Опасные игры в революцию

5 просмотров
Понедельник, 07 ноября 2011, 09:58
Алексей Красноперов
политолог

Протести під парламентом стали інформаційною топ-темою останнього тижня. Уже пролунали різні оцінки цих подій. Хтось із захопленням називає мітинги чорнобильців, афганців і профспілківців Хари проявом позиції громадянського суспільства. Хтось бачить у цьому руку влади, яка намагається каналізувати суспільне невдоволення, спрямувавши його лише проти парламенту і тим самим убезпечивши президента й уряд від наслідків народного гніву.

Абсолютно очевидно одне – люди не могли вийти самі настільки організовано й у такій кількості.

Тому логічно, що хтось їх організував: привіз, розставив, скерував їхню діяльність. Можна припустити, що зробили це власні лідери чорнобильців, афганців і профспілок – так би мовити, виконуючи свій громадянський обов'язок захищати права й інтереси членів очолюваних ними організацій.

Власне, самі лідери мітингувальників усе саме так і пояснюють, майже одноголосно заявляючи, що вони не проти влади, а проти конкретних рішень. Мовляв, досягнутьзбереження своїх прав, які влада хоче обмежити, і розійдуться.

Однак цей варіант виглядає аж занадто просто, якщо не сказати примітивно. А пояснення лідерів мітингувальників дуже схожі чи то на відмовки, чи то на сплановані заготовки для ЗМІ.

Тож інший варіант – протести організувала влада, аби спрямувати народний гнів на парламент і вивести з-під удару президента й уряд. Цей варіант напрошується хоча б з огляду на прізвища організаторів протестів, які майже поголовно є членами ПР і працюють у владі або наближених до влади структурах.

Але ж, якщо це так, то головним питанням стає наступне: навіщо владі розхитувати корабель?

Особливо за умов близького шторму економічної кризи.

Особливо за умов наближення парламентських виборів.

Особливо, якщо згадати, що рейтинг партії влади й довіра до її лідерів падає.

Розкручування маховика народного невдоволення за таких обставин виглядає дивним і не дуже логічним. І одним бажанням каналізувати протестні настрої пояснювати це не можна. Принаймні, таке пояснення – занадто велика натяжка.

Тому варто пошукати мотиви організаторів протестів дещо глибше.

По-перше, не варто випускати з поля зору боротьбу між групами впливу всередині влади, а саме між групою "донецьких" і групою адміністрації президента, або, як часто говорять, "Льовочкіна – Фірташа". З урахуванням того, що остання група має своїх претендентів на прем'єрську посаду, зокрема, міністра палива Юрія Бойка, припущення, ніби мітинги організовані, аби продемонструвати президенту негативне ставлення громадськості до Азарова – мають право на життя.

По-друге, бурхливі протести цілком можуть використовуватися окремими представниками владної верхівки для тиску на самого Януковича. Адже наявність протестів означає наявність ворогів, з якими мають боротися "силовики". І це автоматично підвищує їхню роль і значущість у президентському оточенні. Тим більше якщо врахувати, що Янукович схильний вірити в таємні заговори й "потаємні сили", які рухають маси, спрямовуючи їх проти нього.

Достатньо згадати заяву президента на засіданні кабміну, де він повідомив про масову скупівлю зброї невідомими нібито з метою атаки на органи державної влади. До речі, показово, що факти скупівлі зброї в той же день заперечили і в СБУ, і в МВС. А вже наступного дня керівництво МВС схаменулося й знайшло "фатальних" покупців зброї. Не виключено, що така оперативність була проявлена "органами" саме під президентську заяву.

Тож фактор тиску на Янукович із боку оточення через залякування президента революційними сценаріями може мати місце в якості мотиву для організації протестів.

У цій картинці не складається лише одне: люди, які мітингують і ламають паркани, виглядають занадто щирими, і аж ніяк не схожі на проплачену масовку.

Тому навіть якщо мітинги дійсно організовані на замовлення влади, це дуже небезпечні ігри в революцію. Адже ламаючи паркани і б'ючи "беркутівців", люди відчувають за собою силу. Вони відчувають, що влада їх таки боїться. І те саме відчуває решта суспільства, споглядаючи за тим, що відбувається, з екранів телевізорів. А приз глядацьких симпатій, навіть не сумнівайтеся – на боці мітингувальників.

Тому ситуація з "потьомкінськими" протестами цілком може вийти з-під контрою тих, хто їх організував і замовив. І тоді люди підуть не під парламент і навіть не під уряд, а прямо – до АП.

Усі ж чудово розуміють, хто насправді відповідальний за соціально-економічну й політичну ситуацію в країні. І питання лише в тому, чи витримає натиск суспільного невдоволення паркан під адміністрацією президента.

Не варто оманювати себе можливістю нескінченно маніпулювати суспільством.

Від повалення паркану до повалення режиму – не такий уже й довгий шлях.

Олексій Краснопьоров, політолог, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Как открыть девушкам доступ к системе госуправления
В органах власти просто некому лоббировать интересы женщин с социально уязвимых групп. (укр.)
Две рецензии на фильм "Тайный дневник Симона Петлюры"
"Тайный дневник Симона Петлюри" — это пропаганда. Не "мягкая сила", а именно пропаганда, потому что сделанная недостаточно утонченно, местами — корстубато. (укр.)
Бренд в аренду: плюс или минус для бизнеса
Использование лицензионных брендов повышает привлекательность товаров для украинских покупателей и они готовы доплачивать за дополнительную ценность - эмоции. (укр.)
Великий китайский блеф Трампа: зачем МВФ пугает новым кризисом
И США, и Китай уже готовы к примирению в торговой войне, но будут торговаться за условия. Если эти переговоры затянутся, то вероятность выхода на "плохой" сценарий для мировой экономики больше, чем прогнозирует МВФ.
Прокурорские декларации: миллионеры "в законе"
Как видим, "ответственность" является словом, которое прокуроры применяют только к другим гражданам. Продолжаем анализировать нарушения в е-декларациях "офицеров правосудия". (укр.)
Операция "Апелляция": как сформировали новые апелляционные суды?
Изменения в апелляционных судах произошли незаметно для общества. А зря, потому что эти суды – последняя инстанция для большинства дел. (укр.)
Владимир Вятрович: Польские политики еще не поняли, что Украина изменилась
О сложностях и перспективах двустороннего сотрудничества, а также о вызовах, которые стоят перед Институтом национальной памяти относительно работы внутри Украины. (укр.)