Алексей Ивченко: "Я б и сейчас купил тот Мерседес"

Пятница, 9 ноября 2007, 12:29
Якщо Віктор Ющенко назавжди залишиться романтиком, що задумав "помаранчеву революцію", а тих, хто стояли на Майдані будуть називати фанатиками, які втілили її в життя, то у Олексія Івченка є всі шанси залишитись в компанії відчайдушних негідників, які скористалися плодами революції.

Екс-голова НАК ""Нафтогазу" України" впевнений, що це результат використання проти нього чорних піар-технологій.

За два роки підкресленої байдужості до критики з боку журналістів і опонентів йому вдалося власноруч створити одіозний "бренд", який з гідністю міг би посперечатися з образом "любих друзів". Він мовчав майже два роки. Жодного інтерв'ю, жодного пояснення, жодної репліки.

Пройшовши крізь скандали з дорогими Мерседесами, сніговиками по 150 тисяч, розквітом кумівства і проживанні в Бурдж Аль Арабі , Олексій Івченко не зміг здолати презирство з боку своїх же соратників.

Все ще пам'ятаючи смак контролю величезних грошових потоків, пан Івченко вже більше року вимушений спостерігати як балом правлять його противники. Навіть Віктор Ющенко, злякавшись публічного осудження, не наважився надати своєму протеже статусу радника президента. Єдина радість, яка залишилась в пана Івченка – це мирні бесіди з головою держави про енергетичну безпеку….

Як ви заробили свій перший мільйон?

– Якщо брати спочатку, то я почав заробляти гроші з сьомого класу. Батьки працювали на одну ідею-фікс, щоб ми – я і мої старші сестри отримали вищу освіту. І ми отримали. А я з самого дитинства думав про те, якби скоріше почати заробляти гроші.

Після сьомого-восьмого класу я з бригадою комбайнерів поїхав у Ростовську область на збір врожаю помічником комбайнера. В перший рік я привіз 500 рублів і сім центнерів зерна. А після дев'ятого класу поїхав з чоловіком старшої сестри викладати шосейну дорогу. Ми розбивали великими молотами каміння і на колінах викладали в пісок дорогу.

Пам'ятаю, за літо я заробив десь 700-800 рублів. Це були дуже великі гроші! А після школи поступив у Львівський політехнічний інститут на будівельний факультет. За всі студентські роки я жодного разу не їздив на практику, в будзагони…

Тобто ви ухилялись?

– Ну…так. Ухилявся. Це все нічого не давало, студентів просто кидали. Я робив якісь довідки лікарняні і в мене було три вільних місяці. Я зібрав хлопців, ми сколотили будівельну бригаду і після першого й другого курсу їздили в Сургут ремонтувати корівники, ферми, дитячі садки і таке інше.

Все це було звісно нелегально. Я був бригадиром і для мене це була реальна практика: наряди, процентовки, калькуляції – все це я щелкав на раз… Потім вже до п'ятого курсу ми вже їздили в Казахстан будували чотирьохквартирні будинки. За три місяці здавали по п'ять шість таких будинків.

Заробляли, я вам скажу, дуже серйозні гроші на той час. За сезон я привозив десь 6-7 тисяч рублів! Пам'ятаю після п'ятого курсу я навіть на роботу по розподілу запізнився – так йшли заробітки.

Як закінчив інститут, купив першу машину – шестерку кольору морської хвилі. А після інституту мене направили в Облавтодор майстром по будівництву мостів.

Я зробив виробничу кар'єру дуже стрімко – не будучи членом Компартії, за чотири роки від майстра став директором заводу залізобетонних виробів.

Мені було 27 років. А в 90-му році, коли тільки починались кооперативи я пішов з посади. Пам'ятаю директори казали – дурний, ну що ж ти робиш! Я кажу, хлопці, через два роки ви будете стояти у мене в черзі за зарплатнею. Так, до речі, і сталося.

Я зареєстрував перше мале підприємство в Івано-Франківську – так воно і по реєстру було №1. "Інтерсервіс".

Зібрав всяких "головастиків", науковців і ми одні з перших почали займатися комп'ютерізацією банків. Тоді ще ніхто того не знав – ми почали возити комп'ютери, з Києва, з Москви, в пасажирських купе… На той час ми дуже гарно заробляли!

А яке це все має відношення до "Нафтогазу"?

– Ну, ми розростались почали торгувати іншими речами. Десь в 1992 році почали торгувати нафтопродуктами. Суми були величезні.

Пам'ятаю, як в 1992 році ми взяли кредит і купили нафтопродуктів на 2 мільйони доларів. А в нас тільки ввели купони і зупинились розрахунки.

Тоді ми перші придумали схему розрахунку через Білоруський "зайчик". І хоча нас тоді кинули, ми заробили десь, ну, може, мільйон чи півтора доларів. Хоча могли б заробити мільйонів п'ятнадцять.

На той момент такими олігархами, як Бакай, Пінчук, Тимошенко і не пахло! Вони тоді ще хто консервами торгував, як Бакай, хто ще чимось…

А я тоді вже – в 1993 році їздив на шестисотому мерседесі, який ми офіційно купили на фірму за живі гроші. І так, до речі, я до сих пір їжджу на мерседесах.

А як ви опинились у великому газовому бізнесі?

– Коли, здається, в 1994 році дали трейдерам дозвіл на торгівлю природним газом, вони почали шукати на місцях, хто буде допомагати заключати договори. Тоді в Івано-Франківськ приїхали представники "Інтергазу" Бакая – спочатку Ігор Черкасов, потім – голова правління "Інтергазу" Ігор Шаров.

Одночасно з ними з'явився майбутній директор Ітери – Ігор Макаров. Тоді він перший газ поставляв не як "Ітера", а як "Омранія", яка була зареєстрована на Кіпрі. Спочатку я працював і з "Інтергазом", і з "Омранією" Макарова. Перші договори про поставки газу в регіон для них заключав я.

Потім, коли конкуренція загострилася, Бакай поставив жорстку умову: нехай Макаров поставляє газ на кордон України, а "Інтергаз" буде реалізовувати його всередині країни. Макаров відмовився, і вони так і не знайшли спільної мови. І вже тоді почалася історія Ітери, яку зареєстрував Макаров.

Мені ж прийшлося вибирати, з ким працювати. "Інтергаз" запропонував переїхати в Київ, працювати в центральному апараті. Я погодився. Це був 1996 рік. Я став першим віце-президентом і відповідав за постачання газу промисловим споживачам і тримання від них коштів.

До речі, тоді, коли я був збір коштів живими грошами становив 70%. Тоді як Ітера, ЄЕСУ, ІСД живими грошима отримували максимум 30%. Вже тут у Києві я і познайомився з Ігорем Бакаєм, Олександром Абдуліним, командою…

А чим займався Абдулін?

– Ну…мені важко сказати, чим він займався… Але я пам'ятаю, що він став головою правління "Інтергазу", хоча цю посаду мав зайняти я. Це було коли тільки заснували НАК.

До речі, статутні документи "Нафтогазу" готував теж я з невеликою командою. А Бакай тоді пішов спочатку в Держнафтогазпром, а потім, коли з'явився "Нафтогаз", став головою НАКу. Принаймні тоді він мені казав, що головою правління "Інтергазу" маю стати я.

А потім воно так щось перегралося тією командою, і раптом – Абдулін стає головою правління! Я тоді пішов до Бакая і сказав, що з Абдуліним я заступником працювати не буду.

Чому? Чим він вам не подобався?

– Всім. В тому числі стилем управління. Ну…в нас були абсолютно різні погляди. Не тільки що стосується газу. А взагалі. Ми абсолютно різні люди. Я просто знав, що при його головуванні нічого доброго з "Інтергазом" не буде. І як виявилося, був правий.

А стиль управління Бакая вам більше подобався?

– Ви знаєте, я ставлюся до нього неоднозначно. Як професіонал до професіонала, то, якщо бути відвертим, коли Бакай був президентом "Інтергазу", він в принципі не займався господарською рутинною роботою. Цим займалися заступники, в тому числі я, Шаров.

Бакай грав більш представницьку роль, домовлявся на політичному рівні. І, треба визнати, в нього це виходило досить успішно. Саме він, наприклад, домовився, щоб "Інтергаз" отримав квоту на реалізацію газу в Україні.

Якщо говорити про наші особисті стосунки…, то ми розійшлися в 1998 році, бо він не виконав переді мною контрактні умови, те, про що ми домовлялися…. Як виявилося не тільки переді мною…

Що саме?

– Все. Всі обов'язки! Були контрактні обов'язки, включаючи житло в Києві, заробітки, частина прибутку, яку я мав отримувати. Але, наприклад, квартиру на Онищука я купив за свої гроші. Вона є і зараз, там живуть доньки. А з Бакаєм ми більше ніколи не спілкувалися. Я тоді пішов на вибори, програв Стецько, почалося інше життя…

А як вас призначили головою НАК ""Нафтогазу" України"?

– Мені запропонував президент особисто. І зразу скажу, що ініціатива була не з моєї сторони. Я сам себе не лобіював.

Ну, може, хтось вас рекомендував?

– Я про це не знаю. Я думаю, що президент знав мої фахові здібності, тому що я до того вже був його радником з питань паливно-енергетичного комплексу, коли він працював прем'єр-міністром.

Ви давно знаєте Віктора Ющенка?

– Ми познайомились ще коли він працював головою Нацбанку. Віктор Андрійович приїжджав в Івано-Франківськ оглядати приміщення, яке купував Нацбанк. А власником цього приміщення був мій близький колега і друг Анатолій Попадюк.

Який потім працював у вас в НАКу?

– Так. І хоча його називали моїм родичем, насправді це не так. Він просто мій друг. Правда, лоханулись тут журналісти, бо називали його чи моїм молодшим братом чи щось таке – але молодшим. А насправді він років на десять за мене старший. В "Нафтогазі" він працював куратором напрямку туркменської програми.

І він розбирається в цьому?

– Звичайно! Він гарний фахівець, багато років працював за кордоном на компресорних станціях, виробничник, будував на Кубі компресорні, трубопроводи.

А ви допомагали йому продавати приміщення Ющенка?

– Ні, я в цьому участі не брав. Ми зустрілись за кавою після того як вони самі все вирішили. Це було як раз в тризірковому готелі "Роксолана", який, до речі, теж належав Попадюку. Віктор Андрійович зупинявся там жити, там ми і познайомилися і так вже почали спілкуватися. Він був раз чи два у мене, потім ми з дружиною були у нього вдома…

А вам пропонували тільки посаду голови НАКу?

– Якщо говорити відверто, то мені були запропоновані ще посади губернаторів деяких західних областей. Але про це навіть мова не могла йти, бо я не мав намір йти губернатором.

Я Б І ЗАРАЗ КУПИВ ТОЙ МЕРСЕДЕС

Під час вашої роботи в НАК "Нафтогаз України" до вас було дуже багато нарікань. Наприклад з приводу того, що ви підписували фінплан НАКу, який неможливо було виконати

– Але ж я його виконав!

Так, і при цьому з компанії викачувались великі кошти в бюджет

– Ну, дивіться, дійсно, це правда, що за підсумками 2005 року НАК заплатив 11,5 мільярдів в бюджет, хоча до того платили не більше 4,5-5 мільярдів в рік. Це притому, що в березні 2005 року Бойко залишив мені 500 мільйонів доларів боргу перед Туркменістаном, 1 мільярдів 250 мільйонів доларів перед Газпромом і ще 8 мільярдів кубометрів російського газу, які щезли з газосховищ. Як потім виявилось, Бойко продав їх на експорт. Але ми все це повернули…

У багатьох до сих пір залишається питання за рахунок чого ви повернули гроші...

– Розповідаю – це були кошти, отримані від транзиту і кредитні кошти, які ми отримували на дуже гарних умовах – беззаставні бланкові гроші під 5-6%. Таких дешевих кредитів ні до мене, ні після в "Нафтогазі" ніхто не отримував! Навіть уряд не отримує таких дешевих грошей – вони мають максимум 8%, а НАК сьогодні, до речі, отримує від АльфаБанку гроші під 11,5%.

А чому це під державні гарантії грошей не дають, а НАКу давали?

– Бо ми вперше за всю історію існування "Нафтогазу" провели міжнародний аудит по всіх стандартах. Такий аудит не проводився ні до того, як бачимо, ні після. Ви вже чули про пониження рейтингу Fitch – це саме з-за цього.

Коли ми опублікували результати аудиту, то вперше виявилось, що НАК може бути прибутковою компанією. Нам почали довіряти. Крім того, у 2005 році ми зекономили більше на 4 мільярди гривень на витрати….

Про економію в НАКу більше знають з історії про ваш Мерседес. Як можна було закуповувати такі автомобілі, коли стан компанії був не в найкращому стані?

– В пр-р-рекрасному був стані НАК!

Але чи дійсно була необхідність в такому авто?

– Була необхідність! Абсолютно була. І я ні на хвилинку не жалкую попри всі чорні піари, які до речі використала і "Українська правда".

Коли я прийшов до "Нафтогазу", мені принесли витрати, які ми несли по гаражу. Виявилося, що ми орендували більше 60 автомобілів. При цьому розцінки були втричі дорожчі, ніж от просто вийди на ринок і скажи: "Дядько, на тобі гроші і вози мене чи когось іншого". За ту суму, яку НАК платив за оренду 40 автомобілів, можна було купити втричі більшу кількість автомобілів!

Перше що я зробив – розірвав договори на оренду цих автомобілів. Ми зекономили на цьому 4 мільйони гривень. І я дав команду закупити 10 автомобілів на баланс "Нафтогазу". В тому числі і цей Мерседес.

Він був куплений в розстрочку. За нього було сплачено аванс 10% і протягом трьох років можна було його викуповувати. А тепер я питаю вас – ви знаєте, на якому Мерседесі їздив попередник? На шестисотому! Який потім попав в аварію і тому треба була нова машина.

А який купив я? П'ятисотий! Чому ж за шестисотий попередника ніхто нічого не говорить? Так, в мене була новіша модель, але ж п'ятисотий! І я його купив з прибутку, а не з збитку на відміну від попередника.

Якщо б ви сьогодні прийшли в НАК, знаючи, що буде такий розголос, ви б знову купили п'ятисотий?

– Так.

СНІГОВИКІВ НЕ БУЛО
В БУРДЖ АЛЬ АРАБІ НЕ ЖИВ
І ТО ВСЕ НЕ КУМИ

Добре, а яка була необхідність під час відряджень до Еміратів зупинятись у готелі Бурдж Аль Араб?

– А це що?

Це найдорожчий готель в світі. Кажуть, що там ваші рахунки сплачував НАК "Нафтогаз України".

– Я, коли офіційно їздив в Емірати – в нас там є спільне підприємство – то ми там були три дні і жили в якомусь готелі, п'яти-, може, шестиповерховому. Але назву готелю, в якому ми жили, я не пам'ятаю. І цю назву, що ви назвали, я не знаю.

Може, я вам нагадаю: ця будівля виглядає як парус

– Ну от точно не парус! Бо в парусі я дійсно був, заходив на екскурсію, але не тоді. Я разів вісім їздив в Емірати відпочивати з родиною на тиждень-два. І ми заходили в парус на екскурсію, але я там точно не жив.

А тих шалено дорогих сніговиків по 150 тисяч гривень теж не було?

– Та це взагалі окрема цікава історія! Це та дама (заступник Генпрокурора Тетяна Корнякова - УП) прокудахтала на засіданні Кабміну, а потім не знала, як з цього виходити. Бо насправді ніяких сніговиків не було.

Як не було?

– А от так! Кажу вам, не було таких сніговиків під час мого головування в НАК. Ця ж дама розказала про що? Про святкування Нового року в 2005 році – з 2004-го на 2005-ий. А потім вона не знала, як з цього вирулити!

Вони пустили цю мульку, цей брєд сивої кобили, ще й навіть надрукували мою фотографію з бокалом шампанського, як я з цими сніговиками щось там святкував…

Але ж я в той час в "Нафтогазі" ще не був! Я взагалі не святкував Новий рік в Нафтогазі, бо я був на переговорах з Путіним. Навіть, якщо вони там й були, то голові НАКу, який сплачує більше 10 мільярдів податків в бюджет, до тих сніговиків як від землі до неба. Це взагалі не його питання!

Є фінансовий план, затверджений Кабміном, з окремою графою про святкування і так далі. І ми, до речі, цю графу не перевищили, а навпаки зекономили. Але коли вони підняли той шум, я покликав господарчий відділ, кажу – де? Що за шум, з цими сніговиками – покажіть! Немає, кажуть, Олексій Григорович, ніяких ні сніговиків, ні снігуроньок.

Я кажу подивись по дочірних підприємствах, може там хтось щось закуповує. Знайшли. Так, компанія "Газ України" проводила святкування Нового року. Кажу, покажіть на підставі чого, покажіть договори. Приносять договори. Дивлюсь в процентовці – сніговиків нема. Є договір про організацію Нового року з якоюсь компанією, але ніяких сніговиків не було. Але з того, з цих мерседесів журналісти таке роздули!...

Слухайте, так, може, вам самим треба було вкладати гроші в піар?

– Так, можливо. Може, це була моя помилка. Коли я прийшов в "Нафтогаз" мені постійно казали, чому ти все оце барахтаєшся – вкладай в піар. Але я думав, може це було наївно, що якщо я буду робити справу, то все буде нормально…

А вам підходили з приводу піар-підтримки?

– Так, і не один підходив. І як компанії підходили, і просто люди. Підходили навіть журналісти до керівника прес-служби. Я в принципі з ними навіть не зустрічався. В мне просто не було часу – я не міг вибрати час для прес-конференції, не те, що піар!

Вам закидають, що під час вашого керівництва "Нафтогазом" був розквіт кумовства ваш заступник – кум Лопушанський, ваш племінник заступник керівника "Газтепло", ще один ваш заступник брат Васюника

– Повна ахінея! Лопушанський – так, сьогодні він мій кум, це правда. Але тоді не був кумом. Це мій професійний колега більше 15-ти років, має професійну освіту. Я довіряю йому, чому я не мав його призначати?

Заступник голови Газтепло, Юрій Панюк…а хто вам сказав, що це мій племінник? Це брехня. Якийсь час казали, що й Бублик (голова Газтепло) теж мій племінник. Але й це не правда. А брат Васюника? Так, був! В нього є гарний досвід, він справлявся з своєю роботою…

В нього була необхідна освіта?

– Наскільки я знаю, в нього три освіти…

Хоча б одна з них стосується газу і нафти?

– "Нафтогазу", наскільки я знаю, стосується третя. Він вчився в інституті Нафти і Газу, коли вже працював в "Нафтогазі". Я, правда, не знаю, чи закінчив він його, чи ні.

САПАРМУРАТ НІЯЗОВ:
"УЧИТЕСЬ У ИВЧЕНКО, КАК ЗАЩИЩАТЬ НАЦИОНАЛЬНЫЕ ИНТЕРЕСЫ"

Під час вашого головування в НАКу між Росією і Україною істотно погіршилися стосунки в газовій сфері. Ви відчуваєте особисту відповідальність за те, що саме ви, ваша позиція стали причиною виникнення конфліктів з Газпромом, причиною розірвання договорів...

– Ну ви ж толкова людина! Назвіть хоча б один договір, який я розірвав з Росією або Туркменістаном. Жодного! Навіть якщо б я захотів це зробити, без уряду, як голова НАКу, я не мав на це права.

В нас є міжурядова угода, яка діє до 2013 року. До неї існують протоколи, де повинні бути вказані ціни на газ та транзитна ставка. Все!

Що заважало уряду Тимошенко, Єханурова, а тепер Януковича підписати ці протоколи? Вони ж казали, що стосунки з Росією покращились! Чому досі не підписані протоколи?!

Але ж і ви для цього нічого не зробили

– Я не міг – я ж не уряд! В 2006 році мені довелося зробити майже неможливе – підписати міжгосподарські угоди без, я підкреслюю – без цих протоколів. Так за це мене треба ганьбити?

Більше того, я перепідписав прямий контракт з Ніязовим з ціни 58, який підписав Бойко, на 44 долари на 2005 рік. Це був перший в історії газових переговорів випадок пониження ціни на газ. Можете собі уявити, якими аргументами я його переконував…

Ні, мені важко уявити, чому вони відмовились від свого прибутку

– Я їздив до Ніязова за 2005 десять раз. Стільки не їздив ніхто. І перший аргумент який в мене був – це відсутність жодної копійки боргу перед Туркменістаном. У мене була сильна позиція. Вони не могли пред'явити жодної претензії… І я вам скажу ще дещо: я думаю, що я, як переговорник, просто як людина сподобався президенту Ніязову, він мене поважав як опонента.

Але цього, здається, замало

– Я вам скажу, чому я так вважаю… Журналісти це не дуже хотіли висвітлювати, але після того, як ми підписали договори про пониження ціни, Ніязов зібрав свій кабінет і публічно в присутності преси сказав: "Учитесь у Ивченко, как защищать национальные интересы своего государства, вы поняли?!". Я вважаю, що це найвища оцінка сторони опонента!

Але ж вони втратили гроші!

– Так! Але наші аргументи були сильнішими. І було ще дещо. Я пропонував Ніязову разом експортувати туркменський газ територією України. Чому ви зав'язались на Росії? Чому вона експортує, якщо на кордоні – Україна? Це його зацікавило, він сказав, що будемо це робити. Але, на жаль, далі мене не стало…

А ви можете пояснити, чому переговори по підписанню договорів у 2006 року проходили вночі і в такій таємності?

– Це треба розказати всю хронологію подій починаючи з Нового року. В грудні у мене була розмова з Володимиром Путіним, під час якої я неодноразово підкреслював, що українська сторона не має ніяких заборгованостей перед Росією.

Потім ми провели переговори з Газпромом. І останній документ ми підписали по факсу 31 грудня 2005 року о 22.30 ночі. Ми домовились, що нічого не змінюється – залишається та ж сама транзитна ставка, а протягом першого кварталу 2006 року ми знаходимо порозуміння по ціні газу.

Новорічну ніч я зустрічав у "Нафтогазі" – перейшов через дорогу в "Планету спорт", там ми з дружиною і зустріли новий рік. А десь о четвертій поїхали додому.

І вже о шостій я отримав дзвінок з головного диспетчерського управління "Укртрансгазу" про те, що російська сторона почала понижувати тиск газу. Я одразу ж поїхав до "Укртрансгазу". Десь о восьмій я зв'язався з президентом, він тоді був у Гуті Івано-Франківської області.

Яка була перша реакція Ющенка на зниження тиску газу?

– Дуже емоційна… Він був здивований, сказав, що вилітає і декілька разів повторив: "Незрозуміло, чому вони це роблять! Ми ж про все домовились!". О 12-ій годині президент був вже в "Укртрансгазі", де разом з президентом і фахівцями ми перебували першого і другого числа …

А чому ви одразу не подзвонили прем'єр-міністру, а дзвонили президенту?

– Ну…я…як голова правління НАКу призначався указом президента і був підпорядкований саме йому. Крім того, всі подробиці переговорів, що велися по газу знали саме ми вдвох. Але одразу після президента я дзвонив і Єханурову, і він всі ці два дні також був з нами у "Укртрансгазі".

До речі, правда, що коли в 2006 році, коли хотіли призначити Гайдука віце-прем'єром, то ви з Плачковим ходили до Ющенка відмовляти його від цього?

– Ну…так. Було. Ми проти Гайдука особисто нічого не казали. Він – професійна людина, і я його поважаю. Але ми з Плачковим були у Віктора Андрійовича і переконували його, що така посада як віце-премєром по ПЕК не потрібна. Бо це зайва ланка навантаження на галузь. Я й зараз так вважаю. Ця посада є абсолютно непотрібна! Він буде тільки путатися під ногами і заважати працювати.

А яка була відповідь росіян?

– Віктор Андрійович дзвонив Путіну і Ніязову. Я говорив з Міллером… І відповідь була дуже банальною: "У нас нет газа для Украины потому что у нас нет контракта на поставку газа. Все, что мы поставляем, мы поставляем для Европы". Хоча, на справді, все це було абсолютно не так!

По-перше, була міжурядова угода до 2013 року, яку ніхто не відміняв по сьогоднішній день. Так, тоді як і зараз, не був підписаний цей щорічний протокол, але це не давало їм юридичного права на пониження тиску газу.

По-друге, ми про все домовилися 31 грудня! І другого числа ми жорстко попередили Російську сторону, що якщо вона не припинить пониження тиску газу, то 4 січня я вилітаю в Брюссель, де озвучую на весь світ, що Росія чинить тиск на Україну і це може призвести до техногенної катастрофи не тільки в Україні, а і в Європі.

ОЛЕКСІЙ МІЛЛЕР:
"МЫ С АЛЕКСЕЕМ ГРИГОРЬЕВИЧЕМ ОБЩАЕМСЯ НА РУССКОМ. БЕЗ ПЕРЕВОДЧИКА"

А навіщо ви тоді полетіли до Ніязова?

– (сміється) Так було таке. Це був наш обхідний план. Другого числа я полетів до Ніязова з приводу прямих поставок газу з 1-го січня Туркменського газу. Це, мабуть, були самі важкі переговори. Я скажу так, що ті, хто були в приймальні в Ніязова, особливо з Туркменської сторони просто повибігали на двір!

Я питав Ніязова: "Чому, якщо ми виконали всі умови, і в нас немає боргів, і є прямий контракт, – чому нам не поставляють газ?! Якщо вас заставила це зробити Росія, скажіть мені це публічно – інших аргументів у вас немає, – давайте разом вийдемо і це скажемо журналістам і всьому світу.
В іншому випадку, я звідси вилітаю в Брюссель і кажу, що Туркменістан і Росія політично змовились проти України".

Ми говорили в кабінеті президента години три. Накал був такий, що ми кричали один на одного. Я й так говорю голосно, а там я просто кричав. А в цей час, знаючи, що я в Туркменістані, мені на мобільний разів вісім телефонував Міллер. Я свідомо не брав трубку – бо вже йшла гра в вабанк.

Моя задача була переконати Ніязова і вирвати подачу газу з Туркменістану і тоді покласти угоди на стіл Міллеру і спитати: "А які в тебе аргументи не подавати нам Туркменський газ?". Дійшло до того, що Ніязов схопився за серце і сказав, що він більше не може вести переговори. Він дав команду віце-прем'єру і міністру нафти і газу – давайте їдьте в Кабмін і врегульовуйте це питання.

Ввечері третього числа ми поїхали говорити в Кабмін. Протидія була така, що прийшлося їх навіть залякувати. Я прямо говорив: "Ти і ти розумієте, що для вас це кримінальна відповідальність? Бо я буду казати, що саме ви вдвох закрили засувку, і не випускаєте газ згідно з контрактом, і я доб'юсь, щоб вас посадили за цю відповідальність". Врешті ми їх додушили – мокрі, спітнілі, вони зробили все так, як треба. Туркменська сторона в ніч на третє січня пустила газ.

З Міллером зв'язались?

– Так. Коли він в черговий раз подзвонив, і в нас вже все було домовлено, я взяв трубку. Він мене почав дуже слізно просити приїхати в Москву. Я кажу, а про що вести переговори? Ми про все домовились з Туркменістаном.

Кажу, ти пам'ятаєш, про що ми домовились 31 грудня? Пам'ятаєш! Тепер у мене шлях один: якщо ви не будете пропускати газ, я звідси вилечу до Брюсселю. Більш того, я йому тоді нагадав, що оприлюдню дані про те, що Росія заборгувала Україні 10 млрд. доларів з 1995-го по 2005 рік через транзит свого газу по заниженій ставці. А я дійсно це все порахував! І ці всі казки росіян про те, що вони нам роблять добро – це все брехня!

Але ж ви все таки поїхали до Москви…

– Я довго відмовлявся їхати до Москви. Але в цей же час паралельно йшли переговори з Росією з Гути – там були президент і Плачков. І вже під вечір третього числа я отримав дзвінок від Віктора Андрійовича. Він сказав, що міністр вилітає в Москву, і мені теж треба бути там.

Тобто ініціатива тих переговорів була у Віктора Ющенка?

– Так. Я отримав пряму команду від президента. Я вилетів десь о десятій годині ночі. Перед вилітом я подзвонив Міллеру і запропонував зустрітися наступного дня в Москві. А він каже: "Не, Алексей Григорьевич, мы будем ждать сегодня! Когда прилетите, тогда прилетите. Мы ждем сегодня, и все!".

Я кажу, ну чого поспішати, нічого вже не зміниться. "Нет, - говорит. – Вот сегодня мы ждем, во сколько бы вы ни прилетели".

В Москву я прилетів десь в районі другої ночі. Плачков прилетів раніше і без мене в Газпром не поїхав, чекав в готелі. Ми переговорили, і десь о третій годині ночі поїхали в офіс Газпрому. Не повірите, на нас дійсно чекало все правління Газпрому, включаючи керівників департаментів!

Переговори тривали години три. Я весь час попереджав, що якщо ми зараз не домовляємось, я лечу в Брюссель. Вони від цього дуже нервували. До мене підходили заступники і сам Міллер: "Алексей Григорьевич, не горячитесь. Не нужно никуда лететь. Все урегулируем, все будет нормально, и так далее…".

Говорили, що остаточні підписи ставились в якомусь готелі…

– Ні. Все було в офісі Газпрому. І весь той час ніхто нікуди не виходив. Без п'ятнадцяти вісім там же, в Газпромі, ми з Міллером вдвох давали прес-конференцію.

А Фірташ на цих переговорах був?

– Тоді?...Ні тоді Фірташа не було.

А Могілевіч?

– Ні. Не був, і я вам скажу відверто, що якщо Фірташа я знаю, то Могілевіча я ніколи не бачив. Я не знаю…може й був, але я б його не впізнав…. Був Воронін, і він залишився ще й на другий день. А ми з Плачковим вилетіли в Україну, а з Києва п'ятого числа з ранку – чартером в Гуту до президента…

Це саме той чартер, відносно якого проти вас порушували кримінальну справу?

– Так. За саме за цей чартер. Але його сплачував "Нафтогаз України"! А хто ще? Відповідно до фінансового плану. І я абсолютно не перевищив фінансовий план, за який стосовно мене потім порушували кримінальну справу.

А вам не здається, що в усіх цих переговорах ви дещо перегнули палку? Що, можливо, саме ваша демонстративна жорсткість і стала причиною подальших конфліктів?

– Ну з сьогоднішніх позицій вже видно, що це повна ахінея і фігня! Самі вищі посадовці і в Туркменістані і в Росії визнали, що сильнішого переговорщика з української сторони по газових питаннях, за Івченко не було. Від мене знали, що чекати.

Вони всі знали, що я ні на крок не відступлю відносно всього що стосується ГТС України. Компроміси можуть бути в усіх питаннях. А тут – ніяких поступок! А це й була їх основна мета.

Ну відома ж історія про те, як ви їздили до Москви з перекладачем …

– Ну це вже анекдот! Розповідаю... Така історія взагалі не мала місця. Бо ніколи я з перекладачем не їздив в Росію. В тому числі в Газпром. І щоб розвіяти той міф, який створили піарщики, яким видавали величезні гроші, як з російської так і з української сторони, я вам розкажу дещо, хоча журналісти чомусь це проігнорували.

На прес-конференції, яку ми робили четвертого січня в Газпромі, одразу після нічних переговорів хтось спитав: "Алексей Григорьевич, а вы действительно с переводчиком с Миллером разговаривали?".

Я їм відповів – щоб було об'єктивно, нехай не я відповім, а Олексій Борисович сам вам розкаже. І він відповів наступне: "Мы с Алексеем Григорьевичем общаемся на русском. Он, кстати, очень хорошо владеет русским языком, и никаких переводчиков не было!". Це була відповідь пресі, але чомусь ніхто це не підхопив….

Далі буде

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде