Володимир Литвин: Я політично зацікавлений, щоб Тимошенко стала секретарем Ради нацбезпеки і оборони

Понедельник, 9 октября 2006, 16:30

Прямо напроти вікон кабінету Володимира Литвина розташовано купол. Він схожий на свого двійника, який вінчає Верховну Раду – такий же скляний, з прапором України, спирається на білу помпезну будівлю. Тільки це – купол Будинку вчителя.

Колишній спікер тепер ходить на роботу до Академії наук, але не тільки сусідні краєвиди нагадують йому про роль, яку він нещодавно відігравав в Україні. Так, стіл Литвина заставлений телефонами спецзв’язку, а у приймальні на нього чекає кілька охоронців.

Коли Литвин був головою парламенту, ми так і не змогли потрапити до нього на інтерв’ю – ну не лягали в його робочий графік, і все тут! Тепер же інтерв’ю для Литвина – це віддушина в його нинішній діяльності.

Литвин переконаний, що його не пустили до парламенту. Злість через те, що він випав з великої гри, зробила колишнього спікера конкретнішим у своїх оцінках. І Литвин, на відміну від більшості політиків, не попросив своє інтерв’ю на вичитку перед друком.

Погляд Литвина – це більше погляд політолога, ніж лідера опозиційної сили. Він ще не звик до цієї ніші, про перехід в яку нещодавно оголосила Народна партія.

Розмова Литвина з кореспондентом "Української правди" почалася зі свіжої новини – ще однією опозиційною силою нарешті вирішила стати "Наша Україна".

– Як вам останні політичні кроки "Нашої України" про перехід в опозицію?

– Вони були прогнозовані. "Наша Україна" намагалася нав'язати своє бачення розвитку суспільства учасникам антикризової коаліції. Але вони не прорахували те, що Універсал для антикризової коаліції свою місію вже відіграв. І, за великим рахунком, він їм більше не потрібен.

– Тобто, тут була політична менеджерська помилка з боку помаранчевого табору?

– Багато хто сприймав за політичну діяльність проведення постійних переговорів, постійне висунення вимог і постійне перенесення дати ухвалення остаточного рішення.

Я думаю, що рішення, яке ухвалила "Наша Україна" про перехід в опозицію, не буде остаточним.

Оскільки це йде в розріз із лінією президента України, який таким чином хоче консолідувати владу. Це є вкрай необхідним для глави держави, але водночас не дає перспективи для політичного проекту "Наша Україна". Бо очевидно, що уряду і парламенту потрібно буде ухвалювати складні рішення, які далеко не завжди будуть популярні.

– Тобто Янукович тут стає під певні ризики, і йому треба підпора з боку помаранчевої команди?

– Я думаю, що антикризова коаліція була зацікавлена в тому, щоб відповідальність була якомога ширшою. Та й з тактичних міркувань потрібно, щоб коаліція була більша за кількістю. Бо далеко не за всі рішення будуть голосувати члени антикризової коаліції.

І це видно добре на прикладі скасування закону про мораторій на підвищення тарифів за комунальні послуги. За нього проголосували далеко не всі соціалісти. А попереду - бюджет і законопроекти стосовно Світової організації торгівлі.

– Якщо запитати вас як політичного менеджера всі сходяться на думці, що обрання Мороза спікером було переломним моментом, коли все пішло зовсім в інше русло. І от, уявімо ситуацію, що зараз на дворі день після голосування за Мороза. Як би ви вчинили в цій ситуації на місці політичних гравців з боку влади, з боку команди Ющенка чи команди Тимошенко?

– Уже зранку, коли поставили на обговорення питання про обрання голови Верховної Ради, було зрозуміло, що оберуть Олександра Мороза.

– Вже зранку було зрозуміло?

– Я в той день був на Волині, і орієнтовно о 12 годині отримав точну інформацію, що таке рішення буде проведено. І мені була відома приблизна кількість голосів, бо там не так складно було порахувати.

Я на місці команди Віктора Андрійовича та Юлії Тимошенко обрав би тактику активного голосування за кандидатуру Мороза. Він тоді не був би зобов'язаний антикризовій коаліції за своє рішення.

Я думаю, це дало би можливість ще раз переформатувати коаліцію. Тому що голову Верховної Ради обирає Верховна Рада, а не коаліція. І ніде не передбачено, що коаліція висуває на посаду спікера.

Цілком було очевидно, що й антикризова коаліція розуміла гіпотетичну можливість, що їх маневр розгадають і Мороза підтримають усіма фракціями, і він не буде нікому зобов’язаний. Тому Микола Азаров виконував відволікаючу роль і не знімав своєї кандидатури, а частина "Нашої України" і БЮТ тішили себе ілюзією, що це голосування буде безрезультатним. І про це навіть Петро Порошенко говорив, що "сьогодні ви не оберете голову Верховної Ради України".

– Але ж якщо навіть ви знали цю інформацію на Волині, то в Києві вони точно мали про це знати!

– Ще у той день, коли Петра Порошенка висунули на посаду голови Верховної Ради, я йому сказав, що він не буде головою Верховної Ради, оскільки ведуться зовсім інші переговори і в іншому форматі. І там, коли домовляються, то рішення виконують.

І потім, коли вже відбувся факт формування керівництва парламенту, я Петру Олексійовичу сказав, що він в черговий раз переконався, що я мав рацію.

– А як би ви відсторонено оцінили вчинок Мороза? Це є "п'ятірка" в політиці чи, навпаки – "двійка"? Це смерть чи це нове відродження політика Мороза?

– Я не хочу давати оцінки із етичних міркувань... Олександр Мороз – голова Верховної Ради, попри специфічне ставлення до нього.

Все буде залежати від розвитку подій. Я думаю, що в суспільній думці Олександр Мороз дуже багато втратив. Але зараз починає поглиблюватися протистояння на рівні уряд–президент... А воно буде персоніфіковане, незважаючи на те, що поки в розминочному варіанті беруть участь легковаговики.

І якщо цей конфлікт буде поглиблюватися – а це неминуче, бо сторонам не вистачить терпіння зупинитися – то, я думаю, будуть зростати акції власне Верховної Ради та її лідера.

Більше того, я схильний припускати, що є люди, які зацікавлені в поглибленні конфлікту президент–уряд, що дасть можливість їм виступати консолідуючим, об'єднуючим чинником, перебравши на себе функції арбітра.

– Ви маєте на увазі Мороза?

– Цілком очевидно, що поки своє слово з приводу обміну ударами, які відбуваються по лінії уряд–президент, Верховна Рада не сказала. Хоча зрозуміло, що перевага залишається на боці уряду в цьому дрібному з'ясуванні стосунків. Тим більше, що уряд має своїм союзником Верховну Раду.

Голосування за скасування мораторію показало, що навіть при такому непопулярному рішенні є парламентська більшість у межах 250 депутатів.

А якщо врахувати, що не голосували всі соціалісти, то є потенціал для більшості у межах 270 голосів. Їм потрібно просто працювати й не вести ці безкінечні безплідні переговори, які вже нагадують політичний мазохізм.

І ще один момент. Я думаю, що в команді, яка формується в секретаріаті ,– а це фактично другий, альтернативний уряд – насамперед потрібно проводити лінію контактів не до Кабінету міністрів, а до Верховної Ради, щоб залучити її на свій бік або зробити принаймні нейтральною.

Литвин з сумом згадує про часи перебування при владі. Фото прес-служби президента і прес-служби Верховної Ради

– А якби ви пройшли до парламенту, ви б примкнули до коаліції помаранчевих чи до антикризової коаліції?

– Я думаю, тоді зовсім інша ситуація була. Ми б не примкнули, ми б грали золоту акцію.

– А так її зіграв Мороз.

– Можна сказати, що Мороз грає. А можна сказати, що й комуністи грають. У них кількість депутатів найменша, але без них, я думаю, принципові рішення ухвалені не будуть.

– Народна партія, яку ви очолюєте, оголосила про перехід в опозицію. А ви в опозиції до кого – до Ющенка чи до Януковича?

– Ми в опозиції до тих принципів, які закладаються в політику, до тих рішень, які пропагуються, і які реалізуються. Скажімо, Універсал національної єдності. Треба було сказати суспільству, що це була домовленість про розподіл сфер впливу й посад. А Універсал був покликаний зіграти роль політичної ширми.

– То Універсал був вдалий політичний крок з точки зору своєї мети чи провальний?...

– Для лідерів політичних сил це був вдалий хід. Але, водночас, вони на певний період відмовилися від своїх передвиборних обіцянок, щоб розподілити посади. А наступного дня вони фактично відмовилися від своїх підписів. Найбільшою ж мірою виграли комуністи, оскільки вони підписали Універсал з великими застереженнями.

– А коли транслювався круглий стіл по телевізору, ви дивилися його? Чи пішли грати в футбол, бо вам це навіть не було цікаво?

– Справа в тому, що я не міг його дивитися, оскільки був у Криму, а там, де я жив, у мене не було телевізора.

– Але якби вам було цікаво, ви знайшли б телевізор?

– Ви знаєте, очевидно, я б його не дивився на той час. Бо я добре вивчив цих людей. Мені здається, як тільки людина починає виступати, то можна здогадатися, що вона буде говорити, які будуть жести, яка буде її міміка. А закриті переговори все одно не показували по телевізору.

– А коли почалася політична криза, історія з Універсалом, чи ви не намагалися комусь порадити – чи Януковичу, чи Ющенку...

– Ні. Але зранку того дня, коли було домовлено про підписання Універсалу, десь після 11-ої мені потелефонував Ющенко. Була така розмова, як у мене справи, і що "ми ж в одній команді, ми будемо працювати на благо України". Я сказав, що на благо України всі мають працювати в одній команді...

Потім, коли мені телефоном переповідали перебіг подій, я так зрозумів, що Віктор Андрійович мав тоді твердий намір достроково припинити повноваження Верховної Ради і, очевидно, зондував грунт відносно союзників під час наступної парламентської кампанії.

І скажу ще таку цікаву деталь - величезна кількість людей, які забули навіть про те, що потрібно вітатися при зустрічах, почали дзвонити мені і заявляли свою готовність підставити плече. Я так розумію, що вони також мали інформацію про можливе дострокове припинення повноважень Верховної Ради і хотіли відновити співробітництво.

– А якби відбувся розпуск парламенту, це був би вихід із ситуації?

– В принципі, так. Ви зверніть увагу на таку цікаву деталь: ОБСЄ зробило свій висновок про те, що вибори в Україні відбулися демократично і позитивно через два місяці після виборів! І офіційно оприлюднили це після того, як було оголошено про створення помаранчевої коаліції. На минулих виборах вони це зробили на місяць раніше.

Але, в будь–якому разі, Універсал – це піррова перемога для всіх, хто брав у ньому участь.

– Але ж Янукович зараз виглядає на коні?

– Дійсно, Янукович виглядає переконливо. Тим більше, що він найбільше виніс уроків із попередньої виборчої кампанії. Мені здається, це вже інший Янукович, він уміє слухати і ухвалювати рішення з урахуванням усіх обставин. Достатньо проаналізувати останній Кабінет міністрів.

Литвин з сином на виборчій дільниці 26 березня 2006 року. Останні години перебування при владі

– А з вашої точки зору, хто більш ефективний як політичний гравець – Кучма чи Ющенко?

– Перемога залишається за Кучмою, оскільки він досить вдало вибудував лінію стримувань і противаг. Головне ж – на його користь були повноваження, передбачені Конституцією.

А, тримаючи в руках кадри, він навіть інтуїтивно робив так, щоб не давати можливість домінувати якійсь політичній групі або навіть фінансово–олігархічній структурі.

Він допустив перекіс в останній момент – це було пов'язано з "Криворіжсталлю". Я думаю, це найбільше, що буде ставитися в вину Кучмі.

Загалом же на людину, яка відходить від активної політики, намагаються навішати всіх собак. Або помститися за те, що люди, які здобули владу, не могли досягти її раніше. Мститися попередникам – це вже суто українська практика. Я це дуже добре відчуваю на собі, тому можу про це говорити.

– Вам хтось мститься зараз? Хто саме? Нинішнє керівництво парламенту?

– Все є у цьому плані. В тому числі із застосуванням випробуваного інструменту через вплив на правоохоронні структури. В мене є більш ніж достатньо підстав говорити з цього приводу...

– А чому ви не хочете про це розповісти?

– Навіщо? Щоб потім стверджували: "Це він собі хоче набити ціну або викликати жалість?". Це я вам просто сказав до слова.

– Тобто, якщо користуватися вашою логікою, можливо, і дії Ющенка через якийсь час переоцінять і скажуть, що Універсал – це була не ширма, а ефективний інструмент виходу з кризи?

– Універсал – це найбільший документ, який готувався в надрах секретаріату президента і який відбиває основні позиції Ющенка. Він його на той час нав'язав – це дозволило президенту після поразки помаранчевої коаліції заволодіти ситуацією.

Я читав роздруковані матеріали круглого столу, і можу сказати, що в деяких моментах Ющенко виступав справді як президент. Треба віддати йому належне - є ряд питань, які є дискусійними і не є навіть першорядними, однак Ющенко їх послідовно відстоює – і це вже заслуговує на повагу.

– Якби Ющенко оголосив дострокові вибори, ви би пішли з ним в одному блоці?

Важко сказати. Я думаю, що тоді політична сила, яку я очолюю, мала би без великих зусиль непогані шанси самостійно пройти до парламенту. Люди сказали би, що "ці парламентські сили нічого не змогли зробити", і вони підтримали би нас.

Наочний приклад – вибори депутатів міської ради у Хмельницькому. Перший раз, коли ми брали участь у виборах, ми отримали 3%. А під час перевиборів ми отримали 10% голосів, практично нічого не роблячи. При тому, що тоді був період деморалізації та розчарування в партійних рядах.

– Тобто ви в своєму намірі балотуватися на виборах президента не відступаєте?

Справа в тому, що під час чат–конференції в "Українській правді" ви спровокували і дотиснули мене, вирвавши ствердну відповідь на запитання про участь у наступних виборах президента. Зараз це мені дуже дорого обходиться.

Тому я хочу підтвердити, що я казав тоді: політична сила, яку я представляю, повинна брати участь у виборах і мати свого кандидата для того, щоб у процесі виборів перевірити партію і провести навчання партійців.

– Зараз усі обговорюють можливість призначення Тимошенко на секретаря Ради національної безпеки. На вашу думку, це вихід для Ющенка чи ні?

– Важко сказати, чи вихід, але однозначно, що тоді Юлія Володимирівна візьме на себе весь тягар конфлікту. І з ентузіазмом візьметься за це.

Хоча, знову ж таки, РНБОУ – це велика кількість людей, в тому числі й міністрів. І там важко буде проводити рішення, які йдуть всупереч із лінією уряду. Водночас, знаючи характер Юлії Володимирівни, я думаю, що вона буде підміняти собою і секретаріат президента.

Я вважаю, що сьогодні головне для політичного суперництва – напрацювання ідей, які би з боку Ющенка були нав'язані Кабінету міністрів і Верховній Раді. Але таких ідей, від яких було би важко відмовитися.

Ну, наприклад, сказати, що мінімальна пенсія має бути така, погодинна оплата праці має бути, мінімальна заробітна плата має бути... У президента є інструмент – апеляція до суспільної думки.

Головне – у президента завжди була би можливість для критики Кабінету міністрів. Він каже: "Ви хочете владу? Ви сформували коаліцію, беріть владу, але водночас я як президент хотів би бачити отакі параметри розвитку суспільства ". (Литвин показує рукою вище голови.)

Це був би практичний, можливо, дещо популістський підхід, але він би залишав ініціативу за президентом.

Щодо Тимошенко – то я, наприклад, політично зацікавлений у тому, щоб вона стала секретарем РНБОУ, тому що буде звільнятися політичне поле для партії, яку я очолюю.

Бо, так чи інакше, Тимошенко буде асоціюватися з владою, і їй буде важко говорити, що вона не згодна з тією чи іншою лінією, яку буде проводити влада. Те ж питання мораторію, тарифів на енергоносії... Люди будуть дивитися на проблему і говорити: "Ви всі у владі, ви всі несете відповідальність".

– Але у Тимошенко буде трибуна для постійного піару...

– У неї сьогодні найкраща трибуна – у вигляді Верховної Ради. Де може бути краща трибуна?

– Але, перебуваючи в опозиції, вона втрачатиме людей у фракції, втрачатиме фінансову підтримку...

– Це ілюзія – що велика кількість людей буде переходити. Ті, хто мав намір перейти, вже перейшли. Ще, може, перейде певна група... Але більшість депутатів розуміють, що іншої виборчої системи, ніж пропорційна, в найближчому майбутньому не буде. А зрадників не любили і любити не будуть.

Відтак зрадники втратять будь–яку перспективу, при тому, що невідомо, коли будуть наступні вибори парламенту – через чотири роки, через три, чи через рік...

І ніхто не буде формувати команду із зрадників, бо ці люди, якщо завтра зміниться ситуація, зрадять ще раз. Я думаю, що швидко закінчиться попит на політиків, які нагадують бездомних собак і шукають собі господаря.

На очах у Литвина одному з депутатів ледь не відірвали вухо

– Як ви думаєте, для Ющенка більше зло, більша небезпека – це Тимошенко чи Янукович?

– Чесно кажучи, мені здається, що він побоюється і Тимошенко, і Януковича. Точніше, він психологічно відчуває несумісність і з одним, і з іншим політиком в силу складу свого характеру, в силу своєї ментальності, навіть в силу свого способу думання.

– Чи може секретаріат під керівництвом Балоги продукувати ідеї? Балога за часів вашого керівництва адміністрацією Кучми вперше був призначений губернатором Закарпаття. Напевно, він навіть співбесіду у вас проходив...

– Я не пам'ятаю, чи проводив я з ним співбесіду. Але свого часу, коли Балозі було надзвичайно складно, коли в нього виник конфлікт із соціал–демократами, я його захистив.

Зараз Балога, в силу свого характеру, покликаний бути антикризовим менеджером. Для того, щоб він успішно виконував цю функцію, у секретаріаті потрібна команда людей, які мають мізки і можуть стратегічно нелінійно мислити.

Я думаю, робота секретаріату буде ускладнена тим, що на Банкову перебирається фактично попередній Кабінет міністрів. Бо людям, які керували великими галузями й напрямками, психологічно дуже важко переорієнтовуватися на роботу інтелектуального штурму. Вони більшою мірою можуть виступати організаторами, ніж людьми, які будуть генерувати ідеї.

– Адміністрація Кучми була задоволена роботою губернатора Балоги?

– У принципі, таких проблем в Закарпатській області на той час не було. Але, як правило, безпосередньо з губернаторами тоді працював президент. Я ж менше займався кадровими питаннями. Хоча зараз розумію правильність порад, які мені давали – зосередитися на розстановці кадрів, а не на організації всієї роботи і намаганні все тримати під контролем.

– Тепер це ваша порада для Балоги?

– Він навряд зможе скористатися моєю порадою, бо сьогодні перелік посад, які заміщаються указом президента, звужений до мінімуму.

– Але ж губернатори – це також можливість впливу для президента.

– Ви прекрасно розумієте, якщо Кабінет міністрів не подасть кандидатуру на посаду губернатора, президент не зможе її призначити. І якщо призначена людина не зможе співпрацювати з Кабміном, то через обласну раду дуже швидко організують 2/3 голосів, щоб усунути губернатора.

А навіть якщо цього не трапиться, то є третій важіль. Фактично розподіл бюджетних коштів завжди здійснюється в ручному режимі. І область буде посаджена на голодний фінансовий "пайок", а після того попросять показати результати господарювання в області.

Сьогодні кадрові й, найголовніше, фінансові можливості є виключно в Кабінету міністрів.

Я хотів би нагадати, що при Кучмі, якщо глава обласної адміністрації звертався до Кабміну, то лист обов'язково починався з такої фрази: "За дорученням президента направляю і прошу". І глава адміністрації президента при бажанні міг конкурувати з прем'єр–міністром і, більше того, домінувати. Бо президент міг ухвалити рішення, про яке прем'єр дізнавався виключно з телебачення.

– І саме так було з Ющенком, який заявляв, що не підписував подання про відставку Тимошенко з посади віце–прем'єра? Поставте крапку в цій історії, якій уже стільки років.

– Я думаю, що це було не так...

– Але Ющенко стверджує, що подання на звільнення Тимошенко не підписав!

– Ви розумієте, можна багато що стверджувати. Всі документи, які виходили з–під пера президента Кучми, були оформлені відповідно до чинного законодавства.

Я навіть приведу такий приклад. Одного разу, під час проводів президента України, я захопив з собою пачку указів, які підписав президент. І коли відлетів літак, попросив Віктора Андрійовича укази, які вже вступили в дію, завізувати, як того вимагає Конституція.

Віктор Андрійович мені, підписавши їх, сказав: "Я тебе прошу більше таким чином не давати мені на візування указів, бо я їх не буду підписувати. Це мене принижує".

Я зрозумів свою нетактовність, і після того всі документи направлялися до Кабінету міністрів. Вони візувалися, до них могли бути зауваження, могли бути пропозиції, але формальність була збережена.

– Це було до відставки Тимошенко?

– Так. Ця розмова відбулася відразу після початку роботи Віктора Андрійовича главою уряду. Ми ж фактично одночасно прийшли: він – в прем'єри, я – на главу адміністрації.

І я був свідком, як проводилася розмова з Віктором Андрійовичем відносно того, щоб він став прем'єр–міністром.

Це відбувалося на дачі Олександра Волкова за участю президента, Волкова, Мітюкова й мене. Мітюков зустрічав Віктора Андрійовича, який прилетів з Німеччини з українсько–німецького форуму, який він очолював. Він зустрів його в Борисполі й привіз в Конча–Заспу на дачу.

– І які обіцянки тоді давалися Ющенкові, і які давав сам Ющенко?

- Обіцянок не було. Віктор Андрійович довго відмовлявся. Мені здається, це було доволі щиро, оскільки він себе комфортно почував у Національному банку.

Йому не хотілося змінювати усталений спосіб життя. Там у нього була налагоджена робота, і він був сам собі начальник. Але потім він погодився, сказавши: "Раз це потрібно...".

– А що Ющенку сказали таке, після чого він змінив рішення?

– Лунала аргументація, що потрібно здійснювати реформи, що Кучма має намір реалізувати свою ідею "Ви побачите нового президента", що потрібні люди, які мають сучасне ринкове мислення, які будуть сприйматися, до яких буде довіра в бізнес–середовищі.

Це були ті аргументи на користь справи. І Ющенко також розумів, що Україні потрібно забезпечити відповідний прорив у її розвитку.

– А коли умовляли Ющенка бути прем'єром, то хоч по чарчині налили?

– Це відбувалося за столом. Не письмовим... Оскільки це почалося ввечері, можна сказати, що завершено було за вранішнім столом.

– А запрошення Тимошенко на посаду віце–прем'єра при Кучмі теж проходила таким чином?

– Ні, Тимошенко мала тривалу розмову з президентом. Я не знаю, яка була розмова перед цим із Віктором Андрійовичем Ющенком. А потім президент мені потелефонував і сказав, що треба готувати документи на призначення Тимошенко віце–прем'єр–міністром.

– Ми приділяємо стільки уваги цим моментам, оскільки тоді фактично був старт Ющенка і Тимошенко у великій політиці...

– Я можу сказати одне – і Ющенко, і Тимошенко були креатурами Кучми.

– Але навіщо Кучма хотів Тимошенко у віце–прем'єри?

– Він думав, що Тимошенко спрямує енергію в те русло, яке потрібно Кучмі. Я думаю, Кучмі десь імпонувала Тимошенко, для якої боротьба – це стихія. І Кучма також у боротьбі відчуває стихію. Він завжди мобілізується, якщо потрібно щось відстоювати, когось різко критикувати, вимагати й таке інше...

Я думаю, що Тимошенко відводилася роль, щоб вона до певної міри розчистила Авгієві конюшні. Бо в тезі "Ви побачите нового президента" Кучма бачив комплексний підхід. І я думаю, було все зроблено для того, щоб Кучму зупинити...

– Тобто, якщо ставити крапку в історії з першим зняттям Тимошенко з посади віце–прем'єра – ви стверджуєте, що згода на це від Ющенка таки була?

– Зараз мені ці деталі важко згадати... Навіть якщо на той момент не було, то згода була вирвана в процесі розмови. Тим більше, що в цьому плані були люди, які впливали на Ющенка і штовхали на це з формулюванням: "Юлька розпоясалася і з нею треба кінчати".

– Це Порошенко таке говорив?

– Порошенко тоді не заходив до президента. А це люди, які однаковою мірою впливали і на Кучму, і на Ющенка.

– Ми приділяємо стільки уваги таким нюансам, оскільки там лежать пояснення психології їхніх стосунків, Ющенка й Тимошенко.

– Я так розумію, що Віктор Андрійович міг співпрацювати з Юлією Тимошенко в певних дозах. А потім її активність, енергія і намагання в усіх питаннях бути присутньою до певної міри втомлювала Ющенка.

Так само Леонід Данилович міг працювати з людьми півтора–два роки, а потім він втомлювався відних. Це одна з причин того, чому з такою періодичністю відбувалася заміна кадрів.

Другу частину інтерв'ю Володимира Литвина Українській правді читайте у вівторок.



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде