Украин раскалывает не язык, а политики

37 просмотров
Среда, 06 июня 2012, 18:04
Светлана Еременко
журналист, эксперт по проблемам СМИ и развития гражданского общества, Украинский образовательный центр реформ

У вівторок була біля Верховної Ради. Гірко. Соромно за нашу опозицію. А між тим…

Так склалось, що після закінчення Київського університету ім. Т. Шевченка мені довелося довгий час жити і працювати у Донецьку. Тому, виходячи з власного досвіду, можу стверджувати, що українська мова не є проблемою для пересічних громадян, це проблема, яку створюють і роздмухують виключно політики.

І, фактично, ми досі безмовні саме тому, що у влади української незалежної держави не вистачило політичної волі, щоб по-справжньому впровадити державну мову у життя.

Я маю щодо цього абсолютно переконливі аргументи.

Коли у 1990 році свідома громадськість виборола першу у Донецьку україномовну школу, конкурс на одне місце складав 10 чоловік! Причому, у списку бажаючих віддати свою дитину до української школи були не тільки українці, а й євреї, росіяни, вірмени, греки.

Батьки розуміли: якщо вони хочуть дати хорошу освіту своїй дитині у майбутньому, треба, щоб вона добре знала українську. Школа № 65 не тільки вижила, вона набула авторитету та стала доказом зацікавленості жителів Донецька у навчанні саме українською, а діти приїздили навіть з віддалених районів.

Шістдесят п’ята довела перспективність навчання українською мовою й необхідність відновлення українських шкіл, яких до Першої світової війни у Донецьку були десятки.

На початку дев’яностих мені, редактору відділу студентської молоді донецької обласної молодіжки, довелося брати інтерв’ю про реформу вищої школи у ректора Донецького університету В. П. Шевченка.

Тоді Володимир Павлович мене переконував, що створення україномовного ліцею при Донецькому університеті – ще не на часі. Мовляв, студенти не знають української мови, немає викладачів, відсутні підручники і т. п.

Я ж доводила шанованому ректору, що діти у Донецьку не є ізольовані. Вони їздять до бабусь у село, слухають передачі по радіо, читають книги та й багато батьків розмовляють українською. Тобто, мова у них є у пасиві, потрібна тільки практика.

Моє інтерв’ю мало назву за словами ректора: "Лицей на украинском – это нереально". Але завдяки тиску патріотичної громадськості, за підтримки відомих представників інтелігенції ліцей при університеті відкрили таки з українською мовою викладання.

І він став першим україномовним ліцеєм на Східній Україні. Через деякий час (і досі) навчатись у ньому стало престижно! Кращі і найталановитіші учні Донеччини, які мріють вчитись в університеті, спочатку вступають до ліцею. І нікому не заважає українська.

Коли у 1995 році ми з професором Білецьким заснували у Донецьку україномовний аналітично-інформаційний журнал "Схід", метою якого було виховання нової української еліти, нам ледве що не показували пальцем біля скроні.

Спочатку автори приносили в редакцію статті російською. Мені як головному редактору довелося тактовно пояснювати, що журнал виходить державною мовою і рекомендувати фахових перекладачів.

Через рік ми досягли того, що "Схід" став ваківським у чотирьох номінаціях: економіка, філософія, політологія та історія, а редакція журналу стала осередком патріотично налаштованих однодумців, серед яких були і росіяни, і євреї.

Щодо статей, то їх нам подавали тільки українською, і ні в кого не виникало жодних запитань: ні у аспірантів, ні у академіків.

Весною 2000 року ми з колегами, за підтримки Українського освітнього центру реформ, створили громадську організацію "Донецький прес-клуб", який мав за мету об’єднати журналістів, надавати колегам важливу суспільно-значиму інформацію та забезпечити доступ до сучасних технологій: комп’ютерів, Інтернету.

На першому засіданні прес-клубу довелося почути: "А почему это на украинском?". Довелося пояснити: прес-клуб працює державною мовою. Такі репліки ще можна було чути з півроку, а далі всі звикли, що у прес-клубі спілкуються українською і ніякого спротиву, непорозумінь, протестів це не викликало.

І редакція журналу і прес – клуб тісно співпрацювали з владою. Тож мені часто доводилось вирішувати якісь питання в обладміністрації. Розмовляла завжди українською і чиновники, спілкуючись, також намагались переходили на державну.

В когось це була майже літературна мова, в когось – суржик. Але не в тому суть. Головне, вони були готові до того, щоб розмовляти українською, принаймні, на державній службі.

Та й взагалі, існує ґрунтовна помилка щодо українства на Донеччині. Чомусь, коли говорять про Східну Україну, зокрема й Донецьк, то уявляють, що там живуть виключно росіяни або російськомовні українці. Насправді це не так.

У Донецьку дуже багато україномовних українців з Центральної та Західної України , які приїхали туди після закінчення Київського державного університету, Львівського поліграфічного інституту, Дніпропетровського гірничого та металургійного інститутів та ін.

Крім того, величезна кількість юнаків та молодих чоловіків – українців приїздили за вербуванням у пошуках кращого життя на шахти та металургійні заводи.

