Радикальный 2014: дрейф до выборов и протестов

2013-й став для України роком парадоксів. З одного боку, це був черговий рік втрачених можливостей розвитку і змін країни – подальша вертикальна монополізація влади з боку президента, не підписання угоди з ЄС, відсутність просування щодо можливості встановлення безвізового режиму, безрезультатні перемовини з МВФ щодо отримання кредитів...

Але з іншого – демонстрація самоорганізації суспільства, зрілість його вимог.

І даремно окремі високі політичні персонажі від влади намагаються заспокоювати себе, що Майдан лише технологія опозиції чи окремих бізнес-структур. Розвиток подій на Майдані Незалежності, на інших євромайданах України давно продемонстрував масштабність і зрілість протестних заходів.

І сьогодні, попри проблеми, Майдан форматує не тільки опозицію, але намагається встановити порядок денний для країни, що рано чи пізно відформатує й саму владу, навіть попри бажання владних інститутів.

Ситуація розгортається на тлі відсутності діалогу між владою та Майданом, опозицією, демонстративного вигляду, що АП майже не помічає протестів у центрі столиці.

Але ці прості картинки є оманливими, адже кадрові й інформаційні переформатування з боку АП вказують на намагання контрдії по відношенню до Майдану.

2014 рік безперечно буде непростим як для влади, та і для опозиції. Отримавши російський кредит та перетворивши політику в сфері європейської інтеграції на бездієвий фетиш, уряд і президент імовірно намагатимуться привнести до країни не тільки гроші, бізнес-схеми, але й правила поводження з майданами, третім сектором, четвертою владою.

Звичайно, для повторення російських сценаріїв у АП чи уряду бракує додаткових ресурсів для забезпечення "соціальної стабільності", але певні намагання на різних рівнях, безперечно, можуть мати місце.

Наприклад, нині в Україні впроваджується 249 проектів міжнародної технічної допомоги (МТД), які загалом вартують понад 3 мільярди доларів США, станом на 1 травня 2013.

І в проекті закону "Про міжнародну технічну допомогу", внесеному урядом до парламенту в 2013-му є пункт, який можна за бажанням трактувати доволі варіативно: заборона, за рахунок МТД, "фінансування діяльності політичних партій, політичної агітаційної роботи, виборів, референдумів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, пікетувань, страйків, посягань на права і свободи людини та здоров’я населення".

Це положення можна потенційно розтлумачити і як "червоне світло" для підтримки проектів, якщо кошти спрямовуються, наприклад, на підтримку розбудови громадянського суспільства або про непряму підтримку демонстрацій, протестів.

Бачимо також згортання плюральності висвітлення інформації, зокрема й стосовно подій на Майдані, на телевізійних каналах наприкінці 2013 року.

Відповідне підсажування України до російського ресурсного гачка у вигляді кредиту значною мірою утримуватиме країну в руслі глибоких та різноманітних російських інтересів – розпочинаючи економічно-приватизаційними апетитами російського керівництва, і завершуючи намаганнями побудови нового центру впливу на пострадянському просторі.

Тому загрози глибшої інтеграції в МС чи ЄврАзЕС (створення ЄЕП), яка до 2015 року "вийде на повний режим роботи" та "зможе на рівних конкурувати та співпрацювати з рештою полюсів сучасного багатополярного світу", залишаться більш ніж актуальними.

Що стає одним з ризиків для майбутньої стратегії розвитку і змін в Україні, особливо з огляду на цілковиту відсутність прозорості ухвалення рішень з боку уряду і президента. Адже спірне балансування між Сходом та Заходом з боку президента завершилося фактичним згортанням зримої європейської перспективи.

У 2014-й Україна увійшла без бюджету, зі старим урядом і вимогами з боку Майдану та опозиції стосовно його відставки. Втім, наскільки зміниться сума якості політики від переміни міст складників, якщо, наприклад, замість Миколи Азарова главою уряду стане Сергій Арбузов?

Нинішні посадовці з силового блоку не понесли жодної відповідальності за події на Майдані 30 листопада 2013 року.

Натомість, точаться розмови про можливе посилення силового блоку уряду і повернення з Криму до Києва Анатолія Могильова.

Втім, надзвичайно важливим є те, щоб у 2014 році влада не застосовувала силових варіантів розвитку подій, хоча сказати набагато легше, ніж запобігти…

Лава запасних, яким можна довіряти, у президента доволі обмежена. Чи можливим є сьогодні формування коаліційного уряду? Питання більш ніж риторичне.

Відбуваються структурні зміни в самій АП, зокрема йдеться про можливість втрати впливу з боку Сергія Льовочкіна. Але кадрові рокіровки тільки висвітлюють різні тенденції перегрупування сил всередині різних груп впливу навколо президента напередодні виборів 2015 року.

Адже, виглядає, що в 2014 році не буде дострокових президентських виборів – легальних причин для їх проведення сьогодні не існує й навряд чи Янукович вкоротить собі термін за власною ініціативою.

Для опозиції 2014-й стане роком дилеми про єдиного кандидата, вирішення цього питання продемонструє й угодоздатність лідерів.

З одного боку, єдиний кандидат отримає можливість більш ефективної комунікації з різними політичними силами та бізнесом в контексті теоретичних гарантій після 2015, з іншого – єдиний кандидат – вразливість виборчої кампанії для опозиції.

Зокрема, це може бути й розігрування карти зняття з балотування того ж Кличка, наприклад, через термін безперервного проживання в Україні. Тут з боку влади може бути застосовано широкі можливості для тиску.

Втім, єдиний кандидат від опозиції й зрозумілі правила взаємодії всередині опозиційних партій дозволять більш ефективно мобілізувати громаду. Вочевидь потрібно й далі наголошувати на потребі повернення до Конституції у варіанті 2004 року.

Тим більше, що 2014-й також може стати роком використання широкої палітри соціальних виборчих технологій з боку влади – агіт-угоди, соціальні угоди з громадянами, такі, наприклад, адресно укладалися в Криму напередодні парламентських виборів 2012-го, бюджетні додаткові виплати "афганцям" та "чорнобильцям".

Теоретично 2014-й також може стати роком розігрування різноманітних референдумних сюжетів, зокрема й з боку "Українського вибору", які будуть розхитувати і загострювати ситуацію в країні, знову й знову актуалізувати протиріччя "між Сходом та Заходом".

Остання технологія також матиме місце в 2014 році, адже вже сьогодні з боку урядовців лунають розмови про "невиплати" для західних областей, чиї громади вийшли на Майдан.

Також будуть застосовуватися й певні технологічні реляції стосовно протиріч між суспільством та політиками, намагання маргіналізації опозиції.

Результати грудневих довиборів показали не тільки застосування адміністративного ресурсу з боку влади й різні технології, але й посередню готовність опозиції протистояти таким загрозам, знаходити контркроки подібним сценаріям, адже мітинг на Майдані далеко не все, що потрібно для досягнення результатів.

Результати виборів продемонстрували дієвість адміністративного ресурсу та "соціальних технологій" навіть в революційному Києві, – виплати можна конвертувати в результати, якщо при цьому немає ефективного та розумного спостереження.

До речі, в чинному законі "Про вибори президента України" так і залишається неврегульованим питання про спостерігачів від громадських організацій.

Тому в 2014 році, якщо опозиційні кандидати розраховують на перемогу, системи виборчого контролю і спостереження буде потрібно розбудовувати й на Півдні і на Сході України, й не тільки виключно номінальні.

Отже 2013 рік був сповнений невиправданих надій.

Мовчання і відсутність поступу й діалогу радикалізує суспільні настрої і це аксіома.

Але Майдан фактично змінив уявлення про політичну відповідальність і роль народу, як джерела влади.

2014 рік продовжить і поглибить цю паралель, адже ті, хто виходить на майдани вже не стануть такими, як були. І це мають усвідомлювати і влада, і опозиція.

Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД, для УП