Сага о полномочиях

Дещо символічно, що проблема посадових повноважень, стосовно котрих протягом практично всіх 20 років існування держави Україна точилися запеклі конституційні суперечки, "наздогнали" колишнього прем'єр-міністра Тимошенко в звичайному районному суді.

Іще символічніше, що питання конституційного рівня фактично з'ясовується в кримінальній справі.

І це таки дійсно фарс, коли посадовці на власний розсуд у своїх свідченнях тлумачать повноваження свого колишнього керівника, вживаючи такі вирази, як "мої враження", "власна думка", "суб'єктивний погляд" тощо.

При цьому суддя із зацікавленістю ставить до свідків відповідні запитання, а журналісти визначаються – здебільшого з огляду на емоційну реакцію пані Тимошенко – на чию користь тлумачив її повноваження той чи інший посадовець.

Здається, найстриманішим – бо найдосвідченішим політиком у цьому колі – був пан Вінський, котрий застеріг від некваліфікованої оцінки повноважень прем'єра в період дії Конституції 2004 року...

Власне, це й було сенсацією процесу на поточному етапі. Коли саме допит свідків продемонстрував не доказ або спростування факту перевищення чітко відомих і зрозумілих повноважень прем'єра на переговорах, а ще тільки формулювання цих повноважень.

При цьому проблема "директив" в судовому розгляді виявилася не такою вже складною. Практично всі учасники, включно з підсудною пані Тимошенко, зійшлись на тому, що "директив уряду" як юридичного документу в процесі підписання газового контракту – не існувало й не мало існувати.

З'ясувалось і наступне: навіщо прем'єру Тимошенко треба було надавати підписанту контракту Дубині папір, що мав офіційну назву "директиви" і печатку уряду.

Відповідь: Дубина уникав особистої відповідальності за рішення, що мало негативний, на його думку, зміст – зміст контракту. І хотів перекласти цю відповідальність на колективне рішення уряду в цілому, котрому, власне, НАК "Нафтогаз" і підпорядкований за статусом.

У звітах ЗМІ про перебіг суду не відбилося питання: чи була законною вимога глави Нафтогазу до глави уряду надати йому "директиви" кабміну на підписання угоди, яку він сам вважав такою, що потягне за собою відповідальність? Але ані прокурори, ані обвинувачувана претензій до пана Дубини із цього приводу не висловлювали.

Дивно. Адже без вимоги Дубини про "директиви" не відбулось би й самого факту надання йому прем'єром Тимошенко документу, що вона вважає "дорученням", а обвинувачення – сфальшованими "директивами уряду".

Той факт, що на допиті в суді пан Дубина визнав наданий йому документ таким, що "не нагадує" "директиви уряду", а отже, мабуть, і ним визнається як "доручення прем'єра", – вимальовує для нього перспективу переходу зі статусу свідка в статус підозрюваного у виконанні принаймні незаконного доручення. Але тут пан Дубина сперся на підтримку екс-міністра палива й енергетики Продана, котрий взяв на себе і візування "директив" Тимошенко, і згадку про ще одне доручення прем'єра, вже особисто до нього...

Здавалося б, от і все, ланцюжок формально-юридичних повноважень склався. І пані Тимошенко виглядає хіба що жертвою плутанини, яка через поспішне слідство й злу волю режиму обернулася для неї судовим переслідуванням. І так, мабуть, було б, якби прем'єр була не співавтором укладеної з Газпромом угоди разом із російським прем'єром, а лише надавачем санкції, як висловився Дубина, "згори". У цьому разі дійсно можна було б вважати, що її "підставили" підлеглі, скориставшись плутаниною в повноваженнях.

Але ніхто, і в першу чергу сама Тимошенко не заперечує, що саме вона наполягала на підписанні контракту, проти якого виступав глава НАК, та й, власне, весь уряд, окрім хіба що віце-прем'єра Турчинова. Окрім того, і на суді пані Юля продовжує наполягати, що угода якщо й не була вигідною для України, то принаймні не є й збитковою.

Тож якби не ця зацікавленість Тимошенко в підписанні контракту – будь-які наполягання пана Дубини в отриманні чи то директив уряду, чи то доручення "згори" в будь-якій формі – залишились би без уваги.