Інша справа, що в умовах русифікаторської політики радянської влади, яка формувала "єдиний совецкий народ", вони почувалися меншовартісними і швидко русифікувалися. Це щодо приїжджих. А у всіх тих Олександрівках, Мар’їнках, Андріївках, Оленівках, і навіть у селі Красному, де народився Прокоф’єв, звучить українська мова.

Проголошення незалежності дало цим людям можливість повернутися до рідної мови, згадати історію, традиції, відчути себе повноцінними громадянами власної держави. Та й більшість росіян, євреїв, греків за виключенням деяких ликових, болдирєвих, колісніченків, корнілових і бондаренок, що до них долучились останнім часом.

Ця більшість, і навіть чиновники різних установ, як даність сприйняли українську мову як державну і готові були спілкуватись.

Але, в української влади навіть після прийняття Конституції, не вистачило рішучості довести справу до кінця: впровадити державну мову.

Не дійшли до цього руки у першого президента Кравчука, про Кучму годі й говорити, про Ющенка гірко згадувати. Не вистачило політичної волі. Побоялись жупела українізації, який при нагоді піднімали як прапор шовіністично налаштовані болдирєви.

А справа стояла за малим: організувати курси української мови для держчиновників, запровадити екзамен з української мови та історії при отриманні українського громадянства, як це робиться у країнах, громадяни яких себе поважають, а найголовніше - зобов’язати виконувати положення Конституції.

Особисто у мене таке враження, що українська влада у цьому напрямку протягом 20 років незалежності робила півкроку вперед, а два кроки назад, оглядаючись на те, а що скаже Росія, боячись, що шовіністи піднімуть черговий репет про неіснуючу "насильну українізацію", або просто діючи за принципом "якось воно буде". От сьогодні і маємо результат!

"Противники української ідеї, української держави вигадали і активно підтримують міф про "дві несумісні України" – Західну і Східну. Вони немов би то зовсім різні…

Стара притча говорить: "Розділяй і владарюй". Тут мабуть і "собака заритий". Розділена Україна, розшматована, ослаблена не буде загрозою для сусіда, її легше буде по шматочках проковтнути.

Не буде злагоди – ослабне держава, не буде єдності – зачахне, зникне у міжусобицях і сам народ. Ці істини, ці аксіоми, на жаль, багато разів спрацьовували у нашій історії. І не на нашу користь…

Їх же хочуть зексплуатувати наші недоброзичливці й зараз. Але, мабуть, на сьогодні зась!" – це абзац з книги "Ми йдемо", професора, доктора наук В. Білецького про діяльність Донецького товариства української мови. Книга видана у 1998 році!

Пройшло 14 років, а у нас ті ж самі проблеми. Ворожа Україні та народові влада, яка не змогла забезпечити "покращання життя вже сьогодні", щоб відволікти народ від болючих проблем, обтрусила від нафталіну і витягнула на поверхню стару проблему мови. І аж заходяться прислужники режиму, розпинаючись про " порушення прав російськомовних громадян".

Все до болю знайомо.

Такі нісенітниці смішно слухати і навіть не хочеться обговорювати, якби не… проект закону "видатних діячів сучасності" Колєснікова-Ківалова прийнятий у першому читанні.

То, може, таки прийшов час сказати: "Зась!" !?

Світлана Єременко, журналіст, експерт з проблем ЗМІ та розвитку громадянського суспільства. Український освітній центр реформ



powered by lun.ua
Депутатский мандат: забрать нельзя оставить
Сохранение демократии и ценностей правового государства в Украине невозможно без сильного и независимого парламента. Ослабление парламента через создание новых и необоснованных оснований для преждевременного прекращения депутатского мандата является ошибочным путем, который ведет к деградации конституционного порядка в государстве. (укр.)
Маркеры таможенной реформы
Какими должны быть первоочередные шаги в реформе украинской таможни. (укр.)
Психотерапия для народа, или Сколько стоит общинам "коронадурость"?
Не имея алгоритмов действий, украинские общины выделяли и продолжают выделять из местных бюджетов значительные средства на проведение мероприятий по дезинфекции улиц и дорог. Это расточительство. Минздраву следует предоставить органам местного самоуправления четкие рекомендации относительно их проведения. (укр.)
Карантин в солнечной Кремниевой Долине
Ощущение было тревожным. Рабочие столы опустели очень быстро, и большинство присутствующих коллег понемногу выносили важное для работы оборудование и складывали в свои авто: мониторы, клавиатуры, компьютеры, а некоторые — даже рабочие кресла. Компания позволяла это делать, доверяя своим сотрудникам, ведь здоровье людей — прежде всего. (укр.)
Коррупционные схемы главных врачей "Укрзализныци"
Я решила рассказать о коррупционной деятельности главных врачей учреждений "Центра охраны здоровья" АО "Укрзализныця". (укр.)
"Свой парень" Зеленский: очаровал или разочаровал?
Мастерски воплощенный образ "своего парня" дал украинцам то, в чем мы больше всего нуждались,– веру. Веру, что честная власть может изменить нашу жизнь. Так коммуникации посадили Владимира Зеленского в президентское кресло. А какую роль они выполняли на протяжении первого года его президентства? (укр.)
"Укрзалізниця". Конечная остановка – демонополизация
Как опыт США может помочь Украине реформировать железную дорогу. (укр.)
Реклама: