Преодолеть "эффект чужака"

56 просмотров
Понедельник, 03 февраля 2014, 15:00
Богдан Сологуб

Конспірологічні теорії в нинішній ситуації – як ті зерна, що падають у благодатний ґрунт.

Про те, що в Україні реалізовується сценарій чужого режисера, говорять багато – і доволі аргументовано. "Зри в корень", – закликав Козьма Прутков.

Кому вигідна дестабілізована Україна? Очевидно, тому, хто хоче проковтнути її по-шматочку, присолюючи ідеями "русского мира" і "братньої допомоги".

Про методи такої "братньої допомоги" вам можуть розказати пражани, які в 1968-му мали нещастя її отримати. Або жителі Будапешта.

Я особисто маю великий сумнів, що стосовно нинішньої України в принципі можлива військова інтервенція. Хоча від фази "активних консультацій" до фази "активного сприяння", насправді, не така вже й велика відстань.

Сумновідомий клоун із костопільським корінням в ефірі одного з російських телеканалів нещодавно вже пообіцяв "братній Україні" допомогу патронами.

Насправді те, якою мірою Росія інкорпорована в нинішні процеси, ми побачимо вже дуже скоро. Таємне стане явним після закінчення Олімпіади в Сочі. Або й одразу після її початку.

Кремлю зараз не потрібне перетворення Сочі-2014 в Москву-1980. Тоді, як відомо, західні країни відмовилися від участі в Олімпіаді, протестуючи таким чином проти інтервенції СРСР в Афганістан.

Але! Але. Але...

Конспірологічні теорії – будьмо відверті – усього лишень теорії. Здогадки. Припущення. Вони залишаться теоріями рівно до того часу, коли опозиція, Майдан, спецслужби – якщо не України, то інших країн – нададуть чіткі докази.

Я знаю одне: будь-який сценарій іноземного ляльковода був би неможливий за умови народної консолідації.

Не росіяни ж і не мешканці Марсу знущались над Михайлом Гаврилюком! Одні стверджують, що це робили працівники одного з київських спецпідрозділів, інші вказують на "Ягуар" з Вінниччини.

Це хлопці з патріархальних українських сіл, які, виїхавши в мегаполіс, усіляко пнуться відмежуватися від минулого, скажімо – даруйте за банальність – переходячи на російську. Але в іншій системі координат вони все одне відчувають себе чужаками.

У Бориса Антоненка-Давидовича є чудова повість "Смерть". У ній головний герой шукає шляхи, як стати "своїм" у колі комуністів. І доходить до висновку: "Треба вбити".

Ця страшна формула й майже століття тому, і зараз сприймається деким, – найчастіше на підсвідомому рівні – як найпростіший спосіб стати "своїм".

Ні, зараз мова йде не про вбивство. А лише про показове насилля, яке стає лакмусовим папірцем: я – свій.

Переконання у власній правоті, яка не підкріплена аргументами здорового глузду, помножене на безкарність, і дало гримучу суміш агресії та насильства з боку силовиків.

До останнього часу ми не вірили, що таке можливо в Україні. Що ті, хто їздить із нами в одному транспорті, ходить в одні й ті ж магазини, діти яких учаться в одних школах із нашими дітьми, здатні на таке.

Прицільно вибиватимуть очі. Убиватимуть. Катуватимуть.

Звісно, ми переконували себе, що в нас спільні проблеми: люди – жебраки, тотальна корупція, несправедливі суди, занедбана соціальна інфраструктура, дорога "безкоштовна" медицина.

А отже, якщо дійде до протистояння на вертикалі "народ – влада", спецпризначенці апріорі будуть на стороні народу й ніколи не виконуватимуть наказів у нього стріляти.

Виявилося – ні. У них інша правда, попри те, що істина, як відомо, – одна.

Вони не захищають владу – багато з них справді щиро й люто нас ненавидять. Для них Майдан – це групка проплачених безробітних бомжів, клятих западенців.

Для тих, хто вийшов на Євромайдани в різних куточках країни, мотивація такого вчинку здається очевидною. "Поймите, нас задовбало" – гучне гасло, яке висить над Майданом у столиці.

Про джерела й причини "міфів Сходу" дуже точно й повно описав Євген Шибалов у свіжому номері "ДТ".

Я хочу сказати про інше.

Слід визнати, що стосовно тих, хто стоїть по інший бік барикад, ми – як мінімум – не виграли інформаційної війни. Отже, "Однокласники" виявилися сильнішими за "Фейсбук", а "Інтер" – за "Плюси"? Не зовсім.