Більше того: у разі, якщо б потребу укладати невигідні умови диктував лише непоборний тиск монополіста – Газпрома й особисто Путіна, Тимошенко мала б передусім сама звернутися по додаткові директиви й санкції до тодішнього президента Ющенка. Де б він не був, хоч би й на лижах, а хоч би й на Марсі...

Свідчення Ющенка із приводу умов, за яких укладався контракт, ще попереду. Але просто із хроніки подій початку 2009 року відомо, що навіть після підписання газового контракту президент не міг отримати його текст протягом певного часу.

Можливо, тепер з'ясується, що це не правда?

Але в будь-якому разі лише загострюється питання: чи має глава уряду повноваження домовлятися з іноземними партнерами про господарську угоду, під якою, з одного боку, не стоїть власний підпис прем'єра, а з іншого боку, ніхто в державі, окрім самого прем'єра, не погоджується зі змістом цих угод?

Так, чітко відомо, що глава уряду за Конституцією й законами про кабмін та міжнародні договори, має повноваження вести переговори й підписувати міжнародні договори у відповідності до законів і актів президента, і без додаткових повноважень.

З регламенту кабміну відомо, що прем'єр має право надавати доручення підлеглим. Натомість ніде немає норми про доручення прем'єра в галузі міжнародних господарських стосунків. Тих, які, на відміну від міждержавних і міжурядових договорів та угод, не підлягають подальшій ратифікації.

З іншого боку, прем'єр за всіма законами представляє кабмін у стосунках як з іншими органами влади й господарськими структурами, так і іноземними урядами, а кабмін – здійснює в тому числі й міжнародну політику. І в межах цих широких повноважень уряду можна доволі широко тлумачити повноваження його глави. Особливо в межах Конституції 2004 року, що діяла на час підписання газового контракту.

Але давати компетентне тлумачення цих повноважень навряд мають свідки в кримінальному процесі. Ба навіть – експерти мін'юсту й генпрокуратури.

Тому може статися, що коли тлумачити повноваження Тимошенко для визначення, чи перевищила вона їх, візьметься суддя Кирєєв, – він сам може потрапити в пастку перевищення повноважень, котрі належать лише Конституційному суду.

Чому захист Тимошенко, тобто її депутатський загін, одразу не звернувся до Конституційного суду, забезпечивши принаймні начебто бажану тяглість процесу, – невідомо.

Так само невідомо, чому екс-прем'єр з її "зубожілим" електоратом вважає газовий контракт вигідним для України. Не будемо фантазувати, бо в країні одна лише Юля все знає й про Януковича та події в його кабінеті, і про Ющенка, і про лобістів РУЕ тощо.

А от чому комплексним тлумаченням повноважень на переговорах із супермонополістом не цікавиться теперішня влада, навіть маючи повну довіру до КС, – це дійсно питання. Бо з боку Росії, окрім листа міністра оборони, який теж тлумачить хто як хоче, є й думка такого собі пана Костянтина Симонова, гендиректора Фонду національної енергобезпеки Росії: "Спроба довести нелегітимність підпису прем'єра Тимошенко ставить під сумнів доцільність перемовин з діючим прем'єром. Одного дня ми прокинемось і дізнаємось, що цей прем'єр також нелегітимний".

"Дружня" підказка, що б там не містилося в знущальному підтексті, корисна:

Переговори з російською стороною, як і з будь-якою іншою, не мають залежати від особистостей при владі, а легітимність повноважень не може залежати від персональної карної справи чи політичних мотивів.

Звісно, теперішні очільники держави можуть плутати легітимність із політичною волею, "стабільністю", вертикаллю та іншими атрибутами сили. Але молодий суддя, чию зірку Юлія Тимошенко запалила за всіма політтехнологічними канонами, має шанс підтримати свою визначну подальшу кар'єру кваліфікованим рішенням щодо підсудності частини питань газової справи.

Тобто – звертатись через Верховний суд до КС по відповідне тлумачення.

Оце був би внесок і в конституційний процес, і в судову реформу. Та й у питання наявності нової державної еліти також.

Ірина Погорєлова, спеціально для УП