Демократія в Задзеркаллі
Середа, 9 червня 2004, 13:30
Уявіть собі, будь ласка, невелике містечко, що розкинулося десь, скажімо, у передгір'ї Альп чи Піренеїв. Не так важливо, як воно називається, не важливо навіть у якій країні воно знаходиться, адже ми говоримо про Європу. Уявіть далі, що міська громада збирається обрати собі голову, і що подія це відбувається після того, як президент країни (!) своїми указами (!!) призначив виконуючого обов'язки голови, розпустив місцевий суд (!!!) і виборчу комісію (!!!!).
(Бачу, уже з цього починаються складності з пошуком такого міста, тому що неймовірно, щоб у Європі, де у всіх міст є окремий статус, отриманий ще з часів надання Магдебурзького права, була б можливою подібна правова ситуація. Але повернемося до дня виборів.)
До містечка приїхало безліч спостерігачів - представників партій і навіть представників Організації з безпеки та співробітництва в Європі та п'ятої частини - 80 депутатів - парламенту. Чому всі ці люди відірвалися від своїх безпосередніх справ і турбот? Та просто тому, що сумніваються в дотриманні усіх виборчих процедур, починаючи з організації роботи дільниць (щоб ті вчасно були відкриті і закриті, щоб було дотримано таємницю голосування, щоб ніхто не примушував до небажаного волевиявлення) і закінчуючи підрахунком голосів.
Усі хвилюються, тому що містом (випадково виявилося) курсують близько 20 організованих груп молодих людей, екіпіровка яких наводить на думку, що це не трудівники полів і не службовці місцевих офісів.
Заспокоює одне - начальник міліції містечка попереджений депутатами парламенту про те, що ці групи людей створюють напружену ситуацію на виборчих дільницях, тому, звісно ж, він потурбується про порядок на дільницях, де проходить голосування, і на підступах до них.
Тим часом надійшов час голосування, і, за результатами екзит-полу, проведеного чотирма соціологічними організаціями незалежно одна від іншої, із відривом від найближчого кандидата майже в два рази визначається лідер - житель міста, котрому якийсь час тому була довірена посада голови і який ними ж згодом обраний депутатом парламенту від демократичних сил (пан B).
До закриття дільниць - до 20.00 спостерігачам випала можливість одержати на руки оформлені протоколи з усіх 36 дільниць (крім однієї - під номером 26) - із печатками, із підписами голови, секретаря, заступника голови і всіх членів кожної комісії.
З проведеного на основі підрахунку голосів, що завершився біля 24.00, стало цілком ясно, що переконливу перемогу з відривом у 5,5 тисяч голосів (19 385 тисяч проти 13 898 тисяч у конкурента - ставленика інших політичних сил, пана N) одержав кандидат із демократичного табору.
Усього, за даними протоколів виборчих комісій, у виборах взяли участь 33 978 жителів містечка. Яким же чином вже на 3 ранку наступного дня виявилося, що територіальна виборча комісія готова оголосити переможцем виборів пана N, (того, за її даними, не заснованими ні на яких документах, ні на яких протоколах, підтримали 17 412 жителів проти тих 12 289, хто голосував за г-на B)? Це питання настільки інтригувало, що депутати вирішили поцікавитися такою метаморфозою.
Отут європейцям доведеться знову напружити уяву, оскільки ірреальність тієї ночі не вкладається в жодні рамки. Просто в жодні. І таких, які б пасували під те, що відбулося, немає.
У виборчу комісію депутатів, які мали намір реалізувати своє законне право контролювати підрахунок голосів, не пустили.
Який сторож, запитаєте ви, посеред ночі не визнав парламентерів? "Сторожувала" там не просто охорона, а спецзагони міліції. Вони ж, жодним чином не зреагувавши на депутатські посвідчення, більш того - вирвавши їх із рук, банально стали бити депутатів парламенту.
Розповім вам, як це відбувається в Європі. Міліціонери звалили депутатів, серед яких були, наприклад, директор Інституту нейрохірургії Академії наук, колишній представник президента в парламенті, керівник партії та інші, на підлогу і стали бити. Природно, ногами (а могли б і кийками, якби це було не в Європі).
Потім заламали руки і посунули підлогою, а оскільки поверх був другий, то депутатів довелося просто скинути. А що вам, спецзагін міліції - носії, чи що? Тим більше, що через декілька днів через виявилося, що це депутати били бійців загону спецпризначення, хоча саме декотрим із депутатів довелося зі струсом мозку і розірваним сухожиллям провалятися на лікарняному ліжку.
Знаєте, у чому різниця між Україною й іншими країнами, дійсно європейськими, не континентально, а за самим духом? У тому, що в нас написане пером дуже легко і безкарно можна вибити "сокирою" ("наїздом", "поняттям"); у нас зовсім інша правосвідомість, розуміння місця основних державних інститутів і ставлення до них.
Ніхто до сих пір не дізнався, за чиїм наказом перекручені результати голосування? За чиєю сваволею містом була поставлена керувати людина, не уповноважена на це жителями? Куди поділися протоколи територіальної виборчої комісії, на підставі яких вона прийняла рішення про результати виборів? Хто їх украв? Хто ніс службу у виборчкомі? Хто ті люди, що громили ділянки по всьому місту, перешкоджаючи підрахунку голосів і залякуючи членів комісій?
У мукачівців не тільки цинічно украли вибір, але й продемонстрували, що горезвісна булгаковська "розруха" з однієї голови з легкістю може поширитися на всю країну. Міжнародна громадськість була, без перебільшення, шокована "беспрєдєлом" по-мукачівськи. У Європі нікому в голову не прийшло б і в страшному соні не приснилося фальсифікувати результати голосування.
Там шанують своїх співгромадян, там розуміють, що громада сама повинна обрати собі керівника, що тільки будучи наділений довірою, він має право на владу (не заглиблюючись в причини добровільної відставки пана N, скажу лише, що він не мав права залишатися на цьому посту, і складання обов’язків мусило статися рано чи пізно).
Чи дивує когось, що "високе начальство" - і Генпрокурор, і заступник міністра внутрішніх справ, котрі двічі упродовж місяця виступали у Верховній Раді, "не побачили" нічого особливого в тому, що відбулося в Мукачевому? Відверто кажучи, ні. Такий варіант вибраної ними лінії поведінки був найбільше передбачуваним. Найбільше, на що спромоглися керівники "правоохоронних органів", це те, що були явища "хуліганства". Навіть не "злісного".
"Порадував" і Генпрокурор. Те, що вразило депутатський корпус - заява мукачівського міліціонера про те, що йому наказав припинити виконувати обов'язки з охорони заступник начальника міськвідділу МВС, виявляється, давно і добре відомо прокуратурі! І її не здивувало, що рядових представників міліції просто використовувало їх начальство, яке саме вже стало плоть від плоті політичної системи. Та, власне, куди українській прокуратурі чомусь дивуватися, коли вона день від дня стає вправнішою у своїх добровільно набутих функціях адвоката будь-яких дій влади.
Виникає вмотивоване запитання - на якому законі грунтуються сьогодні українські силові структури? ЧИЄ право охороняють вони нині? На це питання немає відповіді. Але вже зараз стає гранично ясно, що це не є право, зафіксоване в Конституції. Це не є право народу та його представників (обраних ним же) здійснювати свої функції, пов'язані в даному випадку зі спостереженням за виборчим процесом.
Мукачівські події розділили не тільки політиків, вони рикошетом вдарили і по співробітниках самих силових структур. Я на власні очі переконався в тому, що багатьом рядовим міліціонерам, що не можуть не виконувати накази свого начальства, але не можуть не оцінити ступінь їхньої незаконності, було мерзотно навіть дивитися на нахабних, упевнених у своїй безкарності "братків". Мені довелося бачити, як трясуться руки в одного з підполковників, котрий стояв неподалік від бравих "братків". Але не їх він боявся.
