Зачем нефть, если можно стать мэром?
Здавалося б, найбільш зручно, невимушено, безпечно і перспективно українець має почуватися в кріслі народного депутата. Адже не секрет, що лічені одиниці ідуть в Верховну Раду задля реалізації своїх персональних амбіцій; більшість прямує туди задля збагачення і убезпечення вже заробленого.
Втім, робота мером невеличкого містечка є не менш привабливою і спокійною точкою, де збігаються всі бажані для людини блага: почесті, відсутність відповідальності, гроші, вплив і т.д. Тому в деяких регіонах місцеві вибори є ареною напруженої боротьби, методи якої можуть налякати навіть цинічних жителів столиці.
На перший погляд, вирішувати реальні проблеми для реальних людей (багато хто з яких знає мера особисто) - це складна і невдячна праця. Однак потік тих, хто бажає посісти крісло мера в містах до 100 тисяч населення, не вщухає, причому дуже часто за крісло борються політики обласного значення - аж до уродженців мільйонників.
Чим приваблює невелике місто?
Відсутність серйозної опозиції. Як правило, в невеликому місті фізично небагато лідерів, які прагнуть реалізуватися в політиці. І за невеликий час потенційного другого (а більше буває рідко) можна легко або купити, або усунути. Із варягами розбиратися простіше - сила інерції невеликого міста завжди дуже велика, і громадяни швидше оберуть поганого "свого", ніж погодяться на хорошого "чужого".
Відсутність розгалужених ЗМІ. Зазвичай існує одне-два місцевих видання/станції, які підконтрольні раді або виконкому. І, що приємно, з часом їх можна приватизувати, продати, закрити і т.д.
Відсутність відповідальності. Надзвичайно рідко мери особисто підписують документи або ухвалюють рішення. Для цього існують перші заступники, особисті зв'язки із місцевим суддею, прокурором тощо. А вже в другій каденції, як правило, працює підконтрольна міська рада, яка ухвалює необхідні рішення.
Прості алгоритми роботи. В невеликих містах правило "свій до свого по своє", а також загальна зневіра у справедливості - це базові елементи владних процедур. Всі чиновники пов'язані мало не родинними зв'язками, простим громадянам добитися правди дуже складно.
Дешевизна об'єктів. Навіть грандіозні оборудки рідко коли можуть зацікавити центральну владу - все ж таки в містечках порівняно невеликі наділи землі, невисокі ціни на об'єкти нерухомості, та й різноманітні фабрики-заводи пасуть задніх поряд із колегами обласного значення.
Перспективність такої роботи. Ставши мером вдруге і втретє в рідному місті, можна бути впевненим, що щастя буде ще довго продовжуватися - адже коріння все більше закріплюється в землі.
Але це тільки здається, що скарби невеликого міста є мізерними, і поживитися майже нічим. Кожний населений пункт володіє безцінними дарами: землею, об'єктами нерухомості, місцевими підприємцями, готовими платити. А деякі міста мають під собою ще й великі підприємства. Тому попри загальну бідність, управляти такими містами надзвичайно приємно.
За зразок можна взяти місто Іллічівськ в Одеській області.
З одного боку, місто невелике - близько 70 тисяч; з іншого - індустріально розвинене (порт, низка республіканських виробництв, туризм), близьке до Одеси.
Мер Валерій Хмельнюк головує в місті вже 15 років, і в місті практично відсутні можливості для опозиції.
Логічно, що в цьому місті помітити стратегії розкрадання надзвичайно легко. Більше того, Іллічівськ, по суті, є підручником для тих, хто хоче правильно, поступово і непомітно для співгромадян збагачуватися.
Той же мер, якщо ця схема немає жодного відношення до нього, чи його оточення, мав би зацікавитися цією схемою та навести в місті порядок.
Отже, технологія досить проста: створювати товариства з обмеженою відповідальністю, які б мали звичні і прості назви. Так, щоб не виникало запитань при першому погляді. Однак засновниками цих ТОВ робити офшорні компанії. І надавати через сесії міської ради цим організаціям міську землю, ресурси, підприємства.
Декілька прикладів:
ТОВ "Іллічівськміськбуд" - отримало 5,4 гектари в центрі міста. Засновник на 50%: Кароло Менеджмент лімітед (Кіпр).
ТОВ "Іллічівський зерновий термінал", на території Іллічівського морського порту заволоділо землею. Засновник на 80% - Вронді Холдінгс Лімітед (Кіпр).
ТОВ "Іллічівськ-Транс-Термінал" - отримало загалом близько 29 га землі в місті. Засновник: Дейч ті іст грейн лімітед, 3030 (Кіпр).
ТОВ "Іллічівський судоремонтний завод" - отримало 90,20 га в місті на 49 років. Засновник - Алдістро холдінг лімітед (Кіпр).
ТОВ "Ін-ком-буд" - отримало 0,9 га в курортній зоні. Засновник: Гуенос Лімітед (Кіпр).
ТОВ БФ "Моноліт" - загалом більше 10 га в місті, головний забудовник. Засновник на 70% - Кароло Менеджмент лімітед (Кіпр).
ТОВ Телерадіокомпанія "Іллічівське телебачення-3". Свого часу комунальне ЗМІ, потім було розмити вдвічі уставний фонд, і зайшов на 47,8% ТОВ "Іллічівський судоремонтний завод" (засновник - кіпрська компанія).
Жодна з названих компаній не має ніякого стосунку ні до портів, ні до зернових терміналів, ні до телебачення. Всі утворені кіпрськими компаніями, яким міська рада своїми руками чомусь віддала землю і об'єкти нерухомості.
Однак депутати міської ради, ухвалюючи ті чи інші рішення, часто навіть не розуміли, що віддають землю не судоремонтному заводу, але невідомому ТОВ.
Звичайно, проводити такі оборудки без підтримки центральних органів влади дуже складно. І тут теж є свій бонус - мерам невеликих міст легко вдається мімікрія, адже в центрі ніхто не пам'ятає їхніх точних вподобань.
Так, той самий Валерій Хмельнюк сьогодні балотується в мери від Партії регіонів. А ще в 2005 році він активно виступав на Майдані, підтримуючи помаранчеву владу.
 |
Адже в умовах зневіреності і бідності жителів, зовсім нескладно організувати каруселі, підробку бюлетенів, формування лояльних на 90% виборчкомів тощо. Саме так, мабуть, відбудеться в тому самому Іллічівську. Саме так відбудеться в багатьох українських містах...
