Закон о выборах как заложник политической целесообразности

20 просмотров
Пятница, 03 июня 2011, 15:21
Назар Бойко
мониторингово-аналитическая группа "Цифра"

Якщо вірити Адаму Пшеворському, то демократія – це "визначеність процедур за невизначеності результатів". Однак, вітчизняна політична дійсність переконує в зворотному: демократія по-українськи – це "визначеність результату за невизначеності процедур".

У тих політичних широтах, де живуть за Пшеворським, стабільність, чіткість, зрозумілість і загальність правил будь-якої політичної гри є цінністю, більшою за будь-який конкретний результат. У нас, навпаки, задля конкретного результату готові пожертвувати будь-якими правилами.

Особливо контрастно це виглядає в порівнянні.

5 травня 2011 року у Великобританії відбувся референдум щодо можливої зміни виборчої системи. У попередній статті йшлося про загальний контекст, на фоні якого відбувалась підготовка до референдуму. У цьому матеріалі зупинимось на змістовому наповненні дискусії, що передувала референдуму й, зрештою, остаточному вибору британців.

Підданим Єлизавети ІІ пропонувалось:

– або висловитись за збереження діючої в Об'єднаному Королівстві мажоритарної системи відносної більшості;

– або ж підтримати систему "альтернативного голосування" (AV).

Технічну відмінність між двома цими виборчими системами найкраще продемонструвати в розрізі трьох базових елементів будь-якої системи виборів: 1) величини округу; 2) форми бюлетеня й 3) виборчої формули.

І в першому, і в другому випадку зберігаються одномандатні виборчі округи. Проте, якщо за "мажоритарки" виборець ставить у бюлетені позначку навпроти одного кандидата, то за AV йому надається можливість преференційного голосування – проранжувати кожного з кандидатів у бюлетені – 1, 2, 3 … n – у залежності від рівня підтримки.

Також суттєво відрізняється й виборча формула – спосіб конвертації голосів виборців у мандати.

За діючої системи мандат дістається тому кандидату, який здобув відносну більшість голосів.

За системи AV обраним вважається той кандидат, який здобув підтримку 50% виборців округу. Якщо жоден із кандидатів не набрав достатньої для цього кількості голосів, тоді кандидат, який набрав найменше голосів (перших преференцій), вилучається з подальшого змагання. А його голоси перерозподіляються між залишеними кандидатами відповідно до других преференцій виборців, що за нього проголосували.

Якщо ж після першого перерозподілу знову не виявляється переможця – та ж сама процедура повторюється з наступним кандидатом, що набрав найменшу кількість голосів. І так доти, поки в результаті ряду перерозподілів у кошику одного з кандидатів не опиниться 50% від усіх голосів виборців.

За результатами останніх парламентських виборів, які відбулись рік тому, 2/3 депутатів Палати представників Британського парламенту набрали менше 50% голосів у своїх виборчих округах.

Цей факт, перетворений на аргумент щодо хибності подальшого обрання депутатів меншістю від усіх виборців, активно використовувався протагоністами виборчої реформи. На їхню думку, система AV здатна подолати таку виборчу несправедливість і підвищити кредит довіри не лише до кожного окремо взятого депутата, але й до Палати представників у цілому.

Більше того, введення AV повинне було б активізувати конкуренцію й змагальність у так званих "безпечних округах", у яких представницькі мандати протягом багатьох виборчих циклів дістаються одній і тій самій партії.

Також анонсувалось, що нова система виборів змусить депутата більш відповідально ставитись до свого округу й потреб своїх виборців у міжвиборчий період, адже відносної більшості голосів "за" уже буде недостатньо для перемоги.

Ще одним аргументом на користь виборчої реформи стало твердження, що AV звільняє виборців від тягаря тактичного голосування. Оскільки за "мажоритарки" переможцем може бути лише один, багато британців голосують не за наймилішого їм кандидата, а за того, хто має шанси на перемогу.

AV, передбачаючи преференційне голосування, усуває психологічний дискомфорт, який супроводжує виборця при "мажоритарці".

Так, "альтернативне голосування" дозволяє виборцю підтримати в першу чергу того кандидата, який йому найбільше припав до душі. Навіть якщо в того немає жодних шансів на успіх. Адже навіть якщо бажаний кандидат зазнає фіаско, голос виборця перейде до його, виборця, наступної преференції.

Тобто, умовно кажучи, свій голос можна безпечно розділити між тим, хто подобається й тим, хто реально претендує на представництво.

У свою чергу, прихильники діючої системи виборів побудували кампанію в стилі сера Уїнстона Черчилля: "Так, стара добра мажоритарка не є ідеальною системою, але система "альтернативного голосування" є ще гіршою".

На користь цього твердження наводилась ціла армада аргументів – як слушних, так і сумнівних.

Наприклад, активно використовувався аргумент про те, що запровадження нової виборчої системи потребуватиме 250 мільйонів фунтів стерлінгів. Щоправда, ніхто не наголошував на тому, що в цю суму "завбачливо" додали й витрати на сам референдум – 80 мільйонів, і вартість обладнання, бажаного, але не обов'язкового при запровадженні "альтернативного голосування" – 130 мільйонів.

Після референдуму деякі з офіційних осіб кампанії проти все ж таки визнали, що це був радше не аргумент, а маніпуляція.

Ще одним нечесним прийомом стало те, що антагоністи реформи "звинуватили" систему AV у ігноруванні базового принципу демократичних виборів – "один виборець – один голос". Посилаючись на те, що AV передбачає преференційне голосування й "багаторазове" зарахування одного й того ж бюлетеня, противники реформи популяризували твердження, що одні виборці володіють одним голосом, а інші – двома, трьома, а то й чотирма, у залежності від того, скільки разів їхній голос переходив від одного кандидата до іншого.

Один із професорів викрив суперечність цього аргументу на побутовому прикладі: "Якщо я прошу свого товариша купити мені Twix, а, у разі його відсутності – Mars, то це зовсім не означає, що я одержу й Twix, і Mars".

Свідомість виборців також атакувалась аргументом, що за "альтернативного голосування" можлива перемога тих кандидатів, які за результатами підрахунку перших преференцій посіли друге, а то й третє місце.

До прикладу, на телебаченні крутився ролик, в якому хлопчина активно готується до естафети і, врешті решт, перемагає в ній, першим діставшись фінішу. Однак перемога й нагорода дістається супернику, який прибіг другим. Мета цього ролика полягала в тому, щоб викликати в глядачів-виборців когнітивний дисонанс – як переможець може програти?! Однак при цьому не уточнювалось, що переможець за умов "мажоритарки" в умовах AV є лише кандидатом, який набрав найбільшу кількість перших преференцій, що далеко не тотожне перемозі.

Одним із найсильніших аргументів проти AV стало твердження про зростаючий ризик виникнення "підвішених парламентів", коли жодна партія не здобуває достатньої кількості голосів для самостійного формування уряду. У свою чергу це створюватиме необхідність у коаліційних урядах, які у Великобританії не надто вітаються громадською думкою.

Також на свою користь прихильники status quo повернули ту обставину, що багато з тих, хто підтримував реформу, розглядали AV як сходинку від мажоритарної до пропорційної системи виборів. На численних дебатах із цього приводу таким прихильникам реформи ставили риторичне запитання: якщо вашою першою преференцією є пропорційна система виборів, то чому ви агітуєте не за неї, а за "альтернативне голосування"?!

Спільною рисою наведених нами аргументів – як за, так і проти – було те, що всі вони використовувались зацікавленими сторонами, які не завжди залишались неупередженими.

Для цілісності й об'єктивності картини приведемо декілька витягів зі звітів однієї з найавторитетніших британських дослідницьких компаній IPSOS MORI, яка займалась аналізом не лише дискусії щодо, але й можливих наслідків реалізації виборчої реформи. Попри те, що в останні роки громадська думка була прихильною до виборчої реформи, більшість британців або нічого не знає, або не переймається питаннями виборчої системи.

Що стосується системи "альтернативного голосування", то ніхто достеменно не може передбачити результатів, до яких вона може призвести. Особливо в довгостроковій перспективі. Адже за нових правил гри зміниться, у першу чергу, поведінка політичних партій, які беруть участь у виборах, а це, у свою чергу, не може гарантувати збереження перших і навіть других преференцій виборців на тому самому рівні, на якому вони знаходяться зараз.

Наскільки вдало протилежні сторони підібрали аргументи, найкраще свідчать результати голосування: 67.9% британців підтримали діючу "мажоритарку", 32.1% – "альтернативне голосування".

*     *     *

Українська дискусія щодо виборчої системи дещо відрізняється від британської. І справа не в тому, що українці ще "не доросли" до референдуму з настільки важливого питання. І навіть не в тому, що виборча реформа в нас здійснюється на безальтернативній основі, виключно за бажанням однієї людини.

Справа в тому, що натхненники й адепти реформи в тому вигляді, у якому вона пропонується сьогодні, не наводять жодних конкретних аргументів на користь того, які з існуючих сьогодні проблем у політичній системі країни здатна вирішити ця реформа.

Як вона вплине, скажімо, на якість представництва інтересів громадян? Яким чином вона вплине на негативні внутрішньо парламентські процеси – переходи депутатів між фракціями, голосування "за сусіда" etc?

Як відіб'ється запровадження нової системи на корумпованості процесу формування виборчих списків? Які наслідки матиме запровадження реформи на партійну систему не лише після виборів, але й через 10-20-30 років?...

Офіційні відповіді на ці та інші запитання сьогодні відсутні.

І так буде, допоки реформа виборчої системи залишатиметься заручницею політичної доцільності, а не публічної, відкритої й відвертої дискусії.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група "Цифра", спеціально для УП



powered by lun.ua
Корь разошлася не по-детски: зачем вакцинироваться взрослым
Если у вас нет иммунитета, и вы оказались на улице даже в ста метрах от больного, – вы заразились. (укр.)
Григоренко vs Жуков: баталии на карте Харькова
9 мая Харьковский городской председатель Геннадий Кернес сказал, что в случае возвращения проспекта Жукова на карту Харькова имя Григоренко увековечат в названии другой улицы. (укр.)
"Стены" vs "мосты": какой путь выберет Зеленский?
Перед Зеленским стоит простой и одновременно сложный выбор – между "политикой стен" и "политикой мостов"."Стены" – это курс на самоизоляцию, которую у нас любят обозначать эвфемизмом "свой путь". Наводить "мосты" – это умение (и желание!) задавать неудобные для себя вопросы и выслушивать не всегда приятные ответы.
ЗЕнаугурационные заметки
Зеленский сказал, что хотели услышать его избиратели. Он, надо признать, очень органичен в своем образе просветленного Робин Гуда, который даже на Банковую ходит пешком. Но в программной речи не было собственно ПРОГРАММЫ.
Процедура важна: чем отличается получение разрешений в Украине и ЕС
Граждане и бизнес часто оказываются в ситуации, когда государство принимает решение об их правах и обязанностях. Для таких ситуаций в ЕС действует админпроцедура. А в Украине? (укр.)
Зеленский, пасионариии и принятие решений
Есть новый президент. Конечно, большие полномочия имеют еще и Рада, и правительство. И, что важно, суд. Однако президент и его команда будут иметь значительные рычаги на влияние и в этих ветвях власти. А после выборов могут держать эти структуры в кармане. Решения будет подписывать президент. Влиять будут именем президента. А кто же на самом деле будет готовить, принимать и внедрять решения? (укр.)
Президент-неудачник. Какая из него польза?
Президент-неудачник лучше всего точит лезвие топора демократии. Президент-неудачник – это краш-тест для государства. Оказывается, неудачники ужасно полезны для народовластия. (укр.)