Виктор Янукович: лидер или лузер?

Україна, м’яко кажучи, не є світовим лідером в ефективності державного управління. Про показники економічної ефективності та інвестиційної привабливості – годі й говорити.

Чи українці вже такі вічні лузери? Чи вони – найдурніший та найледачніший народ в Європі?

Ніби ж ні – і маємо відносно високий освітній рівень населення, а у міжнародному розподілі праці українські програмісти – одні з найкращих у світі. А попит на українських заробітчан практично не зменшився в Росії та Європі попри економічну кризу та зростання безробіття.

Виходить, що всі знані успіхи українців – поза соціальною системою, яка називається "сучасне українське суспільство". Виходить, щось не так із системою?

Кожна соціальна система характеризується певними правилами, стереотипами та традиціями. І в якому б стані не була така система, вона, як правило, не сприймає та відторгає зміни чи нововведення, якими вони б не були очевидними, логічними та прогресивними, а також носіїв таких процесів. Носіями та захисниками таких консервативних систем завжди є так звані субпасіонарії. І чим глибша криза системи, тим запекліше вони її захищають.

Чому? Процитуємо Льва Гумільова (мовою оригіналу): "Субпассионарии отнюдь не так безобидны, как может показаться. Для них характерна безответственность и импульсивность. Им нельзя ничего доверить, ибо ради минутного наслаждения они способны погубить важное дело, даже государственное или общественное.

Они уничтожают ради сегодняшней выгоды кормящие ландшафты, обрекая на голод своих потомков. Любое будущее их не пугает, потому что они просто не в состоянии его вообразить. А тех людей, которые пытаются их вразумить, они убивают".

Очевидно, основна суспільно-політична проблема сучасного українського суспільства полягає в тому, що ще за радянських часів збереглася домінуюча роль субпасіонаріїв не тільки в органах державної та місцевої влади, але й в багатьох інших соціумах – підприємствах, спілках, об’єднаннях та на побутовому рівні.

З цієї проблеми, як наслідок, маємо і той жалюгідний стан економіки та соціального розвитку. Як кажуть, маємо те, що маємо.

Процитуємо іншого великого вченого Ейнштейна: "Будь-яка проблема не може бути вирішена на тому рівні, на якому вона виникає". Тобто, в українському випадку проблеми субпасіонарного соціуму не можуть бути вирішені в межах цього соціуму.

Не може в принципі сама себе реформувати ні вітчизняна податкова, ні міліція, ні місцева чи центральна влада. Всі такі і подібні реформи в будь-якій країні проводить ЛІДЕР.

Є два виходи: або ці проблеми будуть вирішуватись через зміну поколінь (так званий "конфлікт поколінь"), як це сталося в північно-африканських країнах шляхом "революцій соціальних мереж", рушієм яких була пасіонарна молодь, що прагне до змін застарілих догм та правил, і силами якої були скинуті з престолів пристарілі диктатори.

Або необхідні "тектонічні" зрушення суспільства ініціює сильний пасіонарний лідер, подібний Маргарет Тетчер, Леху Валенсі чи Михайлу Саакашвілі.

У чинного президента України наразі є вибір: або ініціювати масштабні зміни суспільних відносин і наразитись на шалений опір носіїв субпасіонарного консервативного типу відносин, які засіли на всіх щаблях державної та місцевої влади. Але ввійти в історію, як реформатор. І стати в один історичний ряд із Тетчер, Валенсою та Саакашвілі.

Або розчинитись чи очолити партію "консерваторів", ставши в історичний ряд колишніх українських президентів. І бути зметеним на звалище історії наступним поколінням українців, в якому, через специфіку демографічних та міграційних процесів, набагато більший відсоток пасіонаріїв, ніж в теперішньому поколінні, якому наразі 50-60 років.

З точки зору сучасних теорій лідерства, чуйні, сумлінні і емоційно стабільні екстраверти частіше всього стають успішними лідерами. До категорії "екстраверти" відносяться такі людські якості, як готовність до спілкування, комунікабельність, вміння налагодити контакти з незнайомими люди, а також – стремління до домінування.

Сумлінність – властивість людини бути відповідальним, обов’язковим, цілеспрямованим та наполегливим. Чуйність – властивість людини розуміти інших, проявляти доброзичливість, налагоджувати співробітництво, прощати, співчувати, довіряти, приймати чужу точку зору.

Уявно "примірте" вказані людські якості до українських лідерів – хто з них "за визначенням" мав чи має лідерські якості?

Згідно із ситуаційною теорією лідерства, лідер, орієнтований на постановку і виконання завдань, має більше шансів на успіх або в дуже сприятливій ситуації, або в несприятливій.

В обох ситуаціях від лідера вимагається чітка структурованість діяльності підлеглих та направлення її в необхідне русло. Сильний лідер в змозі структурувати завдання і встановити владу над підлеглими.

Інший тип лідерства – лідерство, направлене на взаємовідносини, більш ефективне в середніх по сприятливості ситуаціях.

Як для українських реалій, на жаль, лідер має діяти в жорстких несприятливих умовах. Як зовнішніх, так і внутрішніх. Тому шанс на успіх може мати тільки лідер, який здатний чітко структурувати і ставити завдання, а також мобілізувати силою влади чи харизми підлеглих до їх виконання.

А також – долати прихований чи явний саботаж підлеглих субпасіонаріїв.

Успіх чи не успіх в таких питаннях, як податкова, пенсійна, судова чи адміністративна реформи, подолання корупції, вступ до Євросоюзу, підготовка до Євро-2012, дерегуляція економіки, фінансова стабільність тощо – будуть критеріями успішності Януковича, як лідера.

Принаймні, в питаннях податкової реформі, здається, поки що взяла верх субпасіонарна точка зору, тому що вона не дала реальних важелів для покращення податкового та інвестиційного клімату в країні. На що, власне, за декларацією була направлена.

Чи судова реформа – чи виконала вона задекларовані завдання, такі як досягнення реальної незалежності судів чи підвищення поваги у суспільстві до суддів та їх рішень? Питання риторичне.

А що ж лідер?

Схоже, наразі Віктор Янукович опинився в такій ситуації, що або повинен зрозуміти, що без підтримки активної пасіонарної частини суспільства - а така частина в переважній більшості є патріотами своєї країни незалежно від регіону, мови спілкування, релігії тощо, реформи успішними бути не можуть. Тому що субпасіонаріям ніякі системні реформи не потрібні - дивись цитату Гумільова вище.

Або "старі коні", які, як відомо, борозни не псують, але й глибоко не орють, зроблять все, щоб їх лідер почувався дуже комфортно, але тільки в тому уявному замкненому світі, який вони для нього створять.

Поза тим світом – озброєні повстанці, які збираються захоплювати органи влади по країні, ненажерливі пенсіонери с пенсіями в 30 тисяч гривень, які ламають мирні паркани тощо.

Чи надовго буде такий комфорт в сучасному інформаційному світі, де все так швидко змінюється? Чим більше відриваєшся від реальності, тим більше її боїшся. Тут і до параної недалеко.

Можна увійти в історію, як ЛІДЕР а можна і вляпатись, як ЛУЗЕР…