Системная перезагрузка государства Украина?

48 просмотров
Вторник, 07 января 2014, 10:29
Богдан Соколовский
специально для УП

Останнім часом усе частіше обговорюється питання "розколу України". Чи не вперше з вуст високопосадовця – Андрія Клюєва, секретаря РНБО України – публічно висловлено припущення про можливість розколу нашої держави навіть на три частини. Це пройшло малопоміченим на фоні якраз єднання всієї Української держави, задекларованого щонайменше вдруге на Українському Майдані.

Чи випадкове співпадіння цих подій? Напевно, скоріше "ні", ніж "так". Тобто не випадкове.

Мабуть, таке припущення Клюєва відіграє багатоцільову мету. Зокрема, окрім "пробного каменя в суспільстві", ці слова можна тлумачити як готовність нинішньої влади в Україні до розколу держави. Про це свідчать й інші розмови інших високопосадовців в окремих і українських, і неукраїнських кабінетах.

Напевно в результаті одкровень Клюєва нещодавно з'явилася відповідна стаття в солідній польській газеті "Річ посполита" з аналізом, що робити полякам з "бідною Галичиною" у випадку її виділення з України в окрему незалежну державу. Висновок газети про те, що це не вигідно Польщі, виглядає скоріше як грамотне відвернення уваги від проблеми, яка стає предметом обговорення всюди, тільки не в українському суспільстві. Принаймні, наразі.

Коментуючи слова секретаря РНБОУ, відразу варто зауважити, що перегляд кордонів не обов'язково значив би втрату території. Скоріше навпаки – приріст території України. Але про це нижче.

Разом із тим, виглядає так, що питання існування України в її сьогоднішніх межах вартує серйозного аналізу.

По-перше, кому вигідний розвал нашої держави, а кому цього не потрібно?

Найбільше нашою державністю переймаються в Кремлі. Це природно, оскільки без України або хоча б її частини, РФ не втілить мрію про відродження імперії, ба навіть ризикує зникнути зі світової карти.

Отже, Кремль безпосередньо може бути зацікавленим у розвалі, а пізніше – приєднанні під себе проросійських частин України. Для цього щедро плекається в нас "п'ята колона", зокрема – у верхніх ешелонах влади; розробляються різні проекти, на кшталт, "русского міра"; у суспільство вкидаються думки про "славянскій мір" в особі росіян, українців і білорусів тощо.

Практично не вмішуватимуться США і ЄС у наші проблеми з кордонами й адмініструванням. Це, зокрема, засвідчили події з руйнацією Югославії, визнанням Косово, мовчанням стосовно Тузли, фактичним невтручанням у конфлікт Грузії та РФ тощо.

Та й це цілком логічно. По-перше, вони живуть в іншому вимірі – демократичному; по-друге, вони не розуміють наших проблем; по-третє, ми не можемо й не зможемо ще довго чітко пояснити, чого ми хочемо; по-четверте, ми не є членом НАТО, а сил колективної безпеки Європі нема; і так далі.

Не помічатиме нас і потенційна світова потуга Китай. Ми явно не входимо в його пріоритети. Не створюємо йому в найближчі десятиліття проблем або переваг ні політичного, ні економічного, ані будь-ніякого іншого характеру. На відміну від США, ЄС чи Кремля.

Ніякої користі не приніс би розкол і українцям по обидва боки від лінії/ліній розділу – напруга збереглася б на десятиліття й там, і там.

Можна, звичайно, розраховувати на реакцію світу відповідно до Заключного акту Наради з безпеки й співробітництва в Європі, що її підписано главами 35 держав у столиці Фінляндії Гельсінкі 30 липня – 1 серпня 1975 року чи інших міжнародних документів. Але дієвість, точніше – бездієвість цього механізму не раз доводилася життям: кордони у світі після 1975 року змінювалися.

Отже, нам, народу України, розкол не потрібен. Європейцям і американцям байдуже. А позитивно сприйняли б його лише в Кремлі.

По-друге, подобається це комусь чи ні, але кордони сучасної України та її адміністративний устрій залишаються незмінними вже понад 22 роки. Вони нічим не відрізняються від таких за часів УРСР, які здебільшого формувалися в метрополіях, у тому числі й політбюро Сталіна, потім Хрущова, з незначними змінами при Брежнєві.

