Украинский тюремный эксперимент

Вторник, 09 августа 2011, 12:13

В 1971 році факультетом психології Стенфордського університету – найбільшого гуманітарного університету США, – був проведений експеримент, в ході якого двадцять спеціально відібраних найбільш "середніх" і "нормальних" добровольців 25-30 років були випадковим чином розділені на охоронців і в’язнів та поміщені в штучно створені тюремні умови.

Під "в'язницю" був переобладнаний один з невеликих коридорів університету.

Завданням було не створення точної копії в'язниці, але створення умов, які досить вірогідно передавали б атмосферу цієї установи.

Науковим керівником експерименту, його ініціатором і розробником методології, а також, за сумісництвом, "начальником в’язниці" був професор Філіп Зімбардо.

Стенфордський тюремний експеримент був зупинений достроково на п’ятий день з ініціативи та через наполягання молодої невістки професора, яка випадково прийшла в університет, побачила та змогла ідентифікувати жахливі зміни, що відбулися з самим "начальником тюрми" та з її знайомими – іншими учасниками експерименту.

Йдеться про суттєві зміни психіки, які сталися практично миттєво, – всього лише протягом п’яти днів та стосувалися, в першу чергу, глибинних цінностей задіяних в експерименті учасників.

З докладним описом експерименту, як на авторів погляд, повинен ознайомитися кожен, хто причетний до форматування політичних процесів в Україні. Приведу лише дві знакові цитати.

Отже на п’ятий день "… в очі впало таке. На пропозицію відмовитися від усіх грошей (від належної оплати за участь в експерименті – Т.П.) в обмін на дострокове звільнення майже всі ув'язнені відповіли згодою. Далі, у відповідь на наш наказ повернутися в камеру і чекати рішення суду, кожен ув'язнений слухняно встав і пішов у свою камеру.

Хоча за логікою речей, якщо їм більше не потрібні були гроші, то навіщо їм було продовжувати брати участь в експерименті? Вони могли просто встати і піти.

З усього було видно, що ці люди вже не здатні ні до якого опору, і що для них сприйняття "експериментальної" тюрми було абсолютно реальним.

Також різка зміна сталося і з самим експертом (запрошеним організаторами колишнім багаторічним в’язнем – Т.П.) – за лічені хвилини він перетворився на того самого черствого авторитарного суддю, якого сам же найбільше ненавидів і який відхилив 16 його прохань.

Усі прохання про помилування були відхилені. Після оголошення цієї новини, у половини з решти восьми ув'язнених почалася патологія, у одного ув'язненого почалися судоми по всьому тілу.

Зміни відбулися і з охоронцями. Вони вже повністю "адаптувалися" до своєї роботи. Можна було виділити три типи охоронців – ті, хто знущався над ув'язненими заради задоволення, ті, хто робив це "з обов'язку служби" і тих "слабаків", хто цього не робив, але в той же час і не перешкоджав це робити іншим охоронцям.

Один з охоронців став відвертим садистом, за що отримав кличку жорстокого вбивці з кіно про дикий захід – Джо Уейна. Його зміна працювала в ніч і відрізнялася особливою розбещеністю, бо охоронці були впевнені, що вночі все "професори" сплять і за ними ніхто не стежить".

Ось ще одна цитата – роздуми організаторів експерименту після його завершення: "Чесно сказати, спочатку ми зовсім не думали, що все так вийде. Ми, навпаки, думали, що хлопці будуть жартувати і приколюватися, і нормально спілкуватися один з одним, і що наша в'язниця зовсім не зможе стати схожою на справжню. До того ж ми не давали ніяких ролей і не пояснювали кому як себе вести.

Однак, отримавши владу, охоронці почали все активніше її використовувати, зайнявши впевнену, активну позицію. Багато хто з них зізналися, що робота, яка дозволяє їм повністю контролювати і управляти ситуацією та іншими людьми, доставляла їм чимале задоволення.

Це ж можна було бачити з відеозаписів – показували як охоронці часто просто так прогулювалися вздовж камер з самовдоволеним виглядом, гойдаючи на руці кийок, а також з того, що за весь час експерименту не було жодного запізнення на роботу, жодного "лікарняного" або "відгулу", жодного разу ніхто не відмовився від понаднормової роботи".

Стенфордський тюремний експеримент однозначно показав, що правила гри та сама роль (навіть штучна), яку людей можуть змусити виконувати в той чи інший спосіб, у великій мірі формує їхні установки та впливає на існуючі.

Отже існує взаємозв'язок "установка-поведінка". Люди не лише діють у відповідності зі своїми думками, але й починають думати у відповідності зі своїми вчинками. Установки виконавців різних соціальних ролей формуються під впливом вчинків, що породжені цими ролями.

Люди не тільки відстоюють те, в що вірять, але й починають вірити у те, що відстоюють.

Іншими словами, запровадження у соціум певних "правил гри" за короткий час приведе до відповідної зміни поведінки людей та, одночасно, до зміни їх глибинних цінностей – відбудеться "підлаштування" та синхронізація обох цих якостей під нові правила.

Тепер повернемося до українського тюремного експерименту, який ініціювала діюча влада. Для об’єктивності слід з самого початку кожному дати самому собі відповідь на питання – чи проводився би такий експеримент у випадку інакшого результату минулих президентських виборів?

На авторів погляд – проводився би. І не в силу тих чи інших якостей лідерів. А в силу історичної логіки – авторитаризм був об’єктивно затребуваний соціумом, який втомився від владного і правового хаосу, деградації ти руйнування державних інституцій.

Найближча історична аналогія – "порядок" Андропова після "комунізму" Брєжнєва у колишньому СРСР.

Проте це не значить, що владі можна дозволити собі "заграватися" і не зважати на історичні уроки та закономірності розвитку соціальних систем – треба прорахувати та усвідомити наслідки, до яких приведе повномасштабна реалізація такого експерименту в межах цілої України.

Ось найбільш очевидні з них:

- переважна більшість населення та більша частина опозиційних організацій впадуть в апатію – почнуть відтворювати поведінкові схеми жертви – як і "в’язні" у стенфордському експерименті;

- інша частина населення та опозиції радикалізується і перейде до активного опору, що за певних обставин може привести до соціального вибуху з непередбачуваними наслідками;

- силові структури усіх типів ввійдуть в роль та все виразніше відтворюватимуть поведінкові схеми "охоронців" тюремного експерименту Зімбардо.

Прийде момент – "точка неповернення", коли ініціатори українського тюремного експерименту з подивом виявлять, що для "охоронців" це вже зовсім ніякий не експеримент і не гра – збагатившись відібраними від опозиційного бізнесу ресурсами, вони усвідомлять власні інтереси, ввійдуть у смак і почнуть шукати нових жертв, якими з великою вірогідністю стануть ті, у кого можна щось суттєве прихопити – спочатку дрібні, потім середні, а потім і великі "свої" олігархи, які наразі вважають себе "начальниками тюрми".

Адже апетит, як відомо, приходить під час їжі.

Роки більшовицького тоталітаризму довели, що невдовзі ті, хто найбільше приклався до репресій невідворотно ставали жертвами наступної їх хвилі – така вже "залізна" логіка цього процесу.

Тому доля тих, хто зараз віддає відповідні накази і форматує "правила" експерименту в межах країни, є наперед визначеною – вони першими постраждають у наступній хвилі. За перегини.

Ще деякий час для українських еліт існуватиме можливість обрати інший шлях – перестати взаємознищуватися, домовитися про цивілізовані правила політичної гри, у якій переможець не отримує, а той, хто програв, не втрачає все.

За таких умов вивільнені організаційні та фінансові ресурси, які безмірно поглинають міжусобиці, можна буде спрямувати на захист стратегічних українських інтересів на глобальному рівні.

Проте часове "вікно" такої можливості є критично коротким і вимірюється у найгіршому випадку кількома днями, у найкращому – кількома місяцями.

Потім доведеться його виламувати – адже коли репресивна система стабілізується та перейде у стан динамічної рівноваги, ті, хто долучився до її формування, втратять контроль над ситуацією – їх потужності та політичної ваги не вистарчить для трансформації системи у точці, що віддалена від біфуркаційної зони.

Чи можливо хтось наївно вірить, що вдасться вчасно втекти від репресивного катка, який почав рух і набирає швидкості похилою дорогою вниз – на саме дно історії?

До речі – хто це підштовхує його там ззаду?...

Тарас Плахтій, товариство "Малого кола", для УП



powered by lun.ua

Гаражный бум. Как под Львовом раздерибанили земли

Что ожидает Украину в Китае

Эффективная, но есть нюанс: почему Норвегия отказалась от AstraZeneca

"Я законный представитель ребенка и имею право быть вместе с ним", или Еще раз о важном

Домашний арест за государственную измену – клоунада, на которую мы заслужили

Дунайский путь к членству: как Украина приближается ко вступлению в ЕС