Бердянск, Новая Каховка, Таврийск и Купянск: что происходит во временно оккупированных городах
На сьомий день війни в Україні лишаються тимчасово окупованими кілька невеликих міст на Сході та Півдні країни. Зокрема, це Куп’янськ на Харківщині, Нова Каховка, Генічеськ і Таврійськ на Херсонщині, Бердянськ та Мелітополь у Запорізькій області.
Чи не щодня у соцмережах з’являються відео, на яких жителі цих міст безстрашно махають прапорами в обличчя окупантам і навіть кричать "Путин – х*йло" перед російськими танками.
Утім це лише один бік перебування в окупації. За кадром лишаються обстріли, проблеми з продовольством і, власне, розуміння, як саме російським військовим владолось ці міста захопити.
"Українська правда" розпитала про це детальніше в жителів чотирьох окупованих міст.
"Нам дуже образливо, коли кажуть, що ми зрадники", – жителька Куп’янська Ліана (Харківщина)
Про окупацію: "Нам дуже образливо, коли кажуть, що ми зрадники Батьківщини, сепаратисти. Це не так. Ніхто не радий, що вони тут. Ніхто їх хлібом-сіллю не зустрічав.
Вони зайшли 27 лютого, у нас не було ні одного військового. Наших прикордонників одразу ж, 24 числа, відправили захищати Дніпро – у нас місто маленьке, ми знаємо сім’ї цих людей. Так ми залишились без захисту.
З мирних жителів ніхто під колеса не кидався, бо нам стало страшно – їх було дуже багато. Спочатку вони об’їжджали все місто, ніби кола намотували, припускаю, що шукали паливо, вони ж не місцеві.
Поводились культурно, ні по кому не стріляли. Сказали: "Не провокуйте нас, ми вас чіпати не будемо". На мосту, який з’єднує дві частини міста, поставили блокпост – усі зупиняють, перевіряють документи".
Про поточну ситуацію в місті: "Я боялася в перший день, думала, що буде бійня, але 1 березня люди не витримали і вийшли на площу. Вони ніби наважувались ці кілька днів.
На мітингу ні в кого не було зброї, ми кричали: "Куп’янськ – це Україна", "Геть з нашого міста". Повісили український прапор, бо прапора на виконкомі не було ніякого – ні українського, ні російського.
Люди побігли на машину з літерою Z і кричали "йдіть звідси" – там сиділа людина у формі, з георгіївською стрічкою на рукаві. Я її бачила вже не раз, номерів не було.
Потім жителі спустились на міст – вони (окупанти – УП) під’їхали на танку, почали кидати шашки і стріляли в небо. Казали, щоб ми залишили вулиці, місто, а люди відповідали, що це наше місто, і залишити його маєте ви.
Не вважаю, що наш мер зрадник, бо думаю, що він не сам приймав це рішення. Усі ставлять мера Бердянська в приклад, що він не погодився, пішов у підпілля – але наш мер був з нами до кінця і був на своєму робочому місці. Так, я не згодна з тим, що він сказав "можете ходити у школи, садочки", це неправильно – але він був тут.
Що йому треба було зробити? Виставити перед ними мене, 21-річну дівчинку?".
"На момент захоплення ГЕС у місті був тільки я і мої люди", – мер Нової Каховки Володимир Коваленко (Херсонщина)
Про окупацію: "Як це сталося, мені сказати важко, бо ж вони пройшли дорогою повз Нову Каховку просто на ГЕС. Це було так швидко в перший же день… що у мене самого це викликає подив.
На другий чи третій день вони зайшли в Нову Каховку, на сьогодні (28 лютого – УП) вони вже є по місту скрізь, навіть у виконавчому комітеті – я тому перейшов працювати в будівлю одного з комунальних підприємств. Мені ж треба з людьми з’ясовувати питання – газ, вода, ліки, їжа, похорони.
Чому їх ніхто не зупинив? Я вам скажу так: на момент заходження на ГЕС, не в місто, а на ГЕС, у Новій Каховці був тільки я і мої люди. Усе. Це здивувало всіх мешканців – як таке могло статись? Зайти без жодного пострілу на Каховську ГЕС?
У самому місті в нас була 57-а бригада, але на той момент вона перебувала на передовій аж у Луганській області – це постійний підрозділ. А тероборона перебувала у сусідньому Таврійську, наскільки мені відомо, там не було ні зброї, нічого. Я не хочу сьогодні це розбирати, кожен має відповісти за своє. Ми робимо все, що можемо".
Про вимоги окупантів: "Правду скажу, вони просять, щоб місто жило спокійно, ніяких ультиматумів у них не було. Хоча є комендантська година".
Про поточну ситуацію в місті: "Сьогодні всього потрошечку стає менше – майже немає палива на заправках, є проблема з ліками, бо ж ніякого підвозу нема. У нас працює борошняний млин, приватні хлібозаводи печуть хліб – з цим, слава Богу, порядок. Муніципальний транспорт не ходить, та і людей особливо по місту не зустрінеш. Їжі поки що вистачає.
28 лютого ми вивезли людей з Козацького і Веселого в Нову Каховку. Це два населених пункти з нашої громади по правому березі Дніпра (через річку від Нової Каховки – УП). Так сталось, що вони були на лінії бойових дій і 5 днів жили без води, світла, у підвалах.
Ми кілька днів домовлялися про коридор і, слава Богу, (окупанти – УП) дотрималися своїх зобов’язань. Ми вивезли 511 людей на автобусах і розселили їх у гуртожитках, училищах, технікумах. Ще до 300 людей пішли пішки і своїми автомобілями".
"Прості люди колонам російської техніки протистояти не можуть", – житель Нової Каховки Павло (Херсонщина)
Про окупацію: "Усе трапилося 24 лютого. Як і по всій країні, о 5 ранку пролунали вибухи – розбили місцеву військову частину, де були ПВО. Хто швидко зорієнтувався, зміг покинути місто.
Колони (ростехніки – УП) заходили безперешкодно з кримського напрямку, адже наших військових тут зовсім не було. Прості люди численним колонам протистояти не можуть – їх дуже багато. З 24 числа щодня підходять нові колони.
Перші три дні дуже чути було рух техніки як колісної, так і гусеничної. Гради, важка артилерія розміщена вздовж траси у бік греблі ГЕС, у сусідньому місті Таврійську біля Північно-кримського каналу. Військові розмістилися і в Новій Каховці"
Про поточну ситуацію в місті: "Вдень ходити ще більш-менш безпечно, вночі не дуже. Поширюється інформація про розстріли цивільних авто, три випадки. Продовольчі магазини працюють в обмеженому режимі. Але життя в місті ще є.
Залишилися люди в дачному кооперативі між Новою Каховкою і Таврійськом, але в бік Нової Каховки нікого не випускають – бо тут їхні позиції. У Таврійськ деяким вдалось вийти. У нас є вода, газ, а от у кооперативі, з другої половини дня 25 числа – немає нічого. Тримаємося".
"Кожен день тут тягнеться, як рік", – жителька Таврійська Альона (Херсонщина)
Про окупацію: "Російські війська зайшли буквально за 2 години – ніхто не уявляв, що це буде так швидко. Ми за 70 кілометрів від Криму, звідки вони прийшли.
24 лютого спочатку був артобстріл, а вже об 11 годині ранку вони зайшли на Каховську ГЕС, на головну споруду каналу, з якого йде вода на Крим. Тоді ні Різак (мер Таврійська – УП), ні Коваленко (мер нової Каховки – УП) не встигли схаменутися, як тут стояло повно бронетехніки.
Люди не розуміли, хто це, думали – може наші захисники? Як таке, взагалі, можливо, щоб так легко можна було взяти стратегічний об’єкт на восьмому році війни?
Територіальної оборони не було. Хлопцям, які хотіли напередодні в неї записатися, казали – спокійно, чекайте вдома, бо немає зброї.
Зараз росіяни до сих пір ідуть колонами, величезними колонами з боку Криму! З боку Чорнянки, Маячки (населені пункти, розташовані нижче за Таврійськ – УП) люди чують величезний гул. І він стоїть не 5 хвилин, а, наприклад, годину, тобто це величезна колона. Але куди вони йдуть? Де вони дислокуються?
У нас вони заховалися тут по берегу – від Нової Каховки, порт, головної споруди, потім до ГЕСу і тоді все на Веселе і на Козацьке. У російських ЗМІ писали, що вони підірвали дамбу і пустили канал.
Ще вони засіли у житлових масивах і стріляли з градів по Бериславу (місто через річку від Нової Каховки – УП), але ж так само летить і "привіт" назад!
Про поточну ситуацію в місті: "У нас скрізь стоять блокпости – нікого ні впускають, ні випускають. Продукти вже… люди відкривають магазини на годину-дві, коли немає перестрілки. Ми зайчиками прибігли, хто міг, хто не міг, хто вдома перебивається.
Підвозу товарів нема! Є пиво, горілка, папір туалетний – але немає цукру, круп, борошна. Хліб трохи підвозять, хоча машині з Нової Каховки вчора-позавчора не дозволили приїхати до нас. Стоїть блок з обидвох боків каналу.
Тільки ти вийшов з будинку, вони (російській військові – УП) ідуть тобі назустріч – дивляться телефон, якщо там є якісь фото чи відео, які ти передаєш, то в кращому випадку забирають телефон. Тому люди намагаються все видаляти одразу.
Ми вже навчились визначати по звуку – летять "Гради" чи щось сильніше. Якщо є постріл, але через 3-5 секунд немає вибуху, це означає, що вона летить далі, тобто це щось з далекого застосування.
Світла в нас немає вже дні два, але зараз у місцевих групах пишуть, що його може ще поремонтують. Вода є. Кожен день тут тягнеться, як рік. У дітей від підвалів і пострілів здає психіка. І якби мер вийшов на зв’язок, втішив, якесь відео записав – а то ж тиша, невідомо – він тут чи ні.
"Росіяни ходили по дворах і просили їжу та сигарети", – жителька Бердянська Ірина (Запорізька область)
Про окупацію: "Ніч вони (російські військові – УП) стояли в селі біля міста, Осипенці, а потім пішли до нас. Найцікавіше, того дня місто світилось, хоча перед цим просили все вимикати – щоб нас не бомбардували літаки.
Виконувач обов‘язків мера (Олександр Свідло – УП), сказав, що це нібито для запобігання мародерствам. А коли зайшли росіяни, 27 числа, усе знов вимкнули. Може, я чогось не розумію, але для мене це дуже підозріло.
Востаннє я бачила їхню колону 27 лютого, десь о 5 вечора. Тоді ж ми сиділи в підвалі, бо нас попередили, що йдуть танки. Я сама їх не бачила – бо ми трохи в іншому мікрорайоні, – але бронетранспортер у нашому дворі стояв.
Люди з нього спочатку пройшли до магазину, той був зачинений, тому повернулись і поїхали до заводу. Там знайшли людей у бомбосховищі, сказали, що мирних чіпати не будуть, але просили їжі та цигарок.
Усі з вікон знімали і розказували, куди вони їдуть і якою трасою. Вони зайняли СБУ, поліцію, виконком, хоча прапор наш стоїть досі – ніхто їм його не здавав. Виконком працює, але тепер віддалено – повідомлення приходять, розказують, як справи, які магазини, аптеки працюють, коли треба йти в укриття.
(Російські військові – УП) залишили частину своїх людей у нашому виконкомі, а частину перекинули на вулицю Баха, де в нас військова частина – мій колишній чоловік чув, як вони перемовлялися на вулиці по рації. Їх там багато. Ще частина пішла в бік Маріуполя.
Спротиву в місті не було ніякого. Вони зайшли, як до себе додому. Потім навіть Арестович сказав, що тут військових не було. Коли хлопці хотіли записатись у тероборону, їм казали їхати в Маріуполь. Було вбито одну людину, у якої попросили телефон, а вона не дала – він ніби охоронцем був".
Про поточну ситуацію в місті: "Хліб підвозять періодами. Є велика черга по медикаменти, але все організовано. Уже не можна купити молоко, дитяче харчування, котячий корм.
У нашому місті є якийсь відсоток ватників, це зрозуміло. Але сьогодні я виходила на вулицю, по хліб і ліки і я не чула, щоб хтось радів їхньому приходу. Після того, як пробомбили Харків, усі налякані".
Ольга Кириленко, УП
