Налоги, аресты, гречка и другие инструменты политической войны

Среда, 2 марта 2011, 13:33

Доборолась Україна до самого краю,
гірше ляха свої діти її розпинають.
Тарас Шевченко

Якось був собі в Америці телеведучий. Звали його Джо Пейн. І був той Джо дуже злим: постійно знущався він зі своїх гостей, намагаючись показати їх у дурному світлі. Глядачі подейкували, що це все від того, що в нього була ампутована нога. Невідомо, як було насправді, але мова про інше.

Одного разу до містера Джо в гості завітав рок-музикант Френк Заппа. Хіпуватий музикант мав відповідний вигляд, із чого Джо й вирішив посміятись.

– Через ваше довге волосся можна подумати, що ви дівчина, – каже містер Джо.

– Ну, у такому разі через вашу дерев'яну ногу можна подумати, що ви стіл, – відповів на це Заппа.

Свідчить ця історія про стереотипність сприйняття нами світу: через якусь одну деталь ми судимо про весь об'єкт, як це було у в'їдливій репліці містера Джо й не менш в'їдливій відповіді його візаві.

Видається, що чи не найбільше ця стереотипність і шаблонність сприйняття стосується політичної реальності.

Наш автоматизм сприйняття тих чи інших подій, наприклад, пов'язаний із панікою при дефіциті гречки – наш ворог. Це дозволяє владі дуже добре грати на наших почуттях. І в той час, поки ми зайнятті емоційним сприйняттям певних подій, не бачачи повної картини, влада грає у свою гру.

Тож можна припустити банальне: усі події довколаполітичного життя, на які ми останнім часом емоційно реагуємо – приміром, податки, арешти, гречка – лише завіса, яка створюється для справжньої мети влади. Скажімо – для максимального збагачення кількох родин олігархів.

Але це було би занадто спрощене сприйняття, оскільки в країні, як і поза нею, переплітається стільки інтересів, що пряма реалізація такої цілі практично не можлива. Швидше за все, розрізнені факти політичного життя зводяться до прозаїчної боротьби за владу.

Отож, до прикладу, візьмемо недавно прожитою країною епопею з податками.

Вона дуже важлива як каталізатор певних процесів у країні. Судячи з усього – "податковий майдан" як акція ретельно готувався, однак, напевно, ніхто з організаторів не очікував, що цей "майдан" набуде такого масштабу й приверне стільки уваги, як громадськості, так і влади. Увага останньої, зокрема, показовий прихід Януковича на Майдан, що взагалі є безпрецедентним по своїй суті випадком, була продиктована боязню можливої втрати влади.

Справа в тому, що не останньою силою, котра приклалась до Майдану-2, стала саме команда Тимошенко. В один прекрасний момент Тимошенко з'являється до підприємців, клянеться їм у своїй прихильності й обіцяє всебічну підтримку. Відтоді люди Тимошенко постійно присутні на Майдані, а один з її прибічників Олександр Данилюк, навіть розпочинає збір підписів щодо відставки парламенту й на підтримку референдуму про дострокове припинення повноважень президента.

Зі сцени Майдану лунають також заклики про вибори до Верховної Ради в березні 2011, на яких Тимошенко на хвилі народних протестів могла б отримати реванш за поразку на президентських виборах.

Однак, після брутального розгону 3 грудня Майдан-2 не отримав очікуваного командою Тимошенко продовження. Тому нагода максимально розхитати владу регіоналів – не вдалась.

Так само провалилась ініціатива команди Тимошенко зібрати до Дня Злуки 3 мільйони підписів за відставку ВР і президента.

Так от, саме під час Майдану-2, владна команда відчула, що її позиції можуть захитатись, а їх опоненти отримали бодай примарні, але шанси на повернення у владу.

Зрозуміло, що Януковича перспектива втратити владу, гроші, статус і комфорт аж ніяк не тішила. Тому після Майдану влада серйозно взялась за команду головного опонента. Аби не було претензій, що питання у влади тільки до самої Тимошенко, взялись також за деяких міністрів її кабінету.

Не отримавши бажаних результатів, після Майдану-2 Тимошенко опинилась у вкрай невигідному становищі.

До всього, у правоохоронців з'явились претензії до прибічників Тимошенко, котрі брали участь у Майдані-2.

Тимошенко почала апелювати до Заходу. Однак претензій влади до її команди було замало, аби закидувати владі масові репресії й використовувати це як аргумент для Заходу. А для Тимошенко сама ілюзія масових репресій була б вигідна з того погляду, що сама вона — жертва цих репресій.

І ось у цю саму пору проходять арешти членів "Тризубу", котрі, як припускають слідчі, відпилювали голову Сталіну в Запоріжжі. До речі, той самий "Тризуб" був активним учасником "податкового майдану", підпорядковуючись коменданту наметового містечка – Олегу Ахтирському, соратнику Данилюка.

Після масових арештів увага Заходу до подій Україні суттєво загострилась.

Саме в цей час до України навідується комісар ЄС із питань розширення і європейської політики сусідства Штефан Фюле, який між іншим зустрічається з Тимошенко, а владі вказує на промахи з демократією. Голова Європарламенту Єжи Бузєк неодноразово запрошує до себе Тимошенко, аби відвернути її можливе покарання.

 

Тимошенко клянеться, що не поїде назавжди. По-перше, таким чином може втратити вплив на ситуацію в країні й випасти з подальшої боротьби за владу. Ну й, крім того, можливо в найбільшої фракції Європарламенту, ЄНП, яка активно підтримує Тимошенко, – є й інші ідеї щодо впливу на владу України. Принаймні Янукович уже не проти, аби Тимошенко поїхала до Брюсселю.

І на останок третій, згаданий у заголовку, інструмент – гречку.

Про що свідчить піднятий у країні шум? Чи дійсно кожна українська сім'я відчуває таку нездоланну потребу в цьому продукті? Знову ж, можна припустити, що це нагнітання ситуації вигідне виробникам, чи швидше – реалізаторам. Однак елемент політичної гри тут більш важливий.

Гречка – це своєрідний символ невмілої політики нинішньої влади, який уміло використовують її опоненти. Більше того – це певний індикатор, що ситуація в країні "аж на стільки" погіршилася.

Починаючи з голосування 27 квітня, зі змін Конституції, повного контролю за парламентом і судами, збільшенні повноважень, неспівмірних із демократичними засадами – це дійсно був перебір Януковича. Ще більш негативного забарвлення процесу цих змін додає сам стиль "ламання через коліно".

У тій же ж площині й соціально-економічна політика влади.

За рік не було оголошено про які-небудь масштабні зміни в сфері економіки. Проблеми енергетичної залежності поглиблюються, попри всі запевнення команди Януковича й подарунки Кремлю.

У соціальній сфері великі потрясіння через капітальний зріст цін практично всіх компонентів споживчого кошика. Разом із тим система соціальної допомоги працює на межі можливого – ПФ потерпає від дефіциту, а борги по зарплаті чи не найбільші за останнє десятиліття тощо.

Відбувся значний наступ на громадянські права українців:

– у сфері свободи слова, свободи зібрань і протестів;

– відбувається тиск у релігійній сфері;

– наступ на українську культуру: законопроект про мови, справа з музеями в Лаврі, Софіївським собором, ліквідація україномовних шкіл на сході України тощо;

– погіршуються умови доступу до навчального процесу як школярів так і студентів;

– наступ на права громадян до вільної підприємницької діяльності через спроби скасування важливого для малих підприємців спрощеної системи оподаткування.

Значні промахи стосуються й зовнішньополітичної діяльності владної команди.

За останній рік країна сильно підірвала свої позиції по всіх світових показниках. Крім того, у зовнішній політиці жодних вагомих ініціатив не відбулось. Ні зустріч із Меркель чи Обамою, ні поїздки в Японію чи Давос не дали відповідей на питання, з ким і куди Україна рухається, і які користі буде мати з міжнародної кооперації.

Єдиним стратегічним нашим партнером поки вимальовується тільки Росія. Однак, ставка тільки на цього гравця є провальною, про що свідчать останні довколагазові проблеми.

Зрозуміло, що на цьому список "покращень" далеко не вичерпується.

Але навіть названі речі дають привід судити, що з такими показниками країна недалеко від соціального вибуху. Нещодавно це підтвердила впливова газета The Wall Street Journal у рейтингу країн з революційним потенціалом, де Україна хоч і зайняла 22 позицію, однак на думку експертів – можливі вибухи масових протестів у країні оцінюються в 68%!

Більше того, між різким погіршенням життя в країні й масовими соціальними вибухами є науково доведений безпосередній зв'язок. Ще в 60-х роках ХХ століття науковець Джеймс Девіс на основі досліджень численних світових революцій дійшов до висновку, що вони спалахують там, де відбувається різке погіршення політичної й соціально-економічної ситуації після відносно задовільного періоду життя громадян.

Весна й тепло вже на носі, а ще й враховуючи міжнародну обстановку – у Януковича і Ко дійсно є важливі приводи для хвилювань. Так само як у Тимошенко і Ко – для оптимізму.

Як розгортатимуться події далі – судити важко.

Однак, наразі найменше, кому вигідні зараз революції – так це звичайним громадянам. Хоча виступати із протестами, вимагаючи кращого життя, однозначно потрібно, але от щодо альтернативи цій владі – поки що певності мало.

Влада ж, розуміючи всю критичність ситуації, закликає всі політичні сили до співпраці. Очевидно, одного Тігіпка, якого в разі чого можна звинуватити в промахах, замало. Тому влада намагається перестрахуватись, шукаючи, з ким би можна було поділитись відповідальністю за промахи. Але наразі для неї – це не вихід.

Ситуацію міг би врятувати легітимний парламент, котрий зміг би контролювати хід реформ і прийняття надважливих для країни рішень. Однак, у цьому плані команда Януковича вирішила інакше.

Тому виглядає, що в найближчий час тільки дійсно продумана й цілеспрямована політика влади на якісні зміни в державі може її врятувати.

А можливо, і влада й опозиція вже готують країні щось краще?..

Володимир Кучер, журналіст, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде