К годовщине судебной реформы

Четверг, 07 июля 2011, 10:05

Сьомого липня 2010 року президент Віктор Янукович підписав один із перших "реформаторських" законів –"Про судоустрій і статус суддів".

Як було наголошено в преамбулі, метою цього акту є "захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права…"

З 2002 року і до цього часу головні засади судоустрою визначав закон "Про судоустрій України", статтею другою якого, завдання суду було визначено так: "Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Різниця очевидна.

Зникло згадування про гарантовані Основним законом права і свободи людини й громадянина, випарилися інтереси суспільства, які в попередній редакції стояли першими в зв'язці "суспільство і держава".

До речі, як автори винахідливо обійшлися із принципом "верховенства права"! Якщо раніш здійснення правосуддя мало відбуватися на засадах верховенства права при захисті всіх суб'єктів – громадянина, юридичних осіб, суспільства й держави – то нині на засадах верховенства права прописано захищати інтереси держави.

Можна піддати критиці, на перший погляд, необ'єктивне ставлення до виголошуваних норм "реформаторського" закону. Але, пам'ятаючи про неоднозначну практику Конституційного суду, не важко собі уявити, що при відповідному тлумаченні можна отримати, наприклад, таке рішення: "Системний аналіз законодавчих норм, викладених у преамбулі закону "Про судоустрій та статус суддів" призводить до висновку, що термін "інтереси держави" відокремлюється від термінів "права", "свободи" та "інтереси", що стосуються людини, громадянина, юридичних осіб – і застосовується законодавцем в окремому словосполученні "інтереси держави".

Тобто, законом установлено, що на засадах "верховенства права" здійснюється захист інтересів тільки "держави"...

Рік минув.

Що отримали українці, гарантування прав і свобод яких є головним конституційним завданням держави?

До реформи суспільство визнавало, а влада з ним погоджувалася, що українські суди – корумповані, але достатньо незалежні. Після реформи корупція в судах залишилася, тільки наразі вона перебуває під пильним контролем влади. Як результат цього явища – недавні масові звільнення фахових представників суддівського корпусу за власним бажанням, які таким чином відмовилися бути заручниками цієї системи. І процес звільнень ще не припинився.

Ані покращення доступу пересічних громадян до правосуддя. Ані віри в законність і справедливість суду. Ані підвищення статусу самих суддів.

Замість цього – безкінечні черги "дітей війни", яких безсоромно обдурює влада, перелякані судді, яким знизили заробітну плату й у рази підвищили навантаження, та прокурори, які для отримання зручного для них рішення, натякають суддям про можливість заведення оперативно-розшукової справи та прокурорські переваги у Вищій раді юстиції.

Отримали ще хвальну "антикорупційну", на твердження її авторів, автоматизовану систему розподілу справ між суддями, яка в казковий спосіб роздає "необхідні" справи "необхідним" суддям.

Для довідки "реформаторам": у судах уже привчилися реєструвати справи в автоматизованій системі розподілу по декілька раз – доти, поки система не обере заздалегідь визначеного суддю.

Куди поділися "реформатори", які мають визнати свої очевидні помилки?

Чи здатні вони проаналізувати наслідки своєї реформи й виправити недоліки в інтересах уже згадуваних громадян? Чи варто очікувати від них правового прозріння – для проведення в державі дійсної реформи правоохоронної системи, яку бажає побачити в Україні Євросоюз?

Відповідь передбачувана...

Так, для прикладу, Державна судова адміністрація видає накази, які на її думку, мають виконувати збори суддів усіх рівнів. У свою чергу, на виконання цього наказу, член Вищої ради юстиції голова Печерського райсуду міста Києва Інна Отрош видає наказ № 146-з/11 від 23 червня 2011 року, яким відомості, що знаходяться в протоколі зборів суддів – органу суддівського самоврядування – відносить до категорії "службова інформація".

При цьому Інна Олексіївна ніяким чином не засмучується тим, що законом даний факт має розцінюватися як посягання на незалежність суддів. Голова однієї з дипломатичних місій, якому я розповів про це, відреагував миттєво : "Якби в моїй країні чиновник зробив щось схоже, він був би через хвилину звільнений!"

На жаль, ще більше віддалили владу ці реформи від нації.

І не тільки від рідної, а й від усіх європейських націй також.

Лише чи не єдина людина у владі – голова Верховного суду Василь Онопенко, який першого липня цього року на Міжнародній конференції "Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі Україні" наважився заявити про зниження рівня національного судового захисту та необхідність невідкладних законодавчих та організаційних заходів для вдосконалення провадження в кримінальних справах.

Є надія, що критики проведеної судової реформи будуть почуті, і врешті-решт ситуація в судовій системі держави буде докорінним чином виправлена.

А поки що, з таким державним ставленням до суддівства, не буде несподіванкою поява указів президента, якими визначатимуться строки покарання для окремих осіб відомих кримінальних справ.

Юрій Гримчак, народний депутат, спеціально для УП

powered by lun.ua

Первый месяц рынка земли: полет "не нормальный"

Как привлечь внимание украинцев к сложной теме рака легких

Чему нас может научить кейс Северного Потока-2?

Жизнь до Prozorro. Почему мы не хотим возвращаться назад?

История одного "Голоса". Почему не стоит терять надежду на демократические партии в Украине?

Халыклар төрмәсенең тарихи бердәмлеге турында