Выборы без выбора или почему я буду голосовать ПРОТИВ ВСЕХ

Понедельник, 8 ноября 2004, 16:27
Я хочу змін. Я хочу жити у нормальній європейській країні, де не будуть сплутані поняття добра і зла, де буде нормальний середній клас, де вчителі і лікарі не будуть змушені для підробітку торгувати на базарах.

Я хочу пишатися своєю країною, яка може виробляти сучасні космічні кораблі, літаки і автомобілі. Я хочу працювати на нормальному телеканалі, або дописувати до нормальної газети, де мене не будуть змушувати займатися пропагандою і підтримувати або одну, або іншу політичну силу.

Я хочу жити у суспільстві, де правда не буде синонімом наївності або відсутності патріотизму. Я хочу, щоб моя країна зберегла свою незалежність, мала свою мову і свою культуру.

Але також хочу, щоб люди, які говорять цією мовою, користувалися нормальними моральними принципами, основи яких лежать у християнстві.

Я не хочу, щоб мою країну ділили на Схід і Захід, тим більше, що підстав для такого розділення з кожним роком стає все менше.

Я вірю, що людей, які бажають того ж, у країні багато. Ці люди виходили на перші демократичні мітинги у Києві і Львові ще у 1989 році. Ці люди брали участь у студентському голодуванні у 1990-му. Ці люди створювали перші паростки незалежних засобів масової інформації в Україні.

Наше покоління, яке народилося між серединою шістдесятих і серединою сімдесятих, щиро вірило, що ще зможе успішно зреалізувати себе у своїй країні. Але цього не сталося.

Нами і далі продовжує правити номенклатура. Колишні комуністичні та комсомольські лідери як були при владі у радянській системі, так і продовжують залишатися у ній зараз. Вони знов збережуть свою владу, хто б у нашій країні не переміг.

Чого вони досягли за 13 років незалежності? Підприємства, якими вони управляли, стали ними ж приватизовані, влада залишилася у їхніх руках або в руках їх дітей, як і засоби масової інформації. Вони інкорпорували до своїх лав молодих успішних бізнесменів, успіх яких побудований на тій же аморальності, що й успіх самих комсомольських та комуністичних лідерів.

Як їм вдається так довго зберігати цю владу, змінюючи прапори, риторику, ідеологію? Вони просто винайшли новий спосіб мімікрії, побудований на суцільній брехні, яка стала у суспільстві нормальною цінністю. Сьогодні вони хочуть і надалі зберігати свою владу.

Способів багато – або провести політреформу, або мімікруючи, залишитися у владних кабінетах, будучи членами команд чи Януковича, чи Ющенка. Нема на те ради. Когось з них обов'язково оберуть.

Але я, як громадянин цієї держави, хочу уже зараз сказати, чим вони мене не влаштовують. Сьогодні я хочу голосувати проти обох. Але я готовий буду підтримати на другий термін когось з них, коли побачу, що вони не мімікрують, пристосовуючись до обставин, а змінюються, працюючи над собою.

Мене не влаштовує Віктор Федорович Янукович. Я не вважаю за потрібне підтримувати введення другої офіційної мови. Я не хочу підтримувати введення подвійного громадянства, оскільки вважаю, що якщо воно діятиме лише по відношенню до Росії, то незалежність України буде під великою загрозою.

Я не можу підтримувати людину, для якої працює Гліб Павловський. Я боюся збереження влади в руках союзників Януковича із парламентсько-урядової коаліції.

Саме завдяки багатьом з них у нашій країні процвітає сьогодні корупція і відсутня повноцінна свобода слова. Саме вони створили систему несправедливих податкових органів, які тиснуть на бізнесменів, корумпованих судів та міліції, яка провокує справи проти невинних людей.

Мені не подобається, що команда Віктора Федоровича запрошує на концерти у свою підтримку іноземних зірок. Я серйозно турбуюся за долю української мови і культури у разі його перемоги, оскільки він жодного разу не зустрівся з українськими письменниками, співаками, художниками і взагалі творчою інтелігенцією.

Я категорично не сприймаю дій команди чи, можливо, союзників Януковича, які оточували ролики Ющенка роликами Козака та Базилюка, які використовували антиєвропейську та антизахідну риторику, які ліпили Ющенку імідж борця за розкол України, тим самим провокуючи цей розкол. Думаю, що саме ці технологічні помилки і привели до невисокого результату Януковича.

