Патриоты Украины общаются на русском языке

Четверг, 02 июня 2011, 10:50

Вперше за свої 73 роки не пішов 9 травня на військовий цвинтар і не поклав квіти на могили загиблих у Другій світовій війні. Остогидло бути свідком фальші у цей Святий день. А тут ще й Верховна Рада прийняттям закону про червоний прапор спровокувала розбрат, яким досить уміло скористалися українофоби.

Громадян України штучно поділено на ворогуючи табори. В одному таборі агонізуючий гомосовєтікус, а в другому занадто українські українці. В обох таборах немає місця для ще живих ветеранів. Справжніх ветеранів вже немає з нами, а фальшиві правду не кажуть…

Ще й на двадцятому році відродження державності гомосовєтікус залишаються при владі, бо наші управителі не захотіли провести люстрацію, аналогічну проведеній прибалтами, поляками та іншими постраждалими від "наукового" комунізму.

Не захотіли й відродити споконвічну національну самоназву. Державній мові замість національної назви залишили територіальну ознаку, успадковану від колоніального минулого.

До занадто українських українців відносяться ті громадяни України, які вперто виправдовують заміну споконвічної національної самоназви "русини" на територіальну ознаку "українці".

Ця заміна активно підтримана галицькими русинами в складі Російської імперії під час Першої світової війни. Раніше така заміна не мала ніякого політичного підтексту.

Це вже потім ленінські більшовики усвідомили політичну вагу такої заміни і "перехрестили" нас в українців для того, щоб населення України не об’єднувалось у державотворчу націю.

До визначення національності людини треба ставитись скептично, тому що після Адама і Єви в кожному намішано безліч національностей. Не біда, що в паспорті не фіксується національність і що назву "Русь" не відродили, але небезпечно державну мову залишати без національної назви.

Державотворча нація об’єднується тільки конкретною національною мовою, а не територією. Згадайте історію створення США. Там були усі підстави назвати державну мову американською, але ж англомовні емігранти цього не зробили і об’єднали навколо себе багатонаціональну державотворчу націю.

Євреї розпорошені по всьому Світу, але й через дві тисячі років відродили свою державу завдяки збереженню мови.

До Першої світової війни нашу мову ніхто не називав українською. Ні Шевченко, ні Франко, жоден наш класик колоніальної доби не називав рідну мову українською.

Не вистояла Українська народна республіка, героїчно загинула Карпатська Україна, бо об’єднуюча мова офіційно мала лише територіальну ознаку. Наша постколоніальна назва держави тримається вже двадцятий рік, витримує всі провокації українофобів внутрішніх і зовнішніх.

А чи були б українофоби такими активними, якби державна мова та корінне населення мали свою національну назву, а не територіальну ознаку? Впевнений, що тоді б українофобів було на порядок менше, особливо, внутрішніх.

Назва території може бути назвою держави. Таких держав у Світі є чимало. Але не існує жодної державної мови без національної назви.

Населення України вже двадцятий рік "вариться у власному соку" і досі не має державотворчої нації. Точніше, замість державотворчої нації маємо агонізуючих гомосовєтікус, яких об’єднує тільки територія України.

Після 24 серпня 1991 року українцями стали всі громадяни України будь-якої національності, а корінне населення так і залишилося без національної назви. Цей абсурд найбільш активно захищають, перш за все, занадто українські українці.

Вони вважають себе патріотами України, але своїм невизнанням споконвічної національної самоназви прислуговують українофобам.

На Україні-Русі споконвіку живуть руси, русини і спілкуються руською мовою. Українська у нас земля, а не мова. Наша руська мова є першоджерелом російської мови. Київський князь заснував Москву. Україна породила Росію.

Всі національності визначаються іменниками, а росіяни визначають свою національність прикметником "русскіє", тобто чиї, звідки. З нашої Русі.

Цими історичними фактами треба пишатися, а ми все ще хворіємо колоніальною меншовартістю…

Про яку державотворчу націю, про яких націоналістів і патріотів може йти мова, якщо замість національної назви використовується територіальна ознака, та ще й успадкована від колоніального минулого?

То емігрантам з України достатньо називатися українцями, а корінне населення є русинами споконвіку. "Я русин є, русин зостанусь!", – повчав Олександр Духнович, будитель національної свідомості закарпатських русинів тоді, коли слово "українець" ще не вживалось замість назви національності навіть у побуті.

Три століття до більшовицького перевороту 1917 року корінне населення Російської частки України називали малоросами, щоб самі пнулися ставати великоросами.

Саме тоді виникли прізвища типу Ковальов, хоча в Росії вистачає Кузнєцових. Кравець став Кравцовим, але ж не Портновим. Чоботар – Чоботарьовим, але ж не Сапожніковим…

У Леніна є такий вислів (російською): "Поскреби ногтем любого великороса и увидишь татарина". Йдеться про вплив азіатської культури. Якби не було татаро-монгольської навали, то Пушкін і Шевченко, Гоголь і Франко писали однією мовою – нашою руською мовою.

Але ж російська мова стала мовою метрополії, а її першоджерело опинилось мовою колонії. В сучасній історії російська мова стала робочою мовою ООН і набула всесвітнього визнання, а наша мова досі визначається колоніальною ознакою і не має національної назви...

Патріоти України спілкуються руською мовою.



powered by lun.ua

Записки из "ЛНР": "лишь бы не было войны", или чему она нас научила

Биотехнологии: "голубой океан" для современного предпринимателя

"Хорошее управления" или Как превратить заявления этой недели в реальные изменения

Маркеры Docklands: чем опыт лондонской реновации может быть полезен для Донбасса

Какие учебники по английскому и немецкому языкам выбирать для школы

Пандемическое соглашение. Шанс для мира и Украины