кравчука".

"24 травня Міністерство закордонних справ України розповсюдило заяву, в якій "за необ’єктивне та провокаційне висвітлення подій в Одесі, Криму та на Сході Україні" кореспондентам "ТВ "Останкіно" Юрію Селіванову, Геннадію Кондаурову і Віталію Підченко винесено попередження... Радник посольства України у РФ з питань інформації та преси Вадим Долганов (той, що потім керував НТКУ і вів приснопам’ятні "7 днів" – В.К.) повідомив, що йдеться не про "заборону на професію, а про творчу діяльність конкретних журналістів. 30 травня президент України Леонід Кравчук зробив заяву, де зауважив, що, на жаль, "у такий відповідальний час деякі ЗМІ часто працюють на замовлення тих чи інших сил".


Може, хто забув але тоді було два президенти – київський та сімферопольський. Прізвища у них були різні, але методи боротьби з пресою аналогічні.

"На прес-конференцію президента Криму Юрія Мешкова не допустили велику групу журналістів, акредитованих у Криму від "Известий", "Независимой газеты", "Голосу України", Радіо "Свобода", ВВС, агентства "Інтерфакс" тощо. Прес-секретар президента В’ячеслав Лебедєв заявив, що у прес-конференції візьмуть участь тільки ті журналісти, які "ніколи не критикували і не мають наміру критикувати президента".

"Директор кримського видавництва "Таврида" Микола Невзоров без будь-яких пояснень видав наказ припинити друк єдиної в Криму газети українською мовою "Кримська світлиця". Понад 700-тисячне українське населення Криму залишилося без своєї газети".


Аналогічні спецоперації проводили і інші "шанувальники преси" – у Полтаві, Донецьку, Одесі, Ужгороді...

"Без попередження чи пояснень представники пожежної охорони опломбували будівлю редакції газети "Спадщина" (м. Горлівка Донецької обл.). Таким чином, населення позбавили можливості читати єдину газету українською мовою".

"Рішенням прокуратури Одеси від 9 липня, 13 тон паперу вилучено з фондів газети "Народное обозрение" і передано редакції газети "Моряк". Раніше "Народное обозрение" була звинувачена в антисемітизмі".

"Начальник УМВС Закарпатської області Дмитро Дорчинець заборонив прес-центру МВС давати будь-яку інформацію газеті "Срібна земля". Дорчинець заявив, що газета "розкрила комерційну таємницю", оприлюднивши відомості про будівництво начальником міліції трьох котеджів".

"Згідно із розпорядженням начальника Полтавського обласного управління з преси Ю. Дмітрієва заборонено друкувати та розповсюджувати в кіосках газету "Хлібороб", яка є органом націоналістів...".


Звичайно, за "давностью лет" вже важко пригадати подробиці і конкретні факти, але принаймні перерахунок прикладів залякування, тиску, погроз, побиття (власне, лише малої їх частки) засвідчує, що те, що у 1994 році здавалося унікальним випадком зараз є системою.

І насмішкою здаються порушення, зафіксовані Фондом захисту гласності того ж 1994 року в Естонії: припинення трансляції "Останкіно" через борги за розповсюдження сигналу, зняття з посади редактора газети і, врешті решт, продаж колишньої газети ЦК Компартії Естонії з аукціону...

Тоді ж Ризька міська дума ухвалила ще одне рішення проти "свободи слова". У столиці Латвії заборонили реалізацію комуністичних газет "Правда", "Советская Россия", "Вечерний Ленинград", "За рабочее дело", шовіністичних та антисемітських листків "Завтра", "Речь", "Наше Отечество", "Русский собор", "Аль-Кодс" – "оскільки ці видання стимулюють агресивність російськомовного населення, скеровану проти латвійської державності та загрожують незалежності Латвії".

Все справедливо: за ці десять "кучмівських" років маленькі Естонія та Латвія стали членами НАТО і майже членами ЄС. А ми продовжуємо змагатися за "конституційну реформу", автор якої водночас є найкращим другом українських журналістів, фізкультурників, олігархів etc.

Десять років несвободи загострили бажання шукати і оприлюднювати правду. Наразі ж ми не знаємо дрібнички – за що ж сидів "на зонє" наш майбутній Гарант...



Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Усі новини...