Почему сейчас

14 просмотров
Четверг, 02 августа 2012, 13:57
Александр Палий
политолог, кандидат политических наук, для УП

Якось Мати Тереза сказала: "Віра творить чудеса". Навіть атеїстам та найзатятішим реалістам проти цього годі щось заперечити. Адже й Рокфеллер визнавав, що охочіше наймав людину з ентузіазмом, ніж просто доброго фахівця.

А що твориться в Україні?

Як свідчить соціологія, велетенська частина країни занурилася у хворобливу апатію. Ціна безвір'я – занепад і деградація.

Без віри мільйони співвітчизників – безвільний натовп. Хоча, один маленький солідарний крок 46 мільйонів, який можливий лише за умов віри – означатиме колосальні зрушення вседержавного масштабу.

Для прикладу: лише мільйон людей усього лише три тижні померзли на Майдані – і влада тікала хто куди. Нещодавні арабські революції назвали "п'ятничними" – у кожній країні люди переступали страх після п'ятничної молитви.

Тим часом, у нас опозиції, після низки поразок, довіряють не набагато більше ніж владі. Люди бояться розчарування тим, що їхнє прагнення до правди й свободи використають чергові "тушки". А політики, яких вони оберуть, вдаватимуть боротьбу, а не боротимуться за них насправді.

Політична каста вкрай дискредитована. Депутат і можновладець – це нині, швидше, тавро. Хоча до більшості з них це поки не дійшло. Ця каста живе за своїми правилами, які мають мало спільного з інтересами країни й відповідальністю за нею. Якщо завтра з'явиться інформація про людожерів, або й гірше, у ВР – ніхто не здивується.

Попри це, суспільство змушене ходити по колу, у силу браку альтернативи. І його волевиявлення стають дедалі рідшими. По суті, єдине значуще голосування нині відбувається в країні не раз на 2 роки, як раніше, а раз на 5 років на президентських виборах.

Усе це веде до застою й консервації відсталості, до зниження конкурентоздатності України.

Вихід із цієї ситуації один – задіяти якісь інші, неполітичні авторитети.

У Польщі 1980-х років таким авторитетом стала церква. У нас це поки що лише мрія. У країні безліч народу виховані на безбожництві, прикладі Павлика Морозова тощо. А на додачу частина церков мають тавра радянської системи, а до того ще й розділені між собою та зайняті взаємним поборюванням.

Якщо суспільні авторитети, професіонали з активною позицією лише критикують сучасний стан речей, і не спробують нічого змінити – чи не буде це хованням голови в пісок? Без готовності взяти особисту відповідальність, чим моральні авторитети відрізнятимуться від решти, крім минулих заслуг? Як казав апостол, віра без діл мертва.

Питання: що здатен зробити спільний похід громадських авторитетів у політику?

1. Дасть орієнтир правильної оцінки, співзвучної з тим, що відчуває країна. Зашкарублі політики часто-густо забули розуміти ті речі, які турбують людей і країну.

2. Напише порядок денний, який справді потрібний країні, а не політикам.

3. Дасть вкрай необхідний для атомізованого суспільства зразок громадської активності – мовляв, ми всі, а не захмарні політики, можемо це зробити, бо не святі й не політики горщики ліплять.

Одне це – уже більше ніж перемога на виборах.

Якщо не моральні авторитети, то хто будитиме півкраїни? Де все, як у класика: "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли. Німі на панщину ідуть, і діточок своїх ведуть"...

Дехто спитає: навіщо авторитетам політика, невже не можна залишатися такими собі "моральним гуру", впливаючи закликами на суспільство?

Проте, позиція самоусунення від ключової сфери життя країни – політики, через яку може бути вирішено 90% питань її буття, – явно не перетинається з визначенням "моральний".

Треба чітко розуміти: левова частка соціальних та моральних патологій, якими переповнена Україна, ростуть із нинішньої влади, її безбожництва й моральної деградації. Погляньмо: ледь не до кожного резонансного злочину в країні так чи інакше причетні представники влади.

Через владу всі питання вирішуються набагато швидше, ніж через тривалі суспільні процеси. Невже гуманно мучити свій народ ще кілька десятиліть чи століть, чекаючи, поки він "зрозуміє"? Може, давайте пожаліємо його зараз?

Зрештою, моральний гуру Індії, Махатма Ганді не лише закликав до моралі, але й писав Конституцію в індійському Конгресі.

Якщо ми хочемо швидких змін, треба впливати на владу. Якщо її не чіпати, то змін чекатимемо століттями. Ще більшою мірою це стосується суспільств із фрагментованим інформаційним простором, як українське.

А у владу можна прийти лише через політичну боротьбу.

У демократичних країнах це робиться через вибори, у недемократичних – як доведеться. Іноді теж із використанням виборів.

Якщо ти критикуєш, і не намагаєшся нічого зробити, аби змінити стан речей – це ніщо інше, як струшування повітря й чистий мазохізм. Тоді, можливо, хай, хто зможе, розслабиться й спробує "отримувати задоволення" від того, що на наших очах робиться із країною.

Зрештою, зрозуміло, що легше говорити про мораль, ніж підставитися під жорсткі вибрики виборчої кампанії, тим більше людям у поважному віці. Значно легше розмірковувати про мораль, ніж включитися в передбачуване-брудну виборчу кампанію, їздити по країні, зустрічаючи очікуваний прийом влади, отримати перешкоди від влади в реалізації своїх власних вистражданих проектів. Нарешті, дізнатися про себе багато нового.

Водночас, чимало суспільних авторитетів уже зараз самостійно роблять свою справу – кожен на своєму місці. Це теж важливо, це теж позиція.

