Проблемы власти – большие, как в Африке

18 просмотров
Александр Палий, для УП
Четверг, 3 февраля 2011, 11:39

У 2004 році Віктора Януковича у власному штабі назвали "великим, як Африка". Після єгипетських і туніських подій згадка про цей континент викликає закономірну гримасу на обличчях можновладців. Ще б пак, "зруйновано стабільність".

Напередодні Помаранчевої революції тодішній президент Кучма на звістку про грузинську революцію заявив, що "Україна – не Грузія". Мовляв, і суспільство розколоте, і "не джигіти".

А УП тим часом писала"Наскільки цілісною є Україна, влада, дасть Бог, зможемо переконатися вже на наступних виборах. Можливо, влада ще встигне сильно здивуватися".

Українцям тоді дивувалися й заздрили навіть грузини.

Революції в Єгипті й Тунісі цікаві не лише тим, що про диверсію Заходу й наколоті фініки нині мало хто розмірковує.

Цікава природа протестів у цих країнах, дуже схожа з проблемами, що існують і досі не подолані в Україні.

Перша проблема – крайня бідність на тлі показового багатства верхівки. Все схоже, аж до деталей.

У роздруківках "Вікілікс" посол США в Тунісі описував розкішний спосіб життя родини тамтешнього президента, коли зять президента замовляє собі на вечерю десерти, які йому привозять на літаку з Сан-Тропе, а у дочки президента та її чоловіка бізнесмена розкішний будинок в курортній зоні, де був дворецький з Бангладеш, няня з Південної Африки і великий лев.

Влада Тунісу і Єгипту не спромоглася забезпечити "соціальних ліфтів" у своїх країнах. Президентом, генералами, чиновниками не міг стати ніхто зі "сторонніх", бо ж у всіх них є свої діти.

Обидва режими показали свою нездатність надати для населення обох країн більш-менш прийнятні умови для життя.

Для однієї і для іншої систем основна цінність – стабільність (корупційна). У громадян Єгипту й Тунісу довго ніхто не питав – а воно їм треба?

Обидва режими розсварилися з інтелектуалами і молоддю (насамперед це стосується Єгипту). Цим же шляхом успішно прокрокував і режим Януковича, зумівши відштовхнути від себе інтелектуальну частину населення всіх регіонів, включно з Донецьким університетом.

Примітно, що і Єгипет, і Туніс не є ізольованими, а навпаки відкритими туристичними країнами, де громадяни регулярно бачать, що можна жити інакше.

При цьому влада в Тунісі і Єгипті не досягла тотального контролю ані в суспільстві, ані в силових структурах, що дуже важливо.

У корупційній неідеологізованій системі завжди знайдуться бізнесмени, невдоволені тим, що їм залишили "старші товариші", та амбітні лейтенанти, які схочуть стати амбітними генералами.

Найбільше єднає Україну й цю частину Африки крайня корумпованість та неефективність влади, нездатність здійснювати реформи.

Зі зростанням ВВП України у 2010 році на рівні 4,1% (проти 7% в країнах, що розвиваються), Україна рухається не у "велику двадцятку", як заявив президент, а до двадцятки африканських держав.

За даними Інституту соціології НАН, в Україні кількість самозайнятого населення становить 5,4%, підприємцями себе вважають лише 3%.

Тим часом у США самозайнятих – 10%, у Німеччині – 9,6%, у Нідерландах – 10,5%, у Британії – 13%, а в Італії, яка в останні кілька десятиліть демонструє найкращу динаміку зростання ВВП серед цих країн, – взагалі 23%.

Це свідчить про те, що в Україні народна ініціатива просто забивається, люди нічого не виробляють через те, що змушені годувати зграї хабарників. У силу цього економічна діяльність загнана в глухий кут і поступово стагнує.

Крім того, влада в Україні настільки некомпетентна, що навіть не намагається протистояти випадкам брутального, показово-презирливого ставлення до суспільства з боку своїх представників. Вбивць і мажорів-злочинців, які вчинили злочини, відпускають, а громадян садять у тюрму за "кілочки" на Майдані.

Такі демонстративні плювки влади в обличчя суспільству відбуваються по всій країні. А якщо згадати питання з національною ідентичністю, коли в країні, де є 78% українців і 67,5% людей вважають українську мову рідною, влада дозволяє собі знущатися над цієї ідентичністю і національною гідністю, то створюється суміш, при вибухові якої нинішня верхівка може позаздрити президентові Тунісу, який, принаймні, устиг утекти.

В Україні відбулася анігіляція правових інституцій, коли в очах суспільства "народний суд" вулиці цілком може виявитися більш легітимним, ніж Верховний і Конституційний разом узяті.

Тому у нинішнього керівництва України є два шляхи – туніський (одразу на вертоліт) і єгипетський (зміна уряду, курсу й намагання задобрити суспільство подачками й декларативними змінами).

Можливий інший шлях – продовжувати отримувати задоволення від помсти на тлі чергових "реформ" по відбиранню коштів у населення та волаючих випадків "безпрєдєлу" "еліти".

При цьому слід давати собі звіт, що сваволею й репресіями сьогодні влада формує свою долю на завтра.

Столичне святкування Дня Соборності відбувалося одразу на трьох майданах, і цей буденний факт досі продовжує активно коментуватися.

В ідеалі, напевно, майдан мав би бути один – тим більше на День Соборності. Але то в ідеалі.

Чимало опозиційних коментаторів розкритикували лідера "Фронту змін" Арсенія Яценюка за його спробу зібрати власний, окремий майдан на Контрактовій, розглядаючи це як демонстрацію "колабораціонізму" Яценюка з нинішнім режимом.

Якби решта опозиції кликала його на "останній і вирішальний" бій, у такій критиці був би певний сенс. Але, як заявив один з опозиціонерів, програма-максимум опозиції – "не перегризти один одному горлянки". Чи ж дивно, що не всі горять бажанням брати участь у такій "програмі-максимум"?

Треба відзначити, що поділ опозиційних "посад" і штовхання біля опозиційної трибуни іноді виглядають досить комічно.

Як сказав один мудрець, перемоги можуть здобуватися кількістю – але підкорює лише якість. Відповімо чесно: чи є вже в опозиції нова "якість"?

Тим часом з‘явилося безліч точкових протестів, починаючи від екологічних, і закінчуючи підприємницькими – усе це є шикарними подарунками опозиції.

Люди дедалі більше відчувають особисту загрозу від нинішньої влади. Тому протестувальників ближчим часом вистачатиме на всі опозиційні сили – причому реальних, а не бутафорських (на зразок "мітингувальників" від Партії регіонів на Дні Соборності).

При всій концентрації влади у президента Януковича уже цілком зрозуміло, що пік впливу його "команди" пройдено. Попереду один шлях – донизу.

Теоретично, президент міг би зламати цю тенденцію, витрусивши з уряду корупцію, та зробивши ставку на нейтральних технократів, що могло б об’єднати країну на час реформ.

Лише антикорупційна боротьба в умовах гігантської тіньової економіки в Україні дала б змогу швидко змінити ситуацію на краще для значних груп населення.

Але, мусимо визнати, реальна боротьба нинішньої влади з корупцією менш імовірна, ніж те, що сюди прилетять інопланетяни і переможуть корупцію.

Ймовірно, нижча "планка" підтримки Януковича не зупиниться, як у президента Ющенка, на 3-5%, але й 10% означатимуть практичну неможливість чесно виграти вибори. А це означатиме спробу фальсифікації, ізоляцію країни та колосальні загрози для незалежності.

Як писала УП ще в 2003 році "Вочевидь, для влади усе ще не зрозуміло, чи здатна опозиція створити серйозні проблеми у разі фальсифікації виборів. А такі серйозні проблеми можуть бути створені лише за умови залучення суспільства на боці опозиції у протистояння з владою.

Без активної підтримки суспільства, в умовах тотального беззаконня, українські опозиціонери приречені на невдачу. Перемогти в Україні можна лише за умови справді всенародної підтримки демократичного кандидата, що протистоятиме кандидатові від влади.

Щоб перемогти в нинішніх умовах, навіть рейтингу у 50% може виявитися замало".

Для опозиції вкрай важливо об’єднати країну. Оптимально це досягається здоровим державницьким патріотизмом (який насправді властивий майже всім регіонам країни) та практичною антикорупційною політикою.

Щоб бути успішною, опозиція повинна стати орієнтиром для дезорієнтованих. Залучити до своєї підтримки якомога ширше коло громадян, акумулювати протести; спрямувати суспільну дискусію в життєво важливому для країни антикорупційному напрямі.

Щоб бути переможною, опозиції потрібно змінитися.

Зрозуміти, що виконувати гасло "досить красти" слід почати із себе. Зрозуміти, що влада – не самоціль, а інструмент. Як показує досвід окремих опозиціонерів, для них впоратися з руйнівним впливом на себе своєї ж влади виявилося важче, ніж з політичними опонентами та ударами долі.

Нині найважливіші ті процеси, які відбуваються в самому суспільстві – на рівні самоорганізації, через намагання працювати в існуючих політичних силах або намагання створити щось інше.

Саме в цих місцях народжується майбутнє країни. Можливо, так жоден шанс опозиції не буде втрачено – бо якщо такий шанс згубить одна опозиційна сила, його підніме інша.

Сьогодні країні потрібно, можливо, не три Майдани, як на День Соборності, а, навіть більше.

Щоб кожен з них міг ділом і розумом довести, що у вирішальний момент слід об‘єднатися саме навколо нього.

Навряд чи хто скаже, де кристалізується нове ядро. Адже процеси відбуваються по всьому суспільству. Це, власне, й краще, тому що влада достеменно не знає, куди превентивно бити. Тому й б‘є "по площах".

Політичні сили зможуть або скористатися шансом і показати суспільству нову якість, або провалити цей шанс.

Навіть для приватних інтересів опозиціонерів нема ніякого сенсу "штовхатися ліктями" в "опозиційній ніші".

Якщо в країні буде демократія, то опозиційні політики рано чи пізно матимуть змогу доводити людям свою потрібність.

Якщо демократії не буде, то рано чи пізно "сядуть усі". А в гіршому випадку – не тільки сядуть.

Історія повторюється доти, доки її уроків не вивчать.

Як писала УП напередодні Помаранчевої революції, "протестний потенціал населення України ще більший, ніж у Грузії. Опозиція просто лінується його мобілізовувати або нездатна це робити.

Якщо надія донесена до кожного громадянина, у політиків зникає маса проблем, пов'язаних із приходом до влади, крім однієї – як цю надію виправдати".

Олександр Палій, для УП



powered by lun.ua
Сергей Притула: Я не знаю такого политика как Владимир Зеленский
Искусство уходить
Команда Зеленского. Кто эти люди
Порошенко vs Зеленский. Кто кого? (онлайн)
Все публикации