Гендер, милий друг

Вторник, 7 марта 2006, 16:44
Коли ти збираєшся в політ – ти не зважаєш на Гендер. А коли летиш – так і зовсім на Гендер начхати. Бо ти високо-високо, а він десь там, стоїть на землі, де мусило б стояти щось зовсім інше.

І коли ти, розхристана і зворушлива, опускаєшся на асфальт (бо політ, на жаль, не може тривати довше, ніж "Ода до радості"), – він уже чатує на тебе, розчепіривши свої анемічні лапки, вже тягне до верстата, до раціональності та доцільності.

Верстати мусять працювати завжди. Арбайтен! Гендер знає.

Гендер вдає, наче любить тебе такою, яка ти є,– у спідниці забутого модою кольору, з іржавою помадою і сумнівним дипломом. Він не зауважить, що ти перефарбувалася в радикально каштановий чи наростила страхітливої довжини нігті.

А якщо і бовкне щось про це, то винятково для того, аби зарядити тебе стимулом до нових трудових звершень. Бо Гендер кмітливий і спостережливий, мов Дейл Карнегі.

Він хоче зробити з тобою те, що колись комуністи хотіли з Амудар'єю, тобто повернути в корисне русло і щоб турбіни твоєї несамовитої енергії скажено оберталися і молотили вічні води не куди ти природньо хочеш, а куди треба партії, суспільству і цивілізації.

У нього все продумано. І для зручності – спрощено.

Приміром, зіткнувшись з тобою у дверях офіса, він не поступається тобі дорогою, він першим панібратськи переходить на "ти", він не відкриває перед тобою двері таксі і тим паче не всучить тобі в зуби гілку мімози до 8 Березня.

Спрощеність – це ж та сама рівність, тільки вид збоку, це майже однаковість у всьому, окрім мускулатури і тичинок та пестиків, котрих в однакового покрою джинсах все одно непомітно.

Рівність статей, яку українське жіноцтво споконвіку відстоювало за посередництва макогона, він пропагує інакшими, модними засобами. Він – новатор, так би мовити, воїн-визволитель.

Але чогось у ньому не вистачає, дуже не вистачає. Можливо, вміння мило поправити плахту після порозуміння статей. Але не тільки.

Дістає, напевне, те, що на всіляких семінарах та колоквіумах Гендер "втирає" про рівність жінок з такою проплаченою наполегливістю, начебто це вимираючі племена Півночі, всілякі там чукчі і ненці зі своїми нецке.

Виходить так, що коли ти не з Гендером – то тобі пора в музей старожитностей, поближче до зуба мамонта і мотики древлян. У цьому гендерному заохоченні є якась неприродня зневага.

Начебто жінки - занедбана вищим мозком раса, якій необхідно виділити квоти в кабінетах менеджерів та парламентах, інакше вони не виб'ються в люди, а сидітимуть дві тисячі років поспіль на кухнях, латаючи свої ажурні трусики у перервах між годуванням немовлят. Іншими словами: Гендер нас усіх має за трохи недоумкуватих.

Проте це не прояв доброти: Гендер, як Гітлер, прагматичний - хоче, щоб жінки пахали нарівні з дебелими мужиками. Відмінність одна: він прагне, щоб ми від цього ще й кайф отримували, трепет причетності до великої вселюдської справи, азарт трудового змагання, де хусточка Паші Ангеліної рівновелика касці Стаханова і не менш оплачувана в бухгалтерії та на ярмарці честолюбства.

Відомо ж: хто сам не може – той пащекує про рівність та обов'язок. Чим більше ти заробила (продала окорочків, загітувала виборців, подрючила старшокласників), тим більше тішиться гендер.

"Молодець, Машо (чи Тетянко), - нахвалює він. – Ти ділова жінка, грамотна, зовсім не відрізняєшся від Івана Макаровича з відділу розповсюдження".

І чим більше ти вдовольняєшся подібністю до Івана Макаровича, того класичного кар'єриста з безбарвним голосом, тим більше занурюєшся в холодні обійми Гендера і пишаєшся, що ростеш у ногу з сучасністю, пряма, рівна, досконала і продуктивна, як модифікована пшениця.

Коли стукне 30, ти матимеш кар'єру, 40 – Гендер, 50 – клімакс, 60 – склероз. Друзі-жінки завжди попереду її життя. Завжди є кому прийти на виручку.

Утім, помічено: скільки б Гендер не проводив сугестивних сеансів рівності статей на міжнародних конференціях, а місячні, пардон, від того не зникають і не перетворюються на шампанське чи якийсь інший корисний для громадськості продукт, і, якщо раптово і безглуздо тобі подобається якийсь чоловік, то аж зовсім не від того, що несе він у собі відбиток чеснот взірцевого виробника Івана Макаровича.

Тобто як би людство не прогресувало у своїх уявленнях про людство, а людина, зокрема жінка, однак лишається людиною, зокрема жінкою. Тому слід віншувати 8 Березня бодай як милий спадок поразки совдепівських протогендерних уявлень.

Адже на яку б сходинку кривої суспільної драбини тебе не виперли доля і здібності – прибиральниці цукеркової фабрики чи директора НДІ важких металів - ти несеш це знання в собі, може, й важкувате, але природнє, від самого господа Бога.

Ти мимохіть підкоряєшся цьому знанню, ти хочеш бути чарівною, наскільки в тебе вистачає розуму й талану, ти жадаєш, аби до тебе пливли тисячі галер ахейців, як до Єлени, і хочеш, сміючись, боротися, щоб врешті їм здатися, але не всім, а тільки сильнішому, і потім, відразу потім, ще не відсапавшись від штурму, одним махом вкласти йому в руки все, що ти мала, маєш і матимеш, що ти накопичувала про всяк випадок, усі свої мрії і медові вареники, і щоб дивитися, як він спрагло поглинає їх, і злизувати його слину, солодку, немов амброзія. Отожбо…

Як би Гендер не тужився перетворити тебе на розумну істоту, а ти однак залишишся такою ж дурепою, якою створив тебе Бог. І за це я навіть би запропонувала випити, якби не піст…



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде