Перспективы украинской национал-демократии

Вторник, 08 июня 2010, 15:27

Нещодавно в Україні трапилась чергове "доленосне покращення". Кримський парламент змінив власну назву.

а очередном пленарном заседании парламента автономии за это решение проголосовало 76 депутатов, 4 против из 94, принявших участие в голосовании.

В соответствии с документом, в Конституции АРК, принятой на русском языке 21 октября 1998 года, вносятся изменения. По всему тексту слова "Верховная Рада АРК" заменяется словами "Верховный Совет АРК" в соответствующих падежах".

Одразу видно, що депутати, які голосували за дане рішення, пішли шляхом полегшення собі життя вже сьогодні.

Навіщо вивчати й застосовувати державну українську мову, виконуючи Конституцію та закон про мови ще радянського зразка? Якщо можна замінити вивіску й зробити розумний вигляд, що все правильно, порушень немає...

Майже так само, як голосування за Харківські угоди по здачі своїх національних інтересів сусідній державі.

Підписання в Харкові було - було, позитивне голосування у Верховній Раді було - було... А те, що голосування відбулося з грубим порушенням регламенту та законів, з розбиванням помаранчевим інтелігентним депутатам носів - ну так що ж...  Не треба було пускати дим і кидатися яйцями. А так усе нормально.

У розвинених країнах заходу, політична сила, яка збирається прийти до влади, обов'язково демонструє своє бачення, як виконуватимуться обіцянки й обов'язки.

Як правило, існує добре налагоджений  механізм, як прийти до виборця й подати йому свої головні передвиборчі тези. У першу чергу - це програма та позиціонування з боку політичного напрямку, так званого політичного спектру.

Сам спектр створюється з ідей та ідеологій. Кожна партія відносить себе до якийсь із тих ідеологій. Виборець уже знає, бо цікавиться, що саме ця чи інша ідеологія може принести йому окремо, і нації в цілому.

Якщо ця чи інша ідеологія та партія, яка її сповідує, отримала довіру від переважної більшості виборців, перебувала при владі, але не змогла виправдати надій, то, звісно, таку партію й ідеологію наступного разу не виберуть.

Виборець шукатиме в політичній палітрі інший оптимальний варіант, щоб проголосувати за ту політичну силу, яка гарантуватиме не на словах, а на ділі його пристойне життя й розвиток нації та держави.

В Україні ж поки що до влади приходять, замість ідеологічних партій - політичні проекти.

Ці проекти створюють олігархічні кола й клани. Це не є секретом, слава Богу, існує свобода слова. Щоправда, яка останнім часом ігнорується владою.

На сьогодні при владі маємо політичний проект під назвою Партія регіонів.

До нього більше запитань, ніж відповідей. Мабуть, знайдеться мало людей у країні, які змогли б пояснити: яка ідеологія присутня в діяльності ПР і які цінності їм притаманні.

Тому важко сказати, що доброго вони зробили за сто днів перебування при владі. Окрім "бліц-крігу" із Харківськими нашумілими угодами та маразматичними висловлюваннями Дмитра Табачника, нічого такого й не запам'яталося.

Говорили перед виборами президента, що мають детальний план виходу із кризи. Виявилося, плану нема.

Думали що Міжнародний валютний фонд буде співпрацювати, а він не поспішає до співпраці.

Хотіли отримати дивіденди від здачі стратегічних об'єктів, а отримали нищівну критику й опір не тільки в Україні.

Правда, маємо обіцянки на наступні десять років, а потім ще протягом десяти років, нібито маємо увійти в двадцятку найсильніших країн світу. Як кажуть наші "старші брати" росіяни - поживемо-побачимо.

Але, напевне, якби влада ПР була ідеологічною й проукраїнською, та взялася б, у першу чергу, захищати національні інтереси, а не інтереси великого капіталу - толку було б більше.

Суспільство повинно бути структурованим. Очевидним є те, що мало хто зацікавлений в інформуванні виборців про ідеології.

Візьмемо, наприклад, націонал-демократію.

Історія української націонал-демократії доволі-таки складна. Нескінчені суперечки між лідерами та постійні розколи партій. Конвеєрне створення карликових партій і торгівля ними керівництвом під час виборів. Усе це не додало їй популярності, навпаки, відкинуло до дуже низького рейтингового рівня.

З другого боку, саме націонал-демократія була головною політичною течією, яка добилася створення незалежної української держави, атрибутів держави - гімну "Ще не вмерла...", синьо-жовтого прапора та герба тризуба.

Мабуть, не потрібно зациклюватись на причинах спаду. Навпаки, треба шукати нові шляхи для розвитку дуже популярної в західному світі націонал-демократичної ідеї.

Адже націонал-демократія передбачає позитивні цінності: формування політичної нації, створення державою умов для того, щоб кожен її громадянин міг сам на себе заробити й був мало залежним від держави, створення робочих місць, пристойні виплати малозабезпеченим, солідні виплати молодим сім'ям при народженні дитини, ринкова економіка, потужний середній бізнес,

Україна обов'язково демократична та стає членом колективної безпеки НАТО та ЄС тощо.

Попри всі негаразди в країні, на першому плані опозиції постають політичні організації націонал-демократичного ґатунку, зокрема, громадський рух та партія В'ячеслава Кириленка "За Україну". Саме на цьому ідеологічному просторі працює та політична сила. Зокрема, веде пропаганду у формуванні в Україні політичної нації.

Світ у своєму розвитку дожив до того, що акценти на питаннях нації робляться в бік громадянства.

Етнічні нації, які природно сформувалися раніше, уже існують і складають ядро нації політичної. Важливим є організація життя громадян країни в існуючих кордонах, які, у свою чергу, найближчим часом переглядатися не будуть.

Головним у понятті політичної нації є добре організоване життя громадян у державі.

Українська нація є рівною серед інших націй. Вона має свої звичаї, традиції, мову й багато чого з того, що відрізняє її від таких самих націй. Українську пісню, вишиванку, українські свята, українську кухню, українську мову, історію, український простір, українські символи тощо - потрібно шанувати незалежно від того, хто ти по крові, якої національності чи віри.

Бо сказати що "українське погане", це все одне що сказати, що погане російське чи китайське, і образити росіян чи китайців.

А політичні українці, які зробили дуже багато для України, були й раніше. Це теоретик української гетьманської держави поляк В'ячеслав Липинський, теоретик українського націоналізму, росіянин Дмитро Донцов та багато інших чесних людей.

Якби це розуміли в Партії регіонів, зокрема, у кримському парламенті, то навряд чи міняли вивіску на фасаді будівлі.

Для українських патріотів є дивним витрачання часу й коштів на подібні зміни. Хіба що ті депутати, які голосували за зміну вивіски, хотіли "насолити" націоналістам.

Позаяк у тому ж Криму є яскравий приклад української політичної нації. Це представники кримськотатарської нації, які є найбільшими українцями на півострові, справжніми українськими патріотами. На відміну від тих же українців із ПР, що голосували за зміну вивіски, і цураються своєї мови.

Підтримаймо молоду українську націонал-демократію! Слава Україні!

Юрій Сидоренко, спеціально для УП



powered by lun.ua

На огороде бузина, а в Киеве дядька: что не так с вакциной от ковида

Как покупать в Китае и продавать в Украине, сидя на диване

18,50 грн: цена смерти от лекарств

Цифровая трансформация бизнеса: кому нужна и с чего начать

Зеленский и демократия

Выхода не будет: как бизнесу выжить после пандемии

Подпишитесь на наши уведомления!