Мене не влаштовує Віктор Андрійович Ющенко. Мене не влаштовує його комсомольсько-олігархічне оточення, яке до націонал-демократії не має жодного відношення. Невже це не Олександр Зінченко, який відповідав за ідеологію, агітацію та пропаганду у ЦК ВЛКСМ у Москві створив в Україні найефективніший для антиукраїнської пропаганди канал "Інтер", який і очолював?

До речі, після його відходу "Інтер" став значно більш українським. Цей самий Зінченко став депутатом за квотою есдеків і називав "Нашу Україну" списком "націоналістів та нафтогазотрейдерів". Я ніколи не поділяв поглядів есдеків, але від цього зрада Зінченком есдеків не стає благородним вчинком, бо будь-яка зрада не буває випадковою, а є частиною системної поведінки людини.

Ще один колишній член фракції есдеків, згодом соратник "Партії Регіонів", а тепер найбільший "нашоукраїнський" олігарх Петро Порошенко став цим олігархом саме завдяки близькості до Кучми, Азарова та Литвина.

Я досі не можу зрозуміти, чим цей олігарх відрізняється від Григорія Суркіса. Хіба що тим, що Суркіс лише один раз кардинально змінив позицію, перетворившись з найближчого друга Кравчука у найближчого друга Кучми, а Порошенко робив це значно частіше. Як не парадоксально, але за цинізмом Суркісу далеко до Порошенка.

Євген Червоненко отримав посаду голови Держрезерву завдяки близькості до сім'ї Леоніда Даниловича. Його поведінка на цій посаді не відрізнялася ані принциповістю, ані революційністю, яку Євген Альфредович демонструє сьогодні.

Я не вірю цим "апостолам" Віктора Андрійовича. Я не можу виправдати ту жорстокість, з якою вони лупцювали молодих хлопців-міліціонерів 23-го жовтня перед Центральною виборчою комісією. Не демократію захищали вони кулаками, а своє бажання залишитися у владі, частиною якої вони завжди були.

Багато запитань викликає також у мене і поведінка Ющенка. Ще до літа цього року я, розуміючи недоліки Ющенка, все ж таки наївно вважав його людиною, яка зможе, прийшовши до влади, змінити оточення і стати загальнонаціональним лідером. Лідером, який виступить проти брехні та подвійних стандартів. Не знаю під якими впливами Віктор Андрійович сам почав все це використовувати.

Ющенко звинуватив владу у власному отруєнні. Він почав будувати на цьому свою кампанію. Якщо Ющенко до закінчення кампанії не доведе, що це отруєння було, то він, з моєї точки зору, глибоко аморальна людина. Така людина, будучи у найвищому державному кріслі, так само голослівно буде звинувачувати у неіснуючих гріхах уже своїх підлеглих або опозицію. Керуючи силовиками, потреб доводити це уже не буде.

Чи мав Ющенко докази отруєння? Жодних. Чи докладав він зусилля, щоб їх знайти? Ні, скоріше навпаки, робив все, щоб засекретити причини власних хвороб. Уся світова преса повідомляла про використання проти Ющенка біологічної зброї, уся світова преса поставила нас у ряд злочинних режимів, порівнюючи з колишнім урядом Хусейна. Блеф заради перемоги, який компрометує країну, жодна патріотична людина виправдати не може.

Оточення Ющенка порівнює сьогодні його "отруєння" зі смертю Гонгадзе та Чорновола. Ющенко їх не зупиняє. Навпаки, він використовує у пропаганді на свою користь маму Гонгадзе, забуваючи, що колись називав тих, хто протестував проти Кучми після загибелі журналіста, "фашистами". Він мав право робити або перше, або друге, але так гратися з своєю позицією задля перемоги права не мав.

Говорячи про Януковича, Ющенко стверджує, що "зеки не будуть правити країною". І дуже багато людей повторюють це за Ющенком, будучи переконаними у своїй моральній правоті. Чи має моральне право Ющенко так говорити?

Невже будь-яка людина, яка виросла у сирітських умовах, помилилася в юності, повинна мати перекреслене життя? Де гарантії того, що сьогодні, паплюжачи Януковича не за його сьогоднішню позицію, а за гріхи юності, президент Ющенко не буде так само ставитися до кожного з нас? Етика якої релігії дозволяє судити і забороняє прощати?

На цих виборах у мене вибору немає. Я не можу підтримати Януковича з ідеологічних причин і не можу підтримати Ющенка, бо шаную загальнолюдські цінності. Один мій знайомий любить цитувати Олеся Гончара, який колись говорив, що в українській мові існує слово моральність, але відсутній переклад російського слова "нравственность". Ми і далі матимемо вибори без вибору, якщо не враховуватимемо усіх категорій, які включає це неперекладне слово.



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде