Миссия Украины. Современность

Пятница, 08 октября 2010, 16:13

"В натуре южнорусской не было ничего насилующего, нивелирующего, не было политики, не было холодной рассчитанности, твердости на пути к предназначенной цели".
Микола Костомаров. "Дві руських народності"

В попередній статті вже говорилося про те, яку місію виконує, чи має виконувати Україна і її народ. А проте, навіть здобувши незалежність, ми не те що не наблизилися до її виконання, але й навпаки, - здається, чи не зовсім її втратили. Заледве не згубивши і самих себе. Чому?

"Як"?

Психологи поділяють людей на тих, хто слідує термінальним, і хто - інструментальним цінностям. Перше - "Що" робити, друге - "Як".

Кожен з нас більше схильний до того чи іншого способу поведінки. Проте це не означає, що лише один з них є правильним - в загальному нам потрібне і одне, і інше.

Але в цьому поділі цінностей приховуються й певні небезпеки. Бо якщо те, чого ми хочемо - здоров'я, благополуччя, безпечної і надійної держави - ми ще більш чи менш можемо сформулювати, то про те, "як" його досягнути, уявлення лише приблизні.

Тоді, оскільки немає чіткого знання про те, як саме досягати бажаного, потрібна можливість здійснювати хоч якісь дії. А заодно - й можливість перевіряти результати своїх вчинків і вносити в них необхідні корективи.

Але й тоді потрібні хоч якісь уявлення про те, що саме робити можна, а що - ні. Інакше можна вчинити й щось зовсім загрозливе.

Певною допомогою тут може стати або досвід попередніх епох, або інша, схожа, ситуація.

Тоді стає зрозумілим, що перш за все це "як" не повинно суперечити самій цілі - як-от комуністам виявилося неможливим збудувати християнський рай на землі сатанинськими методами. Так само, як не вдалося це і папській інквізиції.

Далі необхідне вміння слідувати одній обраній лінії розвитку, не зраджуючи їй - принаймні до тих пір, поки не переконаєшся в її недієздатності. Але - не бути при цьому й зацикленим. Тобто потрібне вміння щось робити, висувати гіпотези і перевіряти їх.

Тоді це "як" логічно переходить у вміння працювати з протилежностями - або поєднувати їх, або відмовлятися від обох з них, або обирати щось одне, залежно від ситуації.

Але в усякому разі - не зупинятися лише на одному варіанті розвитку, навіть не розглядаючи усіх інших. Треба вміти бути сильним і мудрим.

Чому ні?

Нездатність України збудувати сильну державу здебільшого пояснюється тим, що в уявленнях українського народу практично немає чоловічого архетипу і відповідного йому чоловічого характеру. Українські правителі або сильні, але не дуже розумні, або навпаки - інтелігентні і слабкі.

А по великому рахунку - в нас взагалі немає еліти. А ті, хто в силу обставин стають нею, якраз в силу відсутності в них власного характеру й підпадають під негативний вплив подібних архетипів. І тому, коли українець стає начальником, він першим починає зневажати свої принципи, принижувати колишніх друзів.

Інша сторона цього прокляття - в тому, що надто часто ми малодушно зраджуємо ідеї розвитку нації - плутаючи зраду як життя (поступитися принципами щоб вижити) і зраду як власну вигоду. Ці два шляхи (страху і зради) перевірені й протоптані - а тому легкі й доступні.

Але навіть якщо в когось вистачить мужності, щоб не піти ними, то навіть тоді йому можуть знадобитися підказки - що і як робити далі. Так він знову підпадає під дію все тих же архетипів колективного несвідомого, що й провокує все ті-ж проблеми.

Хоча, справедливості ради, треба сказати, що від того в тій чи іншій мірі страждають усі народи. Але вони подібну проблему вирішують наслідуючи тих особистостей, що творили їхню історію.

Колективне несвідоме - це ж не тільки предковічні архетипи, це ще й той слід, який залишили в ньому видатні постаті.

От тільки історія України позитивних прикладів для наслідування нам якраз майже й не надає. В усякому разі - з часів Богдана і Мазепи. Та й вони були більш як спірними особистостями.

Місія. Софія і Бог

Отож проблема архетипів виникає внаслідок звертання до колективного несвідомого - тоді, коли нам не вистачає власного досвіду і власних умінь.

А в Україні вона стала ще й продуктом насильного впровадження християнства та її наступної історичної долі - саме чоловіки першими страждали від усіх можливих воєн і завойовницьких походів.

Через це часто виживали не найсильніші й не найкращі з них - не треба мати ніяких ілюзій. Тим більше, що в християнських уявленнях земна чоловіча сила, як символ сексуальності, не надто вітається.

Чоловіча складова цієї віри більше вирізняється архетипом Бога-Отця, привнесеним туди з іудаїзму, а жіноча - вірою в Матір Божу - святу земну жінку.

Але для рівноваги і для нормального розвитку суспільства необхідна небесна чоловіча безособова енергія - як сила творчого розуму і чоловічий архетип земної поведінки.

Так само, як повинна бути й жіноча творча енергія небесного плану - мудрість Софії, і її відповідне земне відображення. Власне, останнє вже існує - в діапазоні від простої жінки-селянки до святої Матері Божої. Щоправда майже немає інших, крім материнства, архетипів жіночої святості. Наприклад, уявлень про жінку, яка бачить своє призначення й в творчості, допомозі іншим, тощо.

Але не слід вважати, ніби чоловічі архетипи - для чоловіків, а жіночі - для жінок. Все значно цікавіше.

На думку Карла Юнга, чоловіча підсвідомість має жіночу структуру, а жіноча - навпаки - чоловічу. Як на буддійських символах - світла енергія Янь має темне вкраплення Інь. А темна - світле.

Тому жіночий архетип повинен існувати у двох своїх проявах. Для жінок - в їхній свідомій поведінці, і для чоловіків - у підсвідомій, в їхній здатності до інстинктивної мудрості і інтуїції. У здатності обмежувати свої прагнення.

Так само і чоловічий архетип, змістившись в сторону від Бога-Отця до безособової, творчої чоловічої енергії, активного начала, повинен проявитися в жіночому підсвідомому у вигляді меншої залежності від власного батька і... в меншій опіці власних чоловіків і синів.

Бо зараз, проектуючи на них власні батьківські комплекси, жінки фактично починають всіляко їх обмежувати, не дозволяючи ставати мужчинами. А для самих чоловіків цей відкоригований архетип мав би стати практичною моделлю їхньої поведінки, ознакою сили й розуму.

Втім відкритим залишається питання - а чи зможемо ми змінити предковічні архетипи, якщо їм сотні й тисячі років? Проте нічого надто трагічного в ньому немає.

Саме так і повинно бути - колективне несвідоме творять усі люди, які здатні впливати на уми і настрої інших - незалежно від того, ким вони є.

До того ж, саме розкол України, саме наявність в ній практично усіх полярних цивілізаційних тенденцій, і надає той унікальний шанс поєднуючи чи відкидаючи їх, достатньо швидко створювати щось нове.

...замість епілогу

Але до чого тут політика?

До того, що таке нове сприйняття архетипів дозволяє легко уникати протилежностей, бачити можливості їхнього вирішення.

Чоловікам більше притаманний розум, жінкам - мудрість.

Чоловіки створюють щось нове, рухаючи еволюційний розвиток, а жінки, відбираючи з нього усе найкраще, - забезпечують стабілізуючий відбір.

А оскільки чоловіча підсвідомість має жіночий характер (і навпаки), то додатково це означає ще й вміння взаємодіяти з несвідомим, жити в гармонії з собою.

Наприклад надмірна категоричність мислення, від якої так страждає українська політика, є ознакою саме чоловічого розуму, несхильного до компромісів.

А відновлення споконвічної любові українців до краси, до жіночого начала природи - мало б призвести нарешті до створення відновлювальної економіки.

Чи для початку - хоча б до побудови заводів з переробки сміття.

Так Україна або реалізує свою релігійно-духовну місію і дійсно дасть щось розвитку усього світу, або знехтувавши нею - деградує остаточно.

Іншого не дано...

Ігор Лубківський, для УП

powered by lun.ua

Рынок земли: не все так совершенно

Как помочь онкобольному человеку, который только узнал о диагнозе

Бабий Яр должен стать частью украинской национальной памяти

"Дельта" близко. Где местная власть берет деньги на борьбу с коронавирусом

Кого проверит Нацсоцслужба?

Паломничество в Умани: пустят ли хасидов в Украину?