Проте, є перевірене тисячолітнім досвідом воєнне правило – організований загін, якої б величини він не був, завжди сильніший за розпорошені мільйони.

Так само, як злочинність високопосадовців – заразна, так і приклад відповідальних дій – вплине на людей значно дужче за заклики. Тому, як казав один не наш президент, "круті часи вимагають крутих рішень".

І ці аргументи почули.

Українська платформа "Собор", єдина з 201 зареєстрованих в України партій, запропонувала стати майданчиком для такого об'єднання.

І що було відповісти на цю пропозицію: ми не готові, не зараз, не сьогодні?

При цьому цей майданчик створювався без видимого зиску для політиків – політики й колишні депутати присягнули не йти в список цієї політичної сили. Формування списку було повністю віддано в руки громадськості. Такі принципи наповнення виборчих списків українська політика якщо коли й знала, то десь дуже далеко й дуже давно.

Нині окремі партії теж позалучали до своїх списків суспільних авторитетів: Марію Матіосспіваків тощо.

Однак є принципова відмінність. Чи є культурні та громадські діячі ширмою для політиків зі списку, більшість з яких вони до цього й не бачили й не знали, – чи самі формують політику?

Звичайно, є питання часу. Чи може такий проект за три місяці з нуля стати успішним? Відповіді нема, крім тієї, що треба вчитися швидко запрягати.

Основне заперечення, яке одразу виникає природним чином, – чи не нашкодить цей проект бодай якій, а опозиції?

Зрештою, влада нині виступає якщо не як абсолютне зло для України, то досить близько до цього визначення. І справа не лише в питанні мови, чи в тому, що для влади цінності незалежної України – річ швидше від'ємна, ніж нейтральна. Але й у тому, що для більшості представників нинішньої влади неможливо зрозуміти, як це можливо: дихати – і не красти.

Між тим, ці крадіжки – мільйони зламаних доль: дітей, що не мали можливості вчитися, хворих, що не мали можливості вилікуватися, дорослих, що поїхали за кордон, будувати чужі країни, замість того щоб відбудовувати одну свою. На країні, яку створив собі український народ, розжиріли ті, хто не забуває її, грабуючи, ненавидіти.

У цих умовах допомогти владі в її боротьбі з опозицією було б злочином.

Аби зняти ці загрози, ініціатори дійшли згоди, що кожен, хто візьме участь у цій справі, публічно присягне знятися з балотування на користь опозиції за два тижні до виборів, якщо незалежні соціологи не показуватимуть упевненого подолання 5-відсоткового бар'єру. А для 100%-ї гарантії його зніме партія, як то дозволяє закон.

Якщо опозиція має достатньо кмітливості, вона побачить, що ця ініціатива в її інтересах.

По суті, пропонується значно ширша мобілізація, ніж та, яку нині веде опозиція. Ця мобілізація включатиме й зневірених, і тих, хто не визначився, і численних "противсіхів". І одночасно – заперечення пресловутого "противсіхства" як такого.

Адже ініціатори наголошують: вибір доведеться робити. Залишитися в такий момент понад сутичкою навряд чи вийде без колосальних загроз для країни й своєї совісті.

Країні потрібно дати шанс – щирий і не облудний. Потрібні люди, чия щирість викликатиме найменше сумнівів у найменшої кількості людей.

Творчі люди пересічно мають загострений нерв, що дозволяє відрізняти справедливе від несправедливого. Ця здатність – напевно, найперше, що потрібно країнам у такому стані, як Україна.

Природнім чином, на такий запит найбільше відповідають творчі люди. Якось Євген Маланюк написав: "Як в нації вождів нема, то за вождів її поети".

Може, нині саме той час?

Олександр Палій, політолог, історик, член Ініціативної громадської групи Української платформи "Собор", спеціально для УП



powered by lun.ua
Животная ферма гражданского образования
Размышляя над опытом 18-летней давности, понимаю, что система гражданского образования в Украине явно писалась из известного произведения Джорджа Оруэлла.
Выученные уроки пандемии, или Дефицит инвестиций в социальный капитал
Чтобы лучше понять, почему для одних COVID-19 стал "вирусом раздора", а для других – "вирусом кооперации", Национальная платформа "Диалог о мире и безопасной реинтеграции" с помощью видеосвязи посетила 17 городов в разных регионах Украины и пообщалась с общественными активистами, которые принимают непосредственное участие в преодолении последствий пандемии. (укр.)
На изоляции от памятников, большинство из которых катастрофически разрушается
На самоизоляции мы воздерживаемся от внешних контактов. Учитывая текущее состояние наших историко-культурных ценностей, кажется, что уже много лет наше государство находится на полной самоизоляции от дворцов, замков, крепостей и храмов. (укр.)
Организация рынка финансового лизинга: опыт стран Европейского Союза
Зачем нужен рынок финансового лизинга и какая модель лучше всего подходит для Украины. (укр.)
Как Зе-команда отвлекала внимание от неудачной пресс-конференции Зеленского. Кейс "Этнодома"
Единственное задание, которое поставлено Зеленскому, — превратить войну с РФ в гражданский конфликт в Украине. И кейс "Этнодома" — лишь еще один эпизод в исполнении Зе-командой этого задания. (укр.)
ДТЭК против лжи
Ответ на колонку Виктории Войцицкой о коррупционных схемах олигарха Рината Ахметова. (укр.)
Курс на прошлое: как украинским школьникам незаметно навязывают древние традиции
Имея багаж советского консервативного воспитания и существенные различия отечественного образования от лучших мировых образовательных программ, современные подростки не подготовлены к жизни. (укр.)
Реклама: