Дамоклов меч, или Каждое решение Европейского суда – это уведомление о преступлении

"Хабарники тремтять, коли вони накрали лише для своїх потреб. Але хабарники вже нічого й нікого не бояться, коли ж вони награбували достатньо, щоб поділитися з іншими" 
Марк Тулій Ціцерон

Кожне остаточне рішення Європейського суду з прав людини в справах проти України, якими визнано порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, – у контексті національного кримінально-процесуального законодавства є повідомленням про злочин, яке містить достатньо підстав для порушення кримінальної справи. Принаймні, за фактом службового злочину та/чи злочину проти правосуддя.

Якщо на вдаватися до глибокого теоретичного дослідження шкоди, завданої правам людини, то про кримінально-карний характер порушення таких прав свідчить, щонайменше, сума визначеної Європейським судом справедливої сатисфакції.

Вона в більшості справ у сто й більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і підлягає виплаті потерпілим громадянам України виключно за рахунок Державного бюджету; і яка за своїм правовим змістом є "істотною шкодою", тобто необхідною ознакою об'єктивної сторони переважної більшості складу службових злочинів за Кримінальним кодексом України.

А справедлива сатисфакція за рішенням Європейського суду – є нічим іншим як достатнім доказом несправедливого та свавільного поводження українських правоохоронців із людиною та її правами.

І ці права порушила не віртуальна та безтілесна держава. Над ними поглумилися цілком конкретні чиновники, чиї конкретні посади та прізвища прямо зазначаються в матеріалах справ міжнародного суду.

Про суб'єктивну сторону службових злочинів, умисел, спрямований на порушення прав людини, переконливо свідчить той факт, що жоден засіб юридичного захисту – звернення до прокуратури, суду – виявився неефективним та не здатним усунути порушення прав людини на національному рівні.

Нинішній же стан речей гарантує надто вільготне життя міліціонерам, прокурорам та суддям, які неправомірно затримали та катували, неналежно розслідували та неправосудно судили. Адже за вчинені ними порушення прав людини – розраховується держава, кожен її громадянин, який справно платить податки.

Наполеону приписують авторство висловлювання про наявність лише двох важелів, за допомогою яких можна впливати на людей: це страх та власний інтерес.

Українське чиновництво, принаймні, те, чиє свавілля справедливо оцінене Євросудом, давно втратило будь-який страх перед Божими та людськими законами.

Замість Бога, який забороняє красти, кривосвідчити etc, вони створили собі за своїм образом та подобою нового "бога", який заохочує до матеріального збагачення будь-яким шляхом.

Щодо законів держави, то за словами Марка Тулія Цицерона – "Хабарники тремтять, коли вони накрали лише для своїх потреб. Але хабарники вже нічого й нікого не бояться, коли ж вони награбували достатньо, щоб поділитися з іншими".

Отже, немає ніякого страху в українського чиновника, який відкрито своїми ділами пропагує корупцію як національну ідею.

Лише власний корисливий інтерес піднімає українського чиновника з теплого крісла, як у Шевченківському "Кавказі": "У нас навчіться! … В нас дери, Дери та дай, І просто і рай, Хоч і рідню всю забери …"

Менш поетично, але не менш драматично, сподіваюся, із зубним болем у серці, сказав про тотальну корупцію в державі України її теперішній президент Віктор Янукович: "Корупція в країні стала надзвичайною проблемою. … Я в Київ ніколи не їздив один, тому що рук бракувало. А коли летів літаком, то їхали дві-три машини слідом …"

Повертаючись до шалених виплат із держбюджету України, яка за рахунок цілого багатомільйонного народу вимушена платити за свавілля кількох тисяч псевдоправоохоронців, слід визнати очевидний факт: перед нами ніщо інше, як легалізований державою грабунок держави.

Як нещодавно публічно ствердив прем'єр Азаров, загальна сума позовів до України в Європейському суді з прав людини складає суму, яка перевищує державний бюджет України. А це вже, свого роду, державний суїцид.

Не думаю, що самогубство є метою держави.

І якщо це дійсно так, бо інакше так довго бути не може, – то за кожним рішенням Євросуду, винесеним проти України, повинно слідувати невідкладне порушення кримінальної справи. Далі – викриття винних державних службовців, притягнення їх до відповідальності, та відшкодування з кишеньзнахабнілих чиновників шкоди, завданої державі внаслідок порушення прав конкретної людини та виконання рішення Європейського суду в частині виплати за рахунок держбюджету справедливої сатисфакції потерпілим.

Лише тоді держава отримає справедливу сатисфакцію та повивертає кишені своїм корумпованим чиновникам.

Як гострий Дамоклів меч на тонкій кінській волосині, над головами кожного міліціонера, прокурора та судді щомиті тяжітиме невідворотна кримінальна справа та реальна кримінальна відповідальність за кожне порушення прав людини. Порушення, достатнім та належним чином установлене та доведене остаточним рішенням Європейського суду з прав людини, по кожній справі кожного громадянина України.

P.S. Арешт Луценка, кримінальна справа відносно Тимошенко чи ще десяток кримінальних справ щодо колишніх чи теперішніх високопосадовців держави – не можуть прикрити "наготу" українського судочинства.

Українське судочинство, образно кажучи, як король – голе.

Голе, допоки над ним відкрито сміються рядові українські міліціонери, прокурори та судді, залишаючись абсолютно безкарними, після того як за їхні злодіяння та свавільне порушення прав людини, встановлені в далекому Страсбурзі, розраховується Держава.

Андрій Ільків, адвокат, Львів, спеціально для УП