Политическая монополия на Донбассе подходит к концу
Місцеві вибори на Донбасі показали неоднозначну картинку, особливо якщо порівнювати їх з позачерговими парламентськими виборами-2014. Тоді сили, що не пов'язані з нащадком Партії регіонів – Опозиційним Блоком, отримали високі показники підтримки.
Та сьогодні в багатьох міськрадах ОБ узяв більшість.
Чому це не можна вважати реваншом, і чому політична монополія в регіоні приречена на крах, спробуємо розібратися нижче.
Це було вчора
Довгі роки на Донбасі існувала політична монополія, осередком якої була промислово-олігархічна група, оформлена в Партію регіонів.
Домовленості на найвищому політичному рівні не спонукали інші, альтернативні до місцевої влади проекти постпомаранчового типу активно заходити в регіон.
Крім того, ця монопольна група тримала в своїх руках всю економічну, адміністративну і силову владу в регіоні.
Такі фактори аж ніяк не спонукали до демократичного розвитку регіону. Навпаки, стримували його та нарощували хронічні проблеми: дотаційна економіка, висока смертність, повільний розвиток середнього бізнесу і таке інше.
Без худа добре не буває
З початком гібридної війни багато чого змінилося. Вплив донецьких на центральні органи практично нівелювався, а Київ суттєво посилив вплив на силові і політичні процеси в регіоні.
Це стало особливо помітним наприкінці весни-літом 2014 року – після того, як відносно мирна можливість заспокоїти ситуацію шляхом домовленості з місцевими елітами зникла після початку активного постачання бойовиків і зброї зі сторони РФ, а потім і втручання її регулярних сил. Така ситуація стрімко змінила ситуацію у контрольованих Україною населених пунктах Донбасу, особливо після звільнення, де почалися перші серйозні зрушення в політичній площині.
Першою з них було обрання секретарем представника колишніх опозиційних – депутата від Фронту змін Олега Зонтова секретарем Слов'янської міської ради. Він став виконуючим обов'язків голови міста, замість арештованої Нелі Штепи.
А далі зміни продовжилися хоч і на досить складних та показових позачергових парламентських виборах 2014 року. Тоді окрім уламків монополії ПР – Опоблоку, були обраними депутати, що увійшли у фракцію Блоку Петра Порошенка.
Об'єктивний "відкат"
Результати позачергових парламентських виборів давали достатньо оптимістичні прогнози щодо виборів на Донбасі перед місцевими виборами 2015 року.
Та останні показали достатньо неоднозначний результат. А деякі громадяни, які не дуже детально слідкували за ситуацією в регіоні, взагалі можуть бачити в цьому реванш Партії регіонів.
Насправді результати досить позитивні і мають свої об'єктивні причини.
По-перше, неможливо очікувати тотальної зміни влади без сформованих опозиційних сил в кожній раді регіону. Мова йде про сформовані та активні фракції депутатів в міськрадах.
Раніше в більшості містах Донбасу депутатів не підконтрольних монопольній політичній системі – було один-два в кращому випадку.
Сьогодні ж ситуація кардинально інша. До прикладу, у Сєвєродонецьку Луганської області, в 2010 році 3х відсотковий бар'єр подолали 5 партій: Комуністична партія, Партія регіонів, Сильна Україна, Батьківщина і Фронт змін. Перші три – в орбіті монопольної системи та включали 45 депутатів. Останні дві – опозиційні політичні сили, лише три депутати.
На виборах 2015 року 5-ти відсотковий бар'єр долають аж 6 партій: Опозиційний блок, Наш край, БПП "Солідарність", Самопоміч, Батьківщина і Радикальна партія Олега Ляшка.
З цих всіх партій охарактеризувати однією орбітою можна лише "Наш край" і "Солідарність", адже не дивячись, що перша має в собі велику кількість представників колишньої ПР, але створювалася вона як протидія Опозиційному Блоку, борячись з ним на одному електоральному полі. І в порівнянні з 2010-им роком, одна партія вже не буде мати можливість отримати більшість у місті.
Є випадки і набагато кращої ситуації.
На Донеччині є місто, де партії, пов'язані з колишньою ПР, взяли голосів менше за демократичні сили.
У Новогродівці Донецької області "Наш край" і Опозиційний Блок взяли сумарно 1728 голосів, а демократичні сили: Демальянс, БПП "Солідарність", Партія захисників Вітчизні, Радикальна партія Олега Ляшка – 1730 голосів. До того ж, Опоблок взяв лише третє місце. Не набрав найбільшу кількість голосів ОБ і в деяких районах області.
Звісно, у великій кількості міськрадах регіону Опозиційний Блок зможе сформувати більшість. До прикладу у Слов'янську. Але і там партії, що не входять в орбіту однієї монополії, отримали серйозну підтримку.
Отже, обрання в міськради і райрадах Донеччини і Луганщини від 15 до 50% депутатів, не пов'язаних з ПР, є прекрасною запорукою на майбутню опозиційну роботу і перемогу на наступних місцевих виборах, які можуть відбутися вже 2017 року.
По-друге, місцеві вибори відрізняються від національних. На них дуже сильно впливає фактор особистостей в партіях.
А оскільки багато партій, окрім Опозиційного Блоку та частково "Нашого краю", створених на уламках ПР, мають у своїх лавах громадських активістів, бізнесменів, правозахисників, тощо, які або не могли розкритися при політичній монополії у минулому, або включилися у активне суспільно-політичне життя лише нещодавно, після окупації у своїх містах – то не дивно, що вони не змогли надто сильно привернути увагу виборців.
Також важливо те, що найбільш дисциплінованими виборцями виявились літні люди, з яким активно працював саме ОБ. В день виборів від 70% до 85% виборців були саме пенсіонери.
По-третє, досить сильний в регіоні і фактор стриманого сприйняття молодих партій.
Здебільшого нові осередки активізувалися за 2-3 місяці до виборів. А маючи такий недовготерміновий час діяльності, вони не змогли заслужити більш широку довіру виборців. Оскільки Опозиційний Блоку працює в регіоні ще з позачергових парламентських виборів, і системно працює над підвищенням впізнаваності партії – то й комунікація з виборцем у нього набагато краща.
Та осередки демократичних партій, які працювали в регіоні з 2010 року, показали зовсім інший результат.
Приклад тому є та ж Новогродівка. Тут без перебільшення патріотичний осередок Партії Захисників Вітчизни, члени якої активно боролися проти окупації, набрав більше чверті голосів виборців. А молодий осередок партії Демальянс – потужні 15%.
По-четверте, економічні об'єкти залишилися в руках функціонерів колишньої ПР.
Тому у містах де є потужні підприємства, процес політичної демонополізації буде йти важче. До прикладу, це міста: Краматорськ, Маріуполь та інші.
Але державне фінансування партій та рух за контроль фінансів партійних структур стане надзвичайними позитивними факторами що зможуть вплинути на ситуацію.
Які основні кроки для прискорення демонополізації в регіоні?
1. Розбудова сильних осередків партій.
Перше, що вкидається взнаки – високий рейтинг нових партій, які мали потужні осередки в конкретних містах. Це і Самопоміч в Слов'янську і Сєвєродонецьку, і Демальянс та Партія захисників Вітчизни в Новогродівці, і Сила Людей в Добропіллі, і Батьківщина та Радикальна партія в Дружківці, тощо.
Їх об'єднує саме активні і креативні команди – а не загальний рейтинг партії в регіоні. Вони взяли від 7 до 25% кожна у своєму місті.
Доказом активності місцевого осередку є приклад з партією Самопоміч у Слов'янську і Краматорську.
У Слов'янську досить потужний осередок партії взяв приблизно 9% голосів (на позачергових парламентських Самопоміч тут взяла лише 3,5%), а Краматорську не подолала 5%-й прохідний бар'єр. Різниця між містами не більше 20 кілометрів.
Цей фактор негативно вплинув і на місцеві осередки партії БПП "Солідарність". Ця партія єдина з представлених партій в парламенті, що входять в коаліцію, взяла досить рівномірний прохідний відсоток практично по всіх радах Донбасу.
Але негативні практики з руйнуванням місцевих осередків додали втрат. Така ситуація сталася у Слов'янську, де голову місцевого осередку партії Олега Зонтова змістили на закритому партійному засіданні, а замість нього очільником Слов'янського осередку БПП обрали маловідомого Ігоря Жирова. Олег Зонтов пішов на вибори мера самовисуванцем і отримав більше 18% підтримки слов'янців, а "оновлена" партія набрала менше 10%.
Отже, на Донбасі досить серйозно впливає фактор сильного осередку партії. І тим, хто бажає майбутніх перемог, має робити це розвиненими і постійно діючими осередками партій, а не активізувати їх виключно під час виборчої кампанії. До того ж, досить широка присутність в міськрадах після цих виборів має цьому слугувати.
Та для цього варто розвивати демократичні процеси всередині партії, а не змушувати виконувати вказівки обласного і центрального керівництва партій.
2. Фактор тісної комунікації з виборцем.
На жаль, тісна комунікація з виборцем стала основною запорукою виграшу Опозиційного Блоку, а отже і життя політичної монополії, у великій кількості місцевих рад Донеччини. Вони системно виходили на власний електорат, особливо на літніх людей.
Прикладом тому є робота більше року місцевого осередку партії у Слов'янську. Шляхом тісної комунікації, працюючи з союзами ветеранів і пенсіонерів, організовуючи свята та активно "джинсуя" у місцевих ЗМІ, була отримана значна підтримка виборців пенсійного віку. Які і зробили явку в місті.
Партії, що почали активну діяльність за 2-3 місяці, об'єктивно широку комунікацію з виборцем налагодити і не змогли б.
Виходячи з цього, партіям варто серйозно задуматися за інформаційну та практичну діяльність, аби вийти на свого виборця.
І важливо, робити це можна без олігархічних та допотопних форм агітації, як-от "благодійні" фонди на зразок "Дорога Життя" в Слов'янську, пов'язаного з депутатом від ОБ Юрієм Солодом, або як то джинсуванням у ЗМІ.
У регіоні, де проживає велика кількість літнього електорату, до прикладу так і просяться креативні соціальні форми роботи. Це можуть бути рухи, організації, що займаються елементарною допомогою літнім людям. Такий собі громадський аналог соціального працівника. Або культурні проекти для таких людей.
Головне, пам'ятати, що для гарної справи завжди знайдуться і люди, які будуть їй допомагати.
Варто проводити серйозну роботу з молодим електоратом.
Для цього треба створювати форми залучення молодого виборця у владні процеси, а також мати соціальні ліфти. Партіям старого типу, які будуть використовувати методи, схожі на ті, які використала "Солідарність" у Слов'янську, це не під силу. А от відкритим це буде до снаги.
Але головне в роботі з електоратом – виходити на організаційні форми суспільства: організації підприємців, громадські організації, профсоюзи, ветеранські і пенсійні союзи, студентські організації. Немає незалежних? Так треба створювати!
Отже, ті партії, які серйозно почнуть займатися комунікацією з виборцем, зможуть серйозно конкурувати з уламками ПР на Донбасі у майбутньому.
3. Громадянське суспільство.
Надзвичайно важливий фактор, особливо при наявності політичної конкуренції. Громадянському суспільству на Донбасі варто швидше організовуватися і залучатися до моніторингу політичних і владних процесів.
Саме їх оцінка може бути визначальною для виборця: як депутат ходив до ради, як витрачав кошти, за що живе, чим займається, що виконує, як приймає виборця і багато чого іншого. Відповіді на ці питання має дати саме громадянське суспільство. Саме такий об'єктивний погляд буде відрізняти нові і дієві партії від старих.
І перші інструменти в конкурентному політичному полі на Донбасі були використані: і дебати, і аналіз списку партій, і колишньої діяльності.
Та аби прискорити процес політичної демонополізації в регіоні, варто активніше долучатися до громадських рухів і організацій в регіоні.
Отже, політична монополізація на Донбасі поступово вмирає. Доказів цьому велика кількість.
Питання лише, коли вона остаточно піде. І все тут залежить від активності нових політичних партій і громадських осередків.
Сподіваємося, що проміжок між 2015 і 2017 роками буде переломний для регіону.
Валентин Краснопьоров, координатор руху "Сильні громади Донеччини", ГО CENTRE UA, спеціально для УП