Тоді, за часів імперій та СРСР, до складу Малоросії, Галичини чи УРСР не включалися, зокрема, Кубань, Берестейщина, українська Буковина, українська Бессарабія, Західна Галичина тощо. Навпаки – вони відділялися.

Натомість до складу УРСР включалися сумнівні, з етнічної точки зору на той час, території, наприклад, 19 лютого 1954 року – Крим із серйозним його економічним розвалом. А населення типових українських теренів, зокрема, Східної України, винищувалося голодоморами з наступним заселенням людьми зі Сходу, як це було в 30-х роках. Аби, мабуть, назавжди відлякати українців від думки про самостійність.

Достеменно невідомо, чим керувалися метрополії, коли визначали області, райони/губернії/волості/воєводства/повіти тощо. Історично так склалося, що сучасний адміністративно-територіальний устрій України не є оптимальним для незалежної держави, оскільки формувався як колоніальний. Не відомі будь-які обґрунтування. Не відомі критерії його існування. Територіальні громади не однакові ні за населенням, ні за будь-якими іншими показниками.

Мабуть, усе це було сутністю неукраїнської політики стосовно українців – аби не сформувалася повноцінна, цілісна нація.

По-третє, в Україні існує незбалансована, занадто узалежнена від зовнішнього світу економіка, яка, скоріше відповідає колоніальній її структурі, а не самостійній державі.

Економіка УРСР сформована для потреб країни СРСР, а не незалежної України. Знову ж таки – без справжнього економічного обґрунтування.

Характерною її особливістю були кооперативні зв'язки між різними підприємствами й організаціями. Як правило, ці підприємства знаходилися в різних республіках колишнього СРСР. Окрім усього іншого, кооперативні зв'язки були покликані "зцементовувати" "новую общность людей – советский народ".

У результаті вийшло так, що в нас вироблялося якоїсь продукції часто набагато більше ніж це могла спожити УРСР. Поставлялася ця продукція у всі радянські республіки й, навіть, за кордони СРСР – здебільшого в країни РЕВ. В основному саме так створювалися й розвивалися підприємства на Сході України, зокрема, металургійні, авіаційні, ракетні тощо.

Водночас, значну частину потрібної людям продукції та послуг в УРСР не вироблялося. Нам їх поставляли з інших республік. Наприклад, ядерне обладнання для АЕС.

З тих радянських часів у нашій економіці майже нічого не змінилося: паралельно із проголошенням незалежної України, замість економіки УРСР повстала економіка України. Але її суть залишилась такою самою.

Багато коопераційних зв'язків та поставки товарів із колишніх радянських республік назавжди припинилися через перепрофілювання партнерів. Тому стали зникати робочі місця. Відсутність товарів і послуг замінив дешевий імпорт, здебільшого із країн Південно-Східної Азії, зокрема з Китаю. Припинився експорт у країни РЕВ, та й сама РЕВ зникла. А поставки в теперішні країни МС тепер називаються експортом – як і в розвинуті країни.

Здебільшого, експорт у країни МС зорієнтований на Російську Федерацію – і це логічно з огляду на її потенціал. Саме таким чином, у випадку будь-яких обмежень із боку РФ, одним із негативних наслідків була би втрата робочих місць на підприємствах України, які випускають низькоякісну й енергозатратну з точки зору споживачів розвинутих країн, але дешеву продукцію.

Ця продукція наразі продається в МС і не має збуту на інших ринках – зокрема, на високоліквідному європейському. При цьому замовчується той факт, що, у випадку переходу українських організацій на євростандарти, їх продукція була би конкурентоспроможна, дешевша при належній якості на всіх ринках світу, і в МС, і в Європі.

Тож, при вдосконаленні виробництв і перекваліфікації їх працівників, не було б ані закриття підприємств, ані скорочення робочих місць. Навпаки – розширення.

Але на такі перетворення потрібен час, момент, повноваження, політична воля й усвідомлення того, що люди, які здійснюють такі системні реформи, ніколи більше не можуть претендувати на владу – як у Польщі Бальцерович.

А в нас ще складніше.

По-четверте, порівнюючи по суті обов'язків і повноважень Верховну Раду України з Верховным Советом УССР; кабмін України із Совмином УССР; президента України з Первым секретарем ЦК Компартии УССР, ми не знайдемо суттєвої різниці!

Словом, ми продовжуємо жити в імперсько-радянських умовах, прикритих жовто-синім прапором.

Україна сьогодні фактично має колоніальний адміністративно-територіальний устрій, колоніальні зовнішні кордони, колоніальну економіку, колоніальну систему й центральної, і місцевої влади тощо. Було достатньо часу, були повноваження – але не було моменту, політичної волі й, мабуть, уявлення й бажання як це все переформатувати для потреб незалежної держави Україна.

То що ж робити українській владі тепер?

Або: чого не встиг зробити Народний Рух у 90-ті, добившись проголошення держави?

Окрім загальноприйнятих атрибутів державності, які гідно були завойовані в перші роки 90-х минулого століття, тепер, зокрема після акценту на капіталізацію 1994-2004 років та спробу українського відродження 2005-2010 років, патріотичній владі на часі було би ініціювати такі одночасні й паралельні процеси:

1. Кордони переглядати не варто: практика показує абсурдність такого задуму. А ось адміністративно-територіальний устрій терміново треба змінювати на оптимальний для незалежної держави "Україна".

Які критерії вибрати для запровадження цієї оптимальної системи територій? Над цим питанням треба добре думати. Насамперед – холоднокровним державникам, але, ні в якому разі, не самим політичним партіям. При цьому слід би врешті-решт передати із центру більше реальної влади місцевим громадам.

2. У плані формування національної автономної економіки, треба добре прорахувати й запровадити міжгалузеві баланси – по максимуму слід усі товари й послуги виробляти у своїй державі у формі замкнутих циклів.

Імпортувати справді те, чого критично не вистачає. А на зовнішньому ринку продавати тільки те, що незаперечно ліквідне всюди. Усі мають бути однаково задоволені: і на Заході, і на Сході, і на Півночі, і на Півдні. І, у цьому контексті, абсурдним виглядає рудимент радянської доби про більш успішні й депресивні регіони – ніхто ж не визначає життєву значимість для людини руки, чи іншого органу.

3. Конкретними діями підтвердити європейський вибір України.

4. На основі існуючих кордонів, оптимального адмінтерустрою, нової української економіки і європейських цінностей визначити обов'язки й повноваження всіх гілок влади, включаючи ВР, уряд, президента.

Фактично мова йде, зокрема, про створення та запровадження нової Конституції України.

Тепер тільки виникає питання: для чого Конституційною Асамблеєю зараз пишеться нова Конституція, якщо ми ще живемо при радянських цінностях?

Мавпяча робота? Чи якийсь задум?..

Богдан Соколовський, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Монополия на лечение COVID-19 в Украине, или "молчание ягнят"
Пока ВОЗ объявляет миру солидаризированное клинические исследования по лечению COVID-19 и призывает к полному раскрытию полученных данных, в Укрпатент поступают заявки на выдачу патентов на лечение COVID-19. (укр.)
Пчелы хотят жить. Почему украинское пчеловодство под угрозой
Какие дополнительные регуляторные инструменты нужно ввести, чтобы защитить отрасль пчеловодства. (укр.)
Потребительский сектор и розничная торговля: как подготовиться к новым реалиям после COVID-19
Пять ключевых направлений, на которых нужно сосредоточить свои усилия, чтобы восстановить деятельность после карантина (укр.)
Программа 2020: зачем Украина меняет подходы к интеграции в Альянс
26 мая президент Украины утвердил Годовую национальную программу (ГНП) под эгидой Комиссии Украина - НАТО на 2020 год. (укр.)
Нужны ли служебные квартиры для судей?
Среди статей финансирования судебной системы в Украине есть расходы на обеспечение привилегий судей, среди которых – право на получение служебного жилья. Однако этот механизм не только дорого обходится бюджету, но и ставит под сомнение независимость судей. (укр.)
Турецкий прецедент: почему торговые войны могут выйти на новый уровень
Мировая система торговли столкнулась с крайне опасным прецедентом, который угрожает существенным обострением торговых войн. (укр.)
Что не так с украинскими тюрьмами
Европейский комитет по предотвращению пыток Совета Европы с 1988 года посещает украинские пенитенциарные учреждения. Ряд рекомендаций Комитета, в частности те, что касаются СИЗО, не выполняются более 20 лет. (укр.)