Уроки застоя

Понедельник, 14 ноября 2011, 11:45
эксперт по вопросам социальной политики

Нещодавній з'їзд освітян, проведений Табачником за рік до парламентських виборів 2012 року, став очікуваним сеансом навіювання про "покращення життя вже сьогодні".

Іншого навряд чи можна було чекати. Якщо б освітянська спільнота сама збиралася на віче для вирішення нагальних проблем, тоді б могла відбутися ділова розмова. Інша справа, коли начальник збирає підлеглих. Як то кажуть, хто замовляє музику – той і танцює...

На з'їзд освітян прем'єр-міністр Микола Азаров прийшов, як барин до холопів. І влаштував педагогам урок застою.

Переконував у необхідності зміцнення дисципліни. Безсоромно розповідав байки про освітню реформу, при тому, що гроші на всі інновації давно "розпилені" і до шкіл та ВУЗів завідомо не дійдуть.

Висловив невдоволення поганим вихованням молоді: мовляв, радикалів вирощуєте. Учив педагогів прищеплювати учням любов до уряду. Мало не заспівав на мотив відомого вірша Сосюри: "Любіть регіони, як сонце, любіть!.."

Захід проводився в стилі "політінформації" 70-х років минулого століття. Це можна зрозуміти: під час виборів бідні, залякані, але грамотні та авторитетні в народі педагоги працюватимуть у виборчих комісіях. Без їхньої участі важко буде виконати заплановані на Банковій масштабні фальсифікації на користь партії влади.

Азаров з апломбом нагадав про кілька копійчаних "підвищень зарплатні", як про велику щедрість влади. Його засміяли, але жоден із делегатів не наважився вступити із прем'єром у полеміку. Більше того, владі вдалося добитися від делегатів майже одностайного схвалення й одіозного проекту змін до закону про вищу освіту, і "програми розвитку освіти до 2021 року".

Думаю, делегати з'їзду не обманювали себе. Ніякої програми розвитку освіти, окрім озвученого плану зміцнити дисципліну й рішуче покінчити зі шкільними туалетами, вони не почули.

Тож, голосуючи за порожню "програму", педагоги просто дали мандат довіри цій владі на наступні 10 років, сподіваючись отримати в обмін на лояльність – бодай якісь кошти у вирі стрімкого підвищення цін, тарифів, вартості життя.

От тільки владі невигідно фінансувати освіту в достатньому обсязі. Вигідніше – тримати на голодному пайку.

По-перше, щоб задовольнити попит олігархів на дешеву робочу силу неграмотного народу.

По-друге, щоб учителі й завтра, і через десять років були зговірливими.

По-третє, щоб класти бюджетні кошти в чиновницькі кишені.

А обіцянки даються тільки для того, аби жевріла надія.

Щоб люди корилися владі й сподівалися на краще, не знаючи, яка прірва попереду. Як не знали про це громадяни СРСР доби застою, слухаючи лектора обкому про загнивання Заходу та ріст відсотків жиру у вітчизняному маслі.

Андрій Павловський , кандидат наук, доцент, спеціально для УП