Думаю, що багато високих міліцейських чинів, що так ревно кинулися на відстоювання честі свого мундира, із легкістю могли б проводити ефективні тренінги з вироблення в його учасників навичок з організації безладу, зі здійснення "реальної" комунікації з "братками", з уміння поводитися з народними депутатами і видавати в парламенті чорне за біле.
А найголовніше - суспільство навряд чи дізнається про таємних "командирів", яким на диво легко підпорядковуються високі міліцейські чини (так само, як ми дотепер не знаємо, хто в 1995 році віддав злочинний наказ підняти кирки і звернути їх проти учасників мирної похоронної процесії). Щось мені підказує, що цього разу нам не піднесуть імені навіть "стрілочника".
Непрозорість ситуації в сфері, пов'язаної з діяльністю силових структур, не дозволяє нам визначити реальні розміри корупції в цьому середовищі, адже саме вона є одним із коренів того неподобства, з яким довелося не просто зіткнутися, а навіть, сказати б, поборотися. Корупція по-міліцейськи має дві моделі - економічну ("кришування" ними ж самими, усупереч бажанню власників, обраним структурам) і політичну - служіння владі, а не закону. Остання і виявилася у всій своїй красі в Мукачевому, як до цього в Донецьку.
Вже зараз на мітингах "Нашої України" міліція охороняє провокаторів, замість того щоб гарантувати безпеку учасників акцій.
Якщо змоделювати ситуацію трошки наперед, упевнений, що ми ще побачимо серйозне ноу-хау у ході виборчої кампанії: використання представників приватних охоронних структур, яким цілком під силу створити будь-які перешкоди чесному виборчому процесу. Під час проведення акцій у Донецьку "люди в чорному" блокували декілька помешкань, а втручання в ситуацію керівників обласного Управління внутрішніх справ і навіть облуправління СБУ не дало жодного результату.
Отже, уже зараз існують цілком силові (у повному змісті цього слова), достатньо озброєні і спеціально навчені структури поза системою МВС, що знають певний "код", на який реагує будь-яка офіційна силова структура. У той же час ці люди, оскільки не є співробітниками органів МВС, не можуть нести передбачену спеціальним законодавством відповідальність.
Отже, питань із забезпечення контролю за діяльністю силовиков достатньо, тому немає сумнівів у тому, що нам потрібно раз і назавжди поставити заслін поширенню досвіду з розробки незаконних впливів на виборців із залученням представників як МВС, так і силових структур, що створені і діють поза законом. І зробити це необхідно до початку виборчої кампанії, у протилежному випадку ситуації в Україні загрожує перерости в ситуацію, що розвивається в Росії. Там влада навіть не приховує, що вона вже, за влучним висловом соціологів, "кольору хакі".
Наша Молодіжна партія України буде ініціювати створення громадської ради, до якої можуть увійти як народні депутати (зокрема, члени Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю - з якою довелося зіткнутися в Мукачевому! - і корупцією), представники Координаційного комітету з боротьби з корупцією й організованою злочинністю при Президенті України (до речі, хотілося б побачити залучення цього органу в розслідування "мукачівської історії").
Адже, коли потрібно, ця структура так вправляється у справедливості!), бажаючих із числа неурядових організацій, які займаються питаннями встановлення цивільного контролю над силовими структурами (у цьому смислі варто подумати про залучення спеціалістів Центру ім. Разумкова, котрі нагромадили значний досвід досліджень у цій сфері), представники різних партій, так і делегати від самих цих структур - Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, СБУ.
Без сумніву, в Україні питання про цивільний контроль над силовиками, як-то кажуть, перезріло, тому що певне коло високопоставлених осіб із цих організацій неприпустимо довго користується недозволенною безкарністю. Дійшло вже до того, що ми почули про справу "перевертнів" із числа МВС, хоча дотепер не знаємо про нього всієї правди, тому що "не виносити сміття з хати" не в інтересах і не в стилі цього відомства.
Сьогодні ми зобов'язані об'єднати зусилля для радикального реформування невоєнного сектора безпеки, базовою передумовою для чого є кардинальне відновлення влади й очищення кадрового середовища силовиків для того, щоб вони могли стати п р а во о х о р он н и м и органами, а наші громадяни - не боятися їх, і для того щоб події в Мукачевому не перетворилися в "синдром Мукачевого".
Юрій Павленко, народний депутат України, голова Молодіжної партії України
(Бачу, уже з цього починаються складності з пошуком такого міста, тому що неймовірно, щоб у Європі, де у всіх міст є окремий статус, отриманий ще з часів надання Магдебурзького права, була б можливою подібна правова ситуація. Але повернемося до дня виборів.)
До містечка приїхало безліч спостерігачів - представників партій і навіть представників Організації з безпеки та співробітництва в Європі та п'ятої частини - 80 депутатів - парламенту. Чому всі ці люди відірвалися від своїх безпосередніх справ і турбот? Та просто тому, що сумніваються в дотриманні усіх виборчих процедур, починаючи з організації роботи дільниць (щоб ті вчасно були відкриті і закриті, щоб було дотримано таємницю голосування, щоб ніхто не примушував до небажаного волевиявлення) і закінчуючи підрахунком голосів.
Усі хвилюються, тому що містом (випадково виявилося) курсують близько 20 організованих груп молодих людей, екіпіровка яких наводить на думку, що це не трудівники полів і не службовці місцевих офісів.
Заспокоює одне - начальник міліції містечка попереджений депутатами парламенту про те, що ці групи людей створюють напружену ситуацію на виборчих дільницях, тому, звісно ж, він потурбується про порядок на дільницях, де проходить голосування, і на підступах до них.
Тим часом надійшов час голосування, і, за результатами екзит-полу, проведеного чотирма соціологічними організаціями незалежно одна від іншої, із відривом від найближчого кандидата майже в два рази визначається лідер - житель міста, котрому якийсь час тому була довірена посада голови і який ними ж згодом обраний депутатом парламенту від демократичних сил (пан B).
До закриття дільниць - до 20.00 спостерігачам випала можливість одержати на руки оформлені протоколи з усіх 36 дільниць (крім однієї - під номером 26) - із печатками, із підписами голови, секретаря, заступника голови і всіх членів кожної комісії.
З проведеного на основі підрахунку голосів, що завершився біля 24.00, стало цілком ясно, що переконливу перемогу з відривом у 5,5 тисяч голосів (19 385 тисяч проти 13 898 тисяч у конкурента - ставленика інших політичних сил, пана N) одержав кандидат із демократичного табору.
Усього, за даними протоколів виборчих комісій, у виборах взяли участь 33 978 жителів містечка. Яким же чином вже на 3 ранку наступного дня виявилося, що територіальна виборча комісія готова оголосити переможцем виборів пана N, (того, за її даними, не заснованими ні на яких документах, ні на яких протоколах, підтримали 17 412 жителів проти тих 12 289, хто голосував за г-на B)? Це питання настільки інтригувало, що депутати вирішили поцікавитися такою метаморфозою.
Отут європейцям доведеться знову напружити уяву, оскільки ірреальність тієї ночі не вкладається в жодні рамки. Просто в жодні. І таких, які б пасували під те, що відбулося, немає.
У виборчу комісію депутатів, які мали намір реалізувати своє законне право контролювати підрахунок голосів, не пустили.
Який сторож, запитаєте ви, посеред ночі не визнав парламентерів? "Сторожувала" там не просто охорона, а спецзагони міліції. Вони ж, жодним чином не зреагувавши на депутатські посвідчення, більш того - вирвавши їх із рук, банально стали бити депутатів парламенту.
Розповім вам, як це відбувається в Європі. Міліціонери звалили депутатів, серед яких були, наприклад, директор Інституту нейрохірургії Академії наук, колишній представник президента в парламенті, керівник партії та інші, на підлогу і стали бити. Природно, ногами (а могли б і кийками, якби це було не в Європі).
Потім заламали руки і посунули підлогою, а оскільки поверх був другий, то депутатів довелося просто скинути. А що вам, спецзагін міліції - носії, чи що? Тим більше, що через декілька днів через виявилося, що це депутати били бійців загону спецпризначення, хоча саме декотрим із депутатів довелося зі струсом мозку і розірваним сухожиллям провалятися на лікарняному ліжку.
Знаєте, у чому різниця між Україною й іншими країнами, дійсно європейськими, не континентально, а за самим духом? У тому, що в нас написане пером дуже легко і безкарно можна вибити "сокирою" ("наїздом", "поняттям"); у нас зовсім інша правосвідомість, розуміння місця основних державних інститутів і ставлення до них.
Ніхто до сих пір не дізнався, за чиїм наказом перекручені результати голосування? За чиєю сваволею містом була поставлена керувати людина, не уповноважена на це жителями? Куди поділися протоколи територіальної виборчої комісії, на підставі яких вона прийняла рішення про результати виборів? Хто їх украв? Хто ніс службу у виборчкомі? Хто ті люди, що громили ділянки по всьому місту, перешкоджаючи підрахунку голосів і залякуючи членів комісій?
У мукачівців не тільки цинічно украли вибір, але й продемонстрували, що горезвісна булгаковська "розруха" з однієї голови з легкістю може поширитися на всю країну. Міжнародна громадськість була, без перебільшення, шокована "беспрєдєлом" по-мукачівськи. У Європі нікому в голову не прийшло б і в страшному соні не приснилося фальсифікувати результати голосування.
Там шанують своїх співгромадян, там розуміють, що громада сама повинна обрати собі керівника, що тільки будучи наділений довірою, він має право на владу (не заглиблюючись в причини добровільної відставки пана N, скажу лише, що він не мав права залишатися на цьому посту, і складання обов’язків мусило статися рано чи пізно).
Чи дивує когось, що "високе начальство" - і Генпрокурор, і заступник міністра внутрішніх справ, котрі двічі упродовж місяця виступали у Верховній Раді, "не побачили" нічого особливого в тому, що відбулося в Мукачевому? Відверто кажучи, ні. Такий варіант вибраної ними лінії поведінки був найбільше передбачуваним. Найбільше, на що спромоглися керівники "правоохоронних органів", це те, що були явища "хуліганства". Навіть не "злісного".
"Порадував" і Генпрокурор. Те, що вразило депутатський корпус - заява мукачівського міліціонера про те, що йому наказав припинити виконувати обов'язки з охорони заступник начальника міськвідділу МВС, виявляється, давно і добре відомо прокуратурі! І її не здивувало, що рядових представників міліції просто використовувало їх начальство, яке саме вже стало плоть від плоті політичної системи. Та, власне, куди українській прокуратурі чомусь дивуватися, коли вона день від дня стає вправнішою у своїх добровільно набутих функціях адвоката будь-яких дій влади.
Виникає вмотивоване запитання - на якому законі грунтуються сьогодні українські силові структури? ЧИЄ право охороняють вони нині? На це питання немає відповіді. Але вже зараз стає гранично ясно, що це не є право, зафіксоване в Конституції. Це не є право народу та його представників (обраних ним же) здійснювати свої функції, пов'язані в даному випадку зі спостереженням за виборчим процесом.
Мукачівські події розділили не тільки політиків, вони рикошетом вдарили і по співробітниках самих силових структур. Я на власні очі переконався в тому, що багатьом рядовим міліціонерам, що не можуть не виконувати накази свого начальства, але не можуть не оцінити ступінь їхньої незаконності, було мерзотно навіть дивитися на нахабних, упевнених у своїй безкарності "братків". Мені довелося бачити, як трясуться руки в одного з підполковників, котрий стояв неподалік від бравих "братків". Але не їх він боявся.
Думаю, що багато високих міліцейських чинів, що так ревно кинулися на відстоювання честі свого мундира, із легкістю могли б проводити ефективні тренінги з вироблення в його учасників навичок з організації безладу, зі здійснення "реальної" комунікації з "братками", з уміння поводитися з народними депутатами і видавати в парламенті чорне за біле.
