Очередное "наступление микробов"

Теперішні суспільно-політичні тенденції в Україні означили кілька загроз і пасток для буття української нації. Відтак майбутні вибори до місцевих рад та адміністрацій об'єктивно стають етапним випробуванням на громадянську зрілість для українського народу.

А ще - тестом на імунітет від смертельних політичних "мікробів", за відомим окресленням Євгена Маланюка.

Першою сучасною великою загрозою для нації стала агресивна консолідація південно-східних регіонів країни на ґрунті російського шовінізму, малоросійського холуйства та совєтських ідеологічних стереотипів. Це не тільки привело до влади відверто антиукраїнські кола, а й розгорнуло суспільний простір до наростання українофобії, тоталітаризму, криміналу.

Україна й без того опанована ліберально-космополітичними інформаційними потоками та ослаблена загальним морально-ціннісним хаосом. Сьогодні вона опинилася перед загрозою ще більшої соціально-правової деструкції, етнічного розколу, громадянської ворожнечі.

Та найважливіше, що теперішні владні середовища перебувають під ідеологічно-пропагандистським впливом великодержавницьких кіл Російської Федерації. Тобто під впливом переконань цілковитої нетолерантності, зневаги до української нації та її культурно-цивілізаційної ідентичності. І саме ця влада обрала шлях асиміляторства й тиску щодо українства, в дусі окупаційних дій російської імперської політики царського й совєтського періодів.

Таку негативну тенденцію реалізує насамперед Партія регіонів, і всі організації та персонажі, які підтримують її.

Друга велика загроза для нації - формування впливових і активних політичних середовищ на ґрунті зрощення капіталу та деяких ідеологем, узятих із космополітичної ліберальної ідеології західного зразка.

Це масштабне явище передусім руйнує націю пропагандою крайнього меркантилізму, споживацтва й глобалізованої, бездуховної культури, що чомусь подається як "запорука демократичного поступу суспільства". Воно представлене в українському політикумі вельми різними персоналіями й організаціями.

Такі політичні середовища не тільки деструктивно хаотизують соціум, знищують його мобілізаційно-вольові засади й дії, а й готують новий великий обман-пастку для нації.

Адже в разі перемоги цих сил країна опиниться у ще більшій залежності від олігархічного капіталу, байдужого, а часто й ворожого, до українського державотворення.

Цю негативну лінію в сучасній політиці представляють формації типу БЮТ, "Сильної України", "Фронту змін", "Європейської партії", Партії промисловців і підприємців, НДП тощо.

Найзагрозливіше, що ці безідейні середовища не лише активно йдуть на колаборацію з теперішнім антиукраїнським режимом, не лише сіють крайній цинізм і пристосуванство в політиці, але й самі схильні до витворення системи внутрішньої колонізації. Про це свідчать факти владарювання цих сил попередні п'ять років.

Така колонізація означає пригнічення й обмеження національних інтересів і прав українства, тільки в завуальованій ліберальною прекраснодушною риторикою формі.

Третьою великою загрозою для нації є подальша герметизація українського національно-патріотичного табору в ідеологемах, ментально-світоглядних стереотипах і тактиці наївного демократизму, ягнячого примиренства, ліберальницького філістерства.

Саме така ситуація й такий спосіб мислення послужили основою для виходу на політичну авансцену Віктора Ющенка, і стали причиною поразки цього безмежно порожнього, імітаторського, безвідповідального політика.

На жаль, політична катастрофа п'ятирічного перебування при владі команди Ющенка ще й до сьогодні не отримала ані адекватної оцінки, ані всебічного аналізу її причин і наслідків. Хоча таке незаангажоване оцінювання могло б стати каталізатором для позитивних змін у суспільстві.

Наразі бачимо лише метушливо-непослідовні й самооманливі спроби реабілітувати якось цей період української державності, і по-новому об'єднати "помаранчевий" табір у суспільстві. На жаль, на тих же хибних ідейних та політичних принципах.

Найбільше в цій ситуації постраждав український народ. Переживши розчарування в "президентові-патріотові", вкотре обманувшись у лідерах, у начебто "українській еліті", у її можливостях і діях, народ перейшов у стан громадської апатії, громадянського збайдужіння, навіть соціального цинізму. І тепер закономірно розраховує тільки на принцип егоїстичного виживання.

Значну відповідальність за цю історичну поразку патріотичної ідеї в Україні несуть партії й організації, які беззастережно підтримували політику Ющенка. Тобто "Наша Україна", Рух, УНП, КУН, УРП-"Собор", "Пора" тощо. \

І в такий спосіб вони стали співучасниками грандіозного політичного шулерства, політичної сліпоти та громадянської бездіяльності.

Найкумедніше, що провідні діячі цих партій і середовищ вкотре завели на псевдодемократичні манівці боротьбу за українську справу, вкотре вводять націю в оману, вкотре обманюють державотворчі сподівання українців. І тепер, не моргнувши оком, і надалі цинічно всюди пропонують себе як "безальтернативних" "лідерів нації", руки яких, звісно, "ніколи не крали".

Так торжествує вічне профанаторство.

У певному сенсі чергова поразка національно-демократичного табору сталася об'єктивно. Цей табір уже давно відмовився від ідеологічних принципів українського націоналізму, консерватизму, традиціоналізму, від засад та етики національної героїки. Він відмовився від історичної наступальності, від концепції національної революції, від боротьби в ім'я торжества ідеалів повного національного визволення.

Нарешті, він відмовився від справедливості й українського господарювання у своїй державі.

Вибірково, і тому лукаво, націонал-демократи реабілітують історію українського націоналізму - як-от славу боротьби УПА. Але не її політичні справу, філософію й мораль. Однак роблять це тільки тому, що ця героїка є надто популярною й величною в очах народу.

Націонал-демократи, передусім їхні керівні кола, при цьому відмовляються розвивати й утверджувати в сучасності ідеї й атмосферу національної гідності, активізму, принципової критики, максимальної доцільності, боротьби за національну державу українців, на яких зросла УПА.

Цю фальш відчуває суспільство, і не довіряє цим середовищам. Тому їхні реальні рейтинги залишаються такими безнадійно низькими.

Це ж стосується й деяких представників теж-націоналістичних, за визначенням Іванишина, сил, які, здобувши владу на місцях, діяли з позицій чого завгодно, тільки не ідейних засад і практик українського націоналізму.

Тому було б великою хибою ототожнювати цих шахраїв-демагогів - та справжній націоналістичний рух.

І все ж український народ може зробити свій вибір на майбутніх виборах.

Попри те, що ніхто відверто й чесно не пояснив йому, чому сталися такі важкі поразки. Попри те, що в Україні утвердилася антиукраїнська система влади. І попри те, що депутатами й керівниками міст і сіл знову масово хочуть стати ті ж люди, які запрограмували сьогоднішню поразку, і роками профанували патріотичну діяльність.

Ми повинні мобілізувати свої зусилля й свідомість, щоб до владних місць пройшло якомога більше активних українців. Насамперед тих, хто підтвердив свою політичну позицію конкретними націє-захисними справами, довів свою націє-центричну ідейність.

Тих, хто досягнув реальних результатів у все ще й досі не завершеній національно-визвольній боротьбі.

Тих, хто готовий її, цю державотворчу боротьбу, продовжити далі.

Бо сьогодні склалася така ситуація, що в псевдоукраїнській державі під загрозу поставлені, як це не парадоксально, самі перспективи збереження української етнічності, української ідентичності, української державності.

А без власної національної держави, як переконує історія, не може повноцінно існувати жоден народ.

Лише наша усвідомлена ідейність, національна революційність, наші твердість, відвага й свободолюбність можуть стати запоруками успіху в системній боротьбі із силами антиукраїнського зла! Таким собі імунітетом проти політичних мікробів.

Лише наш націоналістичний вибір може зупинити подальше падіння нації й держави.

Хай же хоч ці вибори стануть "млинком" і "ситом" для "перемелювання" класичних профанаторів та лжепатріотів, для відсіювання ліберально-тупцювальної "полови" вічного імітаторства!

Олег Баган, науково-ідеологічний центр імені Донцова, спеціально для УП