Просто ті речі, які для нас здавалися самоочевидними, для щирих "антимайданівців" виявилися пустими й, м’яко кажучи, малопереконливими.

А знаєте, чому? Тому що сумнозвісний принцип тьоті Моті з Кулішевого "Мини Мазайла" "этого не может быть, потому что этого не может быть никогда", яким користується значна частина наших опонентів, побороти неможливо.

Але переконувати іншу частину ми зобов’язані!

Поки ми раділи світлим обличчям на мирному Євромайдані, поки тішились, що пліч-о-пліч із нами стоять мільйонери і телезірки – "антимайдан" не тільки проходив фазу "капіталізації", а й активно шукав точки опертя своєї ненависті.

Знайшли. Насамперед – у несприйнятті інакомислення. Воно лякає, бо незрозуміле за своєю суттю.

Те, що сімдесят років система вбивала індивідуалізм, насаджуючи культ колективного, буде даватися взнаки ще не одне десятиліття. Тож не варто готуватися до легких шляхів у майбутньому – навіть якщо вимоги Майдану будуть виконані стовідсотково.

"Поділяй і володарюй" – улюблена формула влади, і не тільки української. Якщо для нас, простих громадян молодої української держави, її суверенність і соборність насправді є великою цінністю, доводьмо це щодня.

Просто зараз візьміть телефон і передзвоніть троюрідному брату в Луганськ. Терпляче й аргументовано поясніть йому, що ви не отримували гроші за вихід на Майдан, а ваша дочка працює там волонтеркою.

Напишіть е-мейл однокурснику-харків’янину. Запитайте, як же так сталося, що Харків, цей інтелектуальний центр не лише України, а й усієї Східної Європи, зараз асоціюється із двома горе-діячами, кожне публічне слово яких викликає сумніви в їхній психічній повносправності.

Напишіть листа двоюрідній бабусі в Одесу, а до конверта покладіть роздруківки з інтернету. Обов’язково великим шрифтом!

Зверніться до місцевої влади, щоб запросити в гості делегацію освітян із Донецької області. Нехай вони переконаються, що на Західній Україні в освітян такі ж самі проблеми, а тут живуть доброзичливі й щирі люди.

Адже як пересічний мешканець Донеччини може виступати "за Європу", якщо 70% (!) донеччан ніколи не виїздило навіть за межі області!

Майбутнє справді залежить від кожного з нас.

Я насправді не знаю, чим завершиться протест.

Але я знаю одне: для тих, кому справді небайдужа Україна, немає легких шляхів. Для тих, кому вона дорога, праці – не на одне покоління. Подолання "ефекту чужака" повинне початися на міжособистісному рівні.

І федералізація України, про яку зараз так затято почали говорити різного роду колесніченки, тільки ускладнить ситуацію.

За двадцять років держава продемонструвала повну незацікавленість у консолідації країни. Тож у тому, що Свято соборності 22 січня стало кривавим, є своя символіка. Я вірю, що жертви не були марними.

Так, друзі, ворог – біля воріт. І зараз найбільша надія – на Бога.

Але наше завдання – зробити так, щоб через кілька десятиліть греків, які вискочили із троянського коня, жителі Трої не вітали прапорцями.

Богдан Сологуб, Рівне, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Remote control: как быть эффективным руководителем "на удаленке"
Как достичь максимально эффективной работы команды в режиме дистанционной работы.
"100% Жизни" vs Андрей Деркач: активисты оспаривают в суде обвинения нардепа
5 октября 2020 года Посольство США в Украине объявило о санкциях против народного депутата Андрея Деркача. Но немногие знают, что мы, благотворительная организация "100% Жизни", уже ведем свою борьбу против Деркача А. на территории Украины.
Почему Украина должна бороться с изменениями климата?
Украина является одной из многих стран, которым приходится думать, как адаптироваться и защитить себя от климатических катастроф. (укр.)
Одно слово, которое меняет все, или Как вернуть топ-чиновников в антикоррупционные рамки
Местами неточно выписанный закон "О предотвращении коррупции" позволяет чиновникам избегать ответственности при злоупотреблении своими служебными полномочиями. (укр.)
Манипуляции на рынке электроэнергии
Как "Центрэнерго" продает воздух и целенаправленно банкротит "Гарантированного покупателя" и "Энергоатом".
Город построен, а воды нет, или Почему ирпенская вода нуждается в системных решениях
Уже сейчас Ирпеню нужно комплексное видение развития системы водоснабжения и водоотведения, это залог перспективы города. (укр.)
Банкротство не для всех: первые итоги новой процедуры
За год было завершено лишь 29 дел о банкротстве физлиц. Пять причин печальной статистики. (укр.)