А найголовніше - суспільство навряд чи дізнається про таємних "командирів", яким на диво легко підпорядковуються високі міліцейські чини (так само, як ми дотепер не знаємо, хто в 1995 році віддав злочинний наказ підняти кирки і звернути їх проти учасників мирної похоронної процесії). Щось мені підказує, що цього разу нам не піднесуть імені навіть "стрілочника".
Непрозорість ситуації в сфері, пов'язаної з діяльністю силових структур, не дозволяє нам визначити реальні розміри корупції в цьому середовищі, адже саме вона є одним із коренів того неподобства, з яким довелося не просто зіткнутися, а навіть, сказати б, поборотися. Корупція по-міліцейськи має дві моделі - економічну ("кришування" ними ж самими, усупереч бажанню власників, обраним структурам) і політичну - служіння владі, а не закону. Остання і виявилася у всій своїй красі в Мукачевому, як до цього в Донецьку.
Вже зараз на мітингах "Нашої України" міліція охороняє провокаторів, замість того щоб гарантувати безпеку учасників акцій.
Якщо змоделювати ситуацію трошки наперед, упевнений, що ми ще побачимо серйозне ноу-хау у ході виборчої кампанії: використання представників приватних охоронних структур, яким цілком під силу створити будь-які перешкоди чесному виборчому процесу. Під час проведення акцій у Донецьку "люди в чорному" блокували декілька помешкань, а втручання в ситуацію керівників обласного Управління внутрішніх справ і навіть облуправління СБУ не дало жодного результату.
Отже, уже зараз існують цілком силові (у повному змісті цього слова), достатньо озброєні і спеціально навчені структури поза системою МВС, що знають певний "код", на який реагує будь-яка офіційна силова структура. У той же час ці люди, оскільки не є співробітниками органів МВС, не можуть нести передбачену спеціальним законодавством відповідальність.
Отже, питань із забезпечення контролю за діяльністю силовиков достатньо, тому немає сумнівів у тому, що нам потрібно раз і назавжди поставити заслін поширенню досвіду з розробки незаконних впливів на виборців із залученням представників як МВС, так і силових структур, що створені і діють поза законом. І зробити це необхідно до початку виборчої кампанії, у протилежному випадку ситуації в Україні загрожує перерости в ситуацію, що розвивається в Росії. Там влада навіть не приховує, що вона вже, за влучним висловом соціологів, "кольору хакі".
Наша Молодіжна партія України буде ініціювати створення громадської ради, до якої можуть увійти як народні депутати (зокрема, члени Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю - з якою довелося зіткнутися в Мукачевому! - і корупцією), представники Координаційного комітету з боротьби з корупцією й організованою злочинністю при Президенті України (до речі, хотілося б побачити залучення цього органу в розслідування "мукачівської історії").
Адже, коли потрібно, ця структура так вправляється у справедливості!), бажаючих із числа неурядових організацій, які займаються питаннями встановлення цивільного контролю над силовими структурами (у цьому смислі варто подумати про залучення спеціалістів Центру ім. Разумкова, котрі нагромадили значний досвід досліджень у цій сфері), представники різних партій, так і делегати від самих цих структур - Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, СБУ.
Без сумніву, в Україні питання про цивільний контроль над силовиками, як-то кажуть, перезріло, тому що певне коло високопоставлених осіб із цих організацій неприпустимо довго користується недозволенною безкарністю. Дійшло вже до того, що ми почули про справу "перевертнів" із числа МВС, хоча дотепер не знаємо про нього всієї правди, тому що "не виносити сміття з хати" не в інтересах і не в стилі цього відомства.
Сьогодні ми зобов'язані об'єднати зусилля для радикального реформування невоєнного сектора безпеки, базовою передумовою для чого є кардинальне відновлення влади й очищення кадрового середовища силовиків для того, щоб вони могли стати п р а во о х о р он н и м и органами, а наші громадяни - не боятися їх, і для того щоб події в Мукачевому не перетворилися в "синдром Мукачевого".
Юрій Павленко, народний депутат України, голова Молодіжної партії України
