Беспрецедентное право или Полезные новации дела Ирины Онопенко

В Україні порушена ще одна кримінальна справа про шахрайство. Одна з приблизно півтора десятка тисяч справ про шахрайство (ст. 190 КК України) і півмільйона кримінальних справ, які у середньому порушуються в Україні за рік.

Тільки ця кримінальна справа аж дихає підтекстами, контекстами та порушеннями.

Підтекст – голова Верховного Суду Василь Онопенко повинен піти у відставку.

Цього хоче влада, тому що крісло третьої – за принципом розподілу влади – особи у державі стоїть у кабінеті противника – очільника Верховного Суду України. А це для влади не солідно.

Контекст – донька Онопенка уклала договір позики і не повернула за ним три мільйони гривень кредитору, довірою якого вона зловжила, попередньо домовившись про це зі своїм чоловіком.

Порушення – на сьогодні їх повинен оцінити тільки суд і винести справедливе рішення.

Принаймні такою є мета судового контролю, який здійснюється на стадії досудового слідства. Так, у країнах, де діють принципи верховенства права, суди контролюють органи досудового слідства тільки у тих питаннях, які безпосередньо стосуються основних прав громадян: права на життя, вільне пересування, невтручання у приватну сферу. Тому рішення органів досудового слідства про порушення кримінальних справ або взяття під варту обов’язково повинні бути перевірені незалежним судом.

Однак, певні речі, які відомі громадськості на основі постанови про порушення кримінальної справи щодо Ірини Онопенко та її подільника, проглядаються настільки очевидно, що підтекст уже не викликає сумнівів.

Є в Кримінально-процесуальному кодексі України положення, що визначають, який орган повинен проводити досудове слідство щодо конкретного злочинного діяння. У ч. 2 ст. 112 КПК України визначено, що шахрайствами, вчиненими в особливо великих розмірах, опікуються слідчі органів внутрішніх справ. Власне, як і умисними вбивствами, якими раніше займались слідчі прокуратури, а потім “скинули” їх міліції, або крадіжками, грабежами, розбійними нападами, вимаганнями тощо.

За даними статистики МВС України, у 2008 році органами внутрішніх справ було порушено 14 693 справ про шахрайство, у 2009 році – 18 004. З них слідчим саме цих органів вдалося розкрити у 2008 році 56,3 %, а у наступному році – 53,4 % таких справ.

Втім, хто б не займався розслідуванням порушеної кримінальної справи – орган внутрішніх справ чи прокуратура, яка може “забирати” собі особливо резонансні чи тяжкі справи, – спочатку цю справу треба порушити. А її порушення здійснюється за певною процедурою і за наявності визначених законом підстав і приводів.

За КПК України вимагається, щоб на стадії порушення кримінальної справи одночасно існували як суто формальні приводи - заява про вчинення злочину, явка з повинною, повідомлення, опубліковане в пресі, тощо, так і достатні дані, що свідчать про те, що вчинено саме те діяння, яке відповідає одній із статей КК України. При цьому такі дані повинні відбити, наприклад, подію злочину, спрямованість умислу, наслідки, що настали.

На практиці одними з найбільш складних для порушення кримінальних справ є як раз ті діяння, що пов’язані з шахрайствами, а також ухиленнями від сплати податків. Проблема в тому, що у ході перевірки заяв чи інших даних про вчинення злочинів, необхідно достовірно припустити, що ці діяння вчиняються умисно, тобто свідомо і з бажанням досягти шкідливих наслідків.

Оскільки такі діяння базуються, як правило, на документальних даних, саме аналіз документів (разом з опитуванням можливих свідків) обгрунтовує висновок, чи має місце саме злочинне діяння, чи, можливо, має місце цивільно-правовий делікт (як от невиконання договору), або колізія щодо публічних вимог органів управління, яка вирішується адміністративним судом (як от затримка сплати податку через відсутність коштів або неспівпадіння даних платника податку і податкової служби про суму податку, який необхідно сплатити).

Саме тому по таких категоріях злочинних діянь за заявами громадян проводяться ретельні дослідчі перевірки, матеріали за якими накопичуються іноді у кілька томів. Ретельність – означає час. Практично всі дізнавачі використовують на це максимальну кількість часу і “дотягують” до встановлених законом десяти днів чи потім правдами-неправдами затягують їх ще більше. І тільки потім виносять постанову або про відмову в порушенні кримінальної справи, або таки про її порушення.

І саме тому переважна частина скарг, що надходять до судів на постанови про порушення кримінальних справ, стосується саме шахрайств і ухилень від сплати податків. Бо навіть за ретельних перевірок по цих категоріях справ можливе допущення фатальних помилок: або потенційно винувата особа уникає відповідальності, або однозначно невинувата особа стає об’єктом кримінального переслідування.

Статистика розгляду таких скарг різнобарвна: у 2009 році судами України розглянуто 10,2 тисяч скарг на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, задоволено з яких 4,2 тисяч (41,7 % від кількості розглянутих). У тому ж році розглянуто 11,6 тисяч скарг на постанови про порушення кримінальної справи, з яких задоволено 3,4 тисяч (29,3 % від кількості розглянутих).

Саме зважаючи на викладене, вражає та швидкість, з якою Генеральна прокуратура відреагувала на заяву про вчинення злочину донькою Онопенка. 1 лютого заявник тільки подав відповідну заяву, а на наступний день – уже результат. При цьому стаття, за якою кримінальна справа порушена, є “підстражною”...

І дуже-дуже ця безпрецедентна ситуація нагадує справу Бориса Пенчука, який був засуджений вироком Ворошиловського районного суду Донецька в березні 2009 року за ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах) до позбавлення волі на строк вісім років. Тоді досудовим слідством і судом було встановлено, а у вироку суду чорним по білому виведено, що Пенчук подав цивільний позов до Бориса Колекснікова про стягнення з останнього понад 20 мільйонів гривень, чим пред’явив Колекснікову вимогу передати майно, що належить останньому.

Коротко: особа пред’явила цивільний позов, і це було визнано вимаганням.

Цей вирок залишив в силі у квітні 2009 року Апеляційний суд Донецької області.

Майже рік ці судові висновки були чинними і а-пріорі правильними, бо так було постановлено іменем України рішеннями, які набрали законної сили. Тільки в квітні 2010 року Верховним Судом України судові рішення щодо Пенчука в цій частині були скасовані, а справа закрита за відсутністю складу злочину.

Повертаючись до справи Онопенко, є все ж таки добрі новини для простих людей: цей “безпрецедент” можна зробити цілком реальним прецедентом.

Тепер кожний громадянин, який вважає себе ошуканим через укладення цивільно-правового договору, за яким боржник не повертає певні суми, може звертатися із заявою про вчинення злочину прямо до Генеральної прокуратури України. Доклавши до цієї заяви копію договору і розписки, можна розраховувати на порушення кримінальної справи уже на наступний день після звернення до цього правоохоронного органу.

Якщо відмовлять, будуть неправі – адже прецедент створили самі.