Владимир Мономах - агент австрийского Генштаба?

499 просмотров
Пятница, 09 ноября 2012, 18:29
Александр Палий
политолог, кандидат политических наук, для УП

Цьогорічне привітання президента Віктора Януковича з Днем Української писемності та мови різко відрізняється від минулорічного.

Минулого року з президенського вітання навіть випало слово "української" щодо писемності. Так, наче президент сумнівався, а чи була українська писемність за часів Нестора Літописця, день вшанування якого 9 листопада став Днем української писемності.

Натомість, цього року сумніви зникли: "Із глибини віків Українська держава утверджувалася через писемне слово. Шлях його розвитку окреслений у визначних надбаннях наших предків – славетній Повісті минулих літ, Слові о полку Ігоревім, святому Пересопницькому Євангелії".

У привітанні навіть ідеться, що "сьогодні актуальними залишаються системні зміни у мовному законодавстві, спрямовані на всебічний розвиток та зміцнення позицій державної мови у нинішньому складному динамічному світі".

Що змінилося за рік? Невже президент знайшов час подивитися дослідження науковців? Чи пройшли парламентські вибори, на яких треба було мобілізовувати "свою" частину електорату, і наближаються президентські, на яких для перемоги потрібна більшість України?

У той час, коли президент Янукович, чи, принаймні, його прес-служба, вже "прозріли", ще зустрічаються уламки імперської пропаганди, які виводять українську мову то з польського чи з тюркського впливу, то з австрійського генштабу.

Нещодавно відбулася презентація книги Владислава Корнієнка "Корпус графіті Софії Київської ХI - початку ХVIII століть", присвяченій графіті, тобто приватним написам на стінах Софії Київської.

Значення роботи унікальне. Адже стіни Софії дозволяють бачити на одному й тому ж матеріалі, як змінювалася наша мова упродовж останнього тисячоліття. Як виявляється, змінилася вона незначно, принаймні, не більше, ніж за той же час французька чи англійська мови.

За часів Київської Русі в літературі використовувалася церковнослов‘янська мова Кирила і Мефодія, що є діалектом болгарської. Натомість, українська мова була присутня в законодавчих збірках, князівських грамотах та в побутових написах.

Серед останніх були й чимало графіті Софії Київської. Праця Корнієнка описує тисячі графіті. Однак, в науковий обіг вони лише вводяться. Тому звернемося до тих графіті Софії, які давно визнані наукою, введені в науковий обіг видатним вченим полтавчанином Сергієм Висоцьким.

Отже, що ми бачимо у графіті Софії Київської?

По-перше, закінчення (ові-, єві-) в іменах буквально в сотнях графіті: "Господи помози рабу своєму Ставърови", "Господи помози рабу своєму Борисови владьдцу", "Георгиеви и мечнику княжу Васильви", "Господи помози рабо поп своим Павлоу, Семенови, Кузови, Фомѣ, Пеоновѣ", "Господи помози рабу своєму Безуєві Івану отроку Добинича і Марієві (від чоловічого імені Марій) с ним", а також "Лазореви", "Григореви", "Григорієви", "Гаврилови", "Семенови", "Павълови", "Фсыпорови", "Даниловы", "Данилови", "Гнатови", "Федорови", "Феодорови", "Оугринови", "Василеви" тощо.

Характерне для української мови чергування "к" і "ц", "к" і "ч": "Господи помози Луцѣ владичину дияку".

Нагадаю, за часів Київської Русі церковнослов’янське "ѣ" читалося як українське "і". Наявні в "Слові о полку Ігоревім", а також у численних літописах різнонаписання на кшталт "дѣвицею – дивицею" свідчать про те, що ѣ у "Слові о полку Ігоревім" вимовляється як "і", "и".

В російській мові церковнослов’янське "ѣ" здебільшого трансформувалося в "е". Однак навіть у російській мові в коренях деяких слів, наприклад, у таких як "сидеть" – від церковнослов’янського сѣдѣти, "повелитель" – від повелѣти, "свидетель" – від вѣдѣти, дотепер збереглася споконвічна вимова.

Характерне для української мови заміна "ф" на "хв": "Сподоби мя грішнаго отче Хведа не поби сноуа зъ черньцями".

Характерні для української мови прізвища: "Іоан Сліпко", "інока Спысовича", "Иван Хоудый", "Жадько", "Неженович", "Янчин".

Чітка "ы" відповідно з правилами української фонетики: "роусьскый князь благый", "русьскыи кънягыни", "великый", "Всеволожа княгыня", "послухы" (свідки).

Кличний відмінок, властивий українській мові: "Святый Пантелѣмоне", "О горе тобѣ Андрониче охъ тобѣ небоже".

Українське закінчення дієслів "-ити", "-іти": "Бо суть ісъподоб поулучити млсть от тебе",

українське закінчення "у" в родовому відмінку однини чоловічого роду: "Аврам отмолися з того спору".

Властиве українській мові м'яке "ц" наприкінці слів: "чернця", "помилуй Валерця", "поможи Архипцю".

Типово українські фрази: "Никон псал въ неділу посередь съпаса","Господи помози рабу своєму Ігнатеви на пръзъвище ми има Саєтат", "Отпил крзу би ту коли" (автор графіті кається, що пропив у Києві корзно – плащ), "Попаше Коузьма порося" (автор кається, що їв у піст свинину), "мати не хотячи дѣтичя бѣжя гет".

Останню фразу в книзі Висоцького переклали так: "Мать, не желая ребёнка, бежала прочь…". А українського перекладу не потрібно.

Характерні для української мови імена: "Михалко", "Стипъко", "Гнат" поряд з "Ігнат", зрештою "Володимиръ" при згадці про смерть Володимира Мономаха, на тому ж стовпі храму, де є згадка про поховання його батька Всеволода.

Цікаво, що стародавні написи допомагають нам вивчати українську мову, а українська мова допомагає вченим вивчати стародавні написи.

Наприклад, на Софії Київської є повідомлення про купівлю "княгинею Всеволодовою" "Боянової землі" за 700 гривень "драницями": "А передъ тими послухы купи землю княгыни Бояню всю и вдала на неи семѣдесят гривѣнь соболии а в том драниць семѣсту гривѣнь".

Яких тільки гіпотез не висловлювали російські вчені щодо того, що таке "драниці", доки не згадали українську мову. Плату було внесено шкірками соболів, "драницями", десятина з якої пішла на Софію.

Мова графіті за своєю суттю є архаїчною українською, з домішком церковнослов‘янізмів, та, подекуди, грецизммів. Усе це XI-XIV століття. До речі, простий народ навряд чи широко використовував навіть ці обмежені іноземні вкраплення.

Виводити українську мову з польського, тюркського чи тим більше австрійського впливу – рідкісна маячня.

Русини, як тоді називали українців Середньої Наддніпрянщини, а з кінця ХІІ століття – і західних українців, вже в ХІ столітті мали цілком відмінні мовні особливості, які чітко фіксуються з тогочасних письмових джерел.

Крім того, певний вплив тюрків на Київську Русь відбувався вже за часів князя Ярослава Мудрого. Тобто виходить, що цей вплив мав місце під час найбільшого розквіту Київської Русі в ХІ-ХІІ століттях.

Крім того, українці, в тому числі й західні, чи не найбільш запекло відстоювали свою самобутність саме від поляків.

В умовах Середньовіччя неможливо змінити мову народу усього лише за 80 років. Адже осередком літературної української мови є Полтавщина і Чернігівщина, а ці території перебували у складі Польщі лише з 1569 по 1648 роки.

Між тим, письмові пам’ятки України XVI і XVII століть не фіксують жодних суттєвих змін у своїй мові. За цей час чимало людей на цих землях не встигли зіткнутися з польською адміністрацією, не те що змінити дідівську мову.

Українську мову не змогло викорчувати значно триваліший і жорсткіший тиск, який протягом останніх двох століть включав асиміляторський вплив спільної армії, ЗМІ тощо.

Натомість, у Росії російська мова виникла насамперед на основі церковнослов'янської мови, створеної просвітниками Кирилом і Мефодієм та привнесеної разом із церковною грамотою князями з династії Рюриковичів й адаптованої змішаним слов'яно-фіно-угорським населенням.

Якщо це населення у 18 столітті за царським наказом почало називати себе росіянами, це аж ніяк не вплинуло ані на мову княжого Києва, в літописах – "Кыєва"!, ані на його історію.

Хоча більшовики знищили безліч храмів, згадати хоча б унікальний Михайлівський Золотоверхий собор з його мозаїками, фресками й тими ж таки, вже втраченими графіті, того, що зафіксувалося на папері, цілком вистачає, щоб зрозуміти, якою мовою говорила "мати міст Руських".

Просто коли українською мовою писалися графіті Софії Київської, австрійського генштабу ще не було. Та й саме Австрійське герцогство виникло лише 1156 року, через 3 десятиліття після Володимира Мономаха.

Олександр Палій, історик, автор книг "Історія України" (2010), "Ключ до історії України", для УП



powered by lun.ua
Голосование за Совет общественного контроля при ГБР: выборы после выборов
Почему голосование за Совет общественного контроля при ГБР может стать шагом назад и предвестником нового формата "выборов". (укр.)
Не только для Запада: как праймериз могут открыть новые возможности для Украины
"Слуге народа" стоит рассматривать праймериз не как инструмент для решения одноразовой задачи, а как пилотный проект, который в дальнейшем сможет эффективно использовать государство. (укр.)
Паспорт и идентификационный код с 14 лет как получить и что это меняет в жизни подростка
До сих пор процесс оформления паспорта и номера карты налогоплательщиков (идентификационного кода) оставался архаичным. Подросткам и их родителям нужно было проходить бюрократический квест и абсурдно тратить время. (укр.)
Подробная генеральная застройка, или Два круга ада
Что делать, дабы интересы владельцев участков и недвижимости были учтены в градостроительной документации. (укр.)
Монополия на лечение COVID-19 в Украине, или "молчание ягнят"
Пока ВОЗ объявляет миру солидаризированное клинические исследования по лечению COVID-19 и призывает к полному раскрытию полученных данных, в Укрпатент поступают заявки на выдачу патентов на лечение COVID-19. (укр.)
Потребительский сектор и розничная торговля: как подготовиться к новым реалиям после COVID-19
Пять ключевых направлений, на которых нужно сосредоточить свои усилия, чтобы восстановить деятельность после карантина (укр.)
Программа 2020: зачем Украина меняет подходы к интеграции в Альянс
26 мая президент Украины утвердил Годовую национальную программу (ГНП) под эгидой Комиссии Украина - НАТО на 2020 год. (укр.)
Реклама: