Авдіївка. Коли на фронті вихідний

У вихідні Авдіївка прокидається о 6-й ранку. "Півні", – кажуть місцеві. "Арта, – пояснюють військові. – Важка артилерія".

Серія потужних вибухів триває кілька годин. Щойно вони припиняються, журналіст "Української правди" з фотоапаратом виходить на вулицю – подивитися, чим живе місто.

Першими назустріч трапляються люди з пакетами гуманітарного штабу Ахметова. Набори видають кілька днів поспіль. Сьогодні в архівному відділі. На ґанку жінка намагається втиснути гуманітарку в коробку з-під цукерок "Рошен". Так легше буде везти додому.

За 150 метрів звідси пошкоджений будинок. 2 березня у цю 5-поверхівку влучив снаряд. Від цього провалилася плита між верхніми поверхами. Це можна побачити навіть з вулиці.

На сусідній вулиці Міжнародний Червоний хрест розмістив цистерни з питною водою. У місті вже кілька днів не працює центральне водопостачання. Через обстріли та мінування фільтрувальної станції не можуть провести ремонт пошкодженого хлоропроводу.

Попри близькість лінії фронту та постійну загрозу обстрілів, на вулицях багато людей. Особливо біля місцевого ринку. Місцеві бабусі намагаються заробити копійчину.

Хоча на календарі субота, у школі №6 кипить робота. Чоловіки прибирають територію. Школярі тягають коробки – чергова допомога навчальному закладу. Цього разу ЮНІСЕФ надав школі меблі.

А от пункту допомоги на місцевому стадіоні вже немає. Під час загострення на фронті місячної давнини тут можна було обігрітися та поїсти гарячого. Нині на кортах поруч зі стадіоном два чоловіки грають у великий теніс.

Тепла погода виводить на прогулянки у місцевий сквер молодих матусь з малечею. Сьогодні у них перші весняні фото.

Сквер прилягає до дитячого садочка "Малятко". 2 березня на територію садочка прилетів снаряд. Про це досі нагадують побиті дерева. "Добре, що вибухнуло ввечері, коли дітей у садочку не було", – розповідають жителі сусідніх будинків.

"Не живемо, а виживаємо", – кажуть дві бабусі, які самотужки вставляють скло у вікно. Їхня квартира на першому поверсі, вікна виходять у бік садочка. Згадують, що після вибуху винесли три відра побитого скла. Поки вони спілкуються з журналістом "Української правди", третя не встає з ліжка. Пояснюють: вона – паралізована. І просять журналіста переказати керівникам місцевої влади прохання допомогти з вікнами. "До вас вони прислуховуються", – кажуть пенсіонерки. Адреса жінок – Менделєєва, 2.

У сусідніх будинках жителі також працюють зі своїми вікнами. Хто шибки вставляє, хто картоном затуляє. Комунальники об’їжджають будинки в радіусі ураження, рахують вікна, які потрібно засклити, обіцяють допомогти якнайшвидше.

На футбольному майданчику грають два-на-два хлопчики. "2-1, ми виграємо", – каже воротар. З балкону багатоповерхівки своє зауваження висловлює мати одного з юних футболістів: "Чого без куртки? Швидко одягнувся"! Два дні тому снаряд розірвався на відстані лише 20-30 метрів від цих футбольних воріт.

Суботнього дня на гральному майданчику школи №2 розважаються ще двоє хлопців. Батьки осторонь спостерігають за ними.

У самій школі працює склад гуманітарної допомоги. З вантажівки Червоного хреста чоловіки розвантажують воду у 6-літрових пляшках.

"О, журналіст! Значить, скоро будуть стріляти", – реагують на кореспондента "Української правди" чотири бабусі. Попри щоденні обстріли Авдіївки, місцеві досі вважають, що поява представників ЗМІ – це "вірна ознака" наближення активізації бойових дій.

Жінки швидко переключають свою увагу на вантажівку. "Дайте нам водички", – звертаються до вантажників. На пояснення, що ті лише вивантажують, а роздають волонтери за складеними списками, пенсіонерки ображаються. Йдуть зі словами: "За один ящик вам нічого б не було".

Для багатьох місцевих жителів субота – це час для наведення ладу. Хтось сапає та прибирає сміття з городу біля парадного. Хтось здійснює генеральне прання і розвішує білизну надворі.

Блукаючи між будинками, можна помітити, що чим ближче до околиць у бік Донецька, тим усе менше зустрічається молоді. На лавочках біля парадних – самі бабусі. Часто – самотні.

Один з найбільш пошкоджених будинків тут – цегляна 9-поверхівка. Напередодні в неї знову поцілили бойовики. Тут, на даху встановлена камера спостереження ОБСЄ. Саме в неї хотіли влучити, переконанні військові. "Перший снаряд ліг трохи в стороні, десь в районі гаражів, другий вже ближче – у сусідню будівлю, ну а після корегування вогонь вівся більш прицільно", – кажуть на сусідньому блокпосту.

На даху та верхніх поверхах свіжі дірки. Українська сторона нарахувала 9 танкових снарядів, які того дня поцілили в будинок.

Вогонь по 9-поверхівці вівся з окупованої бойовиками території на ділянці фронту Донецьк-Ясинувата. Протягом дня дорогою з цього боку будинку ходять місцеві жителі. Прямують з нової частини Авдіївки – до старої.

Зовсім поруч, лише за кілька сотень метрів звідси війною не пахне. По бульвару Шевченка безтурботно гуляють місцеві. Жінка пенсійного віку на поводку вигулює таксу. З подружками обговорює останні новини. За місцевими чутками, вода має скоро з’явитися. "Ремонтники ДНР вже розмінували фільтрувальну станцію", – каже жінка з собачкою.

Протягом дня на бульварі найголосніше чути дітей. Тут вони зустрічаються зі своїми друзями, яких також вивели на прогулянку їхні батьки. Бігають та катаються наввипередки, розважаються на гральному майданчику, грають у хованку навколо бюсту Шевченка.

Сміх та веселощі дітей дозволяють на якусь мить забути про війну.

Про близькість фронту нагадують хіба що військові зі зброєю, які в особистих справах зрідка проходять вулицями міста.

Чим ближче до вечора, тим менше людей можна зустріти на вулицях Авдіївки. Із заходом сонця прокидаються темні сили. Звуки вибухів долітають до центра міста усе відчутніше. Під них місто засинає.

Щоб завтра знову прокинутися о шостій ранку.

Олексій Братущак, УП