Генеральная уборка

Ну і запрацювала машина! Аж задиміло! А чого ви чекали від такого високопрофесійного уряду? Бездіяльності? Думали, що ТАКІ хлопці будуть сидіти склавши руки? Як би не так.

Пан Азаров чітко окреслив пріоритети роботи уряду на найближчий місяць. Власне, він один - підготовка до дня Перемоги. А першим на порядку денному - це генеральне прибирання! Ну дійсно, що може бути важливіше ніж зустріти цей світлий "празднік" в чистоті і порядку?

А що як гості з Росії приїдуть, а в нас не прибрано?! Сорому не оберемося! 65-та річниця, а ми не готові... Де ж таке видано?

Тим більше зробити це не важко, витрат великих не знадобиться. Навіщо витрачати марно гроші, якщо можна просто вигнати людей на суботник.

Місяць - це 4 тижні, 4 тижні - це 4 суботи, 4 суботи - це 4 суботники, а 4 суботники - це чистота і порядок! Ну бо дійсно, про що ще можуть думати і переживати люди напередодні Великодня, як не про день Перемоги?

Це ж наша спільна перемога, от і готуватися маємо спільно, щоб показати всьому світу, які ми сильні і могутні, бо нас єднає спільна мета, спільна ідея і спільне світле майбутнє!

Почати я би пану Азарову порадив з найближчої суботи - суботи 3‑го квітня. А своїх бійців - Семиноженка і Табачника - послати патрулювати навколо церков відловлювати нероб, що прикриваються свяченням пасок і писанок.

А чому б і ні?

Своє ставлення до Великодня пан Азаров й так вже всім показав. До Великодня, виходить, прибирати не треба, а до дня Перемоги - заздалегідь, аж за місяць.

"Саме час упорядкувати будинки, розпочати ремонти доріг, прибирання дворів, парків, скверів, лісосмуг"...

Дійсно, коли ще починати ремонтувати дороги, як не в страсний тиждень?

Ну але прибиранням територій ніхто обмежуватись не збирався. Крім зовнішнього вигляду до порядку треба привести ще й голови громадян. Для того у нас в Кабінеті міністрів є віце-прем'єр з гуманітарної політики пан Семиноженко.

Щоправда не обійшлося без нагадування. Мусив пан Колесніченко аж листа до Азарова писати про діяльність Інституту національної пам'яті, яка, за його словами, несе жахливі наслідки - розкол України!

Пан Семиноженко, як щирий патріот, дуже злякався розколу і бігом розпорядився розглянути питання щодо подальшого функціонування Інституту. А що тут розглядати? Розпускати і по тому!

У своєму листі Колесніченко пише: "Керівництво інституту запровадило специфічні пріоритети - ревізія спільної історії України і Росії, перегляд підсумків Вітчизняної Війни, героїзація керівництва ОУН-УПА тощо".

А навіщо тоді взагалі знадобився Інститут національної пам'яті, якщо не для встановлення істини в трактуванні історії України, як не для оприлюднення історичних фактів, які приховувались і не висвітлювались за часів Радянського Союзу?

Колесніченко, мабуть, хоче нас переконати, що єдино істинна історія є та, яку нам підносила Комуністична партія. Ну, його право, хай спробує... А от чого він вже точно не має права робити, так це вказувати науковій установі в якому руслі мають проходити дослідження. Це вже цензура.

А знаєте, а може й не закриють Інститут національної пам'яті... Треба ж пану Семиноженку якийсь орган, який би виправдовував зведення пам'ятників Сталіну! "Коли йдуть громадські ініціативи, а Україна - різна, ми не будемо давити їх", - сказав Семиноженко, коментуючи ініціативу встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі.

Така у нас весела держава, в Запоріжжі - Сталін, у Львові - Бандера.

І нікого вже не цікавить, що у липні минулого року ОБСЄ ухвалила резолюцію, де прирівняла сталінізм до нацизму.

В бік Європи теперішня влада дивиться тільки тоді, коли їй треба, щоб хтось засудив Бандеру. А Сталін - це зовсім інша річ. Росія ж не визнала цієї резолюції, значить, все в порядку.

А взагалі міг би, врешті, хтось і пояснити, чому ми так натхненно святкуємо кожен рік день Перемоги? Що це за перемога така? Хто кого переміг? Україна точно в тій війні не перемогла нікого. Вона була окупована до війни, під час війни і після війни. Тільки різними державами.

Скажіть, як можна назвати переможцем сторону, в якої мільйонні втрати, знищенні міста і села. А найголовніше, сторону, яка, в результаті війни, перебувала в складі іншої держави?

Це не перемога, це суцільна поразка. Для нас ця війна - суцільне горе і єдине, що ми можемо святкувати, це закінчення війни - акт підписання капітуляції 8 травня.

Але це мій погляд на спільну історію України і Росії, який, швидше за все, неправильний, бо правильний нам скоро роз'яснить оновлений Інститут національної пам'яті. І всі ми вже будемо тоді знати, що ми з росіянами насправді один народ, і мова в нас одна єдина - російська, і жити нам треба тільки разом в могутньому союзі.

А ще ми будемо знати, що галичани - це така специфічна етнічна група, яка компактно проживає в західній частині цього могутнього союзу, і говорить специфічним діалектом російської, що утворився з суміші російської і польської. І по своїй природній дурості і недалекості називають цей діалект українською мовою...

Скажете ні? Не буде такого? А хто їм завадить? Вони вжé так до нас ставляться. А як ще ставитися до таких як мер Львова пан Садовий. Якщо він з собачою відданістю переходить на російську і ладен махати хвостиком при погляді на гостя з Донбасу Бориса Колєснікова.

Юрко Сущ, для УП