Парламентские выборы де-факто?!

Среда, 06 октября 2010, 12:41

Головною і найбільш значущою подією усього минулого тижня стало прийняття Конституційним Судом рішення про скасування політичної реформи 2004 року у зв'язку з тим, що закон про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року визнано неконституційним.

Причина, хоч і вагома, однак доволі формальна - було порушено процедуру розгляду і прийняття означеного нормативного акту.

Про Конституційний Суд, його легітимність в очах громадськості вести мову доволі важко, адже протягом останнього часу цей орган прийняв цілу низку доволі суперечливих та неоднозначних рішень.

І стосовно можливості третього терміну Леоніда Кучми, і два взаємовиключні рішення щодо легітимності індивідуального членства у коаліції, й численні матеріали, що неодноразово з'являлися у ЗМІ щодо фаховості та професійної суддів, корумпованості та постійного тиску на них.

В будь-якому випадку Конституційний Суд свій вердикт виніс й президент, як і будь-який інший орган державної влади, рішення даної інстанції зобов'язані виконувати.

"Конституційний суд України скасував зміни, внесені в Конституцію у 2004 році. Таким чином, ми повернулися до Основного Закону, за яким Україна жила з року 96-го... Як гарант Конституції, я виконаю це рішення, як виконав би будь-яке інше", - зазначив Віктор Янукович.

Відповідно, країна повертається до президентсько-парламентської форми правління. Таким чином, те, чого так прагнула команда президента, стало реальністю.

Водночас, неможливо не звернути увагу на кілька не менш вагомих факторів.

По-перше, перед законодавцем постає гостра необхідність у максимально короткі строки привести у відповідність нормативно-правову базу. Після політреформи було прийнято десятки нормативних актів, які у нових умовах в багатьох аспектах потребують якщо не абсолютної корекції, то значних правок та врегулювання.

Вже сьогодні експерти називають приблизну кількість таких основоположних законів - 25-40. Зрозуміло, що правового хаосу та багатозначності у трактуванні за таких умов, незважаючи на заяви окремих уповноважених осіб, що стосується правочинності, не уникнути.

По-друге, політична система країни в черговий раз зазнає пертурбацій. І хоча зовні ми лише повертаємося до системи правління, яка існувала до 2006 року, насправді нова система є якісно іншою. І з цієї точки зору події останньої п'ятниці яскраво характеризують її обриси та тенденційність.

Водночас, попри те, що президент повернув собі цілу низку повноважень та перетворився на главу виконавчої влади, разом із повноваженнями у президента й побільшало ризиків.

Саме президент перетворюється на головну дійову особу та саме він нестиме відповідальність перед народом за його благополуччя.

Окрім того, згадуючи часи правління Кучми, неможливо не згадати, що відносини глави держави та парламенту були досить напружені й президенту доводилось рахуватися із доволі сильною, хоча й різношерстою опозицією.

Президенту та його оточенню доведеться враховувати інтереси та апетити різноманітних груп впливу, вибудовувати виважену систему стримувань та противаг, яка при спробі повністю перетягти ковдру, скоріш за все, зіграє супроти першої особи.

Перші кадрові ротації можна очікувати вже найближчим часом. Відсутність ж у Конституції 1996 року норм, які б засвідчували обов'язковість коаліції, дає підстави стверджувати, що більшість буде ситуативною, адже депутата фракція вже більше не стримуватиме й він, в залежності від кон'юнктури та особистої вигоди, матиме можливість на свій розсуд змінювати власну позиційність та фракційну приналежність.

Верховна Рада загрожує перетворитися на такий собі "вулик із постійними міграціями". На даний момент більшість пропрезидентсько орієнтована, однак далеко не факт, що за певний період часу вона не переорієнтується супроти глави держави.

В той же час, така конфігурація ще більше сприяє становленню так званих "альтернатив Януковичу" із власними амбіціями на президентство.

По-третє, вкотре можна вести мову про панування політичної доцільності та кон'юнктури замість бажання побудувати систему державного управління з ефективним механізмом стримувань та противаг.

По-четверте, і що найбільш важливо, парламентські та останні президентські вибори відбувалися за фактично вже не чинною Конституцією. Відповідно, ці гілки влади наділялися суспільством якісно іншим обсягом повноважень.

З цієї причини цілком логічно було б провести позачергові президентські та парламентські вибори, адже саме народ є джерелом і носієм влади в Україні.

Заяви ж Олександра Лавриновича, що на виборах "Громадяни обирають не повноваження, голосують не за набір прав і обов'язків, а за посадову особу, за конкретну фізичну особу, яку обирають на чітко визначений термін" навряд чи стануть сильним аргументом в дискусії.

Адже виборці хоча й віддають свій голос за конкретні партії та персоналії, однак для виконання певних функцій, зміст яких і визначається переліком нормативно встановлених повноважень.

Відповідно, якщо повноваження були піддані корекції, відбувся їх перерозподіл, цілком доцільним є й право громадян на перевизначення того, кому ці повноваження делегувати.

На цей аргумент вже посилається опозиція, вимагаючи перевиборів як президента, так і Верховної Ради.

Ще одним аргументом може стати те, що відповідно до Конституції 1996 року термін повноважень Верховної Ради становив чотири роки, а не п'ять, як було до п'ятниці.

Відповідно, не складає особливих труднощів порахувати, коли б у такому випадку за Конституцією 1996 року мали б відбутися парламентські вибори.

Все той ж Олександр Лавринович стверджує, що повноваження чинного парламенту визначені Конституцією, яка діяла на момент його обрання. Відповідно, чергові парламентські вибори повинні відбутися в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради.

Слідуючи логіці суджень міністра юстиції, можна стверджувати, що оскільки повноваження народних обранців та президента визначені Конституцією, яка діяла на момент їх обрання, то і перерозподіл повноважень мав б здійснюватися після закінчення терміну конституційно визначених повноважень.

Сподіватися на те, що Партії регіонів піде на проведення дострокових виборів президента України не варто - не заради цього закон визнавали неконституційним. Однак, позачергові чи чергові парламентські вибори цілком можливі. Найбільш ймовірне їх проведення - весна-літо наступного року.

Парламентські вибори в ситуації, що склалася можуть відіграти роль своєрідної розмінної монети та заспокійливого водночас. Окрім того, Партія регіонів вже давно не приховує бажання позбутися "тушок" й сформувати власну, стабільну більшість.

Місцеві ж вибори за таких умов покликані закласти міцний плацдарм та стати своєрідною підготовкою до виборів парламентських. Якщо ж за результатами виборів 31 жовтня Регіони здобудуть ще й необхідний результат, то в такому випадку виборів до парламенту скоріш за все не уникнути.

Рішення Конституційного Суду поза всяким сумнівом стане головною темою для розмов та дискусій протягом наступного тижня. Варто зауважити, що в нашій країні взагалі стало популярним приймати важливі, якщо не визначальні політико-правові рішення наприкінці тижня.

Свою роль тут відіграє як психологічний, так і чисто технологічний чинник. З одного боку, це дає можливість за вихідні дещо влягтися пристрастям, сприйняти те чи інше рішення як даність, а з іншого боку - краще обміркувати й визначитися з подальшими діями.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

powered by lun.ua

Фандрайзинг в зоозащите: почему стоит жертвовать для благосостояния животных

Экологический капитализм: тренд миллениалов или необходимость, которую следует подражать?

Возможность для маневра: зачем трейдерам запас нефтепродуктов

Чек-лист того, что должен сделать ребенок на летних каникулах

Почему украинцы не спешат продавать землю

"Выйди и зайди нормально, ребенок!" – с кого начинается культура общения в школе